What do you think?
Rate this book
Лексикон інтимних міст
«Лексикон інтимних міст», мабуть, найбільша за обсягом і одна з найцікавіших за концепцією книг Юрія Андруховича. Це книга, в якій зібрані 111 історій про 111 міст, в яких йому пощастило пережити різноманітні пригоди, десь щасливі, а десь й не дуже. Історії дуже інтимні, бо в них описані внутрішні переживання автора, саме тому, очевидно, книга й має таку назву.
Історії розташовані в алфавітному порядку за географічними назвами. Тексти книги доволі різножанрові, там є есеї та оповідання, вірші Юрія Андруховича. Читаючи книгу можна відчути смак кави та пива, атмосферу, те чим живе те чи інше місто, а разом із ним й відчуття письменника. Все те, що переживав і переживає автор. Цікавезні описи Києва та Москви, Львова та Берліна, Вроцлава та Парижу, Єнакієвого та Нью-Йорка.
Історії розташовані в алфавітному порядку за географічними назвами. Тексти книги доволі різножанрові, там є есеї та оповідання, вірші Юрія Андруховича. Читаючи книгу можна відчути смак кави та пива, атмосферу, те чим живе те чи інше місто, а разом із ним й відчуття письменника. Все те, що переживав і переживає автор. Цікавезні описи Києва та Москви, Львова та Берліна, Вроцлава та Парижу, Єнакієвого та Нью-Йорка.
480 pages, Hardcover
First published January 1, 2011
43 people are currently reading
527 people want to read
About the author
Yuri Andrukhovych
79 books296 followersSee also:
UKR Юрій Андрухович
BLG/RU Юрий Андрухович
Yuri Andrukhovych (13 March 1960, Ivano-Frankivsk) — is a contemporary Ukrainian writer, essayist, poet, translator and public figure. Among his most notable works are novels Рекреації (Recreations, 1992), The Moscoviad, (Московіада, 1993), Perverzion (Перверзія, 1996), Twelve circles (Дванадцять обручів, 2003), The Secret (Таємниця, 2003), and Justicia's lovers (Коханці юстиції, 2017).
Andrukhovych's biggest literary awards include:
* BBC Ukraine "Book of the Year" (2018) for novel «Justicia's lovers»
UKR Юрій Андрухович
BLG/RU Юрий Андрухович
Yuri Andrukhovych (13 March 1960, Ivano-Frankivsk) — is a contemporary Ukrainian writer, essayist, poet, translator and public figure. Among his most notable works are novels Рекреації (Recreations, 1992), The Moscoviad, (Московіада, 1993), Perverzion (Перверзія, 1996), Twelve circles (Дванадцять обручів, 2003), The Secret (Таємниця, 2003), and Justicia's lovers (Коханці юстиції, 2017).
Andrukhovych's biggest literary awards include:
* BBC Ukraine "Book of the Year" (2018) for novel «Justicia's lovers»
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 38 reviews
April 21, 2022
Це щось між тревелогом та есеїстикою. Одні міста виступають як маркер пам’яті, інші- як пункт між залізничними станціями. В одній розповіді дізнаєтесь про в’язнів швейцарської в’язниці, а в іншій- досвід автора під час військової служби. Загалом, багато нашарувань спогадів та рефлексій.
Особисто для себе виділив 5-6 розповідей, які варті уваги, серед яких - Чорнобиль та Прага.
Особисто для себе виділив 5-6 розповідей, які варті уваги, серед яких - Чорнобиль та Прага.
November 13, 2012
Не знаю, в якому порядку читати цю книгу, щоб не втратити охоти до читання вже напочатку.
Першим містом іде Аарау. Йдетья переважно про назву, про те, що Андрухович в ті грєбєня таки заїхав і про пам'ятник, щодо якого Андрухович подумав "теж такий хочу".
Далі Алупка. Теж про назву.
В Балаклаві Андрухович відпочив душею під пам'ятником Лесі Українці. У Белграді мав провальну зустріч із студентками, які не полюбили Андруховича, зате зацінили віртуально присутнього Неборака. У Парижі слухав, як за готельною стінкою хтось кохається.
Нудне якесь життя в Андруховича.
Лишається Львів, - подумала я. Зі Львовом він не міг обійтися так, як із Запоріжжям, Дніпропетровськом чи бідолашною Балаклавою.
І справді, Львову присвячено декілька підрозділів. Андрухович чесно постарався нагородити трохи міфів. Про Львів і море. Про Львів - кіносимулякр всіх недоступних Парижів-Римів-Мадридів. Про Львів і гроші, про Львів і курвів, про Львів і калік...
Чи було щось цікаве? Непогано про Москву, Мюнхен...
І зрештою надто рідко трапляються есеї вартісні.
Першим містом іде Аарау. Йдетья переважно про назву, про те, що Андрухович в ті грєбєня таки заїхав і про пам'ятник, щодо якого Андрухович подумав "теж такий хочу".
Далі Алупка. Теж про назву.
В Балаклаві Андрухович відпочив душею під пам'ятником Лесі Українці. У Белграді мав провальну зустріч із студентками, які не полюбили Андруховича, зате зацінили віртуально присутнього Неборака. У Парижі слухав, як за готельною стінкою хтось кохається.
Нудне якесь життя в Андруховича.
Лишається Львів, - подумала я. Зі Львовом він не міг обійтися так, як із Запоріжжям, Дніпропетровськом чи бідолашною Балаклавою.
І справді, Львову присвячено декілька підрозділів. Андрухович чесно постарався нагородити трохи міфів. Про Львів і море. Про Львів - кіносимулякр всіх недоступних Парижів-Римів-Мадридів. Про Львів і гроші, про Львів і курвів, про Львів і калік...
Чи було щось цікаве? Непогано про Москву, Мюнхен...
