Перехресні стежки. Лірика

by Іван Франко, Ivan Franko

Роман Івана Франка «Перехресні стежки» зображує тернисте життя чесного адвоката-русина в Галичині, енергія котрого повинна значною мірою витрачатися на боротьбу з дрібними чварами і вторгненням політичних ворогів в його особисте життя.

Напружений сюжет триматиме увагу читача до останньої сторінки твору.

Genres: Ukrainian Literature, Classics, Fiction, Poetry, Book Club

365 pages, Hardcover

First published January 1, 1900

About the author

Іван Якович Франко — видатний український прозаїк, поет, драматург, публіцист, перекладач, науковець, фольклорист, громадський і політичний діяч, видавець. Народився 27 серпня 1856 у селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської обл.) в родині сільського коваля. Рано осиротівши (батько помер коли Івану було 9 років, а в 1872 році померла мати) Франко спромігся здобути грунтовну освіту. У 1862–64 роках він навчався у початковій школі сусіднього села Ясениця-Сільна, в 1864–1867 рр. – у школі отців-василіан в Дрогобичі, а в 1867–1875 рр. – у гімназії в тому ж Дрогобичі. В гімназійні роки почав перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда), збирати фольклор, писати вірші і прозу.

По закінченні гімназії у 1875 році Франко вступає на філософський факультет Львівського університету і поринає у суспільно-політичне життя краю. Разом із М.Павликом видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878), з І.Белеєм журнал «Світ» (1881—1882); співпрацював у виданні кількох журналів та альманахів, зокрема: «Товариш» (1888), «Зоря» (у 1883—1886), «Правда» (1888), газети «Діло» (1883—1886) та інших. Був одним із засновників 1890 року першої української політичної партії — Русько-української радикальної партії (РУРП). 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію і здобув учений ступінь доктора філософії.

Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич (у заміжжі Озаркевич), Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської (в заміжжі Зиґмунтовської), кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Одначе дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв у травні 1886. В їх родині з’явилось четверо дітей. Разом із дружиною видавав літературно-науковий журнал європейського зразка «Житє і слово» (1894-1897). Упродовж 1887-1897 працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». З 1899 року, відійшовши від громадсько-політичних справ, повністю присвятив себе літературній і науковій праці — став членом Наукового товариства ім.Шевченка (НТШ), очолював філологічну секцію (1898—1901; 1903—1912) та етнографічну комісію (1898—1900; 1908—1913) НТШ; був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898—1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком). За життя чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Починаючи з 1908 року стан здоров'я погіршується. Невважаючи на хворобу Франко продовжував літературну й наукову працю до самої смерті. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.

Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений — літературо-, мово- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, філософ. Його творчий доробок за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів.

Reviews

[Іван Синєпалов · Rating 4 out of 5]

Пам'ятав, що у школі мені "Перехресні стежки" сподобалися, але й уявити не міг, наскільки сподобаються зараз.

Книга сильна не стільки самою історією, скільки її начасністю. Через 120 років триває та сама марна боротьба за просвіту, а суди так само вирішуються під килимом.

Франко питає: "Які вибори ви переведете з людьми, для котрих шматок ковбаси або миска дриглів - лакома річ і при тім більше зрозуміла від усіх ваших соймів і державних рад?" А мудрий вкраїнський нарід дав відповідь на це питання торік.

Все дуже кепсько. І тоді, і зараз. Щоправда, масштаби кепськості вже інші все-таки. Рафалович був у незрівнянно гірших умовах, аніж ми нині. На тому і стоїмо. Може, ще за 120 років у нас нарешті буде повносправна власна держава.

[Oksana Cooper · Rating 5 out of 5]

Це одна з книжок шкільної програми, яку варто було в екранізувати. Чи ви б таке дивилися? А то я б подумала нарешті взятися писати сценарій

[Olha Tiumentseva · Rating 4 out of 5]

Головний герой Євгеній Рафалович — адвокат, який приїжджає працювати в невеличке містечко. Він дуже амбітний та бачить своє покликання — боротися за права хлопів (селян). На новому місті він зустрічається зі знайомими з минулого, і вони дуже впливають на його життя.

