What do you think?
Rate this book
Флешка-2GB
Під цією майже чорною обкладинкою ховається збірка есеїв одного з найконцептуальніших письменників-модерністів сучасної української літератури. Тож якщо четвер для вас не лише один із семи днів тижня – ця книга саме для вас. Як зазначив Тарас Прохасько – «… це найпрозоріша книжка найточнішого Іздрика. Вона є підбіркою «Есею, шкіців та колажів Юрія Іздрика, вперше зібраних під однією обкладинкою» (сама обкладинка теж є бездоганним шкіцом і колажем того ж Іздрика)».
- GenresFiction
248 pages, Hardcover
First published January 1, 2009
1 person is currently reading
22 people want to read
About the author
Yuri Izdryk
43 books63 followersУкраїнський прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту «Четвер». Живе і працює у Калуші.
Перші твори письменника з'явилися друком у самвидавних випусках журналів «Четвер» та «Відрижка» (Польща). В останньому надруковані перші вірші. У «Четверзі» були опубліковані цикл оповідань «Остання війна» та поетичний цикл «Десять віршів про Батьківщину». Після появи перших творів дехто з критиків вважав, що «Іздрик — це фікція, псевдонім Андруховича». Це й не дивно, адже у деяких творах Іздрика, Андруховича, а також Прохаська перегукуються певні сюжети, герої та навіть фрази, що й об'єднує та вирізняє творців «станіславського феномену» своєю оригінальністю. З часом Юрко Іздрик заявив себе як неординарний митець і ні про який плагіат вже мова не йшла.
Після літературного дебюту митець ненадовго перериває письменницьку творчість. Окрім редакції «Четверга», Іздрик починає активно займатися малярством (1990—1994). Про це свідчить участь у численних художніх виставках: «Провінційний додаток № 2» (1991), «Пасаж-1» (1992), «s-об'єкт» (1993), бієнале «Імпреза» (1993), «Дні сучасного мистецтва у Львові» (1994), «Повернення в Калуш» (1994) та ін. Поміж цим займається художнім оформленням книжок (збірка Ю.Андруховича «Екзотичні птахи і рослини») і журналів. Проводить персональні виставки — «Kchenkitsch» (1990, Ів.-Франківськ), «Колекція» (1993, Ів.-Франківськ, Львів, Чернігів), «Іздрик: живопис, графіка, трансильванія». Власне, ті чотири роки новонавернений художник заробляє на життя своїми малюнками: роботи користувалися популярністю й зараз знаходяться в приватних колекціях та галереях України, Польщі, Німеччини, Австрії, Іспанії, США, Таїланду. Втім, Ю.Іздрик поступово повертається до письменницької діяльності. Деякий час захоплюється театром, пише інсценівки «Цвіркун на запічку» (за Діккенсом), «Над прірвою у житі» (за Селінджером), за якими Чернігівський обласний молодіжний театр на початку 90-их років створив вистави, а також на сцені цього ж театру Юрко Іздрик був співавтором, ініціатором та виконавцем у проекті «Адаптація».
У 1994 році митець остаточно повертається до літературної творчості та діяльності. Автор «вийшов з підпілля», й у журналі «Сучасність» з'явилася перша «легітимна» публікація повісті «Острів Крк» (1994). Критика позитивно оцінила цей твір, і згодом він з'явився у польському перекладі на шпальтах журналу «Literatura na świecie» та окремою книгою у 1998 р. під назвою «Острів Крк та інші історії».
У перервах між написанням книг Ю.Іздрик співпрацює з газетою «День», продовжує редагувати «Четвер», займається музикою (проводить фортепіанний концерт № 1 («Імпреза-93»)[1], фортепіанний концерт № 2 (персональна виставка в Івано-Франківському художньому музеї), створює музичні цикли на вірші Анни Кирпан та Юрія Андруховича.
Справжнім злетом у літературній творчості Юрка Іздрика став роман «Воццек» (1998), у якому автор по-справжньому розкрив своє обдарування.
