Політична поема "У ра на" Юрія Тарнавського стає в один ряд із "Криком" Аллена Ґінзберга, адже вона так само являє собою концентрований біль, концентровану лють і концентрований розпач, не вивільнивши які не сила спокійно існувати. У цьому тексті Тарнавський зачіпає цілий пласт історичних подій (голод 1933-го, катастрофу в Чорнобилі) і постатей (Каґанович, Скрипник), що мали безпосередній стосунок до України, і кожна по-своєму, але вельми негативно на неї вплинули. Поет виступає тут страшним песимістом, утверджує есхатологічні настрої й змальовує екзистенційно жахливий кінець батьківщини, яку був змушений покинути. Тарнавський різко висловлюється як проти окремих особистостей (наприклад, сенатора Кеннеді, Гітлера, Сталіна, Горбачова), так і проти цілих країн (а найбільше - Росії). Усі представники інших націй як не ворожі, то, щонайменше, байдужі до України. А тому ця поема сприймається як засторога (особливо сьогодні): якщо українці самі нічого не зроблять, то втратять і націю, і державність, але світ від цього не зупиниться. І в цьому найбільша трагедія.
"У ра на" не вражає складністю метафор, ні, вона гранично зрозуміла (а всі контексти, з якими можуть виникнуть труднощі, Тарнавський сам пояснює в примітках), але вона все одно сильно б'є потоком негативно зарядженої енергії. Від цього боляче. А отже, ще нічого не закінчилося, усе можна виправити. Аби лише вистачило волі.