What do you think?
Rate this book
Не думай про червоне
Як смішно, сумно і правдиво пише ця людина - так скажуть про стиль Світлани Пиркало майбутні літературознавці. "Не думай про червоне" - це роман про любов, як твердить його автор. Але його автором є Світлана Пиркало, отже, це дуже відмінний роман про дуже особливу любов. У пошуках людини, яку її героїня Павліна Стопудів знала сім років тому, вона вирушає до Лондона, де немає сала і квашених помідорів. Там вона знімає кімнату у діда на ймення Старий Хрич і зустрічає: свою однокласницю Оксану, чия історія стискає серце; папарацці Джеймса, який мріє сфотографувати Джорджа Клуні з бубликом; Оллі, який знає таємні шляхи на тенісні турніри; і бармена Дональда, який пам'ятає людей не за іменами, а за їхніми улюбленими напоями. Павліна знаходить також те, що так довго шукала, але на перешкоді їй стоїть людина, якої навіть не існує... Що стається далі - читайте всередині. Попереджаємо лише, що всі читачі цього роману сміються крізь сльози.
360 pages, Hardcover
First published January 1, 2004
10 people are currently reading
71 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 9 of 9 reviews
December 24, 2024
з цією книжкою дуже легко було бути вразливою. мені подобається історійка про сім років чекання на чоловіка, в яку насправді запаковане таке глибоке й тягуче прагнення усього-на-всього любови. ну і книжка-вайб також! чекатиму перевидання, щоб побути наодинці з нею ще разок.
«Настав неприємний момент, коли треба було щось вирішувати. Відверто кажучи, я завжди все вирішую сама - і за себе, і за всіх, кому самому в падло.
Можу вирішити все, як то в пісні співається, я тучі разведу рукамі. Але от зараз мені вирішувати нічого не хотілося.»
«Має бути якась людина, від якої можна вкрасти трохи життевої сили, коли своя закінчується.»
«Повернувшись до свого столу, я перечитала новину, яку писав Нік, і виявила певну кількість пунктуаційних помилок, надто довгий і неапетитний заголовок... Ну чому я вмію зробити талановито і гарно, а ти не вмієш.»
«І, дивовижно, раптом серед усього цього шардоне, канапок і презентаційної сусти я раптом відчула, що до мене повертається якесь дуже важливе, цінне відчуття. Відчуття того, що я і далі живу, що кожна мить неповторна, що все можливо. Ну звичайно, все можливо.
Світ існує для мене.»
«Настав неприємний момент, коли треба було щось вирішувати. Відверто кажучи, я завжди все вирішую сама - і за себе, і за всіх, кому самому в падло.
Можу вирішити все, як то в пісні співається, я тучі разведу рукамі. Але от зараз мені вирішувати нічого не хотілося.»
«Має бути якась людина, від якої можна вкрасти трохи життевої сили, коли своя закінчується.»
«Повернувшись до свого столу, я перечитала новину, яку писав Нік, і виявила певну кількість пунктуаційних помилок, надто довгий і неапетитний заголовок... Ну чому я вмію зробити талановито і гарно, а ти не вмієш.»
«І, дивовижно, раптом серед усього цього шардоне, канапок і презентаційної сусти я раптом відчула, що до мене повертається якесь дуже важливе, цінне відчуття. Відчуття того, що я і далі живу, що кожна мить неповторна, що все можливо. Ну звичайно, все можливо.
Світ існує для мене.»
March 18, 2023
- Мам! Чого ти смієшся? Це якесь відео? Покажи мені, це якесь відео? Це щось про котів? Чого ти так регочеш?
Яся прибігає і вирячується на книжку у мене в руках. Я ж не буду дитині розказувать, шо трушусь і аж плачу від того, як героїня з другом Дмитриком тікають з лондонського гей-клуба. Бо це роман не для молодшого шкільного віку.
Взагалі я почала читати цю книгу ще зранку.
Сьогодні на нашій старій хаті мав бути перший перегляд потенційних нових мешканців (вони не прийшли). Тому весь день, щоб не зганьбити свій рід, я прибирала (бо в квартирі, де висить український прапор і портрет Залужного має буть пор’ядок)
Цілісінький день я віддраювала батарею від іржі, килими від слайма і духовку від взагалі хтозна чого (чесно не розумію, хто так її засрав, так наче хтось щодня якусь жирну почєрьовку шкварив і вона бризькало на всі боки, але хто?)
