БПРО (Бюро Паранормальної Розвідки та Оборони) — це серія коміксів, яка відгалужується від основної серії коміксів про Геллбоя, яку довгий час писав Майк Міньйола. Багато хто стверджує, що вона не поступається, а то й перевершує оригінал, особливо коли мова йде про сюжетну арку «Жаб’яча чума». Ці комікси розповідають про команду дивовижних персонажів, які входили чи входять до БПРО, серед яких є людина-амфібія Абрагам Сапієн (Ейб), гомункул Роджер, молода пірокінетикиня Елізабет Шерман (Ліз), маг-медіум Йоганн Краус та директорка бюро Кейт Коррінґан, які раніше були тісно пов’язані з Геллбоєм.
Розпочинає цю збірку «БПРО: Жаб’яча чума, том 1» комікс «Порожниста земля» (2002) від сценаристів Майка Міньйоли, Крістофера Ґолдена, Том Сніґоскі, який намалював художник Раяна Сук із кольором Дейва Стюарта. Мета саме цього коміксу, звісно, окрім зацікавити читача новою історією, познайомити із членами команди БПРО (Бюро Паранормальної Розвідки та Оборони), які залишилися після того, як командир усіх небезпечних місій Геллбой відправився у свою подорож до Арфики. Це початок відгалуження від основної серії, яке має місце під час подій у коміксі «Геллбой: Хробак-завойовник».
Оповідь починається за два роки до того, як Елізабет Шерман, пірокінетикиня БПРО, шукає духовної рівноваги, вступаючи до монастиря Аґартха. Ця подія стає каталізатором теперішніх подій, і ми повертаємося в сьогодення до штаб-квартири БПРО, щоб зустрітися з рештою персонажів. Кейт Корріґан, директорка з операцій, намагається зберегти організацію в умовах тиску з боку уряду та відсутності відданості з боку агентів, таких, як Ейб Сапієн. Адже він, зокрема, розчарувався в бюро через їхнє рішення закласти бомбу в його друга Роджера, нікого не попередивши. Однак страшне видіння пов’язане з Ліз спонукає Ейба діяти, щоб врятувати свою колишню товаришку.
На перший погляд, «Порожниста земля» — це звичайна історія про формування команди, яка має заповнити порожнечу, що утворилася після від’їзду Геллбоя. Але при ближчому розгляді, помітно, що вона також заглиблюється в боротьбу персонажів, які відчувають себе загубленими і спустошеними без присутності Геллбоя в їхньому житті.
Також тут дебютує Йоганн Краус, який був духовним медіумом, доки невдалий сеанс не призвів до втрати його фізичного тіла, і лише його духовна сутність залишилася всередині спеціально розробленого костюма, створеного командою науковців БПРО. Це перегукується з темою «порожнечі», присутньою в історії. Але у випадку з Краусом, саме його фізичне тіло стало порожнім, залишивши, лише його духовне «я». Поява цього персонажа не тільки зацікавлює, але й відразу показує, що він буде відігравати важливу роллю у новосформованій команді.
Мабуть, постійне порівняння художників, які колись малювали чи малюють зараз комікси про Геллбоя, зі стилем самого Майка Міньйоли, трохи набридає. Але, чесно кажучи, пророблена робота художника Райана Сука мені сподобалася. Разом зі своїм напарником Кертісом Арнольдом (який допомагав із тушшю), створили малюнок, який нагадує стиль Майка Міньоли, використовуючи мінімальну кількість ліній і тіней для передачі жаху та емоцій. Малюнок працює ефектно, чи то обличчя Ейба затулене, щоби підкреслити його скорботу та цинізм, чи то група, яка вдивляється в темну, порожню та бездонну прірву. Мені, ос��бливо подобається дизайн Крауса, саме його цивільне вбрання, яке нагадує класичний образ людини-невидимки, але без бинтів. Однією з деталей, яка виділяється, є маленький шматочок стрічки на його сонцезахисних окулярах, який допомагає утримувати їх на місці на його «голові». Можливо, це дрібниця, але вона додає реалістичності персонажу і світу. Крім того, компонування панелей у цій історії мені вельми сподобалося. Наприклад, послідовність медитації Елізабет містить панелі, що складаються з вогняних символів, у той час, як меланхолія Ейба підкреслюється тим, що він переглядає старі книги перед тим, як дістати повідомлення від Елізабет. Споглядати й досліджувати різні деталі було класно.
