What do you think?
Rate this book
Яритник
Полковник Василь Борковський мав постати перед судом Божим року 1702. Достеменно не відаємо, потрапив він туди чи ні, бо подейкують, що злигався чоловік з нечистою силою та й накоїв лиха на Чернігівщині. Про яритників відомо нам менше, ніж вартувало би, але більше, ніж хотілося б. Тож, спираючись на розвідки етнографів та дослідників, не закликаємо вас приймати цю історію за чисту монету, але пропонуємо розвідати більше.
Перше видання цього мальопису побачило світ 1997 року.
Перше видання цього мальопису побачило світ 1997 року.
- GenresComics
36 pages, Paperback
First published January 1, 1997
11 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
May 29, 2023
Про творчість Дмитра Койдана знаю вже давно, але вперше зустрівся із його малюнком, коли читав раритетне видання українського мальопису «Шлях до волі» (1984), сценарієм якого займався Геннадій Клименко. Мальопис «Яритник», про який сьогодні піде мова, створений тим же творчим дуетом і вперше побачив світ у далекому 1997 році в чернігівській газеті «Гарт», а згодом був надрукований у польському культовому журналі «Krakers» у 2002 році. З плином часу авторська команда вирішила доопрацювати та перемалювати цей мальопис у 2020 році, а вже у 2023 ми отримали нове друковане видання цієї історії.
Про яритників в українській міфології ми знаємо менше, аніж хотілося б. Яритник — це той, хто ступає на межі безодні, хтось із надприродними здібностями, які з’явилися через підписання угоди з нечистою силою. Незалежно від того, чи спробуєш його проткнути кілком або знищити іншим способом, він завжди повертається, прокинувшись із могили, через ту злу силу, яка яріє в ньому. Цей загадковий персонаж, якого іншими словами називають вампіром чи упирем, відображає непохитну віру українців у наявність зла, як неухильної складової світу.
У 16-му столітті жив Дунін-Борковський Юрій Василь — полковник із Чернігова, а пізніше генеральний обозний урядів гетьманів Самойловича та Мазепи. Він був одним із найбагатших панів Гетьманщини. Народ поширював погану славу про нього, називаючи його жорстоким гнобителем і тираном, який знущався над своїми підлеглими, подібно до дикого звіра. Віриться, що він повинен був зійтися перед Божим судом у 1702 році. На жаль, не маємо достовірних даних, чи так і сталося, оскільки чутки розповідають, що цей чоловік діяв у співпраці з темними силами і приносив лихо Чернігівщині. А сюжет цьому мальопису переносить нас у Чернігівщину вже 19-го століття, де й відбуваються страшні й жахливі події, пов’язані із тим, що той полковник хотів попити крові в місцевих жителів.
Якщо говорити про сюжет цієї мальованої історії, то він простий на скільки це можливо. Його можна навіть охарактеризувати, як беззагадковий. Адже тут узагалі немає таємниць, які б хотілося розгадати чи хоча б якимось чином інтригували. Усе тому, що вже на початку мальопису всі карти були розкриті перед нами. Дія відбувається в околиці Чернігова, де місцеві жителі помічають, що під час ночей зникають люди, і все це сильно нагадує появу упиря в їхній місцевості. Зрозуміло, що таку нечисть необхідно виявити та знищити. Але більшість із них не вірить у цю байку. Та все ж події, які розгортаються в цій місцевості, говорять самі за себе.
Незважаючи на простоту сюжету, що ґрунтується на історичних фактах, перемішаних із місцевими чутками та легендами, Геннадій Клименко, як фаховий історик, не лише розповідає нам цю історію, але й детально висвітлює тлумачення історичних та етнографічних фактів, які лягли в основу сценарію. Усе це дозволило створити атмосферу автентичності в мальованій історії, зануривши нас у життя і вірування того часу.
З урахуванням художньої сторони, слід відзначити, що крім ефектної обкладинки, кожна сторінка мальопису віддає майстерністю. Я дійсно радий від того, що малюнок Дмитра Койдана залишився у монохромному виконанні, оскільки чорний і білий кольори у вправних руках художника працюють дивовижно. Його ретельна увага до маленьких деталей також заслуговує похвали. Ще варто відзначити, що в цьому мальописі відсутні «балакучі голови», що зустрічалися в «Шляху до волі», натомість акцент зроблено на формуванні сцен із використанням різних кадрів. І моє особисте враження, після порівняння малюнку мальописів «Шлях до волі» і «Яритник», свідчить про те, що останній значно перевершує перший за художньою якістю. Це говорить про розвиток Дмитра Койдана, як художника та мальописця, за ці всі довгі роки його творчості.
