"очамимря" постапок-київ + котигоршко + ґодзілла + казкарство + відносно сучасна укр. політика. все це приправлено некрофілією в кущах растаман-трави. тепер (ну дякую, блять!) останній куплетик ірванцевої "травневої балади" забарвлений для мене саме у ці некрофільські тони: "Я ще існую, бо я ще люблю милу мою санітарочку Раю І мокру – під нею – вітчизну мою. Але таки коли прийде по мене Баба безноса з косою в руках, Хай би росли такі темно-зелені, Мокрі й холодні кущі в головах…"
"львівська брама" бу-ба-бівська штука, але мені зайшла найменше. аж надто все притягнуто за вуха, і політиків уже не всіх угадаєш( колись це була актуалочка, але принаймні для мене вже ні, а сам по собі текст не надто цікавий.
"наш вожатий фреді крюгер" виявилося, я колись це вже читала чи чула. обісралася як уперше, так і вдруге. ідеальна табірна оповідка
4.5⭐5 "Очамимря" — це книжка, написана незвичним стилем Олександра Ірванця. Автор майстерно створює світ, де все навпаки і часом зовсім безглузде. Сюжет розгортається в умовах, де влада майже повністю втратила здоровий глузд, а люди опинилися в безвиході. Тут багато сатири, яка гостро підмічає проблеми суспільства, як-от корупцію та бюрократію. Книжка читалася дуже легко та швидко та змусила задуматися над тим, як далеко може зайти людство, якщо не помічати очевидні речі.
"Олександр Ірванець у своїй "Очамимрії" подарував нам не просто оновлену версію казки про Кирила Кожум'яку, а й захопливу подорож у глибини української історії та міфології. Книга полонила мене з перших сторінок своєю атмосферністю та несподіваними паралелями до улюбленого мною "Сильмариліону" Толкіна. Особливо зворушила сцена візиту головного героя до доньок князя, яка нагадала мені про юного Феанора і його відвідини батька Фінве якого він дуже сильно любить . "Очамимря" - це справжнє свято для любителів епічного фентезі, яке змушує задуматися про вічні теми добра і зла, любові та втрат. Безумовно, продовжуватиму знайомство з творчістю Ірванця.""Ірванець у "Очамимрії" майстерно поєднав давню українську легенду з сучасними літературними прийомами, створивши унікальний і захопливий твір.Книга не лише розважає, але й навчає, занурюючи читача в атмосферу давньої Русі. Автор додає до відомої історії нові грані, створюючи живих і багатогранних персонажів.Мені сподобалось, як Ірванець вплітає в оповідь історичні факти, не переобтяжуючи наратив.Це справді гідне продовження української літературної традиції.""Очамимря" Олександра Ірванця – казка, що оживає в новому світлі.Олександр Ірванець у своїй книзі "Очамимря" майстерно переосмислює та ретранслює легенду про Кирила Кожум'яку, що вже давно стала частиною українського культурного спадку.Що мене вразило найбільше, це те, як автор поєднує казкову оповідь з історичним контекстом подій того часу, що надає сюжету особливого звучання і глибини.Особисто мені цей роман нагадав книгу "Сильмариліон" мого улюбленого автора епічного фентезі Дж. Р. Р. Толкіна.Деякі сцени настільки резонували з моїм улюбленим твором про Середзем'я, що я не могла не провести паралелі.Зокрема, момент, коли головний персонаж приходить до доньок князя в гості, викликав у мене яскраву асоціацію з епізодом, коли юний Феанор вперше відвідує дім свого батька Фінве якого він дуже сильно любить.Цей епізод завжди був одним із моїх улюблених, і було надзвичайно приємно відчути подібні емоції, читаючи "Очамимрю".Після завершення книги, я з нетерпінням планую продовжити знайомство з творчістю Олександра Ірванця.Його стиль письма та здатність вдихнути нове життя в давні сюжети справили на мене незабутнє враження.
Проза Олександра Ірванця зібрана в одній книзі. „Очамимря” – постапокалістичний Київ після другого спалаху на ЧАЕС вкривають зарості растаман-трави. Керує градом рудий лисуватий Кнєзь (Кучма?) і його помічник Азар’ян (Микола Янович?). На Київ-град, немов Годзіла нападає величезна ящірка Очамимря. Це спроба сучасної інтерпретації легенди про Кирюху Кожум’яку з фольклорно-некрофілійним забарвленням. „Львівська брама” – твір дещо схожий мотивами на „Московіаду” Андруховича. П’яний чоловік вертається додому, виходить на закинутій станції „Львівська брама” і опиняється у Львові, звідки йому необхідно позбутися української ідеї. „З піонер табірних оповідань” – короткі оповідання з циклу совкових канікул про жахи та відкриття дітей і їх вихователів.