Фемінізм

by Соломія Павличко

У книжці вперше зібрано статті, дослідження, бесіди та інтерв’ю 1990-х років відомого літературознавця Соломії Павличко, присвячені проблемам фемінізму в суспільному житті та в літературному дискурсі. Дослідниця сміливо, а часом і ризиковано аналізує складні явища та духовні феномени сучасності й недавнього минулого. Для широкого кола читачів.

Genres: Ukrainian Literature, Feminism, Nonfiction, Womens

322 pages

First published January 1, 2002

About the author

Соломі́я Дми́трівна Павли́чко (Solomea Pavlychko) — письменниця, літературознавець, перекладач, публіцистка, автор праць з історії фемінізму.

Народилася 15 грудня 1959 року в місті Львові в сім'ї українського письменника Дмитра Павличка. Закінчила відділення романо-германських мов і літератури Київського державного університету імені Тараса Шевченка, аспірантуру при ньому. З 1985 року працювала в Інституті літератури НАН України. Захистила докторську дисертацію. Доктор філологічних наук, професор Києво-Могилянської академії, член Спілки письменників України. Соломія також була гостем-викладачем української літератури в Альбертському університеті і в Гарварді, куди її запрошено як стипендіата програми Фулбрайта.

У 1992 році Соломією Павличко було створене видавництво «Основи», у якому вона до грудня 1999 року незмінно очолювала редакційну раду і формувала видавничу політику.

Reviews

[Oleksii Dolhuliov · Rating 5 out of 5]

Тут багато чого повторюється, місцями це втомлює, а іноді дає краще запам'ятати певні тези. А фінальні рядки тупо до сліз

[Marta Mokhnatska · Rating 5 out of 5]

Почну з того, що цю книжку подарував мені мій чоловік. Здавалося б, просте речення, але я хотіла би присвятити його Соломії Павличко, яка у 90-х бажала жінкам наступних поколінь майбутнього, де в них будуть наукові та інтелектуальні інтереси і де ці інтереси поважатимуть. Це моя інтерпретація, а не пряма цитата, але ця книжка дозволяє зробити такий висновок.

Вкотре дивуюся, як одна людина змогла так багато встигнути. І йдеться не про обсяг написаного, а про охопність тем, яких торкаються статті Павличко, обізнаність із контекстами, дискурсами, історією, психоаналітичний підхід, здатність бачити все дистанційно, цілісно і не мати жодної сліпої плями.

Ця книжка надважлива для українців та українок, які саморефлексують і досліджують своє посттоталітарне мислення. Соломія Павличко надасть вам діораму українського фемінізму часовим відтинком завдовжки 100 років. Як усе починалося з Наталії Кобринської; які мотиви мав Франко, коли назвав Лесю Українку єдиним мужчиною в українському письменстві (нарешті я з собою розібралася, чому ця фраза мені так не подобається); чому Кобилянська свого часу відійшла від феміністичних ідей; яка різниця була між письменницями феміністичних поглядів в обох підімперських частинах України; що за почвара витворилася зі слова «фемінізм» за 70 років радянського періоду; який злам стався в головах покоління, яке зустріло незалежність; якою була гендерна статистика безробіття і суїцидів; чому національне відродження несе загрозу феміністичним цінностям. І це ще далеко не все.

Ще ця книжка дає зможу ступити ще один крок у напрямку живої Соломії Павличко. Інтерв'ю у другій частині дозволяють доуявляти собі Соломію, а примітивність питань інтерв'юєрок навіть зіграє на руку, бо з ідейні переконання та науковими зацікавленнями Павличко ми знайомимося у статтях в першій частині, а тут оприсутнюється людина. Цікаво, що вона сама постійно звертає з особистого чи примітивного в теми, які їй цікаві, не усвідомлюючи, наскільки її розкривають навіть відповіді на ці невигадливі питання: «У мене є бойфренд», «...не люблю компліментів», «...я милуюся працею свого перукаря Едика», «...колись я могла нафарбувати нігті з цятками». Це все настільки її доповнює! Щоправда, з кожною розмовою, які датуються, читати стає щемкіше. А після інтерв'ю за 31.12.1999 в горлі лишається щось набагато важче за камінь.

[хвія · Rating 5 out of 5]

цікаво що б пані соломія сказала нині..

[Milenn · Rating 5 out of 5]

Збірка публікацій і інтервʼю Соломії Павличко. Есеї ґрунтовні, але при тому більшість з них написані просто. Сама авторка наголошувала, що завжди старається писати якомога ясніше і простіше.

Тематично есеї можна поділити на такі категорії:
- Політичні: місце жінки в політиці починаючи від 80-тих до кінця 90-тих
- Ґендерні студії: що таке ґендер, розвиток ґендерної теорії.
- Феміністична літературна критика: аналіз праць і впливу Марко Вовчок, Наталії Кобринської, Олени Пчілки, Лесі Українки, Ольги Кобилянської.
- Бесіди і інтервʼю цієї непересічної жінки

Суб'єктивно, відчуття від книги, що читаєш когось дуже освіченого, розумного і нешеренгового. Відчуття втрати, що не читала її раніше.

