What do you think?
Rate this book
Захар Беркут
Краса і сила, любов і боротьба, незламна воля і глибина почуттів: герої «Захара Беркута» зіткані з протилежностей, що дивовижними візерунками поєдналися в їхніх душах. Народжені надихати й перемагати, вони переконані, що «Лиш боротись — значить жить!».
Інтелектуальна, почуттєва й актуальна — класика, що наснажує тих, хто сміливо дивиться в майбуття.
Інтелектуальна, почуттєва й актуальна — класика, що наснажує тих, хто сміливо дивиться в майбуття.
256 pages, Hardcover
First published January 1, 1883
31 people are currently reading
632 people want to read
About the author
Іван Франко
211 books66 followersІван Якович Франко — видатний український прозаїк, поет, драматург, публіцист, перекладач, науковець, фольклорист, громадський і політичний діяч, видавець. Народився 27 серпня 1856 у селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської обл.) в родині сільського коваля. Рано осиротівши (батько помер коли Івану було 9 років, а в 1872 році померла мати) Франко спромігся здобути грунтовну освіту. У 1862–64 роках він навчався у початковій школі сусіднього села Ясениця-Сільна, в 1864–1867 рр. – у школі отців-василіан в Дрогобичі, а в 1867–1875 рр. – у гімназії в тому ж Дрогобичі. В гімназійні роки почав перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда), збирати фольклор, писати вірші і прозу.
По закінченні гімназії у 1875 році Франко вступає на філософський факультет Львівського університету і поринає у суспільно-політичне життя краю. Разом із М.Павликом видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878), з І.Белеєм журнал «Світ» (1881—1882); співпрацював у виданні кількох журналів та альманахів, зокрема: «Товариш» (1888), «Зоря» (у 1883—1886), «Правда» (1888), газети «Діло» (1883—1886) та інших. Був одним із засновників 1890 року першої української політичної партії — Русько-української радикальної партії (РУРП). 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію і здобув учений ступінь доктора філософії.
Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич (у заміжжі Озаркевич), Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської (в заміжжі Зиґмунтовської), кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Одначе дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв у травні 1886. В їх родині з’явилось четверо дітей. Разом із дружиною видавав літературно-науковий журнал європейського зразка «Житє і слово» (1894-1897). Упродовж 1887-1897 працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». З 1899 року, відійшовши від громадсько-політичних справ, повністю присвятив себе літературній і науковій праці — став членом Наукового товариства ім.Шевченка (НТШ), очолював філологічну секцію (1898—1901; 1903—1912) та етнографічну комісію (1898—1900; 1908—1913) НТШ; був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898—1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком). За життя чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Починаючи з 1908 року стан здоров'я погіршується. Невважаючи на хворобу Франко продовжував літературну й наукову працю до самої смерті. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.
Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений — літературо-, мово- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, філософ. Його творчий доробок за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів.
По закінченні гімназії у 1875 році Франко вступає на філософський факультет Львівського університету і поринає у суспільно-політичне життя краю. Разом із М.Павликом видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878), з І.Белеєм журнал «Світ» (1881—1882); співпрацював у виданні кількох журналів та альманахів, зокрема: «Товариш» (1888), «Зоря» (у 1883—1886), «Правда» (1888), газети «Діло» (1883—1886) та інших. Був одним із засновників 1890 року першої української політичної партії — Русько-української радикальної партії (РУРП). 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію і здобув учений ступінь доктора філософії.
Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич (у заміжжі Озаркевич), Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської (в заміжжі Зиґмунтовської), кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Одначе дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв у травні 1886. В їх родині з’явилось четверо дітей. Разом із дружиною видавав літературно-науковий журнал європейського зразка «Житє і слово» (1894-1897). Упродовж 1887-1897 працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». З 1899 року, відійшовши від громадсько-політичних справ, повністю присвятив себе літературній і науковій праці — став членом Наукового товариства ім.Шевченка (НТШ), очолював філологічну секцію (1898—1901; 1903—1912) та етнографічну комісію (1898—1900; 1908—1913) НТШ; був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898—1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком). За життя чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Починаючи з 1908 року стан здоров'я погіршується. Невважаючи на хворобу Франко продовжував літературну й наукову працю до самої смерті. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.
Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений — літературо-, мово- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, філософ. Його творчий доробок за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 70 reviews
January 16, 2023
Дай Бог, щоб цей твір втратив актуальність. А поки що - лупаємо сю скалу далі і боремося проти навали дикої орди зі сходу.
July 3, 2019
Один з моїх найулюбленіших творів з шкільної програми. Чекаю на екранізацію, прочитив ще раз.
January 9, 2017
Я смело могу назвать эту книгу лучшей из которых мне когда либо пришлось прочесть. Она настолько захватывающая и интересная, что ты не просто читаешь её, а погружаешься в неё и становишься свидетелем, нет даже героем данной книги. Она заставляет задуматься над многими вещами. Прочитав её ты начинаешь по новому смотреть на свою жизнь, да и жизнь в целом. Она учит тебя быть лучше. Ценить честность, преданность и свободу. Книга однозначно стоит того, что бы её прочесть. И не один раз. Так что настоятельно РЕКОМЕНДУЮ.
December 4, 2023
300 тухлянців💪🏻
Read
March 20, 2019Якщо задаватись питаннями: чому ми там, де ми є і як ми сюди потрапили, і що з цим робити, то доведеться неминуче відкрити свої шкільні рани з приводу української літератури і зануритись в розкодування власного культурного коду.
https://bit.ly/2JEbklJ
https://bit.ly/2JEbklJ
April 8, 2023
This is maybe the most broadly available Ukrainian historic novel from the 19th. According to Wiki, it was translated since its publication in 1882 into a score of languages, including English (1944 translation Zakhar Berkut). It was the basis for three films with the same title, the latest – from 2019.
I’ve re-read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #5 in the list.
A few words about the author: Unlike most Ukrainian authors of the 19th century, who were living in the Russian empire (because about 80% of Ukrainians lived there), Ivan Franko lived and worked in the Austria-Hungarian empire, and was a political radical (in 1877, he was accused of belonging to a secret socialist organization, which did not in fact exist, and spent nine months in prison. In 1880 he was arrested for arousing the peasants to civil disobedience), and a founder of the socialist and nationalist movement in western Ukraine.
