What do you think?
Rate this book
Ловушка для Золушки
Новый перевод одного из самых знаменитых романов Себастьяна Жапризо – классика детективного жанра, автора таких произведений как «Дама в автомобиле, в очках и с ружьем», «Купе смертников», «Убийственное лето» и др. Сразу после публикации этот роман был удостоен Гран-при французской детективной литературы. Героиня романа, получив во время пожара сильные ожоги, изменившие ее внешность, теряет память и пытается заново воссоздать свою жизнь, чтобы понять – кто же она на самом деле. До последних страниц для читателя остается загадкой: было ли вообще совершено преступление и кто остался в живых – преступница или жертва.
224 pages, Hardcover
First published January 1, 1962
23 people are currently reading
1054 people want to read
About the author
Sébastien Japrisot
48 books143 followersSébastien Japrisot was a French author, screenwriter and film director, born in Marseille. His pseudonym was an anagram of Jean-Baptiste Rossi, his real name. Japrisot has been nicknamed "the Graham Greene of France".
Famous in the Francophony, he was little known in the English-speaking world, though a number of his novels have been translated into English and have been made into films.
His first novel, Les mal partis was written at the age of 16 and published under his real name (see also author profile of Jean-Baptiste Rossi).
Famous in the Francophony, he was little known in the English-speaking world, though a number of his novels have been translated into English and have been made into films.
His first novel, Les mal partis was written at the age of 16 and published under his real name (see also author profile of Jean-Baptiste Rossi).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 156 reviews
January 7, 2021
Plonytė knyga, bet nustebino. Tikrai gera. Visą laiką jautiesi tokia pat pasimetusi, kaip ir pagrindinė knygos veikėja. Kelis kartus apima tokia nuostaba ir nebežinai kas tikra, kas ne. Man patiko.
🖋️ Tačiau ar aš Domenika, ar Mišelė, paskutinę akimirką patenku į savo pačios paspęstus spąstus ugnies apimtame kambaryje. <...> Paskui - akinama klinikos šviesa. Aš - trečioji. Aš nieko nedariau, nieko nenorėjau daryti, nenoriu būti nė viena iš tų dviejų. Aš - tai aš. O kiti... Ką gi, mirtis atpažins savo vaikus.
🖋️ Mane vėl apgaubia tamsa. Prižiūrėtoja uždaro kamerą, kurioje gyvena trys šmėklos. Guliu lovoje, kaip pirmąjį vakarą klinikoje. Nusiraminau. Dar vieną naktį galiu būti kuo noriu.
🖋️ Tačiau ar aš Domenika, ar Mišelė, paskutinę akimirką patenku į savo pačios paspęstus spąstus ugnies apimtame kambaryje. <...> Paskui - akinama klinikos šviesa. Aš - trečioji. Aš nieko nedariau, nieko nenorėjau daryti, nenoriu būti nė viena iš tų dviejų. Aš - tai aš. O kiti... Ką gi, mirtis atpažins savo vaikus.
🖋️ Mane vėl apgaubia tamsa. Prižiūrėtoja uždaro kamerą, kurioje gyvena trys šmėklos. Guliu lovoje, kaip pirmąjį vakarą klinikoje. Nusiraminau. Dar vieną naktį galiu būti kuo noriu.
June 7, 2025
Compro el libro en una librería de segunda mano sin conocerlo de nada, solo porque me gusta el comienzo:
Éranse una vez, hace mucho tiempo, tres niñas: la primera, Mi, la segunda, Do, la tercera, La. Tenían una madrina que olía bien, que nunca las regañaba cuando hacían travesuras y a quien llamaban madrina Midola.
Un día, están en el patio. La madrina da un beso a Mi, no se lo da a Do y tampoco a La.
Un día, juegan a papás y mamás. La madrina escoge a Mi, nunca escoge a Do y tampoco dice nada a La.
Un día están tristes. La madrina, que se marcha, llora con Mi, no dice nada a Do y tampoco dice nada a La.
De las tres niñas, Mi es la más guapa y Do la más inteligente. La muere pronto.
Gracias a Google me entero de que Sébastien Japrisot es el autor de la novela en la que se basa Largo domingo de noviazgo, una película por la que siento debilidad. No es un escritor popular pero, al parecer, sí bastante apreciado por los connaisseurs de la literatura policiaca.
El primer capítulo me encanta. Leo la novela casi de un tirón. Tiene un estilo rápido e impresionista en el que no cuesta avanzar. Me pregunto todo el tiempo si Almodóvar la habrá leído. Es fácil imaginar una adaptación cinematográfica con la atmósfera de La piel que habito. Me doy cuenta, además, de que pasa el test de Bechdel con nota: los tres personajes principales son mujeres que rara vez hablan de sus relaciones con hombres.
El final, la última línea, me produce un escalofrío (flojito).
Éranse una vez, hace mucho tiempo, tres niñas: la primera, Mi, la segunda, Do, la tercera, La. Tenían una madrina que olía bien, que nunca las regañaba cuando hacían travesuras y a quien llamaban madrina Midola.
Un día, están en el patio. La madrina da un beso a Mi, no se lo da a Do y tampoco a La.
Un día, juegan a papás y mamás. La madrina escoge a Mi, nunca escoge a Do y tampoco dice nada a La.
Un día están tristes. La madrina, que se marcha, llora con Mi, no dice nada a Do y tampoco dice nada a La.
De las tres niñas, Mi es la más guapa y Do la más inteligente. La muere pronto.
Gracias a Google me entero de que Sébastien Japrisot es el autor de la novela en la que se basa Largo domingo de noviazgo, una película por la que siento debilidad. No es un escritor popular pero, al parecer, sí bastante apreciado por los connaisseurs de la literatura policiaca.
