Старший боярин

by Тодось Осьмачка

Тодось (Теодосій) Степанович Осьмачка — ​український письменник, поет. Представник символізму, експресіонізму та неоромантизму. Виступав із критикою комуністичної ідеології та інтелігенції, що співпрацювала з комуністичною владою. Переслідувався російською репресивною психіатрією. "За винятком, може, Шевченкових віршів і Гоголевих українських повістей, наша література ще не знала такої української книжки, як Старший боярин. Якщо можна перелити Україну в слово, — ​то це повість Осьмаччина. Якщо може слово запах України пронести, — ​то пахтить ця книжка всією запашністю України. Якщо можна в слові збудувати батьківщину–державу, — ​то це вона збудована, зримо і живовидячки»" — ​так оцінив творчість Осьмачки професор Гарвардського та Колумбійського університетів Юрій Шевельов.світова література, українська література, повість, роман з автобіографічними елементами, фольклоризм, краса української землі, людські почуття, політичний та духовний терор, тоталітарний сталінський режим, людська гідність, межа буття і смерті, трагічна доля, патріоти України, світло і темрява совєтської епохи, українська

Genres: Ukrainian Literature, Fiction

217 pages, Kindle Edition

First published January 1, 1946

About the author

Теодосій Степанович Осьмачка (4 (16) травня 1895—7 вересня 1962) — український письменник, поет, перекладач. Представник символізму, експресіонізму та неоромантизму. Народився в Куцівці, тепер Смілянський район, Черкащина, в селянській родині. 1916 року призваний до лав російської армії для участі в Першій світовій війні. Випускник Київського інституту народної освіти (1925). Працював вчителем шкіл, був членом Асоціації Письменників (Аспис) та «Ланки» (МАРС). У 1930—1932 роках мешкав на Кубані. Виступав із критикою комуністичної ідеології та інтелігенції, що співпрацювала з владою СРСР. 1933 року арештований більшовицькою владою, переслідувався радянською репресивною психіатрією. Декілька разів намагався емігрувати з СРСР. 1942 року виїхав до Львова, а звідти, в 1944 році, — до Німеччини. З 1948 року мешкав у США. Член емігрантської організації «Мистецький український рух». Помер у Нью-Йорку, США. Основна праця — «Старший боярин» (1946).

Reviews

[Liudmyla · Rating 5 out of 5]

Це було моє знайомство з творчістю Осьмачки. Не розумію, як я раніше його не читала.

Люди все-таки великі сволочі, і пес Хапко теж. Позитивних (з моєї точки зору) героїв в книзі немає, хіба що тітка Горпина. Решту персонажів мені хотілося бити, або просто придушити, або крикнути їм на все горло: "Та що ж ви, в біса, робите?!"

Книга наповнена відчуттями безвиході, якоїсь тотальної туги, самотності і песимізму, наче всі герої переживають власну екзистенційну кризу.

Але як же написано! Це було схоже на суміш пейзажів Коцюбинського, містичних історій Гоголя та Панаса Мирного з його Чіпкою (тільки в Осьмачки вийшла лайт-версія порівняно з "Хіба ревуть воли...").

Мова просто неймовірно жива і красива, я в щирому захваті. Дуже багато оригінальних художніх засобів - порівнянь, метафор, епітетів.

[Oleksandr Fediienko · Rating 4 out of 5]

Детальніше – у 21 випуску подкасту "небагатослів".

Спершу здавалося, що це буде містична проза, бо починається з байок про небіжчиків і привидів. Але згодом продовжується закоханістю Гордія, який приїхав у село вчителювати, до Варки, яка от-от має одружитися. Все це зрештою переливається у захопливу революційну боротьбу проти проросійських експлуататорів. Проте закінчується тим, що персонажі надягають солом'яні брилі, беруть до рук коси і йдуть будувати нову Україну чи що? У цій повісті на 100 сторінок є сюжет, але напхано все на світі.