«Вбивця в моєму черепі» — короткий комікс від сценариста Майка Міньйоли, художника Метта Смітта, який уперше знайомить нас із Лобстером та його помічником.
У 1938 році поліція розслідує загадкове вбивство в Нью-Йорку. Чоловіка на ім’я доктор Скіннер було знайдено мертвим, розчавленим під столом у своїй кімнаті, але не було жодних ознак присутності когось іншого. Лобстер Джонсон разом зі своїм асистентом прибуває на місце події і пов’язує це вбивство з трьома іншими, адже всі вони були співробітниками лабораторій Zinco-Davis. Знайшовши у квартирі доктора Скіннера фотографію, Лобстер впізнає одну людину, яка і стає головним підозрюваним. І головному героєві потрібно розібратися в цій справі, щоб знайти справжнього убивцю.
Тут можна спробувати поговорити чи змогла б ця історія, яка йшла додатком до першого випуску короткої арки «Геллбой: Скринька, повна зла», змусити полюбити Лобстером Джонсоном. Найімовірніше ні, адже десять сторінок занадто мало, щоби пізнати героя та зрозуміти, як ти ставишся до нього. Але це досить хороший комікс, щоб зацікавитися цим героєм. Та малюнок Метта Сміта, разом із тушшю Раяна Сука та фарбами колориста Дейва Стюарта, роблять цю історію ще й красивою. Тому на таку кількість сторінок цілком добре.
Ще одним коротеньким коміксом, який йшов уже додатком до другого випуску «Геллбой: Скринька, повна зла» #2 є «Ейб Сапіен проти науки», історію якого придумав Майк Міньола, а намалював Метт Сміт. Але цікаве тут те, що інкером тут був теж Майк Міньола. Таке незвичне поєднання.
Двоє вчених намагаються оживити Роджера, застосовуючи до його тіла електричний струм. Востаннє Роджер був живим, коли він відновив сили Ліз Шерман, зрештою, пожертвувавши власним життям. Один із науковців пропонує застосувати до гомункула ще більше електрики, але інший стверджує, що тіло вже мертве. Зрештою, вони доходять висновку, що можуть дізнатися більше про істоту, препарувавши її. Ейб Сапієн підслуховує цю розмову і згадує схожий випадок, що стався 2 березня 1979 року. Тоді перед Ейбом, який нерухомо лежав у великій скляній «пробірці», стояли ті ж самі двоє вчених. Один із науковців запропонував препарувати Ейба, щоб дізнатися більше, тоді, як інший вважав, що варто спробувати оживити його за допомогою електричного струму. Останній учений погодився спробувати, але, лише один раз, а потім вони вдадуться до розтину. Згадавши ті відчуття, Ейб бажає допомогти Роджеру, щоб його не спіткало те, що задумали науковці.
Це коротка історія трішки розкриває характер і внутрішній світ Ейба Сапіена. Крім того, вона також вдало передає бажання героя врятувати Роджера, який для Ейба має велике значення. Комікс дає можливість побачити внутрішній конфлікт Ейба між його відданістю науці і його бажанням зберегти життя Роджера. Хоча про Ейба Сапіена поки досить мало відомостей, цей комікс дає можливість отримати певну інформацію про його характер. Такі маленькі деталі допомагають формувати образ героя.
Комікс «Ейб Сапіен: Барабани мертвих» вийшов у березні 1998 року, як єдиний випуск (або ж ваншот). На відміну від попередніх історій серії про Геллбоя, у цій не було цього персонажа (якщо не рахувати, звісно, картину на одній зі сцен). А також була першою історією, яку не писав і не намалював Майк Міньйола. Сценаристом цього коміксу є Браян МакДональд, художником Дерек Томпсон, а колористом Джеймс Сінклер.