The novel is named after one of the main characters. It takes place in the 13th century, when Mongols passed through Eastern and Central Europe, destroying the states there, or making them into vassals. The story starts at a beautiful place in the Carpathians, where the village Tukhlia (it is a real village, existing now as well) is located, next to one of the paths through the mountains. There comes the boyar Tuhar Vovk (Wolf) with his daughter Myroslava for there Prince Danylo has granted him land. Tuhar organizes a bear hunt with his men. Maksym, the son of the local elder Zakhar Berkut (Golden eagle) and Myroslava join the hunt. The girl falls into a bear's den, and despite her bravery, the bear mother almost kills her, to be rescued at the last moment by Maksym. The youngsters fell in love, but Tuhar sees them as too unequal in status (noble vs peon). Here is an interesting side note, that both bears met during the hunt (and killed) use tools – one has a tree brunch as a club and another uses a stone to hit with.
Tuhar starts to take to himself lands and forests, which are considered a common property of the village, which exacerbates the conflict. He is called on a village meeting, where he comes with armed men, and when accused of a betrayal of Prince Danylo and siding with Mongols, Tuhar kills the accuser. The accusation is true, and when Mongols came, he leads them to the village. Here comes a bit of almost 80s action movie, with a group of peasants, successfully withstanding the assault of Mongol warriors, killing scores of enemies, like local Rambos…
This is a definite message novel, namely that while villages were of equals, a republican ideal, they were united and strong, when self-appointed nobles came, they destroyed the unity and weakened the society. To some extent is it similar to German Gemeinschaft–Gesellschaft dichotomy, with socialist ideas. As the author himself wrote:
"I am writing a historical story, from the 13th century (the Mongol attack) and ideal (in terms of understanding the characters), though real in terms of the method of writing, like Flaubert's Salambo, in which I try, on the basis of the few historical facts about ancient social life, to show the self-governing, unbegotten and federal life of our communities, the struggle of the federal element with the destructive princely-boyar element and, in the end, with the destructive power of the Mongols."
This is an interesting work, but a classic 19th-century idealization of characters makes them one-dimensional like in most other romantic works of the time.
I’ve re-read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #5 in the list.
A few words about the author: Unlike most Ukrainian authors of the 19th century, who were living in the Russian empire (because about 80% of Ukrainians lived there), Ivan Franko lived and worked in the Austria-Hungarian empire, and was a political radical (in 1877, he was accused of belonging to a secret socialist organization, which did not in fact exist, and spent nine months in prison. In 1880 he was arrested for arousing the peasants to civil disobedience), and a founder of the socialist and nationalist movement in western Ukraine.
The novel is named after one of the main characters. It takes place in the 13th century, when Mongols passed through Eastern and Central Europe, destroying the states there, or making them into vassals. The story starts at a beautiful place in the Carpathians, where the village Tukhlia (it is a real village, existing now as well) is located, next to one of the paths through the mountains. There comes the boyar Tuhar Vovk (Wolf) with his daughter Myroslava for there Prince Danylo has granted him land. Tuhar organizes a bear hunt with his men. Maksym, the son of the local elder Zakhar Berkut (Golden eagle) and Myroslava join the hunt. The girl falls into a bear's den, and despite her bravery, the bear mother almost kills her, to be rescued at the last moment by Maksym. The youngsters fell in love, but Tuhar sees them as too unequal in status (noble vs peon). Here is an interesting side note, that both bears met during the hunt (and killed) use tools – one has a tree brunch as a club and another uses a stone to hit with.
Tuhar starts to take to himself lands and forests, which are considered a common property of the village, which exacerbates the conflict. He is called on a village meeting, where he comes with armed men, and when accused of a betrayal of Prince Danylo and siding with Mongols, Tuhar kills the accuser. The accusation is true, and when Mongols came, he leads them to the village. Here comes a bit of almost 80s action movie, with a group of peasants, successfully withstanding the assault of Mongol warriors, killing scores of enemies, like local Rambos…
This is a definite message novel, namely that while villages were of equals, a republican ideal, they were united and strong, when self-appointed nobles came, they destroyed the unity and weakened the society. To some extent is it similar to German Gemeinschaft–Gesellschaft dichotomy, with socialist ideas. As the author himself wrote:
"I am writing a historical story, from the 13th century (the Mongol attack) and ideal (in terms of understanding the characters), though real in terms of the method of writing, like Flaubert's Salambo, in which I try, on the basis of the few historical facts about ancient social life, to show the self-governing, unbegotten and federal life of our communities, the struggle of the federal element with the destructive princely-boyar element and, in the end, with the destructive power of the Mongols."
This is an interesting work, but a classic 19th-century idealization of characters makes them one-dimensional like in most other romantic works of the time.
June 22, 2024
Мораль: не залупайте український народ на його ж території.
July 29, 2022
Ця повість відома всім зі шкільних років. Памʼятаю, як я брала в бібліотеці на літо "Захара Беркута" і читала на канікулах ввечері. Але чомусь я зовсім з тих пір забула, про що книжка і чи взагалі тоді дочитала її. Памʼятаю лише жовті тоненькі сторінки і мʼяку палітурку видання.
Минув час і от надворі 2022рік. Кінець лютого і я в поспіху збираю "тривожний рюкзак". Не знаю, що брати, що знадобиться і що буде важливим. Але точно хотіла взяти з собою книгу (після початку повномасштабного вторгнення росії я на три місяці виїхала з Тернополя).
Цією книгою став Захар Беркут, попри те, що вдома в мене ще багато нечитаних книг, які в моїх читацьких планах.
Читала його з різною інтенсивністю. Спочатку дуже швидко добралась до середини повісті, потім ми повернулись додому і я "закинула" його аж до липня. А вчора ввечері і сьогодні вранці нарешті завершила.
"Захара" можливо буде важко читати через мову автора - Франко вживає у творі багато діалектизмів і застарілих слів. Дещо я навіть гуглила.
Що вразило мене найбільше? То це актуальність книжки, актуальність ситуації. Ми теж зараз боремось з навалою дикого іга.
Під час читання фотографувала собі сторінки, зберігала цитати.
Як влучно Франко роздумує про суспільство, про згуртованість громади.
А в кінці взагалі - як у воду дивився.
"Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незлломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас. Але я знаю, браття, і чує се моя душа, шо се не був останній удар на нашу громадську твердиню, що за ним підуть інші і вкінці розібʼють нашу громаду. Погані часи настануть для нашого народу. Відчужиться брат від брата, відмежиться син від батька, і почнуться великі свари і роздори по руській землі, і пожруть вони силу народу, а тоді попаде увесь народ у неволю чужим і своїм наїзникам, і вони зроблять із нього покірного слугу своїх забагів і робочого вола. Але серед тих злиднів знов нагадає собі народ своє давнє громадство, і благо йому, коли скоро й живо нагадає собі його: се ощадить йому ціле море сліз і крови, цілі століття неволі. Але чи швидше, чи пізніше, він нагадає собі життя своїх предків і забажає йти їх слідом. Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного!"