І зрештою надто рідко трапляються есеї вартісні.
April 2, 2020
Nie lubię podróżować. Ale lubię książki takie jak ta. Choć autor czasami działał mi na nerwy, to i tak muszę przyznać, że chciałabym potrafić tak opowiadać jak on.
Read
November 18, 2024Після несприйняття того есею, що його Андрухович написав для антології Воєнний стан, я вирішила все-таки хоч зазирнути в його книжку, що валялася поряд. Можливо, це просто був один поганий есей ні-про-що. Врешті-решт, на контрасті з Винничуківським, не такий вже й жахливий.
Спойлер: мій вибір більше не читати цього автора був правильним.
З "Лексикону..." я вибрала лише ті міста, в яких була особисто: Афіни, Будапешт, Варшава, Венеція, Відень, Єнакієве (здається, втиснуте в книжку для того, щоб піднятися за рахунок опущення чогось іншого), Київ, Краків, Львів, Нюренберґ (де ця книжка і валялася), Одеса, Полтава, Рим, Родос, Стамбул, Флоренція, Харків.
Мені сподобалася ідея такої збірки і авторське завзяття у її виконанні, проте не зачіпили самі розповіді. Було відчуття, ніби я прийшла в гості до підстаркуватого родича та із ввічливості слухаю про його подорожі. А оповідає він так, що не підчерпнути для себе ні якогось художнього задоволення, ні сильних емоцій, ні бодай історичних чи практичних деталей, лише імена друзів, яких я не знаю, пару пригод, що звучать звичайно, й вихваляння випадковими коханками, від якого стає ніяково.
Найбільшою моєю помилкою було таки прочитати про місце, в якому я не була і вже не побуваю - Прип'ять.
Уже не місто, а тіло, колективно ґвалтоване щоразу новими ватагами рятівників-коханців.
Ось таке розкидання темою зґвалтувань - саме те, що викликало в мене відразу від есею у першій прочитаній мною збірці (там автор сидів в якомусь київському ресторані напередодні вторгнення, дивився на офіціанток "модельної зовнішності" і думав про зґвалтування, які несе війна... невже це нікому не здається дивним, що перша думка, яка приходить чоловікові в голову при вигляді привабливої жінки, це те, як її будуть ґвалтувати? деякі речі краще залишати при собі, щоб не позоритися в публікаціях). Окрім того, в "Лексиконі..." кількість згадок про проституток та їхні вагіни якось не давала повірити в твердження, що автор ніколи не користувався такими послугами (а може треба було?). Коротше, таке собі.
Але хотілося б, щоб про свої подорожі та стосунки з містами взялися розповідати більше людей - може, й не Письменників, а просто незанудних оповідачів.
Спойлер: мій вибір більше не читати цього автора був правильним.
З "Лексикону..." я вибрала лише ті міста, в яких була особисто: Афіни, Будапешт, Варшава, Венеція, Відень, Єнакієве (здається, втиснуте в книжку для того, щоб піднятися за рахунок опущення чогось іншого), Київ, Краків, Львів, Нюренберґ (де ця книжка і валялася), Одеса, Полтава, Рим, Родос, Стамбул, Флоренція, Харків.
Мені сподобалася ідея такої збірки і авторське завзяття у її виконанні, проте не зачіпили самі розповіді. Було відчуття, ніби я прийшла в гості до підстаркуватого родича та із ввічливості слухаю про його подорожі. А оповідає він так, що не підчерпнути для себе ні якогось художнього задоволення, ні сильних емоцій, ні бодай історичних чи практичних деталей, лише імена друзів, яких я не знаю, пару пригод, що звучать звичайно, й вихваляння випадковими коханками, від якого стає ніяково.
Найбільшою моєю помилкою було таки прочитати про місце, в якому я не була і вже не побуваю - Прип'ять.
Уже не місто, а тіло, колективно ґвалтоване щоразу новими ватагами рятівників-коханців.
Ось таке розкидання темою зґвалтувань - саме те, що викликало в мене відразу від есею у першій прочитаній мною збірці (там автор сидів в якомусь київському ресторані напередодні вторгнення, дивився на офіціанток "модельної зовнішності" і думав про зґвалтування, які несе війна... невже це нікому не здається дивним, що перша думка, яка приходить чоловікові в голову при вигляді привабливої жінки, це те, як її будуть ґвалтувати? деякі речі краще залишати при собі, щоб не позоритися в публікаціях). Окрім того, в "Лексиконі..." кількість згадок про проституток та їхні вагіни якось не давала повірити в твердження, що автор ніколи не користувався такими послугами (а може треба було?). Коротше, таке собі.
Але хотілося б, щоб про свої подорожі та стосунки з містами взялися розповідати більше людей - може, й не Письменників, а просто незанудних оповідачів.
December 21, 2023
дуже-дуже подобається задум та формат цієї книжки, але все ж таки Андрухович - не мій автор. тішить, що він так багато подорожував та бачив! приваблює те, який він спостережливий та уважний до деталей. але багато з його історій не здалися мені цікавими. і мова його, манера - теж здебільшого не для мене. попри це, рекомендую прочитати.
February 5, 2020
Nije loše, ali malo mi je previše svega. Eto, baš svega. Možda bi me više zanimalo što o nekom gradu koji je posjetila, osjeća osoba koju poznajem, no ovako mi je to kao da kopam po nečijim osjećajima, a nemam pojma zbog čega je došlo do toga, tko je taj čovjek, zašto je odabrao da o nekom gradu koji je posjetio napiše samo tri nepovezane rečenice, a o drugom dvadesetak stranica... ne znam. Možda takav način jednostavno nije za mene.
