What do you think?
Rate this book
Силогізми гіркоти. Падіння у час
ХХ століття можливо уявити без Сьорана, а от Сьорана без нього – ні.
Скептик із гострим почуттям гумору, майстер похмурої іронії, витонченої поетичної думки, миттєвої форми. Його ідеї продовжують традиції пірронізму, стоїцизму, моралізму, романтизму, антимодернізму. Вони спільні зі словом Лярош фуко, Шамфора, Монтеня, Паскаля, Шопенґауера, Ніцше, Вітґенштайна, Валері, Шестова. Сьоран свідомо обирав бути ніким, він прагнув бути поза суспільною увагою, а його автобіографічні тексти були терапією від жаского хаосу дійсності.
Подані в книзі твори франко-румунського постфілософа й антиписьменника – «Силогізми гіркоти» (1952) і «Падіння у час» (1964) – автор вважав одними з улюблених і важливих із того, що йому вдалося написати. Його афоризми й есе – приклади нудьги від засилля словесності й змісту. Вони прозорі, відчайдушні, трагікомічні, ліричні й надзвичайно життєствердні. Це поезія в прозаїчній формі, де намір вагоміший за значення, а письмо залишається «на нульовому рівні».
Факт видання збірки є плюралістичним жестом, що важливо для формування етики стійкості й толерантності українського суспільства.
Скептик із гострим почуттям гумору, майстер похмурої іронії, витонченої поетичної думки, миттєвої форми. Його ідеї продовжують традиції пірронізму, стоїцизму, моралізму, романтизму, антимодернізму. Вони спільні зі словом Лярош фуко, Шамфора, Монтеня, Паскаля, Шопенґауера, Ніцше, Вітґенштайна, Валері, Шестова. Сьоран свідомо обирав бути ніким, він прагнув бути поза суспільною увагою, а його автобіографічні тексти були терапією від жаского хаосу дійсності.
Подані в книзі твори франко-румунського постфілософа й антиписьменника – «Силогізми гіркоти» (1952) і «Падіння у час» (1964) – автор вважав одними з улюблених і важливих із того, що йому вдалося написати. Його афоризми й есе – приклади нудьги від засилля словесності й змісту. Вони прозорі, відчайдушні, трагікомічні, ліричні й надзвичайно життєствердні. Це поезія в прозаїчній формі, де намір вагоміший за значення, а письмо залишається «на нульовому рівні».
Факт видання збірки є плюралістичним жестом, що важливо для формування етики стійкості й толерантності українського суспільства.
- GenresPhilosophy
280 pages, Hardcover
Published January 1, 2023
2 people are currently reading
23 people want to read
About the author
Emil M. Cioran
180 books4,324 followersBorn in 1911 in Rășinari, a small village in the Carpathian Mountains of Romania, raised under the rule of a father who was a Romanian Orthodox priest and a mother who was prone to depression, Emil Cioran wrote his first five books in Romanian. Some of these are collections of brief essays (one or two pages, on average); others are collections of aphorisms. Suffering from insomnia since his adolescent years in Sibiu, the young Cioran studied philosophy in the “little Paris” of Bucarest.
A prolific publicist, he became a well-known figure, along with Mircea Eliade, Constantin Noïca, and his future close friend Eugene Ionesco (with whom he shared the Royal Foundation’s Young Writers Prize in 1934 for his first book, On the Heights of Despair).
Influenced by the German romantics, by Schopenhauer, Nietzsche, and the Lebensphilosophie of Schelling and Bergson, by certain Russian writers, including Chestov, Rozanov, and Dostoyevsky, and by the Romanian poet Eminescu, Cioran wrote lyrical and expansive meditations that were often metaphysical in nature and whose recurrent themes were death, despair, solitude, history, music, saintliness and the mystics (cf. Tears and Saints, 1937) – all of which are themes that one finds again in his French writings. In his highly controversial book, The Transfiguration of Romania (1937), Cioran, who was at that time close to the Romanian fascists, violently criticized his country and his compatriots on the basis of a contrast between such “little nations” as Romania, which were contemptible from the perspective of universal history and great nations, such as France or Germany, which took their destiny into their own hands.
