Микола Вороний — постать в українській культурі неординарна. Щоб переконатись у цьому, досить згадати, що він був поетом, перекладачем, критиком, істориком літератури, публіцистом, актором, режисером, редактором, дослідником національного театру, світової та вітчизняної драматургії, громадським діячем. Своєю творчістю він обстоював думку про необхідність модернізації української літератури, орієнтації її на Європу. Страдницький образ підневільної, рідної поетові землі гарячим струменем проходить через усю його творчість. Не може примиритися зболена душа поета з тим, що «...люди — невільники німі, на їх устах печать». Не коритися долі, а боротися За Україну,
Навчався у Харківському, пізніше — у Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв’язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури.
Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах на філософському факультеті.
Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», в редакції журналу «Життє і слово», де вів рубрику «Вісті з Росії». Допомагав І. Франкові у виданні газети «Громадський голос» і «Радикал», деякий час був неофіційним редактором журналу «Зоря».
З 1897р. актор трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших.
Член РУП.
У 1901р. залишив сцену і служив в установах Катеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова.
У 1910р. оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського.
У 1917р. один із засновників Української Центральної ради.
У 1917р. один із засновників і режисерів Українського національного театру.
У 1920р. емігрував за кордон. Жив у Варшаві, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка.
Після повернення в Україну у 1926р. викладав у Харківському музично-драматичному інституті, згодом працював у Києві у Всеукраїнському фото кіноуправлінні
У 1934р. було заарештовано як польського шпигуна.
7 червня 1938р. розстріляний за вироком УНКВС з групою селян.
10 листопада 1957р. рішенням президії Кіровоградського обласного суду було реабілітовано.