November 23, 2022
У мене трохи суперечливі враження щодо цієї збірки, хоч я дуже люблю прозу Андруховича. Вагалася між оцінкою 4 і 3, бо деякі з його розповідей про міста пройшли зовсім повз мене, але були й такі, що дуже сподобалися, зворушили, розсмішили. Загалом "Лексикон" нагадує записи в щоденнику, тільки не в хронологічному порядку, а за абеткою міст, в яких побував (переважно) автор. Кожне з цих міст асоціюється в письменника з певними людьми та подіями, які трапилися там. Отакий от незвичний щоденник.
P. S. Про Закарпаття тут мало йде мова, але так тепло й з любов'ю описує його Андрухович, що за це можна й пробачити певну недосконалість цій книжці.
P. S. Про Закарпаття тут мало йде мова, але так тепло й з любов'ю описує його Андрухович, що за це можна й пробачити певну недосконалість цій книжці.
May 16, 2017
Книга, в якій потрібно шукати не сюжету, а смакувати сам процес читання, розбирати її на цитати. Це мов фільми братів Коен в літературі, коли насолода отримується не від твору загалом, а від окремих майстерних і влучних слів. Ось кілька цитат:
"Господи, як хотів би я бути англійцем, німцем, французом, та навіть японцем — тільки щоб змогти любити Москву по-справжньому! Тобто як щось велике, нев'їбенно багате, розмашисте, екзотичне, далеке й безпечно чуже, розташоване на безпечній культурній відстані, наче Pio, Шанхай чи Нью-Йорк. Адже Москва жахливо варта того, щоб її любити. Тільки от у жодному разі не з цієї пригніченої та напівзігнутої позиції її, Москви, вічної малоросійської шестьори."
"На світі є красиві міста, а є надзвичайно красиві міста. Сан-Франциско — це такий кайф, після якого нікуди вже не хочеться повертатися. Один Алькатраз[107] чого вартий! А Золота Брама? А справжня брама, китайська, у Чайнатавні? Сан-Франциско — це ліберті, це біт, це старі гіпарі, музика Західного узбережжя, це ґеї. Пьотр Вайль цілком влучно пише, що Сан-Франциско — це Захід. Західніше за нього вже тільки Схід."
«Що в цій країні [США] справді чудово, то це виникнення традиції, згідно з якою найбагатші споживачі купують фактично ті самі речі, що й найбідніші. Ви дивитеся телевізор і бачите кока-колу, і ви знаєте, що президент п'є кока-колу, Ліз Тейлор п'є кока-колу, і ви думаєте, що також можете пити кока-колу. Кока-кола є кока-колою і ні за які гроші ви не купите собі кока-коли, кращої за ту, що її цмулить перший-ліпший вуличний бомж. Усі кока-коли однакові і всі кока-коли добрі. Ліз Тейлор знає про це, президент знає про це, бомж на вулиці знає про це, і ви про це знаєте».
"Найкрасивіших моментів було п'ятнадцять, ось вони.
1. Ужгород лежав за горами, тобто у казковій країні, бо кожна історія з місцем дії у казковій країні починалася словами «за горами, за лісами». Іноді — «за морями», але з цим також усе гаразд, якщо пригадати, що Карпати свого часу були дном моря.
2. Подорож до Ужгоро��а відбулася літаком і тривала не довше сорока п'яти хвилин.
3. Літак називався російською «кукурузником», але зроблений був усе-таки не з качанів, а з металу.
4. Пролітаючи над горами, можна було бачити ліси. Таким чином підтверджувалося припущення про казкову країну.
5. Крім того, з літака було видно залізничні полотна, автошляхи, польові дороги і просто стежки з кульбабами обабіч. Ми в небі обганяли всіх тих, що повзли землею, навіть військову бронетехніку.
6. Іноді траплялися річки, іноді мости. Велика повінь позмивала всі мости значно пізніше, років через п'ять.
7. Отари овець нагадували живі плями, що розтікаються на зелених схилах.
8. Бувало, що літак провалювався в повітряну яму, від чого дорослі починали занадто голосно сміятися.
9. Іноді ми опинялися всередині хмари, тобто цукрової вати. Уперше я спробував її в празькому парку імені Фучіка, того самого Юліуса, який казав «Люди, я любив вас, будьте пильні!». Удруге — перед виставою цирку «Прага» у Франику. До Ужгорода це не має жодного стосунку.
10. В Ужгороді на летовищі нас зустрічала коза з козеням. Я не сумнівався, що вони от-от заговорять.
11. Річка Уж називалася так, тому що звивалася. Кожна річка може називатись Уж.
12. Але тільки це місто могло називатись Ужгородом. Це таємне ім'я райського саду після появи в ньому змія.
13. Усі навколо говорили угорською, але чомусь називалися мадьярами. Насправді всі говорили російською. Але їх усе одно називали мадьярами. Було так, наче ти за кордоном. Хоч ніхто з нас тоді ще ніколи за кордоном не бував.
14. Дорослі були переважно ще дуже молоді, тому багато й незрозуміло жартували, їли паприку, пили палінку.
15. Мамі було двадцять п'ять років."
"Господи, як хотів би я бути англійцем, німцем, французом, та навіть японцем — тільки щоб змогти любити Москву по-справжньому! Тобто як щось велике, нев'їбенно багате, розмашисте, екзотичне, далеке й безпечно чуже, розташоване на безпечній культурній відстані, наче Pio, Шанхай чи Нью-Йорк. Адже Москва жахливо варта того, щоб її любити. Тільки от у жодному разі не з цієї пригніченої та напівзігнутої позиції її, Москви, вічної малоросійської шестьори."
"На світі є красиві міста, а є надзвичайно красиві міста. Сан-Франциско — це такий кайф, після якого нікуди вже не хочеться повертатися. Один Алькатраз[107] чого вартий! А Золота Брама? А справжня брама, китайська, у Чайнатавні? Сан-Франциско — це ліберті, це біт, це старі гіпарі, музика Західного узбережжя, це ґеї. Пьотр Вайль цілком влучно пише, що Сан-Франциско — це Захід. Західніше за нього вже тільки Схід."
