Тіні на сходах

by Сергій Демчук

Ця збірка включає ранні оповідання Сергія Демчука. Вони оригінальні тим, що в них персонажі вписані у контекст свого часу, а це двотисячні. Непрості роки для простих мешканців міст і містечок − від підлітків до чоловіків, від дівчаток до жінок, як прийнято було казати, «зі складною долею», бо чого б то вчительці продавати на базарі парфуми?! Бути в когось, належати комусь, відчувати любов безсумнівну і прагнути любові реальної – цим живуть люди, що їдуть електричками, садять і копають картоплю, вчать хлопчаків сміливості чи пресують їх ні за що в міліції. Бо життя у своїй природній плинності і обдаровує, і позбавляє. Але воно − єдине й дорожче за все на світі.

384 pages, Hardcover

First published April 1, 2023

Reviews

[Vadym Didyk · Rating 3 out of 5]

​​Збірка оповідань про буденність кінця 00-х в Україні. Дивимось на все очима різних персонажів, які дуже схожі між собою. Це чоловіки, які шукають любові (або не шукають, але отримують), намагаються сірість тих часів змалювати барвами, цікавлять поезією та багато рефлексують. Прості оповідання, але щось у них є. Мабуть, якщо читати в дощ, у вихідний день, наситившись донесхочу детективами та фентезі, то саме ці невеликі оповідання будуть класним рішенням.

Історії хоч і прості, як я вже казав, але щось в них є оригінальне, моментами абсурдне та сюрреалістичне. Мабуть, коли я пишу "прості", то маю на увазі не сюжет, а мову та стиль автора - адже сюжети досить цікаві, і те, що вони короткі, і залишають після себе багато несказанного, то це додає певної харизми цим творам. Наприклад, історія про чоловіка, який познайомився з дівчиною, сказав їй, що він поет (це неправда), вона закохалась, а потім їх перестріла поліція і чоловік потрапив в таку незвичайну халепу, що відірватись від тексту далі дуже важко.

Насправді якось важко дати оцінку цій збірці (я вагався між 3 і 4 по 5 бальній), не в останню чергу через те, що я не експерт в малій формі. І не фанат. Мабуть, спочатку варто було б почитати якийсь роман Демчука, щоб зрозуміти його голос та стиль, а вже потім братись за оповідання. Деякі історії були сильні, деякі не дуже, але атмосфера витримана рівна. Парадокс в тому, що однаково легко як сісти і читати, не відриваючись, так і забути про книгу та не згадувати про неї.

Підсумовуючи - відчував лише хороші емоції від збірки. Ба більше, глянув у Мартина Якуба інтерв'ю з автором, і він теж видався мені приємною людиною, яка пише, бо щиро любить писати, без надії заробляти письмом, використовуючи маркетингові підходи. Сергій подібний на "аналогового хлопа у цифровому світі (с)". Від оповідань вау-ефекту не було, але за цю прозу абсолютно не соромно. Класно, що на горизонті з'являється все більше і більше авторів, які вміють, а не просто люблять писати.

[Аня Рем · Rating 5 out of 5]

Ця книжка — збірка оповідань, які між собою пов'язує настрій та атмосфера, що плине від одного оповідання до іншого. Наче йдеш похмурим містом, переходиш з однієї вулиці на іншу і тебе постійно супроводжує накрапування дощу, безбарвність пейзажу довкола, сіре небо, і відсутність парасолі. Змінюються лише назви вулиць та обличчя випадкових перехожих. Ось такі в мене виникли асоціації, коли я переходила до кожного наступного оповідання.

Книжка про буденність звичайних людей, про їх долю, їх думки, їх невдачі. Період описаного часу — двотисячні. Багато оповідань не мають завершення, що дає змогу читачу самому домалювати подальші події, замислитись над тим, як у героїв склалося життя далі. Кожне оповідання приховує в собі глибокий сенс, який розкривається неквапливо, поступово, іноді завдає болю або викликає спогади із власного життя.

Не зважаючи на дещо гнітючу атмосферу, книга читається досить легко, завдяки тому, як уміло автор поєднує меланхолічність та гумор, наче парфуми, в яких поєднали два несумісних компонети і в результаті вийшов цікавий і приємний аромат, що залишає інтригуючий шлейф..

Якщо коротко підвести підсумки — мені сподобалось. Сподобалась і меланхолічність, і самі історії, і стиль автора, з яким я познайомилась вперше. Ця книжка стала прекрасним доповненням до моєї домашньої бібліотеки)

[Андрій Резніченко · Rating 5 out of 5]

Ранній Сергій Демчук пише про Воскресенку двохтисячних, Дейла Карнегі і потворних істот як у Босха

Для початку хочу поділитися декількома цитатами з різних оповідань:

«Щоб тренувати свій дух, Андрійко пізно ввечері повертався додому темним парком, у якому постійно когось грабували. Одному чоловікові навіть повисмикували плоскогубцями золоті зуби».

Андрійко, до слова, ще дитина, років 8-9 максимум! Центральний парк у Нью-Йорку з «Один вдома-2», виявляється, не такий уже і страшний. Не зважаючи на такі жахіття, віриш Сергієві Демчуку, що таке може бути, бо таке і буває, і бувало. Хто не чув у дитинстві історії про те, як у саду знайшли повішеним чоловіка або щось у такому дусі.

Або ж «– У вас є Сковорода?
– У нас книжковий магазин, а не товари для дому, – каже продавчиня».

Мені подобається стиль Сергія, здається, про щоб Сергій не писав, це цікаво читати. Можливо, на це впливає вміння спостерігати, а потім викладати це на папір у спосіб, який є водночас людяним і який не уникає незручних моментів. Моменти, які я називаю такими, що «не налазять на голову». Наприклад, як у оповіданні «Кладовище» дорослий тренер з карате веде хлопчика на кладовище о другій ночі, а його шестилітній син тим часом варить їм картоплю. Абсурдна ситуація? Так! Проте таке цілком могло бути.

Оповідання «Цукрова пудра» викликає емпатію не лише історією про роз'єднання батька і сина, а ще й репліками з життя. «Які все-таки негренята гарні діти – сидить і не пискне», «Я ж кажу, вона на бабло повелася. А от синочок чарівним буде. Обожнюю мулатів. Та хіба ж дочекаєшся, поки він виросте...»

Сергій Демчук вдало поєднує повсякденну, іноді навіть «чорнушну» дійсність з мистецькими вимірами реальності. Найчіткіше це у романі про Воскресенку, де співіснують історії про бандитів з дев'яностих і чарівні новели Амелі, сірі журналістські будні і виписування слів з перекладу Перепаді.

Рекомендую. Головне не перечепитися об сходи, бо, признаюся, місцями книжку читав, коли йшов дорогою. Це небезпека для життя, яку несуть книжки Сергія Демчука. Бо вже не з першою книжкою так.