У 2000 році світ побачив наступний роман «Подвійний Леон». Окрім роботи над виданнями, Іздрик продовжував працювати над редакцією «Четверга». У 2004 р. з'являється принципово новий роман у новелах «АМтм». У 2008 р. з'явився останній 30-ий номер журналу «Четвер», видавництво якого поки що призупинено. У 2009 р. видається збірка есеїв та шкіців «Флешка 2GB» та «ТАКЕ», за яку автор отримав нагороду «Книга року Бі-Бі-Сі 2009». У 2011 р. письменник представив книгу «Underwor(l)d» («Підземелля»)- поезії, есе та колажі. 2013 у Львові друком вийшла поетична збірка «Іздрик. Ю», тексти якої публікувалися раніше у блозі автора «Мертвий щоденник».
Перші твори письменника з'явилися друком у самвидавних випусках журналів «Четвер» та «Відрижка» (Польща). В останньому надруковані перші вірші. У «Четверзі» були опубліковані цикл оповідань «Остання війна» та поетичний цикл «Десять віршів про Батьківщину». Після появи перших творів дехто з критиків вважав, що «Іздрик — це фікція, псевдонім Андруховича». Це й не дивно, адже у деяких творах Іздрика, Андруховича, а також Прохаська перегукуються певні сюжети, герої та навіть фрази, що й об'єднує та вирізняє творців «станіславського феномену» своєю оригінальністю. З часом Юрко Іздрик заявив себе як неординарний митець і ні про який плагіат вже мова не йшла.
Після літературного дебюту митець ненадовго перериває письменницьку творчість. Окрім редакції «Четверга», Іздрик починає активно займатися малярством (1990—1994). Про це свідчить участь у численних художніх виставках: «Провінційний додаток № 2» (1991), «Пасаж-1» (1992), «s-об'єкт» (1993), бієнале «Імпреза» (1993), «Дні сучасного мистецтва у Львові» (1994), «Повернення в Калуш» (1994) та ін. Поміж цим займається художнім оформленням книжок (збірка Ю.Андруховича «Екзотичні птахи і рослини») і журналів. Проводить персональні виставки — «Kchenkitsch» (1990, Ів.-Франківськ), «Колекція» (1993, Ів.-Франківськ, Львів, Чернігів), «Іздрик: живопис, графіка, трансильванія». Власне, ті чотири роки новонавернений художник заробляє на життя своїми малюнками: роботи користувалися популярністю й зараз знаходяться в приватних колекціях та галереях України, Польщі, Німеччини, Австрії, Іспанії, США, Таїланду. Втім, Ю.Іздрик поступово повертається до письменницької діяльності. Деякий час захоплюється театром, пише інсценівки «Цвіркун на запічку» (за Діккенсом), «Над прірвою у житі» (за Селінджером), за якими Чернігівський обласний молодіжний театр на початку 90-их років створив вистави, а також на сцені цього ж театру Юрко Іздрик був співавтором, ініціатором та виконавцем у проекті «Адаптація».
У 1994 році митець остаточно повертається до літературної творчості та діяльності. Автор «вийшов з підпілля», й у журналі «Сучасність» з'явилася перша «легітимна» публікація повісті «Острів Крк» (1994). Критика позитивно оцінила цей твір, і згодом він з'явився у польському перекладі на шпальтах журналу «Literatura na świecie» та окремою книгою у 1998 р. під назвою «Острів Крк та інші історії».
У перервах між написанням книг Ю.Іздрик співпрацює з газетою «День», продовжує редагувати «Четвер», займається музикою (проводить фортепіанний концерт № 1 («Імпреза-93»)[1], фортепіанний концерт № 2 (персональна виставка в Івано-Франківському художньому музеї), створює музичні цикли на вірші Анни Кирпан та Юрія Андруховича.
Справжнім злетом у літературній творчості Юрка Іздрика став роман «Воццек» (1998), у якому автор по-справжньому розкрив своє обдарування.
У 2000 році світ побачив наступний роман «Подвійний Леон». Окрім роботи над виданнями, Іздрик продовжував працювати над редакцією «Четверга». У 2004 р. з'являється принципово новий роман у новелах «АМтм». У 2008 р. з'явився останній 30-ий номер журналу «Четвер», видавництво якого поки що призупинено. У 2009 р. видається збірка есеїв та шкіців «Флешка 2GB» та «ТАКЕ», за яку автор отримав нагороду «Книга року Бі-Бі-Сі 2009». У 2011 р. письменник представив книгу «Underwor(l)d» («Підземелля»)- поезії, есе та колажі. 2013 у Львові друком вийшла поетична збірка «Іздрик. Ю», тексти якої публікувалися раніше у блозі автора «Мертвий щоденник».