«Що в цій країні [США] справді чудово, то це виникнення традиції, згідно з якою найбагатші споживачі купують фактично ті самі речі, що й найбідніші. Ви дивитеся телевізор і бачите кока-колу, і ви знаєте, що президент п'є кока-колу, Ліз Тейлор п'є кока-колу, і ви думаєте, що також можете пити кока-колу. Кока-кола є кока-колою і ні за які гроші ви не купите собі кока-коли, кращої за ту, що її цмулить перший-ліпший вуличний бомж. Усі кока-коли однакові і всі кока-коли добрі. Ліз Тейлор знає про це, президент знає про це, бомж на вулиці знає про це, і ви про це знаєте».
"Найкрасивіших моментів було п'ятнадцять, ось вони.
1. Ужгород лежав за горами, тобто у казковій країні, бо кожна історія з місцем дії у казковій країні починалася словами «за горами, за лісами». Іноді — «за морями», але з цим також усе гаразд, якщо пригадати, що Карпати свого часу були дном моря.
2. Подорож до Ужгоро��а відбулася літаком і тривала не довше сорока п'яти хвилин.
3. Літак називався російською «кукурузником», але зроблений був усе-таки не з качанів, а з металу.
4. Пролітаючи над горами, можна було бачити ліси. Таким чином підтверджувалося припущення про казкову країну.
5. Крім того, з літака було видно залізничні полотна, автошляхи, польові дороги і просто стежки з кульбабами обабіч. Ми в небі обганяли всіх тих, що повзли землею, навіть військову бронетехніку.
6. Іноді траплялися річки, іноді мости. Велика повінь позмивала всі мости значно пізніше, років через п'ять.
7. Отари овець нагадували живі плями, що розтікаються на зелених схилах.
8. Бувало, що літак провалювався в повітряну яму, від чого дорослі починали занадто голосно сміятися.
9. Іноді ми опинялися всередині хмари, тобто цукрової вати. Уперше я спробував її в празькому парку імені Фучіка, того самого Юліуса, який казав «Люди, я любив вас, будьте пильні!». Удруге — перед виставою цирку «Прага» у Франику. До Ужгорода це не має жодного стосунку.
10. В Ужгороді на летовищі нас зустрічала коза з козеням. Я не сумнівався, що вони от-от заговорять.
11. Річка Уж називалася так, тому що звивалася. Кожна річка може називатись Уж.
12. Але тільки це місто могло називатись Ужгородом. Це таємне ім'я райського саду після появи в ньому змія.
13. Усі навколо говорили угорською, але чомусь називалися мадьярами. Насправді всі говорили російською. Але їх усе одно називали мадьярами. Було так, наче ти за кордоном. Хоч ніхто з нас тоді ще ніколи за кордоном не бував.
14. Дорослі були переважно ще дуже молоді, тому багато й незрозуміло жартували, їли паприку, пили палінку.
15. Мамі було двадцять п'ять років."
September 7, 2015
... У сербській мові, каже Ат,є десь 187 синонімів дієслова кохатися...
... Хай Бог милує від української щирості та російської духовності...
... Деякі знавці схильні пояснювати поняття Investor як InWestor - той що на заході...
... Гроші йдуть назирці за спокусами. Якщо місто наповнюється спокусами, то в нього входять гроші. Що більше спокусників, борделів. цирків і казино - то більше грошей. А після того, як досягається пік, це починає діяти у зворотному напрямку... (про Львів)...
... Знавці топографії стверджують ніби практично кожне велике місто має історично зумавлений поділ на міста Східне і Західне. На сході буцімто традиційно гніздяться пролетаріат, на заході - панство. На сході трудящі, на заході - працедавці і власникию Причина ніби в тому, що вітри у Західній Європі переважно віють із Заходу на Схід - туди й сунуться разом із вітрами всі фабричні й заводські дими.
... Хай Бог милує від української щирості та російської духовності...
... Деякі знавці схильні пояснювати поняття Investor як InWestor - той що на заході...
... Гроші йдуть назирці за спокусами. Якщо місто наповнюється спокусами, то в нього входять гроші. Що більше спокусників, борделів. цирків і казино - то більше грошей. А після того, як досягається пік, це починає діяти у зворотному напрямку... (про Львів)...
... Знавці топографії стверджують ніби практично кожне велике місто має історично зумавлений поділ на міста Східне і Західне. На сході буцімто традиційно гніздяться пролетаріат, на заході - панство. На сході трудящі, на заході - працедавці і власникию Причина ніби в тому, що вітри у Західній Європі переважно віють із Заходу на Схід - туди й сунуться разом із вітрами всі фабричні й заводські дими.
August 11, 2012
Не найкраще з Андруховича. Здався на 138 сторінці (перед Дюссельдорфом). Не затягує.
February 2, 2025
як я рада, що нарешті дочитала цю книгу і можу її прибрати у шафу. зацікавив концепт, очікувала мікс мемуарів, тревелогів та есеїстики, змішаного зі спогадами про міста, які найбільше запам'яталися автору під час подорожей. розчарувало те, що в частині міст, які тут фігурують, автор був або проїздом, або зупинявся на декілька годин, або весь час провів у готелі. більшість оповідань ні про що. та було б краще, якби було тільки ні про що. часом, тексти були про "вологі піхви" студенток, "готових до наступного клієнту повій", "липкі спогади", та й в цілому "вологі голоса" навколишніх жінок, а також бажання скористатися рукою, залишаючись на самоті (якщо звісно поруч нікого не знайдеться). неочікувано для читача, в будь-якому оповіданні можуть вислизнути отакі вологі описи, які, як на мене, справляють враження, ніби читаєш фантазії збоченого діда. може так воно і є, тому аж так часто випливає на поверхню. читати автора далі не планую, він мені став неприємний як особистість
December 8, 2023
Ідея книги, яка розкривається на початку мене насправді дуже захопила. Написати про важливі міста з автобіографії, і ще й впорядкувати їх. Надати сенсу і змісту, підсвітити географії та значення, які змінюються залежно від абетки, латиниці чи кирилиці. Написати про важливі міста - розповісти свою історію через ландшафти. За цю ідею, я б поставила найвищий бал.