А інтернета в мене там нема ніякого (це таке дивне відчуття, береш телефон погортати стрічку - а там пусто), то падала перепочити я з єдиною книжкою, що залишилась. Відкривала та іржала як коняка.
Книжка ця маленька, ловка і дуже зручного формату. Називається «Не думай про червоне» Пиркало. І це така вєщ, шо піднімає настрій, як розпечена лампочка піднімає ртуть в термометрі в понеділок перед школою. По сюжету відчайдушна героїня, прибрехавши на співбесіді і встроївшись журналісткою на BBC, їде з Києва в Лондон (насправді вона в пошуках свого кохання, саксофоніста Джима Барлі).
Вона залишає своє попереднє життя, друзів і чудову квартиру з високими стелями на Гоголівській, де влаштовували вечірки луччі люди країни, молоді українські письменники та журналісти (чи часом не було тебе там, сестро? Lesya Moskalenko:), а на них «з надією і жахом дивився вишитий Тарас Шевченко». Ох, як я люблю цей район «у тій божественній частині Києва, де повітря завжди було свіже, навесні під вікнами цвіла величезна стара черемха, коли приходила осінь, у мою кухню залітало її жовте листя»
Як це прекрасно! А як поетично Пиркало описує нічне місто:
«Нічний Київ — це не місто. Це купа розсипаних чиєюсь щедрою рукою самоцвітів, які проявляються, стають видимими, самобутньо сяють тільки коли надходить ніч. Це кубло золотистих змій»
Отож героїня покидає Київ у тремтливих вечірніх вогнях і чорне провалля Дніпра заради міста, де нікому подзвонити, де ніхто не знаю про твоє існування і не знає, що тебе треба любити. І ось тут починаються пригоди, так іронічно і дотепно описані авторкою.
«Зрештою я познайомилась з людьми, з якими мені належало працювати. Колектив виявився саме таким, яким я його уявляла. Люди дуже ввічливі, усі запропонували свою допомогу. Словом, нікому не було до мене діла»
Ця книжка писалась майже двадцять років тому і тут багато того, що не прощається зараз: неполіткоректності, відвертості, пострадянської дійсності. Тут багато сексу і сексуальності, де все називається своїми іменами, переважно неприлічними. Та почитати «Не думай про червоне» — це як вийти на терапевтичну зустріч з подругою, взяти пива і спитать: «Ну шо ти?», а потім дві години реготати поки не вивихнеш щелепу ( в мене таке було якшо шо).
І я дуже хочу екранізацію. Це був би дружній ляпас Бріджит Джонс (боже, яка в нас є кльовезна база для сценарія!)
І ще я тепер страшенно хочу спробувати полтавсьского карася з медом, що втрачаєш свідомість від одного виду і аромату, полтавську медовуху, від тридцяти грамів якої віднімаються ноги і полтавську «єдино правдиву» кров‘янку (тікі шоб не в моїй духовці це все пекти).
Яся прибігає і вирячується на книжку у мене в руках. Я ж не буду дитині розказувать, шо трушусь і аж плачу від того, як героїня з другом Дмитриком тікають з лондонського гей-клуба. Бо це роман не для молодшого шкільного віку.
Взагалі я почала читати цю книгу ще зранку.
Сьогодні на нашій старій хаті мав бути перший перегляд потенційних нових мешканців (вони не прийшли). Тому весь день, щоб не зганьбити свій рід, я прибирала (бо в квартирі, де висить український прапор і портрет Залужного має буть пор’ядок)
Цілісінький день я віддраювала батарею від іржі, килими від слайма і духовку від взагалі хтозна чого (чесно не розумію, хто так її засрав, так наче хтось щодня якусь жирну почєрьовку шкварив і вона бризькало на всі боки, але хто?)
А інтернета в мене там нема ніякого (це таке дивне відчуття, береш телефон погортати стрічку - а там пусто), то падала перепочити я з єдиною книжкою, що залишилась. Відкривала та іржала як коняка.