Минув час і от надворі 2022рік. Кінець лютого і я в поспіху збираю "тривожний рюкзак". Не знаю, що брати, що знадобиться і що буде важливим. Але точно хотіла взяти з собою книгу (після початку повномасштабного вторгнення росії я на три місяці виїхала з Тернополя).
Цією книгою став Захар Беркут, попри те, що вдома в мене ще багато нечитаних книг, які в моїх читацьких планах.
Читала його з різною інтенсивністю. Спочатку дуже швидко добралась до середини повісті, потім ми повернулись додому і я "закинула" його аж до липня. А вчора ввечері і сьогодні вранці нарешті завершила.
"Захара" можливо буде важко читати через мову автора - Франко вживає у творі багато діалектизмів і застарілих слів. Дещо я навіть гуглила.
Що вразило мене найбільше? То це актуальність книжки, актуальність ситуації. Ми теж зараз боремось з навалою дикого іга.
Під час читання фотографувала собі сторінки, зберігала цитати.
Як влучно Франко роздумує про суспільство, про згуртованість громади.
А в кінці взагалі - як у воду дивився.
"Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незлломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас. Але я знаю, браття, і чує се моя душа, шо се не був останній удар на нашу громадську твердиню, що за ним підуть інші і вкінці розібʼють нашу громаду. Погані часи настануть для нашого народу. Відчужиться брат від брата, відмежиться син від батька, і почнуться великі свари і роздори по руській землі, і пожруть вони силу народу, а тоді попаде увесь народ у неволю чужим і своїм наїзникам, і вони зроблять із нього покірного слугу своїх забагів і робочого вола. Але серед тих злиднів знов нагадає собі народ своє давнє громадство, і благо йому, коли скоро й живо нагадає собі його: се ощадить йому ціле море сліз і крови, цілі століття неволі. Але чи швидше, чи пізніше, він нагадає собі життя своїх предків і забажає йти їх слідом. Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного!"
September 11, 2020
ШКІЛЬНА ПРОГРАМА
Іван Франко та його твір Захар Беркут належать до шкільної програми 7го класу. Але прочитала я цей твір лише зараз. І не шкодую. Всьому свій час та місце під небесами. От і в мене був час підготувати себе до української літератури.
Підготувати до франківської вимови (словника, якщо можна так сказати, бо ще років 6-8 тому я б сприйняла деякі слова як польські), підготувати до плину думок автора (доволі швидко перескакує з одних подій до інших), підготувати себе до франківського ментального патріотизму - все це вимагало від мене часу та особистої мовної практики яку я почала в 28 років. І лише зараз, майже за 10 років, я можу сказати, що опанувала і українську мову і українськість.
Саме тепер заклики Захара Беркута до єднання лунають не пафосом, а наснагою та надією. Саме тепер наша віковічна боротьба за власну свободу та незалежність постає не як частина уроку історії, а як сьогодення, що затяглось для нас на тисячі років.
В мене після прочитання лишилось лише одне питання, - чи вистачить нам (сучасникам) сили духу ствердити здобуту незалежність та не піддатися на улесливі поступки? Чи зможемо ми передати нащадкам гідний здобуток ВІЛЬНОЇ УКРАЇНИ? Чи будемо гідні легендарних Захара та Максима Беркутів та патріотичних сподівань Івана Франка?
Читайте книжки з задоволенням!!!
��алі буде...
Іван Франко та його твір Захар Беркут належать до шкільної програми 7го класу. Але прочитала я цей твір лише зараз. І не шкодую. Всьому свій час та місце під небесами. От і в мене був час підготувати себе до української літератури.
Підготувати до франківської вимови (словника, якщо можна так сказати, бо ще років 6-8 тому я б сприйняла деякі слова як польські), підготувати до плину думок автора (доволі швидко перескакує з одних подій до інших), підготувати себе до франківського ментального патріотизму - все це вимагало від мене часу та особистої мовної практики яку я почала в 28 років. І лише зараз, майже за 10 років, я можу сказати, що опанувала і українську мову і українськість.
Саме тепер заклики Захара Беркута до єднання лунають не пафосом, а наснагою та надією. Саме тепер наша віковічна боротьба за власну свободу та незалежність постає не як частина уроку історії, а як сьогодення, що затяглось для нас на тисячі років.
В мене після прочитання лишилось лише одне питання, - чи вистачить нам (сучасникам) сили духу ствердити здобуту незалежність та не піддатися на улесливі поступки? Чи зможемо ми передати нащадкам гідний здобуток ВІЛЬНОЇ УКРАЇНИ? Чи будемо гідні легендарних Захара та Максима Беркутів та патріотичних сподівань Івана Франка?
Читайте книжки з задоволенням!!!
��алі буде...
April 2, 2023
Вперше читаю цей твір. Думаю, що всі змісти можуть зрозуміти навіть діти, тим паче, що автор дуже барвисто і динамічно розписує битви, описує стан громад і окремих людей. Не знаю, чому не читали це в школі.
Чи актуальним є цей твір - ще б пак!
Чи актуальним є цей твір - ще б пак!
October 22, 2019
Відповідь на питання, навіщо потрібна реформа децентралізації 😊
May 16, 2023
Воно, звичайно, чудове і романтичне і духопід'ємне і таке інше, але коли доходиш фіналу, залишається єдина думка: всіх (умовних) монголів все одно не перетопиш.
November 3, 2022
Іван Франко «Захар Беркут»
Історична повість про відважну тухольську громаду, яка відстоювала законне право на свої землі проти монгольської орди.
Се було давно, коли кам’яний сторож лише заступив на свою варту..
Звікувавши вік у мальовничій тухольщині народ мав велику волелюбність і навіть бояри оселившись тут згодом починали це розуміти.
Люди гір – загартовані диким вітром, виплекані джерельною водою, виходжені лабіринтами карпатських лісів були нескорені і вважали за краще вмерти ніж віддати монголам хоч клапоть милого серцю краю.
Таким був Максим і його батко-старшина Захар Беркут.
Тоненька книжечка, яка викликала дуже різні емоції і яку незважаючи на невеликий обсяг читала декілька днів (все ж, мова класиків не просто для сприйняття сучасного вуха)
Проте, багато тем порушених Франком актуальні до нині. Пам’ятаю, читаючи цю повість ще в школі була захоплена (це перший твір з української літератури, який мене вразив).