Звісно, «Яритник» — це той мальопис, який точно не вартує пропускати в жодному разі. А особисто для мене — це такий маленький катарсис, адже давно розповідаю, що треба більше мальописів від Дмитра Койдана мати надрукованими. Маю надію, що у майбутньому ми побачимо перевидання мальопису «Шлях до волі» (можливо, навіть із перемальованим малюнком) цієї авторської команди та інші авторські роботи цього художника. А вам ще раз дам пораду придбати мальопис «Яритник».
Про яритників в українській міфології ми знаємо менше, аніж хотілося б. Яритник — це той, хто ступає на межі безодні, хтось із надприродними здібностями, які з’явилися через підписання угоди з нечистою силою. Незалежно від того, чи спробуєш його проткнути кілком або знищити іншим способом, він завжди повертається, прокинувшись із могили, через ту злу силу, яка яріє в ньому. Цей загадковий персонаж, якого іншими словами називають вампіром чи упирем, відображає непохитну віру українців у наявність зла, як неухильної складової світу.
У 16-му столітті жив Дунін-Борковський Юрій Василь — полковник із Чернігова, а пізніше генеральний обозний урядів гетьманів Самойловича та Мазепи. Він був одним із найбагатших панів Гетьманщини. Народ поширював погану славу про нього, називаючи його жорстоким гнобителем і тираном, який знущався над своїми підлеглими, подібно до дикого звіра. Віриться, що він повинен був зійтися перед Божим судом у 1702 році. На жаль, не маємо достовірних даних, чи так і сталося, оскільки чутки розповідають, що цей чоловік діяв у співпраці з темними силами і приносив лихо Чернігівщині. А сюжет цьому мальопису переносить нас у Чернігівщину вже 19-го століття, де й відбуваються страшні й жахливі події, пов’язані із тим, що той полковник хотів попити крові в місцевих жителів.
Якщо говорити про сюжет цієї мальованої історії, то він простий на скільки це можливо. Його можна навіть охарактеризувати, як беззагадковий. Адже тут узагалі немає таємниць, які б хотілося розгадати чи хоча б якимось чином інтригували. Усе тому, що вже на початку мальопису всі карти були розкриті перед нами. Дія відбувається в околиці Чернігова, де місцеві жителі помічають, що під час ночей зникають люди, і все це сильно нагадує появу упиря в їхній місцевості. Зрозуміло, що таку нечисть необхідно виявити та знищити. Але більшість із них не вірить у цю байку. Та все ж події, які розгортаються в цій місцевості, говорять самі за себе.
Незважаючи на простоту сюжету, що ґрунтується на історичних фактах, перемішаних із місцевими чутками та легендами, Геннадій Клименко, як фаховий історик, не лише розповідає нам цю історію, але й детально висвітлює тлумачення історичних та етнографічних фактів, які лягли в основу сценарію. Усе це дозволило створити атмосферу автентичності в мальованій історії, зануривши нас у життя і вірування того часу.
З урахуванням художньої сторони, слід відзначити, що крім ефектної обкладинки, кожна сторінка мальопису віддає майстерністю. Я дійсно радий від того, що малюнок Дмитра Койдана залишився у монохромному виконанні, оскільки чорний і білий кольори у вправних руках художника працюють дивовижно. Його ретельна увага до маленьких деталей також заслуговує похвали. Ще варто відзначити, що в цьому мальописі відсутні «балакучі голови», що зустрічалися в «Шляху до волі», натомість акцент зроблено на формуванні сцен із використанням різних кадрів. І моє особисте враження, після порівняння малюнку мальописів «Шлях до волі» і «Яритник», свідчить про те, що останній значно перевершує перший за художньою якістю. Це говорить про розвиток Дмитра Койдана, як художника та мальописця, за ці всі довгі роки його творчості.
Звісно, «Яритник» — це той мальопис, який точно не вартує пропускати в жодному разі. А особисто для мене — це такий маленький катарсис, адже давно розповідаю, що треба більше мальописів від Дмитра Койдана мати надрукованими. Маю надію, що у майбутньому ми побачимо перевидання мальопису «Шлях до волі» (можливо, навіть із перемальованим малюнком) цієї авторської команди та інші авторські роботи цього художника. А вам ще раз дам пораду придбати мальопис «Яритник».
May 29, 2023
«Яритник» – це база! Як тільки береш мальопис до рук, одразу відчувається клас та стиль! Шрифт, клапани, оформлення форзаців, в усьому відчувається якісний підхід та клопітка робота авторів і видавця.
Яритник – так іноді називали упирів. Від слова “яритися” біснуватися. Яритник – той, що ходить на краю безодні. Чия сила надмірна, “яріє”, “будить” його з могили.
Мальопис «Яритник» створено на основі міту, легенди про чернігівського полковника Василя Борковського, що дійсно жив та правував в Чернігові наприкінці 17-го століття. За переказами Борковський прославився скупістю, жорстокістю та кровожерливістю, людська пам’ять говорить про нього, як про тирана, що цькував та полював людей.