Книжка ця маленька, ловка і дуже зручного формату. Називається «Не думай про червоне» Пиркало. І це така вєщ, шо піднімає настрій, як розпечена лампочка піднімає ртуть в термометрі в понеділок перед школою. По сюжету відчайдушна героїня, прибрехавши на співбесіді і встроївшись журналісткою на BBC, їде з Києва в Лондон (насправді вона в пошуках свого кохання, саксофоніста Джима Барлі).
Вона залишає своє попереднє життя, друзів і чудову квартиру з високими стелями на Гоголівській, де влаштовували вечірки луччі люди країни, молоді українські письменники та журналісти (чи часом не було тебе там, сестро? Lesya Moskalenko:), а на них «з надією і жахом дивився вишитий Тарас Шевченко». Ох, як я люблю цей район «у тій божественній частині Києва, де повітря завжди було свіже, навесні під вікнами цвіла величезна стара черемха, коли приходила осінь, у мою кухню залітало її жовте листя»
Як це прекрасно! А як поетично Пиркало описує нічне місто:
«Нічний Київ — це не місто. Це купа розсипаних чиєюсь щедрою рукою самоцвітів, які проявляються, стають видимими, самобутньо сяють тільки коли надходить ніч. Це кубло золотистих змій»
Отож героїня покидає Київ у тремтливих вечірніх вогнях і чорне провалля Дніпра заради міста, де нікому подзвонити, де ніхто не знаю про твоє існування і не знає, що тебе треба любити. І ось тут починаються пригоди, так іронічно і дотепно описані авторкою.
«Зрештою я познайомилась з людьми, з якими мені належало працювати. Колектив виявився саме таким, яким я його уявляла. Люди дуже ввічливі, усі запропонували свою допомогу. Словом, нікому не було до мене діла»
Ця книжка писалась майже двадцять років тому і тут багато того, що не прощається зараз: неполіткоректності, відвертості, пострадянської дійсності. Тут багато сексу і сексуальності, де все називається своїми іменами, переважно неприлічними. Та почитати «Не думай про червоне» — це як вийти на терапевтичну зустріч з подругою, взяти пива і спитать: «Ну шо ти?», а потім дві години реготати поки не вивихнеш щелепу ( в мене таке було якшо шо).
І я дуже хочу екранізацію. Це був би дружній ляпас Бріджит Джонс (боже, яка в нас є кльовезна база для сценарія!)
І ще я тепер страшенно хочу спробувати полтавсьского карася з медом, що втрачаєш свідомість від одного виду і аромату, полтавську медовуху, від тридцяти грамів якої віднімаються ноги і полтавську «єдино правдиву» кров‘янку (тікі шоб не в моїй духовці це все пекти).
April 3, 2025
я люблю її
July 27, 2025
4,5 🌟
як вона відчуває 🤌🏼
і тут передані такі речі, які є відбитком покоління українців.
як вона відчуває 🤌🏼
і тут передані такі речі, які є відбитком покоління українців.
November 20, 2025
Деякі книжки трапляються вчасно, а деякі уже тоді, коли ти дозріваєш до того, аби зрозуміти їх фінал. Якби я прочитала це раніше, історія здавалась би мені незавершеною. Але натомість тут влучний, хоч і трохи несподіваний, відкритий фінал. А ще це з тієї категорії книжок, які шкода дочитувати. Бо вони добрі, і такі справжні, що в який момент здається наче Поліна Стопудів розказує тобі це все в якомусь із лондонських пабів. Я б радила читати її саме у мід твентіс, або ж коли нестерпно сумно. Як добре, що в укрліт є такі книги❤️
December 16, 2025
І чого ж я слухала людей, які відмовляли мене від дивних книжок Пиркало?! «Не думай про червоне» така прекрасна історія, що я бозна-скільки часу ношу у джинсах цитати про самотність та смішинки…
«Зелена Маргарита» — мій must-read наступного року
«Зелена Маргарита» — мій must-read наступного року
February 1, 2025
Київ. Гоголівська. Лондон. Бари. Паби. Пиво. Коньяк. Горілка. Бренді. Ель. Знову пиво. Побачення. Секс. 2000-ні. Шахти. Новини. І ще випивка.
This entire review has been hidden because of spoilers.
January 9, 2026
«світ існує для мене». історія ніби така проста, про кохання, але скільки в ній вразливості..
Displaying 1 - 9 of 9 reviews