Тепер якоюсь примхою долі їх стежки ще раз зустрілися — і що ж з того? "Стрічаються перехресні стежки на широкім степу та й знов розбігаються! Таке буде й наше. Що вона мені тепер, і що я їй? Нічогісінько. Перелетні тіні, що мигнуть понад долиною і не лишать по собі нічого-нічогісінько..."

Спробую переховувати кількість тем, які Франко встиг підняти на 300-тах сторінках: становлення русинського (українського) народу, домашнє насильство, проблеми євреїв, корупція судової системи, складнощі психічнохворих людей тощо. Навіть згадується питання найменування вулиць.

Рафалович закинув якось при нагоді, що всі вулиці в місті поназивали іменами польських королів, гетьманів та патріотів, котрі тут ніколи не бували і нічим із сею місцевістю не зв'язані, а ані однісінька назва, ані один напис не нагадує, що се місто лежить на Русі і має якусь руську минувшину.

Не зважаючи на серйозність тем, книга читалася легко і динамічно, на рівні детектива/трилеру.

Також присутня яскрава любовна лінія, яка огортає цю книгу та додає цікавості, не дає знудитися від правових та соціальних тем.

— Ах, пані! Всі співачки світу для мене не варті того, що одно слово з ваших вуст.
— Ви, як бачу, поет?
— Ні, пані, я юрист.
— То може не припадає юристові говорити так поетично?
— Але й юрист має серце, а серце в певних хвилинах не дбає про параграфи і знаходить свою властиву мову.

Прочитала цю книгу з задоволенням і вражена, скільки актуальності в цьому тексті, написаному 125 років тому.

Запрошую до нашого telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"

[Pennie Larina · Rating 3 out of 5]

Знову померла купа народу, але шкода тільки кота. І трохи Вагмана.

[Roman · Rating 5 out of 5]

Іван Франко вразив мене вдруге.

Перший раз - після прочитання збірки "Маніпулянтка", тоді я власне познайомився із Франком за власним бажанням, а не в рамках шкільної програми, коли давні спогади про нього залишились лише як про автора Каменярів, і ось власне і другий раз, читаючи "Перехресні стежки".

Отже, як каже нам Вікіпедія, це соціально-психологічна повість, яка по суті, складається із двох сюжетних ліній - про молодого адвоката Євгена Рафаловича, про його кохання, про його стосунки із колишнім домашнім вчителем Стальським тощо, а друга - зовсім інша, із яскраво-вираженим соціально-політичним забарвленням, в якій мова йде про тяжке становище галицького селянства, в основному завдяки незнанню своїх прав, та про спроби Рафаловича його поліпшити.

Як на мене, для Франка друга сюжетна лінія і була найголовнішою, адже це була сутність його політичних поглядів як співзасновника Русько-Української Радикальної Партії. "Перехресні стежки" були написані в 1900 році, а партію створено в 1890, і протягом цих 10 років партійці намагались розбудити селянську свідомість (навіть через підготовку до селянського страйку), але схоже, що не зовсім успішно, що в принципі і показано в творі. В 90-ті роки були вибори, як до Галицького сейму, так і до віденського парламенту, і партійці активно намагались організовувати селянські віча, спонукаючи таким чином селянство до самоврядування і підготовку до цих виборів. Саме ці процеси - підготовку та проведення селянського віча - також відображено в цій повісті.

Очевидно, що Франкові це все дуже боліло, він намагався якомога ширше охопити авдиторію свого твору, і загорнув найбільш актуальне для нього та для партії селянське питання в додатковий шар, де досить напружена і майже детективна історія кохання могла би залучити більше читачів із різних верств населення, не тільки селянства, але зроблено це було наскільки майстерно, що важко відокремити одне від іншого. До того ж в повісті знайшли деякі інші болючі моменти тогочасного галицького суспільства - несправедливість та корупція в судах, боротьба між поміщиками за владу та гроші, некомпетентність чиновників тощо. Але все ж таки інша сюжетна лінія - побутово-міська - все ж таки домінує над політично-селянською, причому так, що майже неможливо відірватись - чим не трилер, де події закручуються саме так, як вимагає цей жанр. Франко вкотре довів, що він майстер гостросоціальної психологічної прози, і якщо зараз читати його цікаво, то можна уявити, які враження були у читачів та читачок початку ХХ століття, коли літератури подібного роду було не так вже й багато:

Думка, що се може бути вона, що він отсе зараз, за хвилину, побачить те дороге лице, якого не бачив уже десять літ, та яке, проте, ані на хвилю не загасло в його душі, світилося в ній, як сонце, і боліло, як незгоєна рана, – ся думка, радісна і страшна, захоплювала йому дух, робила його п’яним, безтямним. Він біг, не бачачи нікого, але, пройшовши крізь турнікет до парку і опинившися на стежці, що вела до звісної лавки, він мусив зупинитися. Він почував, що виглядає смішно, що на його лиці видно змішання, тривогу та непритомність, і для того хотів трохи прийти до себе, надати собі вид чоловіка, що свобідно проходжується і зовсім несподівано стрічає знайому. Аж коли з тяжкою бідою йому вдалося надати собі такий вид, він пішов стежкою до закруту. Ішов звільна, озираючися на всі боки та махаючи ліскою в руці. Попробував навіть тихенько свистати якусь арію, але його уста тремтіли і були сухі і зо свистання не вийшло нічого.
Ось він доходить до закруту. Коліна трясуться під ним, рука перестає махати ліскою, очі тривожно біжать по стежці до лавки – лавка порожня. Його немов обілляв хто зимною водою, але рівночасно він чує, що на душі у нього легше, свобідніше. Він приспішує кроку. Коли вона пішла, то можна ще догнати її. За пару секунд він був на горбку, збіг униз, минув густий смерековий кломб, зирнув сюди й туди по парку – ніякої чорної дами не видно. Побіг далі, пару разів оббіг увесь парк, зазирнув у кождий закуток – чорної дами ані сліду.

Так виписати переживання закоханого може далеко не кожний сучасний автор, і мене справді це вразило.

Окрема "подяка" тим, хто колись написав таку анотацію, із якої видно, що Рафалович через багато років зустрічає кохання минулих літ. Але ж у Франка це стає явним лише після третини книги, і очевидно, що він не хотів розкривати саме це раніше, видно, що витримувалась інтрига, але майже в кожній анотації про це написано.
А ще в одній з анотацій я побачив, що книга "розрахована на дітей середнього віку." Рілі? Тоді "Пригоди Тома Сойера" читати немовлятам?

[Oleksandr Zholud · Rating 5 out of 5]

Wow!
This is a novel, first published in 1900, but the ideas of which sound relevant even today. The English title is Intertwined Paths and it is written by Ivan Franko, one of three writers/poets (other two are Taras Shevchenko and Lesia Ukrainka) on Ukrainian bank notes, Hryvnias. This novel is partially autobiographic and also an early representation of the internal world of people with mental issues and a strong multi-layered portrait of a Jew.

I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #9 in the list. It is as well the 2nd novel in the list of the same author – the first Захар Беркут – I reviewed here. It is also the earliest novel from the list published in the 20th century.

The story starts with a young lawyer with great potential, Yevhen Rafalovych, coming to work at a relatively small unnamed provincial town in Galicia. He introduces the Ukrainian language in his office, defends the interests of the peasants, and pursues a case against local notables. From the first pages readers see a quite different world from what can be seen in 19th-century Ukrainian classics, mostly written in the Russian empire. Here, in Austria-Hungary, the Ukrainian language can be used in legal documents (in the Russian empire there were several bans), people can officially gather to request/demand changes from the authorities. No, it is far from paradise – there are poor illiterate peasants, there are corrupt authorities and e.g. a case when a drunk physician, who had to make smallpox vaccinations, infects a score of kids with dirty instruments, and they die from gangrene or a swindler "lawyer" extorting money from villagers, promising to free their sons from recruitment to his invented nearest future war. But the fact that the text uses Latin and German words, and quotes Heine without a translation, shows how different these two parts of Ukraine are.

