What do you think?
Rate this book
Многії літа. Благії літа.
"Десятиліттями я живу в одному місці. Роблю ту саму роботу. Веду бесіди з одними й тими ж людьми. Сідаю за той же стіл у той же час і їм майже однакову їжу. Лягаю в один час в своє ліжко... Минають літа, але ніщо не міняється - ні довкілля, ні я. Бо не міняється моя душа. І це добре. Дивлюся на образи діда, батька, на своїх онуків і правнуків - і здається, що я на цьому світі був завжди. І буду вічно..." Андрій Ворон.
"Маємо унікальний, осмислений і пронизаний істинною духовністю устрій життя однієї людини. Людини звичайної і водночас незвичайної. Це не просто безцінні крихти набутих знань і вмінь мудрого старця, це Система. Вибудована на тонкій інтуіції і вивірена 100-літнім досвідом, вона з користю прислужиться кожному, в тому числі великою мірою і нам, медикам. Це свіжий струмінь у сучасні дієтологію, валеологію, соціальну психологію і людинознавство. Уважно і вдумливо це слід читати і перечитувати, неначе дрібними ковтками п`єш живу воду". Доктор мед. наук, академік В. Білоног.
"Маємо унікальний, осмислений і пронизаний істинною духовністю устрій життя однієї людини. Людини звичайної і водночас незвичайної. Це не просто безцінні крихти набутих знань і вмінь мудрого старця, це Система. Вибудована на тонкій інтуіції і вивірена 100-літнім досвідом, вона з користю прислужиться кожному, в тому числі великою мірою і нам, медикам. Це свіжий струмінь у сучасні дієтологію, валеологію, соціальну психологію і людинознавство. Уважно і вдумливо це слід читати і перечитувати, неначе дрібними ковтками п`єш живу воду". Доктор мед. наук, академік В. Білоног.
- GenresNonfiction
144 pages, Paperback
First published January 1, 2011
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 7 of 7 reviews
June 9, 2026
У мене неоднозначні враження від книжки, яку я прочитала. Її мне порадила підписниця з ютуб-каналу. До цього я не чула про автора і нічого не знала про його життя, хоча він і його книжки доволі відомі. Мабуть, просто в моїх колах так склалося, що ми розминулися.
Книжка зацікавила мене насамперед темою. Вона називається «Многії літа. Благії літа» і нібито написана українським автором Андрієм, який прожив 104 роки. Текст присвячений довголіттю. Український погляд на тривале життя і те, як його досягнути, — це цікаво. Адже за наших природних, політичних, економічних умов прожити понад століття — задача складна. Свій електронний примірник я купила онлайн, коштував він символічні гроші, сторінок там небагато — тож я заходилася читати і за кілька днів уже позначила книжку як прочитану.
Сам твір атмосферно дуже вінтажний. Він написаний співочо, по-старовинному. Трошки ніби заколисує. Наводить на думки про старі часи, навіть набагато старіші за самого автора. Десь так на пів століття більш антиквартний стиль, ніж мав би бути. До речі, книжки — ця та інші — були укладені вже після смерті письменника. Зошити з його нотатками потрапили до рук журналіста, який був знайомий з автором особисто, і вже журналіст Мирослав Дочинець на основі записів створив книжки. І ось тут виходить неоднозначно.
З одного боку, ідея зберегти напрацювання українського довгожителя, щоб й інші люди могли за бажання скористатися його порадами і теж прожити довше, — свята і чудова. З іншого боку — у тексті чимало протиріч. Був би автор живий, ми могли б розпитати у нього, що він мав на увазі. Або посперечатися з ним. Або навіть засудити деякі з його порад. Але його вже немає серед живих — і діалог не вдається. Та й не пасує критикувати того, хто не може захистити свою позицію. І це так вигідно! Ви ж тільки подумайте, як вигідно написати книжку, яку аморально критикувати!
Книжка базується на трьох речах. Перша — це рецепти народних засобів від різних недуг. Друга — це моральні настанови, переважно з відсиланнями до християнства. Третя — це поради щодо способу життя, який максимально наближений до природи.