After spending two years in Germany, Cioran arrived in Paris in 1936. He continued to write in Romanian until the early 1940s (he wrote his last article in Romanian in 1943, which is also the year in which he began writing in French). The break with Romanian became definitive in 1946, when, in the course of translating Mallarmé, he suddenly decided to give up his native tongue since no one spoke it in Paris. He then began writing in French a book that, thanks to numerous intensive revisions, would eventually become the impressive 'A Short History of Decay' (1949) -- the first of a series of ten books in which Cioran would continue to explore his perennial obsessions, with a growing detachment that allies him equally with the Greek sophists, the French moralists, and the oriental sages. He wrote existential vituperations and other destructive reflections in a classical French style that he felt was diametrically opposed to the looseness of his native Romanian; he described it as being like a “straight-jacket” that required him to control his temperamental excesses and his lyrical flights. The books in which he expressed his radical disillusionment appeared, with decreasing frequency, over a period of more than three decades, during which time he shared his solitude with his companion Simone Boué in a miniscule garret in the center of Paris, where he lived as a spectator more and more turned in on himself and maintaining an ever greater distance from a world that he rejected as much on the historical level (History and Utopia, 1960) as on the ontological (The Fall into Time, 1964), raising his misanthropy to heights of subtlety (The Trouble with being Born, 1973), while also allowing to appear from time to time a humanism composed of irony, bitterness, and preciosity (Exercices d’admiration, 1986, and the posthumously published Notebooks).
Denied the right to return to Romania during the years of the communist regime, and attracting international attention only late in his career, Cioran died in Paris in 1995.
Nicolas Cavaillès
Translated by Thomas Cousineau
A prolific publicist, he became a well-known figure, along with Mircea Eliade, Constantin Noïca, and his future close friend Eugene Ionesco (with whom he shared the Royal Foundation’s Young Writers Prize in 1934 for his first book, On the Heights of Despair).
Influenced by the German romantics, by Schopenhauer, Nietzsche, and the Lebensphilosophie of Schelling and Bergson, by certain Russian writers, including Chestov, Rozanov, and Dostoyevsky, and by the Romanian poet Eminescu, Cioran wrote lyrical and expansive meditations that were often metaphysical in nature and whose recurrent themes were death, despair, solitude, history, music, saintliness and the mystics (cf. Tears and Saints, 1937) – all of which are themes that one finds again in his French writings. In his highly controversial book, The Transfiguration of Romania (1937), Cioran, who was at that time close to the Romanian fascists, violently criticized his country and his compatriots on the basis of a contrast between such “little nations” as Romania, which were contemptible from the perspective of universal history and great nations, such as France or Germany, which took their destiny into their own hands.
After spending two years in Germany, Cioran arrived in Paris in 1936. He continued to write in Romanian until the early 1940s (he wrote his last article in Romanian in 1943, which is also the year in which he began writing in French). The break with Romanian became definitive in 1946, when, in the course of translating Mallarmé, he suddenly decided to give up his native tongue since no one spoke it in Paris. He then began writing in French a book that, thanks to numerous intensive revisions, would eventually become the impressive 'A Short History of Decay' (1949) -- the first of a series of ten books in which Cioran would continue to explore his perennial obsessions, with a growing detachment that allies him equally with the Greek sophists, the French moralists, and the oriental sages. He wrote existential vituperations and other destructive reflections in a classical French style that he felt was diametrically opposed to the looseness of his native Romanian; he described it as being like a “straight-jacket” that required him to control his temperamental excesses and his lyrical flights. The books in which he expressed his radical disillusionment appeared, with decreasing frequency, over a period of more than three decades, during which time he shared his solitude with his companion Simone Boué in a miniscule garret in the center of Paris, where he lived as a spectator more and more turned in on himself and maintaining an ever greater distance from a world that he rejected as much on the historical level (History and Utopia, 1960) as on the ontological (The Fall into Time, 1964), raising his misanthropy to heights of subtlety (The Trouble with being Born, 1973), while also allowing to appear from time to time a humanism composed of irony, bitterness, and preciosity (Exercices d’admiration, 1986, and the posthumously published Notebooks).