There is a ‘traditional’ for the period’s literature tragic love affair, with Yevhen years ago as a student, falling in love with an orphan girl, Regina. Her aunt forced her into marriage, and now they meet again. Regina became the wife of Stalsky, whom Yevhen recalls as an older pupil in this school, whose hidden food was once stolen by a cat and Stalsky captured the cat and tortured it to death. While Stalsky doesn’t beat his wife, his sadism of microaggression makes her life miserable. There is a very interesting character of Vahman, a Jewish money-lender, ‘masters’ master’, as he himself recommends during their first meeting: - Yes, so I will tell you that I am indeed a loan shark. Why hide from the truth? So, I won't admit this to others, but I must tell you. I will say even more: my fellow usurers consider me the worst, most dangerous usurer, because I know the laws and a thousand hooks in them, I know people and human nature, and I know how to wrap them so comfortably that not only they fall into my nets, but can never get out of them. On the surface he is a stereotypical anti-Semitic view of a Jew in the region, where most locals meet Jews only as usurers and pub owners, but the truth is of course more complex.

The story sometimes sounds old-stylish, the pace is a little uneven, for it was initially published as a serial in the local monthly, so chapters are short and each tries to concentrate on a separate story. However, a lot of stuff feels relevant even now, chiefly a problem of organizing people for collective action for their own good – too many assume that any such organization is to promote the schemes of its founders, with people just pawns in a game.

But in another issue, Dr. Rafalovych was at once innovative, consistent, and stubborn: he immediately made his office Ukrainian and made it a rule that no "paper" could leave it in any other language but Ukrainian. It was a true revolution. Although completely legal, this action brought him thousands of troubles, complaints, and friendly reproaches from various government officials who said that they were forced to learn the Ukrainian language and Ukrainian writing in their old age. Several times his applications were rejected, but he stood his ground, did not give in to any persuasion or pity, but, on the contrary, in his usual way, reduced them to jokes, weakened them with laughter, good-naturedness, behind which, like regiments of arms, were invincible legal arguments. And his stubbornness eventually began to win the day. Having been taught time and again, judicial, treasury, and autonomous officials began to accept Ukrainian letters without obstacles and even without a coo, and had to abandon the usual bureaucratic method of hiding the "pieces" they disliked under a cloth and fermenting them until they were "Jews will be let go." The peasants themselves, who had repeatedly asked him to write them submissions in Polish because they had trouble with Ukrainian in the government, began to be convinced of their rights and, on this formality, began to seek respect for their nationality and for their person, hearing that in case of offense they had the assured help of a capable and tireless lawyer. And among the city mayors, who were confused by these innovations, there was now a second ready-made formula to describe Dr. Rafalovych's character: he is a Muscovite! Their brains could not understand any other possibility. A Ukrainian who does not bow to the Polish yoke, who does not kiss up to the Polish hierarchy, is either a demagogue and socialist or a Muscovite. Tertium non datur. At most, the first and the second together.

[Анна Bilenka]

Якщо в школі я читала цю книгу, як роман, то зараз - як дослідження психоемоційного зростання нації.

[Rebecka · Rating 5 out of 5]

Brilliant. I did have some small problems when it came to remembering who was who among all the important gentlemen and keeping track of the economical maneuvers they were planning, but that can be explained by the rather long breaks I took while reading other books. This is a definite new favorite.

[Andrii Litvynchuk · Rating 5 out of 5]

Для мене це, безумовно, одна з кращих повістей у нашій літературі. Просто не міг відірватись від читання. Майстерно перехрещені соціальні й персональні «стежки» тут роблять твір настільки ж важливим, як і цікавим. Персонажів мінорних тут немає; якраз таки Баран, Ваґман, суддя Страхоцький, Стальський роблять твір незабутнім. Громадські питання тут такі ж, як у «Хмарах», але сприймаються вони позитивніше (як-не-як у Галичині з політикою було простіше). Без спойлерів, проте остання важлива сцена ще довго поставатиме в моїй уяві.

