Молодий криміналіст Григір Бова несподівано стає учасником фантастичних подій. При загадкових і неймовірних обставинах зникла його кохана. В результаті настійних пошуків Бова потрапляє до жителів багатомірності. Перед ним постає захоплююча і мінлива панорама інакобутнього життя, сповненого гострих космічних конфліктів, напруженої боротьби за красу відносин, любові і подвигу в ім’я блага мислячих істот Безміру. Такий основний філософський і художній пафос фантастичного роману «Зоряний Корсар».
Книга про боротьбу, про польоти до зірок, про кохання, про майбутнє та минуле, про штучний інтелект.
Мова книги дуже колоритна, цікаві образи. Починається як космоопера, потім майже до кінця сприймається як ізотеричний трактат, і тільки під кінець відкривається як хронодетектив.
Для мене самим яскравим епізодом був початок книги, де андроїд на космічному кораблі виховує людських близнюкив (хто читав мій роман "Коріння Всесвіту", ті знають що і мені ця тема не байдужа). Після цього епізоду фантастика в книзі майже закінчується.
Мінус книги це дуже велика увага автора до філософії. О високих матеріях розмірковує майже кожний герой. І це сильно відволікає від головного сюжету. Хоча потім читач розуміє що філософія, це фактично той клей, на якому і тримається весь роман.
Мені книга сподобалась, але більш як історична мандрівка сторінками відчизнчної фантастики. За той час що я читав Корсара, я встиг прочитати 10 інших книжок.
Бердник дійсно був майстром свого часу, але зараз книга виглядає трохи архаїчною. І не через примітивізм описаних технологій, а саме через світогляд і філософію автора.
Хочу продовжити своє знайомство з історією вітчизняної фантастики, але тепер з чимось більш схожим на класичну НФ.
Sako, kad senstant reikia treniruoti smegenis, pvz., mokytis naujos kalbos. Kodėl gi ne? Šią knygą nuo pradžios iki galo perskaičiau ukrainietiškai. Kosminė fantastika, filosofija, ezoterizmas, gnostinio mito šiuolaikinė interpretacija. Kaip tam laikmečiui (1971), knyga labai novatoriška. Nekeista, kad vos tik pasirodžiusi buvo greit išimta iš knygynų ir bibliotekų. Prisidėjo dar ir tai, kad autorius aktyviai dalyvavo Ukrainos disidentinėje veikloje. Manau, kad verta lietuviško vertimo.
Прекрасний твір. Не тільки фантазією, але й ідеями. Для свого часу це мало бути дуже ориґінально: безмірність, паралельні світи, мандрівки в часі і просторі... Кудою пішло людство? Еволюція чи інволюція/деградація? І власне тут перегук з іншими, езотерично-футурологічними, текстами Бердника (відсилка до знакового космогонічного міні-трактата "Падіння Люцифера", 1987). Постійна думка про те, що людство деградує, якось не так розвивається. Що потрібні нові ресурси для розвитку, для використання своїх можливостей і можливостей Всесвіту. Ці питання ще довго будуть актуальні. Це питання майбутнього і вічного. В романі бачимо переплетення багатьох сюжетів, які дотикаються і врешті вливаються в цілість, та не до кінця (гадаю свідомо). Вдало обіграно оці всі космогонічні, релігійні, мітологічні сюжети давнини, навіть на рівні імен (Меркурій, Аріман...), або сюжетів (повстання ангелів), бунтар проти усталеного несправедливого/недосконалого світопорядку (Корсар, а може Прометей чи той таки Люцифер?) тощо. Мені роман ще відлунює теософією і езотеризмом (завдяки отому синтетичному баченню). Постійно присутнє оте прагнення вийти за межі на особистісному рівні, прагнення самовдосконалення, розвитку своїх можливостей - і тут автор оптиміст. Цей твір 1971 року унікальний і передовий. І те, що роман одразу ж заборонили, на жаль, досі працює (от і я його пропустив, до часу). Про нього мало знають, тобто рішення КҐБ понад півстолітньої давнини фактично впливає досі. Бо цей твір змінює. І чим раніше підлітки/молодь прочитають його, тим більший вплив залишається. Це дуже оптимістичний твір. І ще в ньому відлунює отой шістдесятницький гуманістичний патос (цікаво, чи розглядали творчість Бердника, і цей роман, зокрема під цим фокусом?). Одним словом, читайте самі і рекомендуйте дітям від пізньошкільного віку і далі (до безконечності :) ). Розважає, захоплює, розширює свідомість. І тішить, що є.