Що мене лякає: поради подані як універсальні. Без врахування вихідних даних. Що допоможе одному, може вбити іншого, — але немає у тексті нічого такого, що закликало б спочатку гарненько розібратися в собі, а потім застосовувати зілля. Банальний приклад — мед. Так, доскональний продукт, дар природи людям. Але якщо у когось на нього алергія, то це може бути й смерть… Також багато питань викликає позиція автора щодо солі та алкоголю. Він постійно повертається до цих тем — і то закликає вживати, то закликає не вживати. Так і залишається незрозумілим його бачення.
Також у книжці було одне речення, що жінка спочатку має жити для свого чоловіка, а вже потім усе інше. Ну, знаєте, багато наших жінок саме через таке ставлення й сконали завчасно.
Що стосується філософських порад, то є неточності щодо Біблії. Автор більше спирається на власну уяву про неї, на те, що в ній мало б бути написано на його думку, а не на фактичний текст. Хоча поради загалом добрі у загальнолюдському розумінні.
Про єднання з природою. Книжка рекомендує регулярно ходити босоніж, пити чай з молодих гілочок груші та ще багато іншого, чого я, наприклад, не можу виконати, живучи в умовах квартири у великому місті… Теоретично, звісно, я б могла добути ті гілочки або стати босоніж на клаптику землі у дворі чи парку, де вигулюють собак, але… Але… Будьмо реалістами: це вимагає забагато уваги, забагато зусиль, і я не впевнена, що це значним чином посприяло б моєму здоров’ю.
Коли я читала книжку, у мене періодично складалося враження, що автор у записах звертався лише до себе. Повчання і рецепти адресувалися йому самому. І тому в них відсутня класифікація людей на типи й відсутній аналіз вихідних даних кожної ситуації. Також я бачу, що він був людиною внутрішньої боротьби — і це він сам із собою сперечався про доцільність вживання солі чи алкоголю. Це він сам від себе вимагав високих моральних якостей — і давалося це складно, тому доводилося писати, щоб додати ваги словам. Щоб протистояти деструктивній частині себе. Якось незручно виходить. Ніби я як читач підглядаю за особистим.
Що мені сподобалось, так це причина смерті. За неї аплодую стоячи. Автор прожив 104 роки і помер — як ви думаєте від чого? Від нещасного випадку! Була зима, погріб залило водою, і він поліз його ремонтувати. Застудився і помер. Перша думка — що якби не ця недоречна сміливість, то жив би далі. Але друга думка — якби не такий проактивний підхід, він не прожив би й 50 років. Річ у тім, що в такій активній, безстрашній позиції я впізнаю своїх довгожителів. Вони теж до останнього працювали, бралися за складні задачі — і так, можна сказати, суто на характері, прожили понад століття кожен. Я думаю, що Андрій Ворон просто дійшов свій життєвий шлях до кінця — і тому помер. Треба сказати, пройшов блискуче. Я думаю, він був чудовою людиною.
Якщо дійсно був.
Річ у тім, що в інтернеті подейкують, що Андрій Ворон — це містифікація. Він ніколи не існував. Збірний образ карпатського довгожителя. Фантазія. Вигаданий персонаж, на якого журналіст Мирослав Дочинець «повісив» відповідальність за всю концепцію, ризиковані поради, логічні нестиковки, пробіли у теології і загальну патріархальність мислення.
У книжці немає фотографій. Немає сканів документів. Немає знімків тих самих зошитів, на основі яких створювався текст. Дуже коротко і стисло викладена методологія дослідження, ніби на цьому не хотілося зупинятися, щоб не почали розпитувати про деталі. Деякі цитати дуже нагадують «попсові» псевдофілософські статуси, які колись були модні у соцмережах… Якщо чесно, як на мене, справжність непереконлива.
Чи варто читати книжку? Кожен має вирішити для себе.
Чи є там добрі ідеї та поради? Є, багато.
Чи є потенційно шківиді? Теж є, і теж чимало.
Чи я змогла скористатися хоч однією з них? Категорично ні.
Зрештою, якщо Андрій Ворон — це красивий міф, то Мирослав Дочинець створив терапевтичную казку для дорослих, які сумують за корінням та простими істинами. Але казки не варто виписувати замість рецептів. Я закрила цю книгу з подвійним відчуттям: як художній маніфест затятого українського життєлюбства вона прекрасна, а от як посібник із виживання в сучасноиу світі — не годиться.