Зараз враження тільки підсилилися.
В мене, правда, є питання до любовної лінії (ніяк не можу повірити, що після однією зустрічі може спахнути кохання на все життя), але хто я така щоб сумніватися в романтизмі Франка?))
Історична повість про відважну тухольську громаду, яка відстоювала законне право на свої землі проти монгольської орди.
Се було давно, коли кам’яний сторож лише заступив на свою варту..
Звікувавши вік у мальовничій тухольщині народ мав велику волелюбність і навіть бояри оселившись тут згодом починали це розуміти.
Люди гір – загартовані диким вітром, виплекані джерельною водою, виходжені лабіринтами карпатських лісів були нескорені і вважали за краще вмерти ніж віддати монголам хоч клапоть милого серцю краю.
Таким був Максим і його батко-старшина Захар Беркут.
Тоненька книжечка, яка викликала дуже різні емоції і яку незважаючи на невеликий обсяг читала декілька днів (все ж, мова класиків не просто для сприйняття сучасного вуха)
Проте, багато тем порушених Франком актуальні до нині. Пам’ятаю, читаючи цю повість ще в школі була захоплена (це перший твір з української літератури, який мене вразив).
Зараз враження тільки підсилилися.
В мене, правда, є питання до любовної лінії (ніяк не можу повірити, що після однією зустрічі може спахнути кохання на все життя), але хто я така щоб сумніватися в романтизмі Франка?))
May 17, 2020
Excelente retrato de la vida en los Cárpatos en la Rus de Kíev durante el siglo XIII. Una novela épica y romántica que es todo un alegato a favor de los valores comunitarios y de fraternidad, por lo que no extraña que cautivara a diversos revolucionarios. Sin duda, una de las cimas de la literatura ucraniana.
July 5, 2021
#ябуввтухлі
August 29, 2024
Приятен детско-юнюшески приключенски роман. Доста наивен и пропаганден - добрите са изцяло и безусловно добри, лошите са изцяло и безусловно лоши и разбира се, за да не стават грешки, ясно е посочено кои кои са още в началните страници на романа. Има го, разбира се, и страшния външен враг в лицето на монголите, който е страшен и самоцелно зъл, но само срещу по-слаби от него и когато има числено превъзходство, но когато срещне отпор или му се налага да действа сам, е страхлив и глупав. Няма как да минем и без крайно идеализираният образ на обществената уредба от миналото, която се противопоставя на несправедливия и лош строй на днешния ден (края на 19-ти век, когато излиза романът) и поне за мен леко изненадващото носталгично чувство по старите езически богове на славяните, които са представени като по-близки до хората и по-справедливи от християнския Бог. По тази причина не очаквайте исторически роман, който да представя картина на времето, за което се отнася (средата на 13-ти век), а се настройте за лек за четене приключенски роман за млади читатели.
И няколко думи за изданието - отново правописни, пунктуационни и технически грешки. Лош превод и ужасно и тромаво звучащи изречения, които плачат за редактор. Тъй като това вече е масово явление, започвам да си мисля, че българските издателства сочат, че книгите им имат редактор и коректор само за да оправдаят цената им или заради някакви други користни цели, но в действителност никой не поглежда текста преди да бъде издаден.
И няколко думи за изданието - отново правописни, пунктуационни и технически грешки. Лош превод и ужасно и тромаво звучащи изречения, които плачат за редактор. Тъй като това вече е масово явление, започвам да си мисля, че българските издателства сочат, че книгите им имат редактор и коректор само за да оправдаят цената им или заради някакви други користни цели, но в действителност никой не поглежда текста преди да бъде издаден.
September 27, 2024
Це звичайно геніальний твір української класики і багато що можна написати і про актуальність , і про те як сюжет тримає, скільки мудрості в головній темі, І що Франко не сумнівно геній.
Але окремо хочу підкреслити як мене вразила роль Мирослави. Для тих часів таке зображення жінки зовсім нетипове, але саме вона відіграє важливу роль у всій історії. Читаючи, розумієш, чому Франка називають феміністом. Лайк ще й за це.
«А тепер, діти, встаньте і підведіть мене крихіточку! Я хотів би ще перед відходом сказати дещо до громади, якій я старався щиро служити весь свій вік. Батьки і браття! нинішня наша побіда — велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас.»
Але окремо хочу підкреслити як мене вразила роль Мирослави. Для тих часів таке зображення жінки зовсім нетипове, але саме вона відіграє важливу роль у всій історії. Читаючи, розумієш, чому Франка називають феміністом. Лайк ще й за це.
«А тепер, діти, встаньте і підведіть мене крихіточку! Я хотів би ще перед відходом сказати дещо до громади, якій я старався щиро служити весь свій вік. Батьки і браття! нинішня наша побіда — велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас.»
December 19, 2024
Мирослава👌🏻
July 20, 2019
По особливому сподобався діалог Захара Беркута і Тугара Вовка на суді. Спокій, впевненість і холодний розум Захара і повна протилежність до всіх цих якостей у його опонента.
Схватка з ведмедями, бій з монголами біля хати Тугар Вовка - складалось враження, ти зараз серед них. А битва в ущелині дуже нагадала легенду про 300 спартанців, які перемогли гігантського противника не кількістю і напором, а мудрістю та силою духу.
Любов Захара до рідного сина просто з іншого виміру, значно більша, ніж це могло б здатись на перший погляд громаді. Це і є та любов, котра не шукає тільки свого.
Аж захотілось знову поїхати у Тухлю ))
Схватка з ведмедями, бій з монголами біля хати Тугар Вовка - складалось враження, ти зараз серед них. А битва в ущелині дуже нагадала легенду про 300 спартанців, які перемогли гігантського противника не кількістю і напором, а мудрістю та силою духу.
Любов Захара до рідного сина просто з іншого виміру, значно більша, ніж це могло б здатись на перший погляд громаді. Це і є та любов, котра не шукає тільки свого.
Аж захотілось знову поїхати у Тухлю ))
March 8, 2022
Перед виходом уже нашумілого фільму, знятого разом з (або навіть майже виключно) американцями, звісно ж, перечитала "першоджерело". На відміну від фільму, сюжет тут трохи інший, але це тема для іншого відгуку. У Франковому "Захарі Беркуті" в першу чергу відчувається його сум за тим, що громади перестали гуртуватися, кожен стоїть сам за себе і не переймається тим, що відбувається у сусідів, навіть якщо це може зачепити його особисто.