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
May 6, 2017
1. Мене трафляє рівень володіння українською С2(академічний), бо по-перше ним не розповідаюють веселі історії, а по-друге я його швидко сприймаю але не можу відтворити.
2. Іздрик був би чудовим вчителем математики(розповідь про обхід поверхні тора у стилі "візьми й зроби").
3. В самому кінці книжки є чотка(логічна і обгрунтована by real-life examples) філософська розповідь суржиком про те, що найбільше свободи людина може отримати від творчості.
2. Іздрик був би чудовим вчителем математики(розповідь про обхід поверхні тора у стилі "візьми й зроби").
3. В самому кінці книжки є чотка(логічна і обгрунтована by real-life examples) філософська розповідь суржиком про те, що найбільше свободи людина може отримати від творчості.
October 13, 2024
Спонтанно перечитала Іздриківські есеї, бо спонтанно виявила, що вони досі живуть зі мною попри всі життєві й квартирні зміни. «Флешка-2GB» — збірка, в якій автор вправляється в словах, самоіронізує щодо смислової непролазності зі стильовою неоднорідністю та трохи гомофобствує.
Згадувала, як купляла це видання ще першокурсницею, котра раділа уціненим старим номерам «Телекритики» та запійно (хоч і невибірково) знайомилась із сучукрліт, яку вдавалося дістати.
Усміхалась, як тепер майже вдвічі старша я сміялась над зовсім іншими абзацами, розпізнала вдвічі більше алюзій та дуже лагідно повідклеювала залишені сімнадцятирічною мною різнокольорові закладки-наліпки, бо натомість зреагувала на раніше неоцінені роздуми:
«Суттєво взагалі рушити, зрушитися. Адже для цього потрібно змінити точку опори. Тобто, по суті, знову знайти її. Рух складається з безперервного пошуку і зміни точок опори. Тому рухатися так важко. Тому зважитися на рух майже неможливо».
«Перейшовши точку критичного розуміння, повернутися назад неможливо. Тобто неможливо відродити силу мертвих конвенцій. Неможливо повірити у сіль зневіри. Неможливо відтворити закреслене Я. Але можна спробувати полюбити життя знову. Тобто вперше — додумавши сенс слів "життя" й "любов" якщо не до кінця, то так далеко, як тільки дасться».
«Відстань, на яку людині за життя вдається наблизитися до Бога, залежить, зокрема, й від рівня опанування людини мовою (розумійте, як завгодно)».
Згадувала, як купляла це видання ще першокурсницею, котра раділа уціненим старим номерам «Телекритики» та запійно (хоч і невибірково) знайомилась із сучукрліт, яку вдавалося дістати.
Усміхалась, як тепер майже вдвічі старша я сміялась над зовсім іншими абзацами, розпізнала вдвічі більше алюзій та дуже лагідно повідклеювала залишені сімнадцятирічною мною різнокольорові закладки-наліпки, бо натомість зреагувала на раніше неоцінені роздуми:
«Суттєво взагалі рушити, зрушитися. Адже для цього потрібно змінити точку опори. Тобто, по суті, знову знайти її. Рух складається з безперервного пошуку і зміни точок опори. Тому рухатися так важко. Тому зважитися на рух майже неможливо».
«Перейшовши точку критичного розуміння, повернутися назад неможливо. Тобто неможливо відродити силу мертвих конвенцій. Неможливо повірити у сіль зневіри. Неможливо відтворити закреслене Я. Але можна спробувати полюбити життя знову. Тобто вперше — додумавши сенс слів "життя" й "любов" якщо не до кінця, то так далеко, як тільки дасться».
«Відстань, на яку людині за життя вдається наблизитися до Бога, залежить, зокрема, й від рівня опанування людини мовою (розумійте, як завгодно)».
November 19, 2024
Моє перше й однозначно вдале знайомство з творчістю Юрія Іздрика. Як і з багатьма іншими, я вирішила звернути увагу на його прозу, а не поезію, і це абсолютно точно того варте.