Однак самі тексти, викликали в мене двоякі враження. Про одні міста автор розповідає, як про міста і свій досвід в них. Про інші, занурюється то в історію, то в міфи, то в легенди. І це загалом цікаво, але втрачається власне якась цілісність цієї книги. (Може так і мало бути). Часом є відчуття, що лиш тому що була ця літера, на неї натягнули місто, і розповідь така, трохи за вуха натягнута.
Але загалом, книга звісно варта уваги як і загалом уся творчість Юрія Андруховича.
Однак самі тексти, викликали в мене двоякі враження. Про одні міста автор розповідає, як про міста і свій досвід в них. Про інші, занурюється то в історію, то в міфи, то в легенди. І це загалом цікаво, але втрачається власне якась цілісність цієї книги. (Може так і мало бути). Часом є відчуття, що лиш тому що була ця літера, на неї натягнули місто, і розповідь така, трохи за вуха натягнута.
Але загалом, книга звісно варта уваги як і загалом уся творчість Юрія Андруховича.
August 23, 2025
це не книга, це текст-подорож, текст-рефлексія, текст-філософія. в абетковому порядку ми рушаємо у мандрівку різними містами, де був або не був андрухович і пливемо за течією його думок і спостережень. тут про побутове, про людське, про культурне, про національне, про все. від маленьких українських сіл до американських мегаполісів, від німецьких культурних центрів до російської столиці. юрій андрухович бачив і прожив немало за своє життя і ми маємо змогу ознайомитись з частиною цього досвіду і щось взяти для себе.
June 21, 2023
Книжка, що читається мною в правильному місці і в правильний час (в автобусах на/з роботи). Заходить на ура. Невеличкі іронічно-саркастичні історії схожі на стус фотографій: одну роздивилася, погигикала, взялась другу фотку розглядати. А на фоні нудної прози Річарда Шеперда, книжки якого також зараз читаю, проза Андруховича - це просто брильянт!
October 4, 2025
Ця книга могла би бути постами у Фейсбуці.
August 30, 2018
Так важко зайшла.
Спочатку відбирала тільки рідні та знайомі місця, котри дуже близьки до мого сердця, потім вже добралась и до інших. Але ж так важко зайшла. Мені не вистачає цілісності і завершеності усіх ціх оповідань. Чи то якісь замальовки чи то потік сознання.
Але ж варто відзначити багатство мови і чимало цікавих слів: "цибата" (замість "довгонога"), "галайстра" (замість "розбишака"), "кружними" (замість "обхідними"). Такі собі філологічни ігри.
Інакше кажучи: "Книжка – про все на світі".
Спочатку відбирала тільки рідні та знайомі місця, котри дуже близьки до мого сердця, потім вже добралась и до інших. Але ж так важко зайшла. Мені не вистачає цілісності і завершеності усіх ціх оповідань. Чи то якісь замальовки чи то потік сознання.
Але ж варто відзначити багатство мови і чимало цікавих слів: "цибата" (замість "довгонога"), "галайстра" (замість "розбишака"), "кружними" (замість "обхідними"). Такі собі філологічни ігри.
Інакше кажучи: "Книжка – про все на світі".
January 26, 2024
Aunque a veces usa un discurso demasiado masculino y/o patriótico para mi gusto, se llega a apreciar profundamente sus experiencias y reflexiones acerca de esos lugares íntimos de los que habla. Andrukhovych nos conduce por las "carreteras secundarias" que unen ciudades tan diversas y distantes como son Venecia, Kiev, Nueva York y Moscú entre otras. Además, es testigo de algunos de los acontecimientos más importantes del final del siglo pasado, como la revolución del Maidán en Kiev o la Primavera de Praga.
September 12, 2024
Colección de pequeños textos acerca de diversas ciudades ordenadas por orden alfabético. No conocía al autor y me faltan muchas referencias de las que aparecen en los relatos, pero el estilo es estupendo. Las ciudades recorridas constituyen una memoria emocional donde surge, a retrazos, la maltrecha historia de Europa, con huellas de progromos, limpiezas étnicas y deportaciones masivas, pero también de lugares multiculturales, vibrantes y llenos de ebullición artística.
De estos libros que coges un poco sin querer y al final te acaban gustando bastante.
De estos libros que coges un poco sin querer y al final te acaban gustando bastante.
November 5, 2022
Dziwna to książka. Na początku pomyślałam, że fajne to może być: takie poznanie różnych miast z osobistej perspektywy. Potem było ciężko, dalej lepiej - płynnie mi się czytało. Ale ostatecznie nie wiem co myśleć. Nic ta książka nie wnosi.
Notatki, wspomnienia, anegdoty - tak w skrócie. Szaleńczo poplątane, przez alfabetyczny układ.
Notatki, wspomnienia, anegdoty - tak w skrócie. Szaleńczo poplątane, przez alfabetyczny układ.
April 2, 2023
Як на мене, з десяток розповідей вдалі, деякі взягалі ні про що
Read
November 18, 2025Юрій Андрухович — певно, один із найбільш популярних письменників 21-го століття. Його творчий доробок славиться такими видатними літературними працями, як «Рекреації», «Московіада», «Дванадцять обручів» тощо.