Сюжет, насправді, виглядає трохи фантастично (я відверто не дуже вірю, що навіть за щасливого збігу обставин маленький гурт селян міг би перемогти велику татарську орду). Однак, Франко на той момент не мав на меті писати історичні хроніки. Вся історія вигадана, це видно відразу, і слугує радше повчанням - у тексті дуже багато моралізаторських вставок.
Дещо складно далася мова автора - все ж, минуло уже майже 150 років, багато словоформ не те що відмерли, а й складно впізнаються.
Однак попри все Франко - це Франко. Він вміє робити цікавий сюжет, показувати душевні метанні персонажів, їхню психологічну зміну, ріст, і не всі персонажі у нього виключно "хороші" чи "погані". Можливо, зараз "оригінальний" "Захар Беркут" здався мені дещо затягнутим і нуднуватим, ми вже звикли до більш динамічних сюжетів, однак для школярів це має бути хороша цікава історія (якщо адаптувати мову :D).
Сюжет, насправді, виглядає трохи фантастично (я відверто не дуже вірю, що навіть за щасливого збігу обставин маленький гурт селян міг би перемогти велику татарську орду). Однак, Франко на той момент не мав на меті писати історичні хроніки. Вся історія вигадана, це видно відразу, і слугує радше повчанням - у тексті дуже багато моралізаторських вставок.
Дещо складно далася мова автора - все ж, минуло уже майже 150 років, багато словоформ не те що відмерли, а й складно впізнаються.
Однак попри все Франко - це Франко. Він вміє робити цікавий сюжет, показувати душевні метанні персонажів, їхню психологічну зміну, ріст, і не всі персонажі у нього виключно "хороші" чи "погані". Можливо, зараз "оригінальний" "Захар Беркут" здався мені дещо затягнутим і нуднуватим, ми вже звикли до більш динамічних сюжетів, однак для школярів це має бути хороша цікава історія (якщо адаптувати мову :D).
May 1, 2023
Гарна, цікава книжка. Насправді, навіть не очікувала такого від "шкільного курсу укрліт", бо я навіть не пам'ятала, про що вона. Вона невелика - 147 сторінок у моєму випадку, але мушу визнати - часом її важкувато читати через мовний бар'єр (маю на увазі деякі староукраїнські слова або діалектизми, які доводиться шукати "що воно таке").
Історія розгортається навколо невеликого поселення Тухля, де громада тримається одним цілим, живе у злагоді з природою та іншими громадами, править там народ, не визнаючи влади бояр чи князів. І одним із старців є Захар Беркут.
Але більша частина історії стосується насправді, його сина - Максима, через що в мене виникло питання, чи не варто було назвати історію "Беркут", а там хай читачі самі б думали, про якого з Беркутів йдеться :)
До речі, наче є сучасна екранізація цього роману, але поки що не дивилася. Хоча враховуючи історію, там буде що подивитись)
Словом, книжка цікава, безперечно раджу - це і повернення до шкільного курсу (щоб зрозуміти, нашо воно там було), і цікавий екскурс в минуле (не лише літератури, а й наших земель в цілому). І звісно, не можу оминути надважливі напутні слова в останніх абзацах.
Історія розгортається навколо невеликого поселення Тухля, де громада тримається одним цілим, живе у злагоді з природою та іншими громадами, править там народ, не визнаючи влади бояр чи князів. І одним із старців є Захар Беркут.
Але більша частина історії стосується насправді, його сина - Максима, через що в мене виникло питання, чи не варто було назвати історію "Беркут", а там хай читачі самі б думали, про якого з Беркутів йдеться :)
До речі, наче є сучасна екранізація цього роману, але поки що не дивилася. Хоча враховуючи історію, там буде що подивитись)
Словом, книжка цікава, безперечно раджу - це і повернення до шкільного курсу (щоб зрозуміти, нашо воно там було), і цікавий екскурс в минуле (не лише літератури, а й наших земель в цілому). І звісно, не можу оминути надважливі напутні слова в останніх абзацах.
November 6, 2023
Важко лишати будь-які коментарі до творів великих письменників. І так само важко критикувати, ну бо справді талант на лице.
Мені сподобався сюжет Захара Беркута, тільки правда, я не розумію назви. І хоча Захар є центральним об'єктом, який тримає на собі історію, всі герої ніби крутяться навколо нього. та все ж для мене не настільки він значний, щоб називати так книжку. Цікаво чи були інші робочі назви окрім цієї.
Також мені дуже сподобався головний жіночий персонаж - не дама в біді, а дівчина, яка сама в бій піде, і буде ризикувати життям задля рідних. Звісно, деякі сцени все ж були кумедні, коли Мирослава втрачала свідомість або ну вже дуже наіграно вела себе безпомічно. Але загалом, справді свіжо та цікаво.
За що ж тоді я поставила 3 бали? Дуже важко мені заходив стиль Франка. Дуже і дуже багато описів. Дрібка діалогів. Мені ніби переповіли історію, а не показали. Не дали самій зрозуміти, хто є хто, знову ж, через діалоги. Я б з радістю почитала більше діалогів між Мирославою та Максимом, між тугар Вовком та Захаром.
Мені бракувало розкриття персонажів, переповідання не дуже добре з цим справилось.
Але загалом досить цікава історія, і точно варта уваги.
Мені сподобався сюжет Захара Беркута, тільки правда, я не розумію назви. І хоча Захар є центральним об'єктом, який тримає на собі історію, всі герої ніби крутяться навколо нього. та все ж для мене не настільки він значний, щоб називати так книжку. Цікаво чи були інші робочі назви окрім цієї.
Також мені дуже сподобався головний жіночий персонаж - не дама в біді, а дівчина, яка сама в бій піде, і буде ризикувати життям задля рідних. Звісно, деякі сцени все ж були кумедні, коли Мирослава втрачала свідомість або ну вже дуже наіграно вела себе безпомічно. Але загалом, справді свіжо та цікаво.
За що ж тоді я поставила 3 бали? Дуже важко мені заходив стиль Франка. Дуже і дуже багато описів. Дрібка діалогів. Мені ніби переповіли історію, а не показали. Не дали самій зрозуміти, хто є хто, знову ж, через діалоги. Я б з радістю почитала більше діалогів між Мирославою та Максимом, між тугар Вовком та Захаром.
Мені бракувало розкриття персонажів, переповідання не дуже добре з цим справилось.
Але загалом досить цікава історія, і точно варта уваги.
