Ну дуже специфічно. Прочитала десь за годину, тексту дуже мало (та й не класична п'єса з купою реплік, на кожній із яких спотикаєшся, із ремарками тощо), але важкувато. Розумієш, що автор просто входив у якийсь позасвідомий стан, акт творчості, та такий, що не мав кордонів, там можна змішувати не лише різні компоненти, а й різного порядку! Можливо, там купа алюзій та ремінісценцій, але я те розгадувати наразі не хочу. Після прочитання містерії (до речі, в бібліотеці Ярослава Мудрого на "Поштовій") уже не так сумую, що не маю книги "Зима в Тисмениці" від "Абаби...". Усе-таки, Лишега особливий. Його треба порційно, небагато. Та й маю дві його збірочки (нову, неопублікованої досі поезії, та стареньку, оповідання). Поки досить.
Але ж як надихає та розв'язує руки таке письмо! Читаєш, і розумієш, що загалом із мовою та твоїми думками в голові можна творити все! Все, що Бог на душу покладе.