Хліб із хрящами

by Михайло Бриних

Земля, задобрена людською плоттю, рано чи пізно розродиться. «Радіо Живих Мерців» веде прямий репортаж про кінець світу з села Міцне на Київщині. «Хліб із хрящами» – це роман про голод і непрощенність, про ген канібалізму і морок свідомості. Апокаліпсис не буде лагідний до тебе, й триватиме він довше, ніж пульсація інстинкту виживання. Колишній священик стоїть на порозі свого дому й молитва його проста: сокира чи таки автомат?

Genres: Fiction

168 pages, Hardcover

First published January 1, 2011

Reviews

[ліда лісова · Rating 4 out of 5]

8 гамновозок із 10!

чорна комедія і зомбі-горор про голодомор (і трошки алкоголізм). моцне та смішне, але без глуму над темою, на диво притомне осмислення голодомору. і страшне: чи не вперше зомбі мене по-справжньому налякали, адже вони не просто повстали з мертвих і грижуть усе навколо, а глибоко закорінені в історію і мають мету — хліб.

із мінусів: говнарі однакові вийшли, не весь гумор гарно постарів, трошки зажована кінцівка. але я обожнюю цю історію! навіть її абсолютно огидну атмосферу першого сталкера (за другий не скажу)

я вже почала була збирати плейслист, але сенс, якщо «перше сільське радикальне радіо ве-ве-ве зомбірадіо дот юей» — це тупо станція стівена кінга? http://www.wkitfm.com

[verbava · Rating 4 out of 5]

роман бриниха — це крутий національний горор, у якому рана пам'яті розверзається під ногами й ковтає все, що має нещастя повз неї котитися.

і зомбі, звісно. зомбі тут теж лячні.

[Юлія Бернацька · Rating 5 out of 5]

Як же мені сподобалася задумка автора, як мені бракувало саме такого горрору з ідеєю, де страшно тобі не так від зомбі, а від того, що їх породило.
Моя єдина претензія така, що мені хотілося більше, хоч і форма в якій це було написано Бринихом дуже добре працює.
Але тепер маю в голові невеличкий список українських авторів, яких хотілося б посадити за стіл і попросити написати свою версію цієї ідеї, бо мене просто не відпускає.

[Sasha Ambroz · Rating 5 out of 5]

Нічо собі. Офігенний український горор, про який би я так ніколи і не дізналася, якби не рекомендація. Тут тобі увесь комплект: зомбі, військові експерименти над людьми, Голодомор, радіотрансляція Апокаліпсису з гаражу в селі на Київщині і купа купезна прекрасних пасхалок. Додаткова зірочка за фінал, так би поставила чотири - бо трохи не вистачило.

[Арсен Гребенюк · Rating 2 out of 5]

Якщо оцінити цю книгу як збірку новел, вона запросто потягне на 4 зірки. Незатишні, масні образи, натяки між рядками, газетні вставки тут чудові.
Якщо оцінити як цілісний твір - він як той "двічі померлий" зомбі, згадуваний в тексті - розвалюється, навколо валяються кишки, а з черева видно чиюсь руку.
Може "Хліб із хрящами" став би хорошим ґрунтом для зростання українського зомбі-горрору, та ось вже 9 років минуло, а віз і нині там. "Ну, як ти там? Устроївся? Удобно тобі?"

[Ігор Антонюк · Rating 5 out of 5]

М. Бриних "Хліб із хрящами"
Роман жахів (2012).
У землі, засіяної людською плоттю та кров'ю, довга пам'ять...
Атмосферно, живо та захоплююче.
Вас вітає "Радіо Живих Мерців" і сьогодні ми поговоримо про кінець світу, який, здавалося б на перший погляд, випадково приперся у село Міцне, що на Київщині.
Щодня, як мухи, мруть люди, лиш збудовану церкву Всіх Святих закрито на реконструкцію, а на так званому горілчано-лікерочному заводі "Кремінь", світле майбутнє цілого округу, твориться чорт знає що.
Зйомки рекламного ролика продукції "Кремінь" - закінчується трагедією.
На стінах будинків великими чорними літерами з'являються написи - "ХЛІБ".
На околицях села створюють блокпости, підтягують спецтехніку та регулярні війська.
А гниляки постають із могил.
І пам'ятайте найголовніше: прокляті завжди тримають своє слово, навіть якщо вони давно мертві...
Так що, вимкни wifi, читай книги.
#читай_горор🕯️
#читатимодно #книги #читайукраїнське #horror #ukrainereading #ilovebooks #book

[Alex S]

Спочатку від твору віяло вайбами подкасту «welcome to Nightwale»
Потім це переросло в повноцінну історію.

Уявіть собі перехрещення сучасного села під Києвом із підпільною радіостанцією, із зомбі, із неформалами, із священником, який колись мав справу з війною, із інвестором з Канади. Уся ця маса виливається у горрор-історію…і переплітається з болючим нагадуванням про Голодомор.