January 5, 2020
На цьому творі вкотре переконалась, що твори шкільної програми варто перечитувати. Тут відкрилось стільки нових конотацій, стільки зв’язків, асоціацій, що читаєш і думаєш: «Вау!». Цікава історія, динамічний сюжет, сильна ідея, персонажі... Не дивно, що твір надається для екранізацій. І ще з цього вкотре переконуюсь, що в українській літературі безліч сюжетів, які так і просяться на екран.
Улюблені цитати з твору:
«У мене пута на руках, а в тебе на душі»;
«Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».
Недоліком для деяких читачів може стати мова твору - автор використовує багато архаїзмів та галицизмів. Але нехай мова не стає на заваді освоєння хорошого твору.
Чи рекомендую читати твір? Однозначно.
Улюблені цитати з твору:
«У мене пута на руках, а в тебе на душі»;
«Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».
Недоліком для деяких читачів може стати мова твору - автор використовує багато архаїзмів та галицизмів. Але нехай мова не стає на заваді освоєння хорошого твору.
Чи рекомендую читати твір? Однозначно.
May 24, 2022
Бійся злих монголів!
Побачивши на полицях Книжкового клубу цю "новинку" я вирішив, що маю її прочитати, і, забігаючи наперед скажу, що я залишився задоволеним. Іван Якович майстерно зобразив відносини між простими волелюбними смердами й панами, що живуть лише для себе, а також умови життя на Червоній Русі, де люди жили поодинокими комунами на великій відстані одна від одної.
Сюжет твору мені дуже сподобався, і хоча він був якийсь казковий, усе одно було цікаво дізнатися, що вчинять кмітливі тухольці в тій чи іншій ситуації, адже проти них була нескінченна орда монголів. Також мені до вподоби мова твору, вона допомагає зануритися у події тих часів, відчути якусь давнину.
У підсумку хочу сказати, що, як на мене, твір є одним з найкращих в українській літературі, а тому — то must have.
Побачивши на полицях Книжкового клубу цю "новинку" я вирішив, що маю її прочитати, і, забігаючи наперед скажу, що я залишився задоволеним. Іван Якович майстерно зобразив відносини між простими волелюбними смердами й панами, що живуть лише для себе, а також умови життя на Червоній Русі, де люди жили поодинокими комунами на великій відстані одна від одної.
Сюжет твору мені дуже сподобався, і хоча він був якийсь казковий, усе одно було цікаво дізнатися, що вчинять кмітливі тухольці в тій чи іншій ситуації, адже проти них була нескінченна орда монголів. Також мені до вподоби мова твору, вона допомагає зануритися у події тих часів, відчути якусь давнину.
У підсумку хочу сказати, що, як на мене, твір є одним з найкращих в українській літературі, а тому — то must have.
January 24, 2023
Класика української літератури, яка завжди буде на часі. Я був і завжди буду пропагувати якісну і цікаву літературу, як мінімум для її популяризації. І водночас я проти того що купуй/читай/дивись/слухай українське тільки виключно по причині того що зараз модним є вивчення всього українського.
Ще в школі до творчості Франка в мене не було ніякої цікавості, але прочитавши зараз дану книгу, можу виділити те що Захар беркут абсолютно нічим не поступається оповіданням чи казкам всесвітньо відомих авторів.
Сюжет книги є простим і водночас цікавим і впевнений, зможе завоювати увагу як дорослого так і дитини
Ще в школі до творчості Франка в мене не було ніякої цікавості, але прочитавши зараз дану книгу, можу виділити те що Захар беркут абсолютно нічим не поступається оповіданням чи казкам всесвітньо відомих авторів.
Сюжет книги є простим і водночас цікавим і впевнений, зможе завоювати увагу як дорослого так і дитини
December 13, 2019
Great book, horrible translation
I have seen better translations on ikea assembly instructions. It seems to me that the book was translated as if it was the Russian rather than Ukrainian language. One would be better off learning Ukrainian and reading the original version, as this translation is less intelligible than Finnegans Wake.
I have seen better translations on ikea assembly instructions. It seems to me that the book was translated as if it was the Russian rather than Ukrainian language. One would be better off learning Ukrainian and reading the original version, as this translation is less intelligible than Finnegans Wake.
December 25, 2025
Хто б міг подумати, що прочитання Захара Беркута, про якого в пам'яті лишилась тільки назва і гірський краєвид, зачепить таку живу нині тему громадянського суспільства.
Як цікаво ця ідея ходить по колу. Як Франко розворушив її в свій час через переповідку нібито давньої легенди. Наскільки вона резонує зараз.
Послухати подкаст про це можна тут https://youtu.be/PiO4RhCvdWY
Як цікаво ця ідея ходить по колу. Як Франко розворушив її в свій час через переповідку нібито давньої легенди. Наскільки вона резонує зараз.
Послухати подкаст про це можна тут https://youtu.be/PiO4RhCvdWY
December 8, 2023
Твір є справжнім маніфестом політичних поглядів Івана Франка, який думаю в той час вже був розчарований українським суспільством і те, як воно обирає політичні еліти, веде політичне, громадське життя.
Водночас, розумію чому цей твір у 7 класі читають, враховуючи досить слабкий сюжет і любовну лінію, що береться майже нізвідки
Водночас, розумію чому цей твір у 7 класі читають, враховуючи досить слабкий сюжет і любовну лінію, що береться майже нізвідки
February 7, 2024
🖋️ Іван Франко
📚 «Захар Беркут»
Книга, яку має читати та перечитувати кожен без перебільшення.
Поправка: кожен українець/українка.
Голос із глибини віків, який нагадає з чого складається українська душа і чому в нашому тризубі заховано стільки сенсів. Воля, сила, сміливість, нездоланність духу, міцне коріння та гаряча кров. З одного боку трохи пробирає зажура через невпинну боротьбу за свою незалежність, а з іншого - най краще так, чим сірою болотяною масою без проблисків сили та волі.
🖋️ «На таку мову голосно і сміло відповів Максим Беркут:
— Боярине! Дуже не впору назвав ти нас, синів вольної громади, рабами! Ти поглянь на себе! Може, до тебе така назва борше пристане, ніж до нас. Адже до вчора ще був ти раб княжий, а нині ти вже раб великого Чінгісхана і, певно, полизав молоко, розлите по хребті коня якогось його бегадира. Коли воно тобі смакувало, то ще з того не виходить, щоб і ми були ласі до нього. Великої сили великого Чінгісхана ми не лякаємось. Вона може нас зробити трупами, але не зробить нас рабами. А тебе, боярине, вся сила великого Чінгісхана не зробить уже ані вольним, ані чесним чоловіком!»