Denied the right to return to Romania during the years of the communist regime, and attracting international attention only late in his career, Cioran died in Paris in 1995.
Nicolas Cavaillès
Translated by Thomas Cousineau
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
August 1, 2023
Здається, найкращу анотацію до цієї збірки силогізмів дає сам автор: "Реакція на читання руйнівних, життєзаперечувальних книжок, на їхню шкідливу силу змушує, отямившись, ще міцніше триматися за буття. Чим більше в них отрути, тим помітнішим є цілющий ефект - за умови, що читаєш їх проваджений відчуттям протиріччя, як, втім, і варто читати будь-які книги, насамперед катехізис".
Озброївшись цим зауваженням, починаєш сприймати "Силогізми гіркоти" як своєрідний інтелектуальний виклик всьому тому, чому ти досі зберігав вірність або вважав за аксіому. Релігія, мораль, цінність людського і будь-якого життя взагалі, чесноти та загальноприйняті ідеали, все тут підважується, підлягає сумніву і не може бути предметом беззаперечної віри. Зрозуміло, що просунувшись так далеко стежкою песимізму та скепсису неможливо не суперечити самому собі, чим Чоран охоче й займається, затягуючи читача у гру, де той сам змушений вирішувати, наскільки серйозно вирікається той чи інший тезис. Тим же, хто цікавиться, як автор дійшов до життя такого, варто ознайомитись із працею О. Ленель-Лавастін "Забутий фашизм. Еліаде, Чоран, Йонеско". Там досить ґрунтовно розглядається світогляд Чорана (в минулому адепта націонал-соціалізму та шанувальника Залізної гвардії) із властивим йому євроскептицизмом, запереченням прогресу і демократичних цінностей та войовничим антисемітизмом. Словом, набором тих цінностей, що у 30-х роках XX століття були типовими для більшості національно-орієнтованих європейських еліт. Відголоски цього минулого, у якому автор так до кінця життя й не покаявся та яке майстерно приховував після Другої світової війни, знаходять себе на сторінках усіх його подальших творів, зокрема й "Силогізмів гіркоти". Чи робить це його працю гіршою? Навряд чи, проте ці біографічні подробиці поясняють, чому вона саме така, а не інакша.
Озброївшись цим зауваженням, починаєш сприймати "Силогізми гіркоти" як своєрідний інтелектуальний виклик всьому тому, чому ти досі зберігав вірність або вважав за аксіому. Релігія, мораль, цінність людського і будь-якого життя взагалі, чесноти та загальноприйняті ідеали, все тут підважується, підлягає сумніву і не може бути предметом беззаперечної віри. Зрозуміло, що просунувшись так далеко стежкою песимізму та скепсису неможливо не суперечити самому собі, чим Чоран охоче й займається, затягуючи читача у гру, де той сам змушений вирішувати, наскільки серйозно вирікається той чи інший тезис. Тим же, хто цікавиться, як автор дійшов до життя такого, варто ознайомитись із працею О. Ленель-Лавастін "Забутий фашизм. Еліаде, Чоран, Йонеско". Там досить ґрунтовно розглядається світогляд Чорана (в минулому адепта націонал-соціалізму та шанувальника Залізної гвардії) із властивим йому євроскептицизмом, запереченням прогресу і демократичних цінностей та войовничим антисемітизмом. Словом, набором тих цінностей, що у 30-х роках XX століття були типовими для більшості національно-орієнтованих європейських еліт. Відголоски цього минулого, у якому автор так до кінця життя й не покаявся та яке майстерно приховував після Другої світової війни, знаходять себе на сторінках усіх його подальших творів, зокрема й "Силогізмів гіркоти". Чи робить це його працю гіршою? Навряд чи, проте ці біографічні подробиці поясняють, чому вона саме така, а не інакша.
Displaying 1 of 1 review