[Anna-Liliya Kokora · Rating 5 out of 5]

Мені страшно сподобалось.
Тут стільки всього намішано, стільки намішано!
І драма, і трилер, і магічний реалізм...

І одна з найкращих головних героїнь в літературі.

[Roman · Rating 5 out of 5]

Це – єдиний позитивний твір Тодося Осьмачки, решта – як проза, так і вірші – суцільна чорнуха, яка зображує жахи сталінських репресій, безнадію та й в цілому глибокий песимізм. Ми на клубі намагались знайти відповідь, як письменник, депресивне життя якого знайшло очевидне втілення в його інших творах, зміг створити такий позитивний твір, як "Старший боярин", але так і не змогли цього пояснити, навіть прочитавши книги про біографію Осьмачки.
Сам твір описує події, які звалились на голову Гордія Лундика, коли він повернувся додому після навчання в семінарії. Тут є все – і закоханість в дівчину, яка виявилась нареченою проросійського поміщика, і згадки про майже нечисту силу, і збройні напади – ці та інші події починають просто калейдоскопом нестись, перемежаючись лише неспішними розлогими описами природи. Калейдоскопом несуться також і жанри – тут є і драма, і любовна лінія, і містика, і триллер, і пригоди. Все це сконцентровано у відносно невеличкій повісті, до якої Осьмачка ще додав сильний антиросійський мотив.

[Olha Tiumentseva · Rating 4 out of 5]

Невелика, але дуже бурхлива повість, яка точно заслуговує на увагу.
Назва дає нам натяк, що має бути щось про весілля. Адже "старший боярин" — це по-сучасному "свідок".
Головний герой Гордій Лундик повертається у своє село після навчання. Він — сирота, і має тільки тітку. Якось вночі Гордій чує пісню.

І саме в цю мить щось у яру заспівало таким сумним, чистим та високим голосом, що луна від нього нестримною потугою покотилася через село проз церкву в степ і вдарилася в високе небо — і воно над степом і селом і над осяяним від місяця церковним хрестом не видержало тієї туги, що підіймали людські звуки у немирінність ночі...

Він вибігає на пошуки тої, хто співає, бачить дівчину та починає за нею бігти. Ось так відбувається знайомство Гордія з панною Варкою — дочкою священника.

Відчув страшну силу того чуття, що зароджує світ, уже зруйнувавши мільярди світів раніше.

Ось це внутрішнє звертання Гордія до Варки приголомшує, оце людина втратила розум від кохання. А Варка, тим часом, заручена з іншим.

І цілувати не буду тебе, а тільки придавлю свої губи до твоїх теплих губ так, щоб вони трохи розійшлися і твої зуби аби торкнулися моїх зубів.

Це казкова історія кохання, яку не зрозуміти за допомоги логіки. Або відчути та повірити, або сумніватися та дратуватися.
Але любовна історія виявляється далеко не єдиною сюжетною лінією. Події та тональність оповіді змінюється швидко: то ми слухаємо спогади про містичні події в селі, які позбавили Гордія батьків, а Варку — матері, то ми милуємось описами прекрасної української природи, аж потім різко переносимося в центр пригодницької сцени: з бійками, перестрілками та погонями. Виходить атракціон різних яскравих емоцій 🎢 І все це написано дуже гарною мовою!
Мені щось завадило полюбити цю історію. Напевно, герої для мене занадто палкі та максималістські, тому мені було складно їм співпереживати. Однак, від читання (а потім обговорення) отримала купу задоволення.
Наприкінці хочу навести цитату з роботи літературознавця Юрія Шевельова, яку хоч в промокампанії використовуй.

За винятком може Шевченкових віршів і Гоголевих українських повістей, наша література ще не знала такої української книжки, як "Старший боярин". Якщо можна перелити Україну в слово, — то це повість Осьмаччина.