Прозу письменника можна охарактеризувати «балаганно-ярмарковим» стилем — адже у ній панує здебільшого піднесено-сатиричний настрій, і недаремно також з цього приводу літературний критик Микола Кульчинський зауважує, що «творчість Андруховича - це як дзеркало української інтелігенції, однак наразі зараз вона аж ніяк не відображає і половину стану сучасної України».
Прикметні роботи митця тим, що щоразу його головний герой ніби одягає іншу маску, не даючи розкусити, хто ж він такий насправді; химерні, загадкові мотивив вплетені в тексти. Утім, навряд чи це стосується роботи «Лексикон інтимних міст».
Вищезгадана книга вийшла друком у 2011-му році і за означенням автора її жанр — мемуар; втім, внаслідок уважного читання її все ж можна зарахувати і до повісті, з невеликими все ж нотками автобіографізму. Сам Андрухович говорить, що це – «книга-пазл», у якій маленькі, начебто ніяк не пов'язані між собою короткі оповіданнячка вплітаються в єдину картину, створюючи суцільну велику історію.
Сам задум такої книги з'явився у 2005-му році, коли письменник захотів написати короткі документальні спостереження про відвідані ним міста — якісь удостоїлися більшої кількості сторінок, якісь меншої. Книга скидається на доволі цікавий географічний путівник.
Назва кожного розділу складається із міста, відвіданого письменником, і йдуть ці міста в алфавітному порядку (як жартує автор, абсолютним ізгоєм серед цих розділів є м'який знак). Невипадково у цій історії фігурують саме сто одинадцять міст — схоже, для самого письменника це число доволі символічне, і, як він сам зауважує «одинадцять міст було б замало, а тисяча сто одинадцять — забагато, отож сто одинадцять — це оптимальна кількість». І уже з перших сторінок читачі вирушають у захопливу подорож земною кулею разом з Юрієм Андруховичем.
Книга читається доволі легко; цікаво спостерігати за тим, що вона не має конкретно визначеної часової або територіальної лінії, і читачів перекидає туди-сюди із нульових у дев'яності, а там далі аж у Радянський Союз; зміщуються також і кордони міст — «Будапешт при Бухаресті, Київ при Кишиневі, Мінськ при Москві, обидва Франкфурти поруч себе, а Полтава при Празі…» В одну мить ми в Україні, а наступної уже у Франції, Німеччині, Австрії, а пізніше нас закидає ген далеко у Південну Півкулю.
Загалом твір охоплює період із 1966-го по 2006-го — і так ми проносимося тими ста одинадцятьма містами, які пощастило Андруховичу відвідати за сорок років.
Майже кожен розділ сповнений яскравою, смішною, або теплою історією, яку так любо відкопати у себе в пам'яті і зараз виставити напоказ читачам. Ми поринаємо у дитячі спогади автора на відпочинку в Алупці з родиною; буквально відчуваємо шум і галас вічно рухливого Аусбурґу; дивуємося жвавості та енергійності Базеля, перебуваючи у якому, так і хочеться злитися з ним у русі; насолоджуємося розкішшю видатного мистецтва Барселони; занурюємося у спокій, романтичність і піднесеність Белграду, де пережиті доти хапливі побігеньки ніби загублюються у просторі; стишуємося у замкнутості, похмурості і сірості Берліна, та потай дивуємося внутрішній відстороненості тамтешніх мешканців; завмираємо від захвату у мальовничості Варшави та привітності людей, що мешкають під її покровом… і, звісно, часто гірко дивуємося занедбаності українських міст, які безжально знищила радянська влада — не на одній сторінці письменник зауважує, що наша держава все ж могла б досягнути значно більшого, якби не Радянський Союз.
Сама «повість» доволі яскрава і насичена, ми заглиблюємося у найбільш потаємні переживання автора, які він викладає на загальний огляд.
Для якої цільової аудиторії призначена книга? Навряд чи можна було б сказати, що вона стовідсотково для будь-якого віку, адже часто у розділах проскакує нецензурна лексика і аж надто відверті епізоди — то, може, невипадково у назві книги слово «інтимні» фігурує як такий собі каламбур? Втім, я навряд чи би означала у цьому контексті «інтимний» як «відвертий» — радше тут це слово означало б щось потаємне, священне, мало кому доступне і яке з великою обережністю виставляється напоказ.
Якщо ж скласти все докупи, можна дійти висновку, що назва твору — це найбільш загадкові секрети міст, що особливі для автора.
Це пригодницьке чтиво, легке і ненав’язливе, і підійде для захопливого читання старшим поколінням, яке хоче зануритися в уявну мандрівку світом.
Прозу письменника можна охарактеризувати «балаганно-ярмарковим» стилем — адже у ній панує здебільшого піднесено-сатиричний настрій, і недаремно також з цього приводу літературний критик Микола Кульчинський зауважує, що «творчість Андруховича - це як дзеркало української інтелігенції, однак наразі зараз вона аж ніяк не відображає і половину стану сучасної України».
Прикметні роботи митця тим, що щоразу його головний герой ніби одягає іншу маску, не даючи розкусити, хто ж він такий насправді; химерні, загадкові мотивив вплетені в тексти. Утім, навряд чи це стосується роботи «Лексикон інтимних міст».
Вищезгадана книга вийшла друком у 2011-му році і за означенням автора її жанр — мемуар; втім, внаслідок уважного читання її все ж можна зарахувати і до повісті, з невеликими все ж нотками автобіографізму. Сам Андрухович говорить, що це – «книга-пазл», у якій маленькі, начебто ніяк не пов'язані між собою короткі оповіданнячка вплітаються в єдину картину, створюючи суцільну велику історію.
Сам задум такої книги з'явився у 2005-му році, коли письменник захотів написати короткі документальні спостереження про відвідані ним міста — якісь удостоїлися більшої кількості сторінок, якісь меншої. Книга скидається на доволі цікавий географічний путівник.