[Марія Горбач · Rating 3 out of 5]

За цю книгу я бралась через проект на роботі з якимсь внутрішнім побоюванням, що не осилю повністю. Але з задоволенням прочитала її всю. В ній містяться статті, дослідження та інтерв’ю Соломії Павличко, яка фактично була однією з тих, хто найактивніше відроджував та актуалізовував тему фемінізму в 90-х рр 20 ст. в українській літературі та суспільстві загалом. Крім надзвичайно прогресивних поглядів самої Соломії, було не менш цікаво читати про становлення фемінізму в Україні в кінці 19 ст., та постатей, що активно відстоювали ці ідеї. Як тоді, так і сьогодні залишаються актуальними слова авторки (здавалося б - очевидні, проте і досі - не для всіх): «суспільство, яке дає жінкам рівні права з чоловіками в усіх сферах життя, демонструє рівень своєї цивілізованості й культури».

[Nataliia Khudoliei · Rating 5 out of 5]

Соломія Павличко була неймовірно талановитою та розумною жінкою, однією з найактивніших діячок українського фемінізму після розпаду Радянського Союзу. Вона викладала в Україні та за кордоном, перекладала тексти й писала статті.

У книжці зібрані її статті та інтерв’ю на тему фемінізму українською та англійською мовами. Тематика дуже різноманітна, від соціального життя та політики до аналізу літератури (що особисто мені було найбільш цікаво). Вражає глибока обізнаність Соломії в темі, вона наводить безліч робіт та імен, які можна взяти собі на замітку для подальшого вивчення.

Павличко писала просто й лаконічно, але без втрати сенсу, тому її легко читати. Як філологиня, вона глибоко дослідила українську феміністичну літературу. Мене особливо вразив факт, що Франко як редактор «Першого вінка» не захотів публікувати феміністичну новелу Кобилянської, назвавши її стиль «стародівочо сентиментальним». Лесю Українку він узагалі називав «єдиним мужчиною в українському письменстві». Так, часи були інші, але саме через такі пасажі від іменитих письменників ми тепер читаємо «Землю» Кобилянської про бідних селян, а не «Меланхолійний вальс» про інтелектуалок із вкрапленнями еротики.

Збірка чудово змальовує постколоніальний фемінізм і ситуацію в Україні 90-х. Соломія наводить багато досліджень та статистики. Хотілося б побачити перевидання цих текстів з адаптацією, новими даними та доповненням сучасними теоріями.

Цікаво, що Павличко неодноразово згадує тексти Іздрика та Юрія Винничука. Серед статей є й відповідь на «критику» Іздрика, де він пише, що Павличко «вірить у рівноправ’я та інші нісенітниці». Про скандали з Винничуком ви й так знаєте, але все одно неприємно й прикро, що Соломія взагалі їх згадувала, враховуючи рівень неповаги у відповідь.

В останній частині збірки є уривки з інтерв’ю, які дуже добре передають дух часу. З текстів стає зрозуміло, що свого часу Павличко наробила шуму через переклад «Коханця леді Чатерлей» та уривок із «Дискурсу модернізму в українській літературі» про стосунки Лесі Українки та Ольги Кобилянської. Для нас це сьогодні виглядає невинно, але в 90-х було бунтарським.

В інтерв’ю трапляються перли на кшталт: «Чи хочете ви зробити щось екстремальне? Залізти на черешню, наприклад?» або «Ви ж не справжня феміністка, бо носите сережки». Стиль журналістики кінця 90-х не дивує, але контраст між рівнем інтерв’юерів та Соломії відчувається дуже різко. Фрагмент, де її питають про гороскоп, нагадав мені відео, де Дуа Ліпа розповідає Ользі Токарчук, що має особистого астролога.

Загалом, чудова збірка, яка дає змогу краще зрозуміти не лише історію українського жіночого руху, а й саму Соломію Павличко.

[Bohdana Panasiuk · Rating 5 out of 5]

це скарб! тут статті, дослідження, бесіди, інтервʼю — усе, що душі забажається

—

Український романтизм як естетичний тупик

Йдеться про проблему дискретності, незасвоєності досвіду попередників.

Естетизм і ніцшеанство провідного хатянського критика для нашої культури — з її майже незмінною традицією демократизму й оборони уярмленого народу, від імені якого вона хотіла говорити, — тривалий час було майже що неприйнятним.

Я довго вагалася, чи писати книжку про жінку. Предмет — дратівливий, особливо для жінок, і не новий.👀

Іншими словами, якщо раніше (як і зараз) відбувалася боротьба за форму культури, тобто за її мову, то на часі — праця над її цивілізованим змістом і зусилля проти хуторянізації культури.

Фемінізм, звичайно, не панацея від усіх хвороб і не ключ від усіх проблем, але це добрий оздоровчий засіб, принаймні для деяких з них.