спершу здавалося схожим на фантасмагоричну, непов'язану між собою маячню, але потім виявилося доволі непоганим і продуманим твором. реально добротний український sci-fi з 70х
Дуже філософська, цікава та глибока, але все ще - не дуже моя. Моментами відверто нудьгувала, бо тема космосу, далеких галактик і космічних подорожей мені чужа, але красива мова, витончені роздуми компенсують. Однозначно варто прочитати хоч раз у житті!
Треба пережити перші сторінок двадцять і далі стає цікаво, особливо перша книга. Роман побудований навколо одвічного питання "що далі" і тільки деякі другорядні деталі видають фантастику з семидесятих, загалом твір цілком актуальний і сьогодні. Також у майбутньому хотілося б побачити екранізацію.
Непогано як на книгу радянського часу, на той час проукраїнська позиція Бердника точно заслуговує поваги. Але сама книга читається важкувато - в основному за рахунок численних сюжетів у відносно невеликому форматі книги. Самі ідеї досить прості, тож справді могла би бути непоганою книгою для дітей/підлітків, якби не так багато сюжетів в сюжеті, в сюжеті.
Ще одна перла української літератури, про яку дізнався випадково і не пожалів часу. Рооман є зразком гарної наукової фантастики, з розжовуванням багатьох філософських ідей. А прийом вкладення у вкладенні справді круто, на багато ліпше як в тому фільмі з Леонардо ді Капріо. Багато хто може висунути претензії до пошматованості тексту, але мені читалося нпрочуд плавно. А розривів між Меркурієм-Григорієм, Громовицею-Галею якось зовсім ніби й нема. Вони самі ще про це думають, а уважний читач вже знає, що вони одне ціле.
Можливо трохи розчаровує кінець, занадто простий, як і багато де в українських творах, особливо в кіно. Але тут чогось нема розчарування, радше відчуття завершеності й повноти.
Ще важлива річ, комунізм не проскакує, нема вихваляння комунізму і партії. Це робить твір незалежним, хоча варто зізнатися, щоб бути гарним цей роман про свободу мусив залишатися вільним від всяких ідеологій не кажучи про комунізм.
Дуже захоплююча книга. Історія у історії, у історії, у історії, багато різноманітних героїв, але все на тему боротьби зі злом. Трохи пафосно - написано у радянські часи, але і було заборонено у радянські часи, частину тиражу вилучено. Досить цікаво було перечитати і зараз.
Продовження книги - "Камертон Дажьбога" мені вже зовсім не так сподобалось.
Чудова книга - глибока, смілива, нетривіальна і багатогранна.Тут вам і про самопізнання людини, і про людство як складову безміру Всесвіту...І просто дуже якісна фантастика! Без зволікання переходжу до продовження романа-феєрії-Камертон Дажбога.
http://whatsread.pp.ua/work/5313 Чув про Бердника, але ніколи не читав, здається. Але давно хотів спробувати. Остаточно був заінтригований фразою видавничої анотації, що "радянські літературні критики звинувачували письменника в «космічному націоналізмі» і «хохломан��ї в космосі»". Ця крапля перехилила терези на "негайно читати", тим паче, що книга вже була придбана. (Сцени сутичок на планеті квітів для мене виявились смутно знайомими, тож вірогідно якийсь уривок я все ж колись читав)
Тож - оригінальний твір, ні на що не схожий. Окремі його частини спершу здаються малопов'язаними, просто суміш накиданих різних творів під однією обкладинкою. Але наприкінці все стає на свої місця і тісно переплітається між собою. В творі дійсно є певний "українізм": імена персонажів, команда зоряного крейсера, похід на Говерлу перед відльотом, спомини з далекого козацького минулого, детективна історія також відбувається в Києві тощо. Дійсно багато філософії: тут і на тему Хроноса-часу, на тему любові, як її намагається осягнути кристалічний мозок робота, переродження робота у людину; виродження суспільства споживання необтяженого необхідністю праці у жуйних тварин; тоді чи може індивід бути позбавлений права на смерть, чи однакове для всіх суспільне благо, знову любов, час, нотка релігії - тож філософії дійсно вистачає. Хоча більшість цих ідей/сентенцій для мене уже не нові.