Сюжет мальопису простий та жорсткий, неначе осиковий кілок, тут ви не знайдете загубленого кохання чи родової помсти. Та зрештою, сила цієї мальованої історії в дещо іншому аспекті. Справа в тому, що сценарій базується на основі історичних та етнографічних досліджень над якими, в різний час, працювала ціла кагорта істориків та етнографів. Що і не дивно, бо автор сценарію Геннадій Клименко, також фаховий історик, тож і підхід до створення мальопису відповідний.
Якщо говорити відверто, то які шанси у пересічного українця, що живе десь на Черкащині дізнатися місцеву, чернігівську легенду? Думаю досить мізерні, та завдяки «Яритнику», який є медіумом і своєрідним ретранслятором, читач має змогу ознайомитися з давнім фольклором в сучасній формі.
Щось я занадто “душно” почав, тож перейдемо до “десерту”, а саме графічної складової, за яку відповідає Дмитро Койдан. Вперше «Яритник» вийшов друком в 1997 році в чернігівській газеті “Гарт”, потім на початку 2002 в польському журналі “Krakers” та зрештою повністю перемальований та значною мірою допрацьований в 2023. Весь цей довгий шлях призвів до того, що кожна сторінка мальопису виглядає дивовижно. Кожнісінька панель вилизана та відмальована настільки прискіпливо, що де не відкрий, щелепа відпадає, а під шкірою “мурашки” марширують в такт “Links 2 3 4”.
Чорно-біле виконання, черепи, ворони, хрести, персонажі, дерева, будівлі все продумане та промальоване до найдрібніших деталей. Жодних лінивих розкадровок та засилля балакаючих голів, кожна сцена, дія, щоб то не було,відмальована і відображена в кількох ракурсах, чистісінький художній катарсис.
Мені залишається лише скинути капелюха перед Дмитром і його роботою. Це без перебільшень робота найвищого ґатунку, якою можна та потрібно пишатися.
Став Дунін-Борковський жертвою чорного піару, чи дійсно зажив слави жорстокого тирана за що і був увіковічений, як “кровопивця” вирішувати вам. Та за що я готовий поручитися, так це за те, що мальопис «Яритник» від UA Comix це першокласний продукт і найліпша ваша інвестиція ста гривень.
Яритник – так іноді називали упирів. Від слова “яритися” біснуватися. Яритник – той, що ходить на краю безодні. Чия сила надмірна, “яріє”, “будить” його з могили.
Мальопис «Яритник» створено на основі міту, легенди про чернігівського полковника Василя Борковського, що дійсно жив та правував в Чернігові наприкінці 17-го століття. За переказами Борковський прославився скупістю, жорстокістю та кровожерливістю, людська пам’ять говорить про нього, як про тирана, що цькував та полював людей.
Сюжет мальопису простий та жорсткий, неначе осиковий кілок, тут ви не знайдете загубленого кохання чи родової помсти. Та зрештою, сила цієї мальованої історії в дещо іншому аспекті. Справа в тому, що сценарій базується на основі історичних та етнографічних досліджень над якими, в різний час, працювала ціла кагорта істориків та етнографів. Що і не дивно, бо автор сценарію Геннадій Клименко, також фаховий історик, тож і підхід до створення мальопису відповідний.
Якщо говорити відверто, то які шанси у пересічного українця, що живе десь на Черкащині дізнатися місцеву, чернігівську легенду? Думаю досить мізерні, та завдяки «Яритнику», який є медіумом і своєрідним ретранслятором, читач має змогу ознайомитися з давнім фольклором в сучасній формі.
Щось я занадто “душно” почав, тож перейдемо до “десерту”, а саме графічної складової, за яку відповідає Дмитро Койдан. Вперше «Яритник» вийшов друком в 1997 році в чернігівській газеті “Гарт”, потім на початку 2002 в польському журналі “Krakers” та зрештою повністю перемальований та значною мірою допрацьований в 2023. Весь цей довгий шлях призвів до того, що кожна сторінка мальопису виглядає дивовижно. Кожнісінька панель вилизана та відмальована настільки прискіпливо, що де не відкрий, щелепа відпадає, а під шкірою “мурашки” марширують в такт “Links 2 3 4”.
Чорно-біле виконання, черепи, ворони, хрести, персонажі, дерева, будівлі все продумане та промальоване до найдрібніших деталей. Жодних лінивих розкадровок та засилля балакаючих голів, кожна сцена, дія, щоб то не було,відмальована і відображена в кількох ракурсах, чистісінький художній катарсис.
Мені залишається лише скинути капелюха перед Дмитром і його роботою. Це без перебільшень робота найвищого ґатунку, якою можна та потрібно пишатися.
