Сьогодні згадую як із захопленням читав цикл про Фесса. На жаль, з чудових перших книг, автор почав поступово скатуватись в кількість, а не якість і плодити нові і нові частини без душі і якості.
I liked Fess's silent monolog on whether his is "förgöraren" (the destroier) about darkness and moral, the vivid language and how slowly everything comes together. About hopelessness and loneliness.