👆🏻 вік за віком, а ніц не змінюється? Як так сталося, що не дають нам спокійно жити і вільно дихати на своїй землі? 👇🏻
🖋️ «— Дивні ж у вас порядки! — сказав він. — Князь бунтує против своїх слуг, слуги против князя, князь і слуги против народа, а народ против усякої власті! Дивні порядки! У нас, коли дрібні ватажки хотіли бунтувати проти великого Чінгісхана, то той згромадив їх до свого аула і, окруживши аул своїми вірними синами, велів настановити вісімдесят великих кітлів на грані і налити їх водою, а коли вода закипіла, то, не розбираючи нічиєї вини, велів у кождий котел вкинути по два бунтівники і варити їх так довго, поки тіло зовсім не відлипало від кості. Тоді велів повиймати голі кістяки з кілів, посадити їх на коней і повідвозити до підвладних їм племен, щоб ті на примірі своїх ватажків училися послуху й покори великому Чінгісханові. От так би й вас її вчити. І ми навчимо вас її. Дякуйте богам, що зіслали нас до сього краю, бо коли б не ми, то ви, певно, мов ті голодні вовки, пожерли б одні других.»
Сказати, що я вражена - не сказати нічого. Іван Франко просто так змалював наші дні у далекому 1882 році в повісті про події 1241.
Він - геній, ми - нічому не навчені за майже десять століть 🤷🏻♀️🤦🏻♀️
Єдине, що незмінне:
…
-Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
…
От чого вони до нас pryЇbalysya, поясніть, людоньки? Скільки не читаю класиків, вічно голозаді сусіди заздрять нам і не можуть змиритися із тим, що нам на них начхати. Просто одне - читати про історичні часи, зовсім інше в них жити. Але обнадіює, що на нашому боці добро і правда, а вони, як повелося, завжди перемагають.
Захар Беркут - це повість про справжнього українця/українку минулого - теперішнього - майбутнього. Про людей, що живуть правдою та власним розумом, не лізуть з своїм законом до чужого монастиря, але й в свої справи не дають носа сунути чужинцям. Цей твір потрібно періодично перечитувати, щоб памʼятати, хто ми є. Не забувати, ким ми стали. Розуміти, що нас чекає, якщо не робити висновки.
Доповню свій відгук цитатами з повісті і хочу, щоб вони стали оберегом - пророцтвом та наблизили нашу перемогу:
🖋️ «Тихо було довкола. Захар молився:
Великий наш Сторожу! Ти, котрого діди наші вважали своїм опікуном, котрого і ми шанували досі щорічними празниками! Три рази вже ти, ніч по ночі, являвся мені в снах, немов то ти падеш і привалюєш собою мене. Я вірю, що ти добрий і ласкавий, і коли ти кличеш мене до себе, то я радуюсь твойому зазиву і радо піду за тобою. Але коли й ти сам хочеш двигнутися зі свойого відвічного стояння, то розбий, господине, своїм тягарем отсього поганого ворога, дітей Морани, що знов нині вкрили благословенне твоє дідицтво, тухольську долину! Зломи другий раз погану силу так, як зломив її перший раз, коли могутньою рукою розбив сесю камʼяну стіну, і дав водам протоку, і дарував людям отсю прекрасну долину! Загати її тепер назад, нехай згине горда ворожа сила, що тепер знущається над нами!
В тій хвилі огниста блискавка з полудня до півночі роздерла темне небо, і далеко в горах загуркотів грім.
— Так, се твій могутній голос! — сказав радісно Захар.»
🖋️ «— Сонце, великий преясний володарю світа! Відвічний опікуне всіх добрих і чистих душею! Зглянься на нас! Бач, ми нападені диким ворогом, що понищив наші хати, зруйнував наш край, порізав тисячі нашого народу. В твоїм імені стали ми з ним до смертельного бою і твоїм світлом кленемось, що не уступимо до остатньої хвилі, до посліднього від-диху нашого. Поможи нам у тім страшнім бою! Дай нам твердість, і вмі-лість, і згоду! Дай нам не злякатися їх многоти і вірити в свою силу! Дай нам дружністю, і згодою, і розумом побідити нищителів! Сонце, я поклоняюсь тобі, як діди наші тобі поклонялися, і молюсь до тебе всім сер-цем: дай нам побідити!» 🇺🇦
🖋️ «Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар, а бодай у досвітках тої щасливої доби?»
📚 «Захар Беркут»
Книга, яку має читати та перечитувати кожен без перебільшення.
Поправка: кожен українець/українка.
Голос із глибини віків, який нагадає з чого складається українська душа і чому в нашому тризубі заховано стільки сенсів. Воля, сила, сміливість, нездоланність духу, міцне коріння та гаряча кров. З одного боку трохи пробирає зажура через невпинну боротьбу за свою незалежність, а з іншого - най краще так, чим сірою болотяною масою без проблисків сили та волі.
🖋️ «На таку мову голосно і сміло відповів Максим Беркут:
— Боярине! Дуже не впору назвав ти нас, синів вольної громади, рабами! Ти поглянь на себе! Може, до тебе така назва борше пристане, ніж до нас. Адже до вчора ще був ти раб княжий, а нині ти вже раб великого Чінгісхана і, певно, полизав молоко, розлите по хребті коня якогось його бегадира. Коли воно тобі смакувало, то ще з того не виходить, щоб і ми були ласі до нього. Великої сили великого Чінгісхана ми не лякаємось. Вона може нас зробити трупами, але не зробить нас рабами. А тебе, боярине, вся сила великого Чінгісхана не зробить уже ані вольним, ані чесним чоловіком!»
👆🏻 вік за віком, а ніц не змінюється? Як так сталося, що не дають нам спокійно жити і вільно дихати на своїй землі? 👇🏻
🖋️ «— Дивні ж у вас порядки! — сказав він. — Князь бунтує против своїх слуг, слуги против князя, князь і слуги против народа, а народ против усякої власті! Дивні порядки! У нас, коли дрібні ватажки хотіли бунтувати проти великого Чінгісхана, то той згромадив їх до свого аула і, окруживши аул своїми вірними синами, велів настановити вісімдесят великих кітлів на грані і налити їх водою, а коли вода закипіла, то, не розбираючи нічиєї вини, велів у кождий котел вкинути по два бунтівники і варити їх так довго, поки тіло зовсім не відлипало від кості. Тоді велів повиймати голі кістяки з кілів, посадити їх на коней і повідвозити до підвладних їм племен, щоб ті на примірі своїх ватажків училися послуху й покори великому Чінгісханові. От так би й вас її вчити. І ми навчимо вас її. Дякуйте богам, що зіслали нас до сього краю, бо коли б не ми, то ви, певно, мов ті голодні вовки, пожерли б одні других.»