Під час плавання на кораблі чоловік, приголомшений звуком барабанів, завдає удару ножем своєму товаришеві по команді і стрибає в море, щоб його зжерли акули. Екіпаж реагує так, ніби це вже траплялося раніше. Для розслідування Том Меннінґ відправляє на корабель Ейба Сапієна та агента Ґаррета Оматту. Місце в океані, де відбуваються дивні речі зі звуками барабанів та плавають акули, які тільки й чекають, щоби підживитися новими жертвами, приховує трагічну таємницю. Виглядає, що це якимось чином пов’язано із рабами, яких перевозили з Африки десятиліттями тому. Ейб та Ґаррет у цьому короткому коміксі намагаються розібратися у всьому, щоб певним чином убезпечити всі екіпажі, які будуть пропливати цим місцем у майбутньому.
«Барабани мертвих» — це моторошна самостійна історія, у центрі якої перебуває Ейб Сапіен. І відверто, у мене були досить дивні відчуття. Адже після такого, як Браян МакДональд показав нам зав’язку історії, підсвідомо очікував побачити Геллбоя, який має розслідувати цю справу. Але натомість у центрі уваги Ейб. Хоча концепція інтригуюча, а малюнок гротескний і виглядає досить цікаво, та без безпосередньої участі Міньоли історії бракує зв’язності. Хоча з іншого боку, вона досить непогано вписується в концепцію всього того, що я прочитав у основній серії про Геллбоя, де було багато коротких сюжетів у стилі «містична подія чи злочин — розслідування цієї справи». Тому не все так погано, просто середнього рівня комікс.
Комікс «БПРО: Душа Венеції» (2003), написаний Майлзом Ґантером і Майклом Ейвоном Оемінґом разом із Майком Міньолою та намальований тим же Оемінґом.
Елізабет Шерман, Ейб Сапієн, Роджер та Йоганн Краус вирушають до Венеції і помічають, що з каналами виникла проблема із забрудненням, хоча вони не знають, що спричинило його. Досліджуючи місто, Роджер помічає скульптуру жіночої фігури й дізнається, що вона зображує Клоацину, давньоримську богиню, яка, як вважалося, відповідала за утримання водяних каналів міста в належному стані. Йоганн відчуває зловісну присутність, що виходить з одного будинку, і переконує команду дослідити його. Виявляється, будинок колись належав Ромулу Діованні, який сумнозвісно катував вампіра й пив його кров у хибній спробі здобути вічне життя. Під час обшуку команда натрапляє на труп Діованні, що лежить у труні, і вони намагаються розібратися із цією проблемою, щоб врятувати Венецію.
Ця історія намагається втілити унікальний стиль оповіді Майка Міньоли, оскільки в ній представлено химерні істоти і відповідний настрій. Малюнок Майкла Ейвона Оемінґа ще більше підсилює відчуття коміксу в стилі Майка Міньоли, з його гострими лініями та інтенсивним використанням тіні й негативного простору. Цей художній підхід має разючу схожість з естетикою самого майстра, що відчувається всіма фібрами. І чесно, мені це вже перестає подобатися, ось це «копіювання» стилю Міньйоли іншими митцями. Якщо воно, звісно, виконано майстерно, зі своїми унікальними речима та підходами іншого художника, то це ще одна справа. Але робота Оеймінґа мені такою не здалася. Та все ж сама історія була досить непоганою, ще й дозволила згадати мої відвідини Венеції, яку можна досліджувати місяцями.
Ще один комікс у збірці «БПРО: Жаб’яча чума» — «БПРО: Нічний потяг» (2003) за сценарієм Джеффа Джонса (так, так, той що «Зелений Ліхтар», «Ліга Справедливості» й не тільки) та Скотта Коллінза, який також є і художником тут.
У 1939 році в Колорадо Лобстер Джонсон переслідував диверсанта, який був частиною нацистської групи. Ця гонитва відбувалася на потягу, який перевозив науковців та обладнання для Мангеттенського проекту. На мосту Джонсон, нарешті, наздогнав нациста, але той вирішив стрибнути з парашутом, що спричинило вибух, у результаті якого загинули вчені та асистент Джонсона. Після цього за багато років Елізабет Шерман і Роджер отримали завдання розслідувати появу таємничого потяга-привида, що з’явився в Коттонвіллі, штат Алабама. Вони розбили табір, щоб спробувати побачити цього «залізничного монстра» та спробувати припинити його появу.