Загалом почуваюсь обманутою, адже купувала я справжній досвід, а отримала те, що за моїми відчуттями — лише видавничий продукт.
Книжка увійшла до лідерів рейтингу «Книжка року-2010».
Продали більше 100 000 примірників.
Саме вона принесла Мирославу Дочинцю статус «Золотого письменника України».
Книжка зацікавила мене насамперед темою. Вона називається «Многії літа. Благії літа» і нібито написана українським автором Андрієм, який прожив 104 роки. Текст присвячений довголіттю. Український погляд на тривале життя і те, як його досягнути, — це цікаво. Адже за наших природних, політичних, економічних умов прожити понад століття — задача складна. Свій електронний примірник я купила онлайн, коштував він символічні гроші, сторінок там небагато — тож я заходилася читати і за кілька днів уже позначила книжку як прочитану.
Сам твір атмосферно дуже вінтажний. Він написаний співочо, по-старовинному. Трошки ніби заколисує. Наводить на думки про старі часи, навіть набагато старіші за самого автора. Десь так на пів століття більш антиквартний стиль, ніж мав би бути. До речі, книжки — ця та інші — були укладені вже після смерті письменника. Зошити з його нотатками потрапили до рук журналіста, який був знайомий з автором особисто, і вже журналіст Мирослав Дочинець на основі записів створив книжки. І ось тут виходить неоднозначно.
З одного боку, ідея зберегти напрацювання українського довгожителя, щоб й інші люди могли за бажання скористатися його порадами і теж прожити довше, — свята і чудова. З іншого боку — у тексті чимало протиріч. Був би автор живий, ми могли б розпитати у нього, що він мав на увазі. Або посперечатися з ним. Або навіть засудити деякі з його порад. Але його вже немає серед живих — і діалог не вдається. Та й не пасує критикувати того, хто не може захистити свою позицію. І це так вигідно! Ви ж тільки подумайте, як вигідно написати книжку, яку аморально критикувати!
Книжка базується на трьох речах. Перша — це рецепти народних засобів від різних недуг. Друга — це моральні настанови, переважно з відсиланнями до християнства. Третя — це поради щодо способу життя, який максимально наближений до природи.
Що мене лякає: поради подані як універсальні. Без врахування вихідних даних. Що допоможе одному, може вбити іншого, — але немає у тексті нічого такого, що закликало б спочатку гарненько розібратися в собі, а потім застосовувати зілля. Банальний приклад — мед. Так, доскональний продукт, дар природи людям. Але якщо у когось на нього алергія, то це може бути й смерть… Також багато питань викликає позиція автора щодо солі та алкоголю. Він постійно повертається до цих тем — і то закликає вживати, то закликає не вживати. Так і залишається незрозумілим його бачення.
Також у книжці було одне речення, що жінка спочатку має жити для свого чоловіка, а вже потім усе інше. Ну, знаєте, багато наших жінок саме через таке ставлення й сконали завчасно.
Що стосується філософських порад, то є неточності щодо Біблії. Автор більше спирається на власну уяву про неї, на те, що в ній мало б бути написано на його думку, а не на фактичний текст. Хоча поради загалом добрі у загальнолюдському розумінні.
Про єднання з природою. Книжка рекомендує регулярно ходити босоніж, пити чай з молодих гілочок груші та ще багато іншого, чого я, наприклад, не можу виконати, живучи в умовах квартири у великому місті… Теоретично, звісно, я б могла добути ті гілочки або стати босоніж на клаптику землі у дворі чи парку, де вигулюють собак, але… Але… Будьмо реалістами: це вимагає забагато уваги, забагато зусиль, і я не впевнена, що це значним чином посприяло б моєму здоров’ю.
Коли я читала книжку, у мене періодично складалося враження, що автор у записах звертався лише до себе. Повчання і рецепти адресувалися йому самому. І тому в них відсутня класифікація людей на типи й відсутній аналіз вихідних даних кожної ситуації. Також я бачу, що він був людиною внутрішньої боротьби — і це він сам із собою сперечався про доцільність вживання солі чи алкоголю. Це він сам від себе вимагав високих моральних якостей — і давалося це складно, тому доводилося писати, щоб додати ваги словам. Щоб протистояти деструктивній частині себе. Якось незручно виходить. Ніби я як читач підглядаю за особистим.