Сказати, що я вражена - не сказати нічого. Іван Франко просто так змалював наші дні у далекому 1882 році в повісті про події 1241.
Він - геній, ми - нічому не навчені за майже десять століть 🤷🏻♀️🤦🏻♀️
Єдине, що незмінне:
…
-Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
…
От чого вони до нас pryЇbalysya, поясніть, людоньки? Скільки не читаю класиків, вічно голозаді сусіди заздрять нам і не можуть змиритися із тим, що нам на них начхати. Просто одне - читати про історичні часи, зовсім інше в них жити. Але обнадіює, що на нашому боці добро і правда, а вони, як повелося, завжди перемагають.
Захар Беркут - це повість про справжнього українця/українку минулого - теперішнього - майбутнього. Про людей, що живуть правдою та власним розумом, не лізуть з своїм законом до чужого монастиря, але й в свої справи не дають носа сунути чужинцям. Цей твір потрібно періодично перечитувати, щоб памʼятати, хто ми є. Не забувати, ким ми стали. Розуміти, що нас чекає, якщо не робити висновки.
Доповню свій відгук цитатами з повісті і хочу, щоб вони стали оберегом - пророцтвом та наблизили нашу перемогу:
🖋️ «Тихо було довкола. Захар молився:
Великий наш Сторожу! Ти, котрого діди наші вважали своїм опікуном, котрого і ми шанували досі щорічними празниками! Три рази вже ти, ніч по ночі, являвся мені в снах, немов то ти падеш і привалюєш собою мене. Я вірю, що ти добрий і ласкавий, і коли ти кличеш мене до себе, то я радуюсь твойому зазиву і радо піду за тобою. Але коли й ти сам хочеш двигнутися зі свойого відвічного стояння, то розбий, господине, своїм тягарем отсього поганого ворога, дітей Морани, що знов нині вкрили благословенне твоє дідицтво, тухольську долину! Зломи другий раз погану силу так, як зломив її перший раз, коли могутньою рукою розбив сесю камʼяну стіну, і дав водам протоку, і дарував людям отсю прекрасну долину! Загати її тепер назад, нехай згине горда ворожа сила, що тепер знущається над нами!
В тій хвилі огниста блискавка з полудня до півночі роздерла темне небо, і далеко в горах загуркотів грім.
— Так, се твій могутній голос! — сказав радісно Захар.»
🖋️ «— Сонце, великий преясний володарю світа! Відвічний опікуне всіх добрих і чистих душею! Зглянься на нас! Бач, ми нападені диким ворогом, що понищив наші хати, зруйнував наш край, порізав тисячі нашого народу. В твоїм імені стали ми з ним до смертельного бою і твоїм світлом кленемось, що не уступимо до остатньої хвилі, до посліднього від-диху нашого. Поможи нам у тім страшнім бою! Дай нам твердість, і вмі-лість, і згоду! Дай нам не злякатися їх многоти і вірити в свою силу! Дай нам дружністю, і згодою, і розумом побідити нищителів! Сонце, я поклоняюсь тобі, як діди наші тобі поклонялися, і молюсь до тебе всім сер-цем: дай нам побідити!» 🇺🇦
🖋️ «Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар, а бодай у досвітках тої щасливої доби?»
March 23, 2024
Цікаво було дізнатися, що Франко в основу свого твору виявляється вклав реальні літописи і народні перекази. Цікава легенда назви того ж села Тухля - від "тухлого", мертвого озера, на місці якого нібито було засноване селище (сучасна Тухля, до речі, вже не на тому місці). Бо сам твір мені видався не надто реальним. Видно автор передовсім вкладав в текст свої народницькі соціалістські погляди, і це мене місцями напружувало. Вони ж хоча й можуть може комусь здатися привабливими, але, на жаль, не надто життєздатні. А в пору Франка якраз саме був сплеск подібних поглядів і течій, що пізніше вилились в комуністичну чуму. Хоча у Захарі Беркуті це скоріше казковий елемент ніж політичний.
Казковий як Захар ходив до афонських старців при цьому залишався старовіром, об'єднував сільські громади, підіймав на боротьбу за права і проти князів, казка як дівчина Мирослава керувала оборонцями, будувала метальні машини, валила ведмедів, при цьому залишаючись простою дівчиною, що ні з того, ні з сього за пару годин настільки міцно покохала хлопця, що їй не рівня і т.д. Та й кохання їхнє якесь казкове. Проте правда про усобиці поневолення і нагинання князями, боярами простого люду; легко вірю як новий боярин запроваджує нові порядки попираючи інтереси громади, та й просто відбираючи у простих селян, що сам собі хоче. Ми ж і тепер бачимо подібних "бояр", хоч і називаються вони нині інакше.
Але, хоча спочатку, через перераховане, твір йшов не надто легко, але пізніше, вчитавшись, я почав отримувати від історії задоволення, відчувся дух Карпат, національна героїка, співзвучність теперішньому моменту (чи черговій навалі ординців) і повість в результаті сподобалась більше ніж, наприклад, «Тіні забутих предків».
Казковий як Захар ходив до афонських старців при цьому залишався старовіром, об'єднував сільські громади, підіймав на боротьбу за права і проти князів, казка як дівчина Мирослава керувала оборонцями, будувала метальні машини, валила ведмедів, при цьому залишаючись простою дівчиною, що ні з того, ні з сього за пару годин настільки міцно покохала хлопця, що їй не рівня і т.д. Та й кохання їхнє якесь казкове. Проте правда про усобиці поневолення і нагинання князями, боярами простого люду; легко вірю як новий боярин запроваджує нові порядки попираючи інтереси громади, та й просто відбираючи у простих селян, що сам собі хоче. Ми ж і тепер бачимо подібних "бояр", хоч і називаються вони нині інакше.
Але, хоча спочатку, через перераховане, твір йшов не надто легко, але пізніше, вчитавшись, я почав отримувати від історії задоволення, відчувся дух Карпат, національна героїка, співзвучність теперішньому моменту (чи черговій навалі ординців) і повість в результаті сподобалась більше ніж, наприклад, «Тіні забутих предків».
Displaying 1 - 30 of 70 reviews