Виглядає так, що я вперше читаю щось від Джеффа Джонса, що не належить до жанру супергероїки. Проте, мені сподобався цей комікс та й виглядає він на рівні з іншими, які я читав раніше в цій збірці. Я не знаю, чи сам Джонс обрав головних героїв, чи це була спільна ідея з Коллінзом, але центральними персонажами є Ліз та Роджер, і мені це імпонує. Адже авторам вдалося створити кілька гарних сцен, які показують, як Роджер та Ліз взаємодіють і поступово стають близькими друзями. Малюнок Скотта Коллінза може здатись трохи «супергеройським» та незвичним для всесвіту Геллбоя, проте це дало змогу побачити комікс у всесвіті Геллбоя з іншого ракурсу, ніж зазвичай. Все вийшло достатньо добре, щоб насолодитися цією історією.
Комікс «БПРО: Темні води» (2003) — черговий у збірці «БПРО: Жаб’яча чума» від сценариста Браяна Авґустина, який крім історії ще знайомить нас із цікавим художником Ґаєм Девісом.
У центрі міста Шайло, штат Массачусетс, осушили ставок і виявили тіла трьох дівчат, які були прикуті один до одного ланцюгами. Було встановлено, що тілам, які чудово збереглися, було 300 років. Для розслідування було викликано БПРО, від яких прибули Ейб Сапієн і Роджер. Разом із тілами дівчат були знайдені артефакти, пов’язані з процесами знищення відьом. Згідно з місцевою історією, три сестри на ім’я Прісцилла, Пруденс і Полліанна Траск були звинувачені у відьомстві і вбиті під час суду в 1693 році. Процес полягав у тому, що їх прикували ланцюгами й кинули в ставок, щоби побачити, чи випливуть вони, оскільки вважалося, що справжні відьми плавають.
Сюжет короткий, але чудовий, що разом із малюнком робить цей комікс одним із кращих історій у цій першій збірці. Це перша робота Ґая Девіса для БПРО, а малюнок атмосферний і захопливий. Незважаючи на те, що його стиль відрізняється від Міньйоли, робота Девіса ідеально підходить для всесвіту Геллбоя. Малюнок Девіса більш деталізований, ніж у Міньйоли, зі складним тлом і вибудованими рисами замість одноколірного фону й затінених обличь. І такий підхід мені сильно до вподоби. Тому радий, що він стане основним художником серії коміксів про Бюро Паранормального Розшуку та Оборони.
Ще одним коміксом у збірці є «БПРО: Щось під моїм ліжком» (2003) від сценариста Джо Гарріса та художника Адама Полліна, що є черговою розповіддю про монстра під дитячим ліжком. І про те, що батьки не вірять своїй дитині, що там щось переховуються.
У селі в Пенсильванії після того, як хлопчик засинає вночі, під його ліжком з’являється монстр і безслідно забирає його. Це вже четверте подібне зникнення в містечку. Поліція помічає закономірність і вирішує провести розслідування. Кейт Корріґан доручає Елізабет Шерман, Ейбу Сапієну, Роджеру та Йогану Краусу захистити наступну потенційну жертву від викрадення таємничим монстром.
З усіх коміксів збірки «Щось під моїм ліжком» мені виглядає найслабшою історією. Автор, Джо Гарріс, веде дивні й неприродні діалоги із жартами, які не зовсім влучають у ціль. Та і взагалі, щоб зацікавити читача досить шаблонною ідеєю, треба щось більше, аніж просто страшна історія із жартами. Малюнок Адама Полліни також не вельми привабливий для мене. Хоча комікс не є сильно поганим, але в ньому дуже мало цікавого.
Комікс «БПРО: Ще один день в офісі» (2004) є останнім коротким ваншотом перед основною сюжетною аркою в цій збірці, сценарною роботою до якого займався Майк Міньйола, а малював Камерон Стюарт.
Ейб Сапієн і Йоганн Краус прибувають до Болграда, Молдова (хоча по карті я дивлюся, це містечко в Одеській області на кордоні із Молдовою; може це тільки якийсь інший Болград), де напередодні з’явилися зомбі. Але місцевим жителям вдалося з ними якимось чином впоратися. Йоганн дізнається, що за появу зомбі відповідальний тиран, який жив у цій місцевості в 1400-х роках. Вони прямують до монастиря, де був похований цей нелюд, де знаходять там ще зомбі.