У науковій фантастиці, космічних подорожах і т.п. я підсвідомо шукаю всілякі проколи і недоладності, ну або просто "авторське бачення майбутнього". Тож на початку подібне привертало увагу і тут:
- Довго збирали команду для першого міжзоряного польоту, з огляду на психологічну сумісність і необхідні професійні навички; летять сімейні пари, при чому чоловік біля 30 +/-, жінка біля 20 +/-. Я то розумію, що автор хоче біля вже досвідченого і зрілого (в т.ч. матеріально) себе бачити погідливу красу наївної молодості. Та все ж, в одному з епізодів така пара на рівних авторитетах спілкується між собою. Тобто у майбутньому жінки випереджують чоловіків у розумовому розвитку на десяток років і їм в пару потрібно значно старшого чоловіка для відповідності, чи їх спеціально брали молодшими, щоб коли чоловіки вже вимруть по старості, жінки ще десяток років могли опікуватися дітьми, що з'являться під час польоту? Не розкрито.
- Готувались-готувались за місяць польоту сталась катастрофа, недоготувались, непередбачили? А після неї знову можливість подібної катастрофи ніхто не враховує, політ продовжується, ніби таке повторитися не може і новий екіпаж повторно вже не постраждає.
- Робот УР по довгих роздумах самостійно приймає рішення про долю експедиції після катастрофи, по суті проігнорувавши наказ останнього члена екіпажа. Але пізніше виявляється, що він міг запросити рішення у Землі через якийсь там гіпер-мега позапросторовий миттєвий зв'язок, яким пізніше герої таки скористаються, але вже після того як в чергове порушать план польоту, полетівши з планети квіточок, до планети страждальців, що втратили мету.
Ще хотів би додати, що розумні летючі квіточки для мене непереконливі, як і аналогічна розумна трава Саймака, а певне поступове переродження УР у бік людяності відчувалося від початку. Проте далі недоладності чи то зникли, чи то я перестав їх помічати пройнявшись філософією і глибиною твору. Людство за задумом автора має вийти на нову спіраль еволюції здолавши межі тримірності, здолавши час і осягнувши багатомірність. Також розкривається тема космічного деміурга, яка спонукає з інакшого ракурсу поглянути на релігію.
PS: В описі моєї книги зазначено про переклад 26 мовами, але якщо не рахувати москальську, то мені вдалося знайти лише відлуння перекладів окремих уривків на дві іноземні мови...
Як з філософії, теології та фентезі зробити наукову фантастику?
Ніхто не знає і я не знала, але сталася в моєму житті книжка Олеся Бердника «Зоряний Корсар» і пізнати цей треш-коктейль таки довелося.
Починалося все досить цивільно: герой (не головний) живе життя, думає про вічне, робить типово людські речі (працює, досліджує цікаві йому речі, кохає та кохається) й в принципі нічого такого не відбувається. Допоки не знаходить всезнаючу приблуду Чорний папірус і тут все пішло по пиздорожжю.
Переказувати сюжет у цьому випадку — себе не поважати. Автор запихує у свій роман все, що може запхнути, бо чому ні, звісно ж. Тут вам і подорожі в минуле з козаками й в майбутнє до розумних рослин, які зловили нірвану. Тут вам і чарівні артефакти. Тут вам і неземні раси. Тут вам і алюзії на СРСР та визвольні змагання. Тут вам і роздуми про божественне та езотеричне. Короче, тут, бляха, є ВСЕ.
Вирішила я, значить, почитати відгуки на Goodreads. Всі в захваті й зазначають, що це невмируща фантастика... У мене відчуття дежавю, бо так само було з «Домом солі»: всім подобається, усім прикольно, й одна я, як міська навіжена, бігаю й кричу про те, як це погано придумано й написано. Короче, ситуація треш і крінж.