Запрошую до нашого telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"

[Bohdan Pechenyak · Rating 5 out of 5]

Чудова проза надзвичайного поета. Через історію кохання Гордія і Варки зображена вся доба московсько-радянського загарбництва на тлі розпаду звичного трибу українського життя. З нотками імпресіонізму, сюрреалізму, екзистенціалізму та магічности, один з майстрів українського слова середини 20-го ст. передає настрій цілої епохи на всього лишень сотні сторінок.

[Bohdana · Rating 5 out of 5]

Ось і відбулося моє перше знайомство з творчістю Осьмачки. Перша, та не остання книга цьога автора. А в ній переплелося все, що так сильно люблю в українській літературі: містицизм Гоголя, психологізм Коцюбинського, прихованість національних ідей, як в батька Шевченка...

[Oleksandr Zholud · Rating 4 out of 5]

Ця повість, написана 1944 і вперше видана 1946 року, починається з описів, які явно прив’язуються до Гоголя періоду Діканьки – змішаність і навіть «природність» надприродного. Мовляв, ось село, ось грає місячне світло, ось йде чи то дівчина чи то мара, а ось і пісні, що лунають незвідки і звичайно ж чорт.

Гордій Лундик повертається з навчання на сільського вчителя до рідного села Тернівку до своєї тітки Горпини влітку 1912 року. Його батьки загинули, і виховувала його тітка і, меншою мірою, місцевий пан-отець Дмитро Діяковський, який помітив схильність до навчання у хлопця і допоміг з подальшим навчанням. Одразу, однією фразою «у валізі, в томикові Винниченкових творів, лежала посвідка про скінчення студій», натякає автор, що герой імовірно «клятий мазепинець», але «в системі», а не поза нею

Гордій прогулюється глупою ніччю і бачить дівчину у лише в одній білій сорочці. Він слідує за нею і бачить, як вона через дах, «на самому гребені закотила сорочку, неначе дівчинка, перебродячи річку, і спустила одну ногу у вивід, а далі й другу і зникла у каглі.» Побачивши такі принади, Гордій рветься до хати, коли йому відчиняють, то хапає її в обійми і без жодного foreplay, «Відчув страшну силу того чуття, що зароджує світ, уже зруйнувавши мільярди незнаних світів раніше. Відчув і потяг незнайому жінку до себе… Придавив до свого шаленого молодого серця і став п’яненно-п’яно цілу��ати в обличчя, шукаючи поцілунками жагуче-­солодких жіночих уст… Жінка спочатку не боронилася, а потім напружено крутнулася на одній нозі, і залишилася у парубка лише хустка.» Принаймні на сьогодні такі активні дії на фоні рустикальної України виглядають дещо крінжово…

Цієї ночі успіху він не мав, проте донька священника Варка, а це була вона, теж загорілась почуттям. А це проблема – бо вона от-от має одружитись з місцевим мажором Харлампієм Пронєм. І тут починаються кілька історій-в-історії. Читачі дізнаються про місцевого чорта - панського ланового, старого діда Маркуру Пупаня. Цей Пупань вбивця чоловіків «У кінець його малахая було вплетено шматок олова, кажуть, з пів пуда. І хто з бідних мужиків попадався на переїзді з краденою соломою, того він убивав малахаєм» і крадій жінок. При чому, як і вартує потойбічній істоті, після того, як побавиться жінкою і відпустить її, «так пускав, що та жінка навіки губила голову і вже ніколи не думала про свого чоловіка, а тільки марила страшним дідом і вдень і вночі». Наче якогось упиря, селяни врешті-решт вбивають його, хоч і понесши втрати (зокрема і батьків Гордія).

Розгорається конфлікт між Гордієм і Харлампієм, Гордій втікає, Пронь залякую Горпину аж поки тітка не помирає. Тоді він її з приятелем вішають і звинувачують Ландика у вбивстві. Гордій у своїх мандрах зустрічає національно-свідомих Робін гудів, які «у кожній економії чи фермі ми повинні мати таємного члена, який слідкуватиме за робітниками і в роботі, і в побуті, і помітивши, що якийсь працює не для пропою чи гулянки, а для того, щоб вибитися із злиднів, то йому наше братство дає непомітно для других гроші у розмірі від 500 до 1000 карбованців і портрет українського діяча культури чи політики з тим, аби селянин негайно купував хату і шматок поля або деревні на будівництво»…

Написано цікаво, час дії обрано не випадково – Перша світова, кінець старого світу, апокаліпсис і його передвісники. Жінок шкода, навіть тих, які наче йдуть за своїм щастям.