Став Дунін-Борковський жертвою чорного піару, чи дійсно зажив слави жорстокого тирана за що і був увіковічений, як “кровопивця” вирішувати вам. Та за що я готовий поручитися, так це за те, що мальопис «Яритник» від UA Comix це першокласний продукт і найліпша ваша інвестиція ста гривень.
February 17, 2024
Мальовка чудова, візуал дуже добре передано чорно-білим кольором, хоча деякі сцени з видання 1997 року мені сподобалися трохи більше, порівняно з новішим. Загальна атмосфера чимось віддала класичними фільмами жахів, міг собі навіть уявити фільм у стилі Гічкока на базі Яритника.
Хіба не дуже зрозумів появу тієї планки, якої не було в 1997, на деяких хрестах, бо з того, що мені відомо, така форма з'явилася під московським впливом.
Хіба не дуже зрозумів появу тієї планки, якої не було в 1997, на деяких хрестах, бо з того, що мені відомо, така форма з'явилася під московським впливом.
May 15, 2023
Класичний український комікс, перемальований (тобто доопрацьований), перевиданий, з якісною роботою художника…
Але…
Але сюжет тут надто простенький. Навіть для вампірської історії простенький. Ні, я на 100 відсотків згоден з тезою, що такі сюжети мають бути, щоб на їх тлі зростало щось більш вагоме, більш цікаве, та тут… От не треба ж далеко ходити, бери і скільки завгодно переробляй сюжет “Дракули”, але ніт. Все ж наче складалося: багатий, але злий чувак помирає, і був він за життя настільки злим, що стає по смерті упирем… І замість додавання купи подій та поворотів маємо ру�� по рельсах: вампір вбива людей ночами, люди помічають, що їх кількість зменшується, помічають ознаки вампіра, помічають самого вампіра, йдуть до вампіра в гості (а це буквально на цвинтар, бо сама істота навіть схованку собі не вигадала), встромляють у вампіра загострену гілку, кінець історії. І “сцена після титрів”, тобто, після галереї. Скриню з тілом вампіра перевозять у інше місце, бо зло має властивість повертатися, і хай йому тепер з тієї скрині буде важче вибиратися. Ні додаткових ідей, ні конфліктів (в цій історії навіть п’яниці вірять). Тю, ні, брешу, є якісь противампірні ритуали, але про них лише згадували.
Трійка. Накинув бал, бо малюнок тягне-тягне та й витягує, хай і не пофарбований.
Але…
Але сюжет тут надто простенький. Навіть для вампірської історії простенький. Ні, я на 100 відсотків згоден з тезою, що такі сюжети мають бути, щоб на їх тлі зростало щось більш вагоме, більш цікаве, та тут… От не треба ж далеко ходити, бери і скільки завгодно переробляй сюжет “Дракули”, але ніт. Все ж наче складалося: багатий, але злий чувак помирає, і був він за життя настільки злим, що стає по смерті упирем… І замість додавання купи подій та поворотів маємо ру�� по рельсах: вампір вбива людей ночами, люди помічають, що їх кількість зменшується, помічають ознаки вампіра, помічають самого вампіра, йдуть до вампіра в гості (а це буквально на цвинтар, бо сама істота навіть схованку собі не вигадала), встромляють у вампіра загострену гілку, кінець історії. І “сцена після титрів”, тобто, після галереї. Скриню з тілом вампіра перевозять у інше місце, бо зло має властивість повертатися, і хай йому тепер з тієї скрині буде важче вибиратися. Ні додаткових ідей, ні конфліктів (в цій історії навіть п’яниці вірять). Тю, ні, брешу, є якісь противампірні ритуали, але про них лише згадували.
Трійка. Накинув бал, бо малюнок тягне-тягне та й витягує, хай і не пофарбований.
October 12, 2023
Мальопис був мені схожий до «Максима Оси» — чорно-біла мальовка, козацька доба і нечиста сила. І справді мальовкою схоже. В графічному плані мені дуже зайшло. Класно промальовані герої, нечисть, все дуже атмосферно, хочеться розглядати кожну деталь.
А от історії мені не вистачило. Вона була занадто короткою. Розумію, що це просто переказ міської легенди, але її можна було трохи докрутити, щоб усе не закінчувалось так швидко.
Але у візуальному плані — круто. Можна було б взагалі зробити цілу серію міських легенд, бо таких у кожному місті, містечку і селі — навалом. Я б таку серію прочитав 🙂
А от історії мені не вистачило. Вона була занадто короткою. Розумію, що це просто переказ міської легенди, але її можна було трохи докрутити, щоб усе не закінчувалось так швидко.
Але у візуальному плані — круто. Можна було б взагалі зробити цілу серію міських легенд, бо таких у кожному місті, містечку і селі — навалом. Я б таку серію прочитав 🙂
Displaying 1 - 5 of 5 reviews