”As a woman she is too emotional and neurotic,” said a member of the Ukrainian Academy after being severely criticised by a woman scholar for his works on Marxist-Leninist theory of literature.

.., when the goals are fulfilled and the Ukraine is independent, women should return home to fulfill their primary maternal obligations.👀

.. nationalist and feminist ideas do not necessarily contradict each other.

Суспільство глибокої економічної кризи, соціальних контрастів, політичної та ідеологічної етики шукає ідеали в двох сферах — у донедавна забороненому історичному минулому і на не менш забороненому Заході.

У процесі формування нового, нерадянського ставлення до жінок відновлюється або витворюється заново різного роду пітрархальна міфологія, що є частиною так званого національного відродження. Водночас із Заходу насувається масова культура ляльок Барбі, посередніх відеофільмів, конкурсів краси, в яких закодовані певні, давно там (тобто на Заході) вивчені статеві стереотипи. Дві утопії — місцева і прибула — два сусідні світи ще не перетнулися, однак у них, попри разючу зовнішню відмінність, спостерігаються ті ж самі подвійні стандарти я та ж сама зневага до жінок.

Крім того, більшість чоловіків не тільки ніколи не стають справді батьками, а самі на побутовому рівні грають роль дітей, інфантилізуються, жінки ж сприяють їм у цьому всіма силами, перетворюючи їх на дегенератів, нездатних доглянути себе, а відповідно підконтрольних на цьому рівні. Всі ці такі знайомі явища свідчать про психологічне нездоровʼя суспільства і тяжкий комплекс неповноцінності, властивий обом статям, з якого суспільство складається.

I am ashamed that we are so enslaved, that we are in chains and sleep in them peacefully.

”A free person with intelligence — this is my ideal.” (Kobylianska, 1:227)

Престиж: відсоток жінок у професії зростає — престиж падає.

У мистецтвах справжні досягнення зарезервовані за чоловіками, для жінок — символічна роль.

Вірші написані в юності (вірші Лесі Українки), сповнені пафосом боротьби за свободу, протесту проти національного і людського гноблення, привернули до неї увагу тих, хто розподіляв і контролював місця в каноні.

Зокрема, Єфремов писав: «Пані Кобилянська великий гріх на душу бере, створюючи шкідливий, антисуспільний, здатний розбестити нетверді уми напрямок у літературі, що дійсно не пройде, та й не проходить уже безслідно.»

Її стиль (пані Кобилянської) він називав «стародівочо синтементальним» і повʼязував «послаблення сили і свіжості таланту» з «важкою хворобою, а також невідрадним особистим життям». Він відзначав також її захоплення Ніцше, якого вона, на його думку, «зрозуміла неглибоко», а про її феміністичну повість «Царівна» писав, що її «ідейний зміст неясний».

Коли Франко позитивно оцінив повість «Земля» (1902), у якій Кобилянська звернулася до народної тематики, у письменниці зʼявився шанс завоювати якесь місце в каноні. Так і сталося. Знову оцінка Франка стала визначальною.

“a literature of their own” за аналогією до “a room of one’s own”

Що прижилося, то це поняття гендера (роду),
культурної статі. Поступово феміністичні студії перетворилися на гендерні студії, що мало означити їхню нову широту, охоплення не лише жіночої, але й чоловічої статі, і також акцент не на природних особливостях, а передусім на культурних рисах. Крім того, з цим перетворенням відбувалося серйозне теоретичне поглиблення і ускладнення предмета фемінізму.

.. найбільша небезпека — розглядати жінок і жіноче питання ізольовано від суспільної ситуації. Не тільки жінки, а й ціле сьогоднішнє суспільство зацьковане, утомлене, виснажене.

Фемінізм українських письменників і громадських діячів зламу віків (не тільки Олени Пчілки, Олии Кобилянської, Наталі Кобринсь-кої, але й Драгоманова, Франка, Павлика, багатьох інших чоловіків) здається цілком забутою інтелектуальною традицією української культури. Це по-перше. А по-друге, фемінізм — невідʼємна, органічна частина демократичної світової культури, одне з її особливих досягнень у XX столітті.

Фемінізм — це погляд, покликаний розвінчувати ідолів, хоча буває, що він творить нових.

З України роблять хатку, відгороджену від усього світу парканом тупості.

Ще Леся Українка сказала, що фемінізм не потребує теоретичних доказів. Пройшло сто років, і я буду комусь щось доводити? Це не тільки мене, це всю культуру принижує.

Треба випрямляти спину, випрямляти хребет. Не боятися залишитися самою. Просто отримувати насолоду від себе через свою горду відокремленість і прямоту. Потрібно тримати рівно спину, в мстафоричному сенсі. Це, мені здається, найголовніше і стосується усіх жінок.

[anna bobrovitska · Rating 5 out of 5]

Соломія Павличко — моя римська імперія.

[ROksana Sheremet · Rating 5 out of 5]

У книзі детально описаний екскурс у історію (нестандартну для всього світу) та явище українського фемінізму.