— Слухай, Міхкелю, а чи ти чув новини з Московії?
— Не чув, та коли звідти бувало щось хороше?
цікаво, що ця збірка видана за підтримки Посольства Естонії в Києві, і в ній же в одному з оповідань трохи висміюється дипломатична робота))
плюси:
+ норм рівень русофобії
+ розширює літературну географію
+ дуже цікава передмова про історію естонської фантастики
мінуси:
- дрібний і не дуже читабельний шрифт. написано, що використані ексклюзивні гарнітури і це вже друге видання. значить людям норм, але мені з моїми проблемними очима не дуже. зазвичай мене дратувало те, що в українських книгах занадто все розтягують величезним шрифтом і відступами по всіх сторонах сторінки, для того, щоб збільшити об'єм книги, щоб вона дорожче коштувала, але тут я була би не проти, якби було більше сторінок, а шрифт трошечки більший і простіший.
- оповідання з попаданцями, з якими хочуть переспати всі жінки (і одна дракониця). загалом дуже чоловіча збірка. серед всіх авторів є лише одна жінка, але справа навіть не у цьому, а у сюжетах, і як описують жінок. хто знає, це одразу видно. наприклад, ще є оця тема, популярна зараз у вестерняцьких країнах: мужики ниють про те, що у них занадто нудне і безсенсове життя у сучасному світі, а от би зараз повоювати. чуваки, є одна можливість... заодно і русню можна тойво цейво. коротше, мені як українці з коханим у війську таке дивно читати.
- в цілому було нуднувато. мені зайшли тільки початок "Залізного Зуба" (під час прочитання зловила себе на думці, що я би почитала щось про дипломатичну роботу, без фентезійних елементів), трохи "На землі шейхів" та "Усі воскреснуть".
- досить багато одруківок, особливо кидалося в очі те, що багато де була пряма мова, де її не мало бути, це заважало під час читання