Це чергова коротка історія, яка не надто відрізняється від інших. Уже неодноразово наголошував у відгуках до коміксів у цій збірці, що хотілося б трохи більше сторінок у них, щоб сценарист міг більше заглибити в атмосферу та сюжет.
Лімітка «БПРО: Жаб’яча чума» #1–5 — це ті комікси в збірці, на які варто було чекати. Це початок довгої подорожі крізь 5 збірок коміксів «Жаб’яча чума», де Майк Міньйола займався сценарієм, а Ґай Девіс розпочав свій шлях основного художника коміксів про БПРО.
«Жаб’яча чума», що є назвою заключної сюжетної арки цього тому, природно розвивається з попередніх коміксів у збірці. Спочатку оповідь розпочинається за знайомою схемою: БПРО викликають для розслідування загадкового явища, у даному випадку — гриба з неоднозначними та незрозумілими ефектами. Однак відмінністю цієї серії є більше можливостей для розповіді історії. Розслідування є більш масштабним, має кілька рівнів, і, порівняно з «Порожнистою землею» (найдовший ваншот у збірці), сюжетна лінія має достатньо місця для демонстрації того, чим займаються персонажі між місіями.
Перед дзвінком, де повідомлять організації про гриб, Ейб Сапіен снить про море, і це все дуже інтригує його. Уві сні він бачить сотні фігур, що тягнуться до безодні, і йому хочеться приєднатися до них. На задньому плані голос повторює вірш: «Чуєш, затонулі дзвони дзвонять до тебе, з печер Нум-Ябіску, темних і страшних глибин, океан кличе своїх дітей додому». Цей вірш не новий. Хоча Ейб рідко з’являвся в головній серії коміксів про Геллбоя, зловісні послання, включно з цим віршом, часто були присутні, коли він появлявся в них.
Прокинувшись від зловісного сну, Ейб вирішує тримати його при собі. Під час кави з Ліз вони стикаються з Йоганном і коротко обговорюють поняття сну, як такого, перш ніж Кейт перериває їх новим завданням. Незважаючи на те, що сон продовжує його турбувати, Ейб вирішує лише побіжно згадати іншим, що він погано спав. Під час пошуків науковців і дивного гриба в підвалі Ліз помічає, що Ейба щось турбує, і намагається змусити його відкритися. Однак Ейб виглядає нерішучим і обережним, створюючи враження, що він не дуже бажає говорити, особливо коли мова йде про його особисту історію. Невдовзі на заваді команді стають жахливі істоти, що демонструють жаб’ячі нахили, і, звісно, загрожують їм неприємностями. Це не перший раз, коли вони стикаються із цими людиноподібними жабо-монстрами. У минулому Ейб, Ліз і Геллбой боролися з ними в коміксі «Зерно руйнування», а Роджер і Геллбой зіткнулися з ними в «Хробаку-завойовнику». Ці істоти народжуються з людей, які були заражені містичним патогеном, у даному випадку спорами гриба, що спричинив нинішню ситуацію.
Ґай Девіс точно знає, як малювати монстрів та світ Геллбоя. На перший погляд, його роботи можуть здатися дивними через сильно «пошарпані» лінії, унікальні вирази обличь і багато деталізованих статичних кадрів з невеликим відчуттям руху. І, коли ти вже читаєш ось цю лімітовану серію коміксів, то розумієш, що щось «клацнуло» і ти сподобав його стиль ще під час читання «БПРО: Темні води», і він абсолютно шикарний для цієї серії. І тепер просто насолоджуєшся малюнком. Побудова антуражу є важливою складовою в коміксі. Вона може передати певний стиль або епоху, задає забарвелння сцени. Здавалося б, деталі, які знаходяться у кожному куточку кадру є незначними. Але від того, яким є дизайн приміщень, залежить не тільки настрій та атмосфера оповіді, але і характери персонажів, їхні можливості й звички. І в цьому Ґай Девіс майстер.
Спроба розширення всесвіту за допомогою нової команди та історій, на мою думку, все ж вийшла хорошою.