Отак з горем навпіл закрила я гештальт з Бердником й «Камертон Дажбога», продовження цього неймовірного приколу, читати не планую.
Відчуття від книги таке собі - щоб знайти, за що можна порекомендувати - треба прям шукати серед наївного сюжета, пафосних та натягнутих діалогів. Ну так, є трохи філософії та роздумів над шляхом людства, різними напрямками розвитку... Але написано це дуже "базово", як на мене, без глибини, без розвитку думки... Можливо таким чином автор намагався уникнути потенційних репресій від радянської влади. Але вийшло в результаті щось, що я забуду через декілька тижнів (благо роблю помітки про прочитане). Так, є трохи філософії, але все це мені не зайшло саме за рахунок простоти, натягнутості та наівності. Як глибока фантастика - ні, як пригодницька - теж ні. Посередньо. Моя суб'єктивна думка.
Не хочеться погоджуватись з думками, що "для того часу це була норм фантастика", читаючи твори Орвела "1984" (1949р.), Бредбері "451 за Фаренгейтом" (1953р.), Ф.Діка "Убік" (1966), Азімова "Фундація" (1951р) та інших. Цей твір - 1971р.
Безумовно, радянсько-українська фантастика та світова - це абсолютно різні речі. Та треба пишатись своїми авторами. Але, знову ж таки, не применшую важливості Бердника для нашої літератури, але суб'єктивно - серед наших авторів є для мене набагато цікавіші.
Вражає наскільки це "Марвелівський" твір. Паралельні світи, реінкарнації тощо.
Філософськи мені цей твір не близький, а художньо він на мій погляд класно написаний. Цікава тогочасна мова та наскільки він схожий на західні сюжети того часу.
Сюжет, тематика, те, як описані персонажі та сцени дуже добре вписалося б у формат коміксу.
Читав під саундтрек з Барбарелли — він цьому твору дуже пасує.
P.S. Видання Terra Incognita зроблене з любов'ю до твору, якісне, його приємно тримати в руках.
Загалом ставлю 5 зірочок за ідею книги, це сюжет вартий сучасної екранізації. Але патосна мова трохи зменшує приємне враження. Проте, чи могли інакше писатися такі книги в 70х? Як взагалі це видали в ще радянській тоді Україні? Відверті розділи про диктаторів каральну психіатрію, серйозно? А на фоні відбувається абсолютно фантастична історія з переміщеннями у часі та просторі.. Це видали в 70х роках в Україні?! Дуже шкода що я не знала про автора раніше
Окрім того, що це вже +1 бал за олдскульну українську фантастику, мушу визнати, що мене ця книга дуже вразила. Вона зачіпає дуже глибокі філософські та метафізичні питання, як що таке свідомість, чи є вона частиною Всесвіту та куди дівається після смерті, сенс життя, еволюції, місце людини в космосі, і т.д. Поціновувачам філософської сторони космології - маст-рід.
Цікава книжка. але більше як феномен Української літератури, не як книжка сама по собі. Перша година взагалі нечитаєма, та й далі надто часті залпи концентрованих космо-морально-філософських ідей за якими дуже важко встежити. Але всеодно, спроба дуже хороша, можливо навіть на той час оригінальна, хтозна. Треба піднімати і розвивати окремі епізоди мені здається.
Дуже красива мова і цікавий філософічний текст. На деяких моментах прям хотілося зупинятися і довше подумати над тим, про що йдеться. Дещо відгукнулося як актуальне прям зараз, в умовах викликів війни. Здавалося б, якісь загальнозрозумілі цінності транслюються, але це абсолютно не робить твір нудним, затягнутим тощо. Для нього потрібен настрій. Слухала в аудіо, хочу з часом ще перечитати з анотуванням.
Однозначно книга вразила до глибини душі, зачепила сюжетною лінією і феєрією подій, які описані в ній. Дуже сподобалася частина про Ура та Ікса й Ігрека та про їхні пригоди на планетах, такі історії хочеться читати й читати. В книзі постійно зустрічаються старовинні язичницькі імена і прославляння українського духу, української національності, що змушує замислитися про втрачені корені, історію, український дух, силу й волю.