[Yuliia Tsyba · Rating 5 out of 5]

Неймовірно сучасна повість, написана 120 років тому.
Стосунки між різними верствами населення.
Проблеми судочинства. Мрії й розчарування.
Особисті драми.
Людські долі, як стежки, які перехрещені між собою.

І той український народ, який вже давно вільний, але все ще в рабстві, в першу чергу в головах своїх.
Він наче й хоче йти далі, до кращого, але ніяк не наважиться ступити крок.

«Оцей старий, що заблудив у близькім сусідстві рідного села, що стоїть посеред рівного шляху й не знає, в який бік йому додому, — чи се не символ усього нашого народу? Замучений важкою долею, він блукає, не можучи втрапити на свій шлях, і стоїть... серед шляху між минулим і будущим, між широким, свобідним розвоєм і нещасним нидінням, не знає, куди йому йти.»

[Severyn · Rating 5 out of 5]

Книга, що видана в 1900 році, проте досі не втрачає своєї актуальності. Завдяки численним темам висвітлених в ній, серед яких: формування політично свідомого суспільства, стосунки між різними його верствами, співіснування численних національностей, аб'юзивні стосунки в подружньому житті та проблеми судочинства.

І все це описано мовою, яка рясніє діалектними словами, що наче переносять тебе в той унікальний час та, при іншому розвитку подій в нашій історії, могли б бути частиною нашої мови по сьогодні.

[Luba · Rating 5 out of 5]

Випадково подивилася інтерв'ю на той час нового директора музею Франка у Львові, а минулого літа відвідала сам музей. Захотілося надолужити прогалини прочитавши щось з прози Франка. Раджу "Перехресні стежки" всім - цікавий і, головне, сучасний сюжет, добре виписаний головний і другорядні герої. Плюс - гумор, соковита автентична мова, багато виразів, які можна розбирати на цитати.

[Kateryna Kateryna · Rating 4 out of 5]

Оце так дійсно перехресні стежки і неочікувані повороти. Людські трагедії і травми на фоні національної і політичної боротьби. І не без закручених ґешефтів

[Iryna Khomchuk · Rating 4 out of 5]

Іван Франко "Перехресні стежки"
Не знаю, що зараз розповідають і як аналізують на уроках літератури художні твори, котрі зачіпають соціальні проблеми, однак за часів мого радянського дитинства у тому, що люди жили погано та чинили різні неподобства, звинувачували "тогочасний суспільно-політичний лад". Цитата дослівна, бо нею можна було пояснити все: від "слизької стежки" Чіпки до мовних гойдалок Мини Мазайла. Подібну думку, на жаль, досить часто доводиться чути й сьогодні: мовляв, то не людина винна в тому, що перебігає вулицю на червоне світло, а — саме так! — суспільно-політичний лад, не здатний поставити на кожному перехресті поліцейського, який слідкував би за тим, аби людина дбала про дотримання правил дорожнього руху (чи інших законодавчих норм) та про власні безпеку і добробут...
Однак щось "Остапа понесло"))) Я ж про Франкові "Перехресні стежки", які взялася перечитувати, аби скласти про твір незашорену шкільними (та й вузівськими) штампами думку. Що ж, суспільно-політичний лад таки був винен у багатьох нюансах життя селян-русинів. Однак Франко чітко показує те, як кожна окремо взята людина відмовляється змінювати своє життя або ж зробити хоча б крок у напрямку змін. Виправдань знаходиться багато, а причина цьому — одна: інертність. "Не чіпайте мене, а я вас сто разів не чіпатиму", — класична позиція багатьох із героїв книги і багатьох із нас. І дякувати богові за те, що трапляються серед нас Рафаловичі, виліплені з іншого тіста. Бо тільки завдяки їм, здатним підняти власну дупу з насидженого місця, пожертвувати чимось особистим заради суспільного і не здаватися, попри вперте небажання рятованих ��ими докласти своїх, хоча б мізерних, зусиль до зміни на ліпше не чийогось, а власного життя.
Про любовну лінію роману воліла б промовчати. Бо на позір у тому, що двоє закоханих прожили два нещасливих життя одне без одного теж винен... так-так, той самий "тогочасний суспільно-політичний лад". Але й у Регіни, і в Рафаловича була можливість вибирати, і вони нею скористалися: кожен по-своєму...