[Artem Kuz · Rating 4 out of 5]

Несподівано приємне відкриття для мене. Легкий і живий текст, який собі іскрами несеться і за яким от дуже цікаво слідувати.

Сцену знайомства Гордія з о.Діяковським і Пронем перечитував кілька разів бо дуже сподобалася - вона страх яка колоритна, і окремі цитати хочеться поселити собі у вжиток.

" - Що, немає хисту пити культурну рідину?"
або
" - Ось як дискутують з сердегівськими аріями!"

[Holbach13 · Rating 4 out of 5]

"Хоч часом автор удається до якоїсь особливо підкресленої логічності, загалом його фраза має не доказовий, а розлогооповідний характер, обтяжена відокремленими зворотами, позбавлена нервовости, включена в єдиний потік анафоричними сполучниками. Це фраза казки піднесена часто до біблійної урочистості. Можна уявити собі повість Осьмачки, надруковану як текст Біблії: нумерованими фразами-стихами. Вона цілком до такого членування надається. І в ритмічності свого членування вона складається в єдиний, суцільний потік, що велично і плавно струмиться від початку до самого кінця, без істерії, без нервових пересмиків. Вона тече таким же єдиним потоком, як поетове чуття, як жизність людей, природи, космосу. І все разом складається в розкішну казку - міт України".
Ю.Шерех, стаття "Над Україною дзвони гудуть".

[Dmytro Shyian · Rating 4 out of 5]

Чудова річ для знайомства із творчістю Тодося Осьмачки, яка від перших рядків приваблює вишуканою народною мовою та бездоганно виваженим стилем. У чарівній скриньці тексту знайдеться місце для сільської містики, екзистенціальних роздумів, пристрасного кохання і навіть революційної боротьби. У всій цій, на диво, органічно поєднаній суміші дещо слабшим виглядає саме останній компонент. Коли герої випадають зі звичного їм народного регістру та починають говорити мовою плакатів та меморандумів, це безумовно відповідає духові часу, але з художньої точки зору виглядає менш переконливо. Втім, розглядати цей надлишок революційного пафосу варто як деяку незручність у дорозі, що не здатна зіпсувати всієї подорожі.

[Sant · Rating 2 out of 5]

Це було нудно

[Ann · Rating 5 out of 5]

Amazing book, such a beautiful writing!

[Bondar Nadia · Rating 5 out of 5]

Вперше читаю цього автора. І я приємно вражена. Тут є і містичність, і кохання, і драма, і несподіванки.
Мені сподобалося і буду читати твори пана Осьмачки ще.

[Helen Nesteriuk · Rating 4 out of 5]

Я просто не змогла імпонувати головному герою. Так, можливо не нормально натягувати на той період сучасність, але він(герой) абсолоютно токсичний. Тітоньку він як обслугу сприймав, Варку тупо згвалтувати кілька разів намагався. Я так зраділа, що Варка дала йому відкоша в монастирі, а ні, вона таки потім за ним пішла((

[Sasha Klymchuk · Rating 3 out of 5]

Якось я випадково натрапив на ревью професора Гарвардського та Колумбійського університетів Юрій Шевельова:

«За винятком, може, Шевченкових віршів і Гоголевих українських повістей, наша література ще не знала такої української книжки, як «Старший боярин»....

Ваша піар кампанія провалилась, пане професор! Можливо мої високи сподівання щодо цієї книги зіграли зі мною злий жарт, може магнітні бурі, чи попало не під настрій, не в той час, тощо...Але, якось, не пішло. Жирний та масний плюс за МОВУ. Вона тут невичерпна, жива, чарівна.