Що мені сподобалось, так це причина смерті. За неї аплодую стоячи. Автор прожив 104 роки і помер — як ви думаєте від чого? Від нещасного випадку! Була зима, погріб залило водою, і він поліз його ремонтувати. Застудився і помер. Перша думка — що якби не ця недоречна сміливість, то жив би далі. Але друга думка — якби не такий проактивний підхід, він не прожив би й 50 років. Річ у тім, що в такій активній, безстрашній позиції я впізнаю своїх довгожителів. Вони теж до останнього працювали, бралися за складні задачі — і так, можна сказати, суто на характері, прожили понад століття кожен. Я думаю, що Андрій Ворон просто дійшов свій життєвий шлях до кінця — і тому помер. Треба сказати, пройшов блискуче. Я думаю, він був чудовою людиною.
Якщо дійсно був.
Річ у тім, що в інтернеті подейкують, що Андрій Ворон — це містифікація. Він ніколи не існував. Збірний образ карпатського довгожителя. Фантазія. Вигаданий персонаж, на якого журналіст Мирослав Дочинець «повісив» відповідальність за всю концепцію, ризиковані поради, логічні нестиковки, пробіли у теології і загальну патріархальність мислення.
У книжці немає фотографій. Немає сканів документів. Немає знімків тих самих зошитів, на основі яких створювався текст. Дуже коротко і стисло викладена методологія дослідження, ніби на цьому не хотілося зупинятися, щоб не почали розпитувати про деталі. Деякі цитати дуже нагадують «попсові» псевдофілософські статуси, які колись були модні у соцмережах… Якщо чесно, як на мене, справжність непереконлива.
Чи варто читати книжку? Кожен має вирішити для себе.
Чи є там добрі ідеї та поради? Є, багато.
Чи є потенційно шківиді? Теж є, і теж чимало.
Чи я змогла скористатися хоч однією з них? Категорично ні.
Зрештою, якщо Андрій Ворон — це красивий міф, то Мирослав Дочинець створив терапевтичную казку для дорослих, які сумують за корінням та простими істинами. Але казки не варто виписувати замість рецептів. Я закрила цю книгу з подвійним відчуттям: як художній маніфест затятого українського життєлюбства вона прекрасна, а от як посібник із виживання в сучасноиу світі — не годиться.
Загалом почуваюсь обманутою, адже купувала я справжній досвід, а отримала те, що за моїми відчуттями — лише видавничий продукт.
Книжка увійшла до лідерів рейтингу «Книжка року-2010».
Продали більше 100 000 примірників.
Саме вона принесла Мирославу Дочинцю статус «Золотого письменника України».
January 9, 2016
Дуже-дуже багато корисних порад для щоденного життя та й в естренних випадках. Я вичитала купу чудових рецептів їжі, способів народної медицини, порад для балансу в житті. Піду тепер куплю собі цю книжку, такі вже круті рецепти і поради, що треба тримати її біля себе.
September 7, 2015
... Більше рухайся. Камінь, що котиться мохом не поростає...
... Якщо сумніваєшся в чомусь, зачекай. Якщо сумніваєшся вдруге, не роби цього...
... Хто вміє чекати, до того все приходить вчасно...
... Якщо сумніваєшся в чомусь, зачекай. Якщо сумніваєшся вдруге, не роби цього...
... Хто вміє чекати, до того все приходить вчасно...
June 25, 2022
Чудова збірка життєвих принципів старої людини. Коли читала, постійно згадувала, що схожі речі мені у дитинстві та юності розповідала моя бабуся. А вона багато бачила та знала. Люблю, коли старші люди діляться власним досвідом та мудрістю
November 19, 2017
Книга на щодень.
February 28, 2016
there is such a satisfying action/behavior as devouring a book you are passionate about! from this time on I'll try to apply many("all" sounds too much maybe) points into my reality and the ones that I already do (or have or do have!) - are going to be increased in volume and depth with more confidence and insurance! what a pure wisdom of a kind soul!
Displaying 1 - 7 of 7 reviews