Назва кожного розділу складається із міста, відвіданого письменником, і йдуть ці міста в алфавітному порядку (як жартує автор, абсолютним ізгоєм серед цих розділів є м'який знак). Невипадково у цій історії фігурують саме сто одинадцять міст — схоже, для самого письменника це число доволі символічне, і, як він сам зауважує «одинадцять міст було б замало, а тисяча сто одинадцять — забагато, отож сто одинадцять — це оптимальна кількість». І уже з перших сторінок читачі вирушають у захопливу подорож земною кулею разом з Юрієм Андруховичем.
Книга читається доволі легко; цікаво спостерігати за тим, що вона не має конкретно визначеної часової або територіальної лінії, і читачів перекидає туди-сюди із нульових у дев'яності, а там далі аж у Радянський Союз; зміщуються також і кордони міст — «Будапешт при Бухаресті, Київ при Кишиневі, Мінськ при Москві, обидва Франкфурти поруч себе, а Полтава при Празі…» В одну мить ми в Україні, а наступної уже у Франції, Німеччині, Австрії, а пізніше нас закидає ген далеко у Південну Півкулю.
Загалом твір охоплює період із 1966-го по 2006-го — і так ми проносимося тими ста одинадцятьма містами, які пощастило Андруховичу відвідати за сорок років.
Майже кожен розділ сповнений яскравою, смішною, або теплою історією, яку так любо відкопати у себе в пам'яті і зараз виставити напоказ читачам. Ми поринаємо у дитячі спогади автора на відпочинку в Алупці з родиною; буквально відчуваємо шум і галас вічно рухливого Аусбурґу; дивуємося жвавості та енергійності Базеля, перебуваючи у якому, так і хочеться злитися з ним у русі; насолоджуємося розкішшю видатного мистецтва Барселони; занурюємося у спокій, романтичність і піднесеність Белграду, де пережиті доти хапливі побігеньки ніби загублюються у просторі; стишуємося у замкнутості, похмурості і сірості Берліна, та потай дивуємося внутрішній відстороненості тамтешніх мешканців; завмираємо від захвату у мальовничості Варшави та привітності людей, що мешкають під її покровом… і, звісно, часто гірко дивуємося занедбаності українських міст, які безжально знищила радянська влада — не на одній сторінці письменник зауважує, що наша держава все ж могла б досягнути значно більшого, якби не Радянський Союз.
Сама «повість» доволі яскрава і насичена, ми заглиблюємося у найбільш потаємні переживання автора, які він викладає на загальний огляд.
Для якої цільової аудиторії призначена книга? Навряд чи можна було б сказати, що вона стовідсотково для будь-якого віку, адже часто у розділах проскакує нецензурна лексика і аж надто відверті епізоди — то, може, невипадково у назві книги слово «інтимні» фігурує як такий собі каламбур? Втім, я навряд чи би означала у цьому контексті «інтимний» як «відвертий» — радше тут це слово означало б щось потаємне, священне, мало кому доступне і яке з великою обережністю виставляється напоказ.
Якщо ж скласти все докупи, можна дійти висновку, що назва твору — це найбільш загадкові секрети міст, що особливі для автора.
Це пригодницьке чтиво, легке і ненав’язливе, і підійде для захопливого читання старшим поколінням, яке хоче зануритися в уявну мандрівку світом.
January 8, 2024
9 May 2020:
Пророческая интимность обыденности
Я с определенной опаской бралась за эту книгу. Ничего не зная про Андруховича (хотя нет, наверно все же зная: кажется, он был в учебнике литературы за 11 класс), я оказалась сраженной наповал. Местами слишком уж грубыми мужицкими шутками, кое-где обилием алкоголя на один абзац, но где-то, периодически, бывали такие пронзительные строки, что не оставалось места сомнениям. Да, Андрухович таки хорош, очень хорош. И пусть я не читала его других книг, здесь он раскрывает себя как разнопланового и разножанрового автора, умеющего переключаться между разными стилями. И делать это очень талантливо.
Мне не все здесь понравилось, но как же вольно он жонглирует словами. Нет, не вольно, а, скорее, невимушено (непринужденно как-то не так звучит, поэтому невимушено тут больше подходит).
Из рассказанных о разных городах историй больше всего откликнулись:
Венеция потому что атмосферно.
Гуадалахара потому что остросюжетно.
Денвер потому что джазово.
Золотой Поток потому что страстно.
Львов потому что интересно (особенно про цирк, а от истории про палача веет Пелевинщиной).
Оснабрюк потому что ремарковско и мафиозно.
Флоренция потому что, тут повторюсь, атмосферно.
Харьков потому что пронзительно. Вот про этот город действительно очень емко, пусть и всего на две неполных страницы.
К моему большому удивлению, иногда читать про города Украины казалось гораздо интереснее, чем про все прочие, вне зависимости от того, была я там или нет. И интерес мой тут уже был не литературный, а, скорее, историко-аналитический. Я читала и задавалась одним вопросом: КАК? Каким образом автор книги, дописанной и изданной в 2011 году мог знать, что будет? Или, может, он просто угадывал? Но как можно так угадывать:
- Днепропетровск переименовали в просто Днепр. Идем дальше.
- здесь у нас, конечно, промах на несколько лет. Но все же, вы ведь тоже чувствуете эти орды мурашек от предсказанного? В 2011-м эти строки не вызвали б этих эмоций, а вот сейчас, с оглядкой на пару лет назад, - да. И еще один пример, цитата из поэмы, кусочек который приведен в главе про Палермо.