[Oleksii Rafalovych · Rating 5 out of 5]

«Певно, певно, більшина тих, що йдуть шукати чудового діяманту, або збивають ся з дороги в темнім лісі, або знаходять скляні черепки. Але се ще не значить, що діямантів і зовсім нема, і що знайти їх зовсім неможливо».

Ой, та шо там у того Франка читати, ну що там може бути цікавого чи актуального? Зізнайтеся, така думка приходить в голову, забронзовілий образ класика заважає. На дитячому майданчику на мене взагалі дивилися, як на хворого, коли я там Франка читав.

🤓 Тепер, я вам розкажу: ви бачили, наприклад, фільм «Лінкольн для адвоката» з Меттью Макконагі? Ну так це спрощена, осучаснена та причесана версія «Перехресних стежок»! Ну і книга, звісно, краща.

📝 Політичні інтриги, фінансові махінації, флешбеки нещасливого кохання, домашній аб’юз, судова корупція, тупість владних інституцій, договорняки і шантаж, пограбування та вбивства, в кінці кінців!

Повний відгук тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...

[Marta Tatusko · Rating 5 out of 5]

«Дивне те людське серце! Найбільше своє щастя, найбільшу розкіш бачить у тім, щоб задати другому болючий удар, зробити його нещасливим, відібрати йому віру в людей і надію на ліпше!»

Варто було прочитати, щоб просто згадати геніальність Франка.

[Kateryna Kravets · Rating 4 out of 5]

По мірках сьогодення це прям гостросюжетний соціальний роман. Написаний давно, але актуальний і до сих пір.

Звісно, найяскравіше тут виражена любовна лінія, але події, що відбуваються навколо, не втрачають своєї важливості на її фоні. Яскраві політичні образи, рішення, які в корінь змінюють хід подій, ситуація в суспільстві, його погляди та права усе це дає широке розуміння контексту. Персонажів так багато, що я окремо занотовувала їхню роль, щоб не загубитися, але всі вони доповнюють історію.

Відкрила для себе купу нових слів: трафилось, фіакрт, менеc, цісар, гешефт. І улюблене — «гратулюю».

Події відбуваються в місті, і це надає особливого шарму, який відчувається через описи та локації. Я так занурилася, що на закуску ще подивилася серіал «Пастка» і оживила всіх героїв зі своєї уяви, порівнюючи їх.

[Olya Arabchuk · Rating 4 out of 5]

Перехресні стежки - як спосіб відкриття творчості Франка у дорослому віці.
Багаторівнена психологічна драма з нотками готики і яскраве занурення у життя українців 1900 року. Франко піднімає безліч болючих тем, від несправедливості судової системи, бідності селян до проблем вирубки лісів і навіть вакцинації дітей. Навіть за 100 років питання мобілізації забарвлене тими ж кольорами, а посил служити народові і державі можна використати прямо сьогодні в промовах урядовців.
100% вартує до читання. А потім можна і переглянути екранізацію 1993 року в 5 серіях під назвою "Пастка" режисера Олега Бійми.

[Yuliia Razinkova · Rating 5 out of 5]

А можна замість Каменярів у шкільну програму поставлять оцю повістину (яка за розміром більше скидається на роман)???

Абсолютно блискучий текст із неймовірною мовою (яку мені при тім, як людині з півдня, було зовсім не важко читати і розуміти) про пригоди молодого адвоката і його життя-буття у колі польських, єврейський і русинських спекулянтів, старост, лихварів, урядовців та інших чиновників — та його боротьба за інтереси селянства, яке намагаються ошукати і надурити.

Після цього роману остаточно впевнилась, що Франко перш за все першокласний прозаїк і публіцист, а не поет, яким його воліє бачити постсовкова освіта

[Yuliia · Rating 5 out of 5]

4.5

[гейлінка (тгк: книжкова буря) · Rating 3 out of 5]

щось мені Франко не надто заходить 😕
стиль трохи дивакуватий і мені було складно пристосуватись до нього
якось інші автори мені легше читались

щодо сюжету, то якось дуже вже багато смертей
та й історія сама по собі сумна і якась безсенсова
якісь змішані враження після прочитання

[Olena Mykytyn · Rating 5 out of 5]

Франко - топ

[Kuxenjatko · Rating 4 out of 5]

Важка історія про несправедливість, згублене кохання, людську ницість і людську вищість — і як з кривдою важко боротись методами лише правди.

