Вогнепальні й ножові

by Serhiy Zhadan

Вірші, що увійшли до цієї збірки біблійних та кримінальних балад, справді можуть пошматувати й продірявити читацькі серця. Герої Жадана вперто й послідовно рухаються таємними стежками, намагаючись будь-що здійснити всі свої мрії і залишити місце злочину. Апостоли та бойовики, пророки та біженці, агітатори та відступники, сирени, демони й зомбі – персонажі цієї книги свідчать про час та заповнюють простір, із якого й з’являються вірші – ліричні й піднесені, радісні й ностальгійні, вогнепальні й ножові.

Genres: Poetry, Ukraine

157 pages, Hardcover

First published January 1, 2012

About the author

Serhiy Zhadan (23 August 1974 in Starobilsk, Luhansk region, Ukraine) is a contemporary Ukrainian novelist, writer, essayist, poet, translator, musician and public figure. Among his most notable works are novels Depeche Mode (2004, translated into into English in 2013 by Glagoslav Publications), Anarchy in the UKR (2005, translation into English is yet to come), Voroshilovgrad (2010, translated into into English in 2016 by Deep Vellum Publishing) and Orphanage (2017, translation into English forthcoming in 2020 by Yale University Press) as well as collection of short stories and poems Mesopotamia (2014, English translation by Yale University Press in 2018).

Please note that this English-language profile is intended for all own literary works of Serhiy Zhadan. For works of other authors translated into Ukrainian from a different language by Zhadan, please add both this profile (as a second author) as well as his Ukrainian-language profile: Сергій Жадан (as a third author)

Reviews

[christty]

А коли за ними з’являлася смерть,
вони лежали в темних костюмах,
як теплі гільзи в кишенях апостолів.
Тоді ще нічого не можна було передбачити.
Не можна було зарадити утратам і вигнанню.
Хтось врíзав нові замки в двері тих будинків, хтось наглухо зачинив усі вікна,
і тепер птахи боляче б’ються об скло,
намагаючись залетіти до дитячих кімнат 💔
*

Найпростіше, звісно, пов’язати це з ностальгією. Ностальгією за тими часами, коли всі ми були разом, коли нам усім цілком непогано велося в цьому місті, коли друзі були молодшими й виглядали не так поламано, коли ще ніхто не здався, не перейшов на бік ворога й життя видавалося настільки безкінечним, що початок усіх справ і проектів можна було сміливо відкладати на невизначений термін.

Насправді про жодну ностальгію не йдеться. Ностальгія не має нічого спільного з твоїм бажанням відстоювати будинки й приміщення, в яких ти прожив усі ці роки, зі спробами втриматись на цих вулицях, захистити теплу цеглу й суху літню зелень. Не йдеться про спроби триматись за минуле. Жодного минулого не існує.

[Oleg Gerdy]

Більше сподобалася збірка "Ефіопія". Хоча і тут є окремі чудові.

[Oleh Bilinkevych]

Перший розділ - Опій, чи не найкраще, що я читав у доробку Жадана (на даний момент).
А далі все звичне і знайоме, питомо жаданівське.

[Viktoriia Bobryk]

Вдруге в житті пообклеювала книгу стікерами. І це все, що потрібно про неї знати

[nezgraba]

дякую батьку за те що це може зрозуміти навіть бидло з смт

[Stasia]

Жадан то любов, тут без питань.
Але от поезія мені краще сприймається на слух. Ті самі вірші, але прочитані автором на літературних вечорах, викликають зовсім іншу емоцію.

[Barnes]

З творчістю Жадана в мене взагалі особливі стосунки. Саме з його "Ворошиловграда" почалися моя любов до читання півтора року тому, цікавість до сучукрліту й загалом прагнення читати щодня. Ну і звичайно "Жадан і собаки" та "Лінія Маннергейма" поповнили тоді список моїх улюблених груп.

Відтоді я вже перечитала майже всі його прозові книжки, але, звісно, Жадан водночас і поет. З поезією загалом у мене складні стосунки. Іноді я не проти щось почитати/послухати, але прагнення читати багато поезії, заглиблюватися в неї й вивчати я поки не маю. Однак, в лютому мені доводилося читати його збірку "Динамо Харків" і це була моя перша спроба за кілька днів прочитати багато поезій. Звісно, далеко не всі мені сподобалися, але так і не мало бути.

Про цю збірку я згадала в контексті підготовки до одної з дисциплін в академії. Мова йшла про постмодернізм і я полізла освіжити знання у книжку Ростислава Семківа "Пригоди української літератури". Семків називає збірку "Вогнепальні й ножові" піком постмодернізму автора. В ній "євангельські сюжети занурено в суворий донецький антураж".

Звісно, такий мікс багато хто вважатиме недоречним, богохульним чи просто дивним. Але тут я погоджуюся із Семківим у тому, що це гра з культурними кодами. До того ж, себе я не можу назвати релігійною людиною, хоч із самого дитинства мені активно й наполегливо намагалися це прищепити. Однак я все одно люблю спостерігати, коли біблійні/божественні/релігійні мотиви переосмислюються, накладаються на різні сюжети, явища й обставини.

Не обійшлося також без любовної лірики та інших характерних для Жадана тем + п'ята частина збірки це прозові тексти.

Читати саме цю збірку було цікаво й приємно й загалом враження залишилися гарні. Чи змінило це моє ставлення до поезії? Ні. Але, все ж іноді варто звертатися до поетичних збірок, хоча б для деякого різноманіття та розкруту.

(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)

[Olga Shkolna]

Один із небагатьох українських поетів, деякі вірші якого хочеться завчити напам‘ять. Жадана я перечитую-це в моєму поетичному рейтингу точно 5 з 5

[Nastya Podhorna]

Абсолютно прекрасна збірка! Всі поезії чудові, але цикл Камені - просто неймовірний!

[Maxym Solodovnyk]

Реально душевна збірка, одна із двох-трьох найкращих у Жадана.