И все-таки некоторые писатели немного пророки. И от того их книги оставляют неизгладимый отпечаток. Спасибо пану Юрию за его истории, какие б они не были, самое главное, что они - живые. Повторю рекомендацию из других рецензий: книгу стоит читать не в запой, а смаковать город за городом, чтоб в полной мере погрузиться в авторский стиль.
Пророческая интимность обыденности
Я с определенной опаской бралась за эту книгу. Ничего не зная про Андруховича (хотя нет, наверно все же зная: кажется, он был в учебнике литературы за 11 класс), я оказалась сраженной наповал. Местами слишком уж грубыми мужицкими шутками, кое-где обилием алкоголя на один абзац, но где-то, периодически, бывали такие пронзительные строки, что не оставалось места сомнениям. Да, Андрухович таки хорош, очень хорош. И пусть я не читала его других книг, здесь он раскрывает себя как разнопланового и разножанрового автора, умеющего переключаться между разными стилями. И делать это очень талантливо.
Мне не все здесь понравилось, но как же вольно он жонглирует словами. Нет, не вольно, а, скорее, невимушено (непринужденно как-то не так звучит, поэтому невимушено тут больше подходит).
Из рассказанных о разных городах историй больше всего откликнулись:
Венеция потому что атмосферно.
Гуадалахара потому что остросюжетно.
Денвер потому что джазово.
Золотой Поток потому что страстно.
Львов потому что интересно (особенно про цирк, а от истории про палача веет Пелевинщиной).
Оснабрюк потому что ремарковско и мафиозно.
Флоренция потому что, тут повторюсь, атмосферно.
Харьков потому что пронзительно. Вот про этот город действительно очень емко, пусть и всего на две неполных страницы.
К моему большому удивлению, иногда читать про города Украины казалось гораздо интереснее, чем про все прочие, вне зависимости от того, была я там или нет. И интерес мой тут уже был не литературный, а, скорее, историко-аналитический. Я читала и задавалась одним вопросом: КАК? Каким образом автор книги, дописанной и изданной в 2011 году мог знать, что будет? Или, может, он просто угадывал? Но как можно так угадывать:
Звісно, я волів би, щоб це місто називалось трохи коротше - скажімо, Дніпром.
- Днепропетровск переименовали в просто Днепр. Идем дальше.
І позаяк усе накраще з Києвом трапляється раз на 13 років, то нам усім тепер важливо дожити до 2017-го. Якого кольору буде ця революція? Якщо це буде вона? І чи буде ця третя спроба останньою? У сенсі - вирішальною й переможною?
- здесь у нас, конечно, промах на несколько лет. Но все же, вы ведь тоже чувствуете эти орды мурашек от предсказанного? В 2011-м эти строки не вызвали б этих эмоций, а вот сейчас, с оглядкой на пару лет назад, - да. И еще один пример, цитата из поэмы, кусочек который приведен в главе про Палермо.
змусиш усіх казати Атени- но ведь теперь аутентичные Атены вместо устаканенных Афин.
И все-таки некоторые писатели немного пророки. И от того их книги оставляют неизгладимый отпечаток. Спасибо пану Юрию за его истории, какие б они не были, самое главное, что они - живые. Повторю рекомендацию из других рецензий: книгу стоит читать не в запой, а смаковать город за городом, чтоб в полной мере погрузиться в авторский стиль.
Тільки от чого так хочеться знову в там і тоді? І як це завжди виходить - що кожне пекло неминуче обертається раєм?
May 1, 2023
Подорожі - це один з моїх найулюбленіших станів. Це про життя не тільки в довжину, а й у ширину. Це про пошуки себе і множення емоцій. Саме тому з ентузіазмом взялася за читання “Довільного посібника з геопоетики та космополітики”.
Атор ділиться 111 інтимними, і не дуже, історіями про 111 міст, в яких йому пощастило побувати. Жодні глобуси, атласи й посібники не порівняти з літературною мапою, яку створив Андрухович. Алфавітний путівник по спогадах, не менше.
Але загалом захвату ні одна з оповідок не викликала. Чогось цим містам т��ки не вистачало. Скоріше за все — мене в них :)
@knyhoveredun
Атор ділиться 111 інтимними, і не дуже, історіями про 111 міст, в яких йому пощастило побувати. Жодні глобуси, атласи й посібники не порівняти з літературною мапою, яку створив Андрухович. Алфавітний путівник по спогадах, не менше.
Але загалом захвату ні одна з оповідок не викликала. Чогось цим містам т��ки не вистачало. Скоріше за все — мене в них :)
@knyhoveredun
Read
October 14, 2019Це рев'ю - офіційна відмова далі намагатися читати цю книжку. Я почала читати міста по порядку. Не змогла. Вирішила читати тільки ті міста, де я бувала - теж не осилила, хоча їх не так і багато. Напевно ця книга сподобається фанатам Андруховича, наскільки я розумію, тут і там у ній розкидані відсилки на інші твори. Але мені було просто нецікаво. Я чесно старалась
November 28, 2019
Доволі цікава подорож містами улюбленого Андруховича. Були історії поверхові, були історії без особливого сенсу, були й історії особливо щемкі, ніжні та змістовні. Потрібно лишити на телефоні, щоб перечитувати в потягах/автобусах/авто/літаках дорогою до інших міст 🤔
September 21, 2025
книгу можна описати трьома словами "галопом по єуропам". ідея цікава, але виконання галіме. настільки прісно описано, що це можна сприймати як анти-рекламу єуропи. єуропа вже давно нецікава. куди ще тую поверхову писанину прикладати?!
July 2, 2018
2.5/5 or 5/10
February 6, 2019
Не змогла дочитати. Кинула на третині, бо дуже нудно.
April 7, 2020
відкладено
January 3, 2021
Доволі непогана книга. Подобається манера Андруховича оповідача. Однак еротичні моменти у книзі здаються зайвими
Displaying 1 - 30 of 38 reviews