Ця книжка – збірка концептуальних есеїв/шкіців. Тут про точку зору, відліку, опори і багато інших. Про поета та його взаємовідносини з ігуаною, демонами, біографією і прозою. Про Львів і вежу з пустих пляшок. Іздрик ділиться власними історіями, снами та роздумами у легкій і невимушеній манері. Напівсерйозні думки переплітаються з гумором, емоціями та аналізом навколишнього світу.
Читається легко і ненав’язливо, залишаючи приємний філософський посмак. Шикарний варіант, щоб на кілька вечорів втекти у забуття і повернутися іншою (або ні) людиною.
*відгук від 31.03.2023
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
Ця книжка – збірка концептуальних есеїв/шкіців. Тут про точку зору, відліку, опори і багато інших. Про поета та його взаємовідносини з ігуаною, демонами, біографією і прозою. Про Львів і вежу з пустих пляшок. Іздрик ділиться власними історіями, снами та роздумами у легкій і невимушеній манері. Напівсерйозні думки переплітаються з гумором, емоціями та аналізом навколишнього світу.
Читається легко і ненав’язливо, залишаючи приємний філософський посмак. Шикарний варіант, щоб на кілька вечорів втекти у забуття і повернутися іншою (або ні) людиною.
*відгук від 31.03.2023
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
November 30, 2016
Навіть не підозрювала, скільки часу минуло відтоді, як я зайнялася чимось близьким до професійного літературознавства! То була аспірантура, робота над дисертацією й поринання-препарування-переживання-сприймання-трактування текстів тих, кого тоді, наприкінці 90-их, називали постмодерністами. Був серед них, звичайно, й Іздрик. І який захват тоді викликали у мене його (і не лише його) заплутані-переплутані, дивні і разом з тим глибокі тексти! Згадала зараз те відчуття, бо перечитування (точніше – нове прочитання) деяких есеїв, які увійшли до збірки "Флешка-2GB", повернули мене на років 15 тому, і це було приємно.
Книга зліплена з написаних в різних час і з різних приводів есеїв, оповідань, нарисів тощо. Але очевидно, що в автора є улюблені образи, які й об'єднали розрізнені деталі в розділи-блоки, а далі – і в один твір, із якого геть вибиваються хіба що кілька відчутно чужорідних елементів.
Іздрик вміє бути відвертим – і коли говорить про себе, і коли розповідає про інших. Багатьох героїв його історій легко впізнати, навіть якщо він не називає прізвищ. А багатьох він називає своїми (як би дивно це не звучало) іменами.
Іздрик любить гратися словами. Він їх нанизує й розсипає, знову збирає докупи, вигадує нові, визбирує старі, копирсається в лексиці, творить метафори, жонглює значеннями... А читач, який зануриться в це, може впасти у справжній транс. Філологічний, маю на увазі.
Іздрик – Майстер. Майстер слова, насамперед. Так віртуозно володіти мовою може тільки людина, яка живе у іншому вимірі, у світі знаків і значень, яка розуміє принципи й основи творення дискурсу, для якої творчість – це не переказ сюжету, прикрашеного метафорами, а щось зовсім інше.
Дякую за філологічний транс і неабияке задоволення, Майстре!
Книга зліплена з написаних в різних час і з різних приводів есеїв, оповідань, нарисів тощо. Але очевидно, що в автора є улюблені образи, які й об'єднали розрізнені деталі в розділи-блоки, а далі – і в один твір, із якого геть вибиваються хіба що кілька відчутно чужорідних елементів.
Іздрик вміє бути відвертим – і коли говорить про себе, і коли розповідає про інших. Багатьох героїв його історій легко впізнати, навіть якщо він не називає прізвищ. А багатьох він називає своїми (як би дивно це не звучало) іменами.
Іздрик любить гратися словами. Він їх нанизує й розсипає, знову збирає докупи, вигадує нові, визбирує старі, копирсається в лексиці, творить метафори, жонглює значеннями... А читач, який зануриться в це, може впасти у справжній транс. Філологічний, маю на увазі.
Іздрик – Майстер. Майстер слова, насамперед. Так віртуозно володіти мовою може тільки людина, яка живе у іншому вимірі, у світі знаків і значень, яка розуміє принципи й основи творення дискурсу, для якої творчість – це не переказ сюжету, прикрашеного метафорами, а щось зовсім інше.
Дякую за філологічний транс і неабияке задоволення, Майстре!
Displaying 1 - 4 of 4 reviews