[Anna Plishak · Rating 4 out of 5]

Я декілька раз починала читати "Перехресні стежки" Івана Франка, дочитувала до 20 сторінки і відкладала книгу "до більш вдалої хвилини". Ця хвилина настала. Читання захопило і... здивувало. Так, саме здивувало. Чомусь я вважала, що це легенька повість про нерозділене кохання. Та все виявилося значно глибше, значно серйозніше і драматичніше.

Франко - майстер соціально-побутової прози. Проблеми, які він висвітлював понад сто років тому актуальні донині: стосунки між різними верствами населення, корупція, недосконале судочинство, насилля в сім'ї. Його мова, хоч і складна, але жива і цікава, вона спонукає читати і проживати ту драму, яка розгорнулася на сторінках цієї невеличкої повісті.

[Anastasia Moroz · Rating 4 out of 5]

Цікавий сюжет, де переплітаються кілька ділових/любовних/життєвих ліній. Про соціум. Про економіку. Про любов. Про людяність. Про жадібність. Про все, або просто про ЖИТТЯ. Художній твір, у якому відображеня реальність. Можливо, тому й важко зайшов мені, бо ж ми звикли в книжках читати про хороше та добре, а коли все як у житті, то немає куди втікти від реальності.
Мова Івана Франка то суцільна насолода, одне лиш слово «сніговійниця» чого варте.

[Maryana Slobodyanyuk · Rating 5 out of 5]

Тут і гумор, і любов, і політика, і історія. Все гармонійно, цікаво і захоплююче. А головне - це мова. Дещо незвична, але багата і мелодійна

[Kseniia Nosulenko · Rating 4 out of 5]

“Перехресні стежки” розповідають нам про молодого адвоката, що приїхав працювати в повітове містечко, і зустрічає там привидів свого минулого. Направду, саме ось ці взаємини мене найбільше і захопили, та далі довелося трохи розчаруватися, бо більшу увагу було приділено іншій темі, а саме економічній.

Величезну увагу в романі приділялося взаєминам селян та панів та спробам ці взаємини владнати з точки зору закону. По початку мені було цікаво спостерігати за ціїю лінією, але врешті її, як на мене, виявилося трохи забагато. Проте, звісно, можна розглядати цей роман не з точки зору сюжету, а як довідник з тогочасного життя і різних його аспектів. Тоді економічний підсюжет працює чудово.

В “Перехресних стежках” Франко приділяє нормальну увагу лише одній жіночій персонажці. Її доля трагічна, а саму її автор змальовує як меланхолійну і апатичну. Тут можна провести паралель з персонажкою Наталки Верковичівни з “Царівни” Кобилянської, яка, навпаки, дуже рішуче бере життя в свої руки. Це кумедно порівнювати, адже повість Кобилянської вийшла на 4 роки раніше за “Перехресні стежки”, а сама авторка мала конфлікт з Франком, який зарубив її, не включивши до альманаху жіночої української прози “Перший вінок”.

Загалом мені сподобалося, хоча й хотілося трохи зміщення акцентів, а також не такого стрімкого фіналу. Черговий пазлик додано на панно української класики :)

Більше відгуків: https://t.me/kseniia_reads

[Viktor · Rating 4 out of 5]

"Стрічаються перехресні стежки на широкім степу та й знов розбігаються! Таке буде й наше. Що вона мені тепер, і що я їй? Нічогісінько. Перелітні тіні, що мигнуть понад долиною і не лишить по собі нічого-нічогісінько...".

[Natali · Rating 3 out of 5]

закінчення мене шокувало своєю похмурістю.

[Hali · Rating 5 out of 5]

цікавий, коротенький детектив з перехресними сюжетними лініями.