Фінал відкритий - додумай сам, в цьому є свій шарм.

…а білий кролик і досі шастає живий за стінами гаража…

Нічого не понятно, але дуже інтєрєсно.

[Olena Sprite]

пройшла третину - наче й цікаво, але сюжет настільки рваний, що ніяк повністю не зачепить (в цій третині до сих пір нічого толком не почалося - те, що по анотації, вступу й відгуках має бути зачином).
на горор тут тільки натяки. таке(.

[tewtydry · Rating 4 out of 5]

"Бо тривалість - це функція страху, а не часу."

Чесно кажучи коли я зрозуміла що йтиметься про зомбі, то закинула цю книгу більш як на рік. І дочитала залпом за день рік чи і більш потому. А от коли зрозуміла, яка історична подія лежить в основі, то стало по справжньому боляче, гидко і страшно.

Загалом, мені шалено імпонує стиль автора і різношерстні характерні персонажі, щоправда наприкінці 2024 двояко сприймаються рядки про БТРи і автоматні черги неподалік Бучі, особливо враховуючи, що написано воно в 2011.

Як на мене, цю книгу можна було б радити школярикам для хоч якогось сприйняття тематики згаданих історичних подій, у свій час я всіляко уникала читання прямих спогадів, а така завуальована і осучаснена казка все ще змушує думати про жахи історичного підґрунтя.

"Відтоді у всіх ситуаціях, які вимагають щонайменшої рішучості, я чекаю на щось. Чекаю, що в кишені - після всіх марних пошуків - таки знайдеться ще одна монетка, ще один шанс. Але час спливає, а монетка не зʼявляється.
Весь твій ліміт щастя, всі твої виграні джекпоти, всі влучні постріли в десятку залишились там, у дитячому лісі. Так, тепер треба повторити цю фразу ще десяток разів. І тоді щось клац-не, як автоматичний запобіжник на лічильнику. Й очікування перегорить в одну мить, залишивши мене наодинці з кроком навмання. Будь-яким кроком у будь-якому напрямку."

"Ці будинки за вікном - їх добудують. Там житимуть люди.Мені стане гірше від того, що я бачитиму з вікон не правий берег міста, а будинки. А тим людям стане краще, бо вони заплатять чималі гроші за ці чортові квартири. Вони стільки заплатять, що не зможуть почуватися нещасними. Так дорого може коштувати тільки щастя, авжеж. І вони будуть перебувати в своєму щасті доти, доки перед їхніми вікнами почнуть зводити ще один будинок. Це колообіг щастя. Так не може бути, щоб воно тільки примножувалося. Щастя - жорстко лімітований продукт Господа. І саме тому кожен із нас час од часу мусить компенсувати чуже щастя власним терпінням."

"У середніх класах школи, коли вивчали функції, будували графіки, шукали значення аргументу тощо, мене вразив один факт. Я довго не міг примиритися з ним. Здавалося, це була якась помилка чи несправедливість. Конфлікт між математикою та реальністю.
Будь-чиє життя можна уявити як графік функції. Якщо роз-тлянути найпростішу функцію, виражену за допомогою дробу (ну, наприклад, у=1/х), то пастка полягає ось у чому: з області визначення функції випадає одна-єдина точка. Уявіть собі: область визначення цієї функції (яка цілком може бути віддзеркаленням вашого життя) - від мінус безкінечності до плюс безкінечності, за винятком одного лише, нульового, значення аргументу. Мені ця проблема не давала спати. Ну, чому, чому в усіх мільярдах точок функція існує й лише в одній-єдиній - ні?!Куди вона дівається в цій точці? Алгебра посіяла сумнів у безперервності життя, - і я не міг їй цього пр��бачити аж дотепер."

[Lisa · Rating 4 out of 5]

Четверту зірку поставила трохи авансом, бо я просто рада, що знайшла цю книжку (цілковито випадково), і що вона в принципі існує. Чи вважаю я страхітливу колективну травму достойним об'єктом для перетворення в зомбі-горрор? Абсолютно. Я завжди радуюся як дитина, коли знаходжу якісну жанрову українську літературу, а вибір теми додає цій книзі зовсім новий вимір, про який більшість горрорів тільки мріють. Коли читала, думала про те, що тема Голодомору в літературі все ще рідко зустрівана, і мені сходу окрім віршів Тичини і "Жовтого князя" Василя Барки абсолютно нічого не згадується (ясно, що існує набагато більше, я про те, що ця тема не дуже й то опрацьована в худліт).

Але є стійке враження, що під кінець автор втомився писати цю книжку, і хотів уже поскоріше зайнятися чимось іншим, бо кінець реально виглядає недописаним. Якби ця книга - no pun intented - змогла наростити трохи більше м'яса на кістках, впевнена, що вона стала б більш яскравим культурним явищем.