El primer capítulo me encanta. Leo la novela casi de un tirón. Tiene un estilo rápido e impresionista en el que no cuesta avanzar. Me pregunto todo el tiempo si Almodóvar la habrá leído. Es fácil imaginar una adaptación cinematográfica con la atmósfera de La piel que habito. Me doy cuenta, además, de que pasa el test de Bechdel con nota: los tres personajes principales son mujeres que rara vez hablan de sus relaciones con hombres.
El final, la última línea, me produce un escalofrío (flojito).
November 3, 2021
I RECEIVED THIS DRC FROM THE PUBLISHER VIA EDELWEISS+. THANK YOU.
STRONG CONTENT WARNING FOR ENCAVMAPHOBIA
My Review: As ever with this author, do not expect the usual, simple setting down of sentences to form beautiful images and sanguine characters, but the unsettling reversals of point of view and the sheer variety of events as told by people with different viewpoints.
Even when those people are in the same body. And no, there are no external markers of the changes. You have to work for your pleasures!
Pleasures there are, and aplenty, in this twisty tale of utterly unreliable narrators. Mi, Michèle, or Do, Domenica, or whoever she might be, is unreliable because her trauma...caught in a fire, either the perpetratrix or the intended victim of it, makes little difference after simply being trapped in a fire...has robbed her of her memory. Those around her are, to put it mildly, motivated by pecuniary gain and thus aren't entirely to be trusted. The doctor is no help to her in recovering her true self. But the more questions the narrator asks, the more she realizes that it's very, very possible that she simply does not want the answers to those questions.
What's wrong with simply...existing. Allowing the tidal wave of love and sympathy to sustain her. Whether or not she "deserves" it.
The concept of merit, of being worthy, of having one's just deserts, is a huge issue in this story. While there is no way that such a tale would be possible in the twenty-first century, when a simple DNA test would establish instantly and once and for all who she was, the way the plastic surgeon worked miracles for her is the primary obstacle to believability in this psychological horror story. I have seen a truly badly burned person and let me assure you they would not be passable in social settings. For the amnesia plot to work, however, there is a need to suspend this level of disbelief.
The sense of dread, of not knowing where one is in the life one is living, is a palpable horror. The idea of surviving a fire is traumatic enough...but to then realize that everyone around one is lying by omission, or directly...? How can that possibly be anything but a waking nightmare?
It is at this Rebecca-meets-Gaslight level that the book works best. Let go of the practical knowledge you possess as a 21st-century reader and travel back to 1963 (when the book first appeared in French) to allow this fearsome reality to submerge your sense of the firmness of your own foundations. Be there with Michèle...Domenica...whatever her name is.
Be there. That might very well be the epitaph of each of the people who die in this book, especially the ones sentenced to prison for crimes they might have, or did, commit. The crimes that, in the end, meant nothing...caused nothing that had not already happened. And isn't that just the awful way of crime? It's really, in the end, pointless.
Agonizing pain for pointless goals. How very, very noir.
STRONG CONTENT WARNING FOR ENCAVMAPHOBIA
My Review: As ever with this author, do not expect the usual, simple setting down of sentences to form beautiful images and sanguine characters, but the unsettling reversals of point of view and the sheer variety of events as told by people with different viewpoints.
Even when those people are in the same body. And no, there are no external markers of the changes. You have to work for your pleasures!
Pleasures there are, and aplenty, in this twisty tale of utterly unreliable narrators. Mi, Michèle, or Do, Domenica, or whoever she might be, is unreliable because her trauma...caught in a fire, either the perpetratrix or the intended victim of it, makes little difference after simply being trapped in a fire...has robbed her of her memory. Those around her are, to put it mildly, motivated by pecuniary gain and thus aren't entirely to be trusted. The doctor is no help to her in recovering her true self. But the more questions the narrator asks, the more she realizes that it's very, very possible that she simply does not want the answers to those questions.
What's wrong with simply...existing. Allowing the tidal wave of love and sympathy to sustain her. Whether or not she "deserves" it.
The concept of merit, of being worthy, of having one's just deserts, is a huge issue in this story. While there is no way that such a tale would be possible in the twenty-first century, when a simple DNA test would establish instantly and once and for all who she was, the way the plastic surgeon worked miracles for her is the primary obstacle to believability in this psychological horror story. I have seen a truly badly burned person and let me assure you they would not be passable in social settings. For the amnesia plot to work, however, there is a need to suspend this level of disbelief.
The sense of dread, of not knowing where one is in the life one is living, is a palpable horror. The idea of surviving a fire is traumatic enough...but to then realize that everyone around one is lying by omission, or directly...? How can that possibly be anything but a waking nightmare?
It is at this Rebecca-meets-Gaslight level that the book works best. Let go of the practical knowledge you possess as a 21st-century reader and travel back to 1963 (when the book first appeared in French) to allow this fearsome reality to submerge your sense of the firmness of your own foundations. Be there with Michèle...Domenica...whatever her name is.
Be there. That might very well be the epitaph of each of the people who die in this book, especially the ones sentenced to prison for crimes they might have, or did, commit. The crimes that, in the end, meant nothing...caused nothing that had not already happened. And isn't that just the awful way of crime? It's really, in the end, pointless.
Agonizing pain for pointless goals. How very, very noir.
January 4, 2023
Жертвами пожежі стало дві дівчини. Вижила тільки одна. Хто ж вона? Примхлива багачка Мі? Чи її бідна подружка До? І хто кого намагався вбити?
Загалом, цікаво.
Але ще раз переконуюсь, що французька література — не зовсім моє.
Загалом, цікаво.
Але ще раз переконуюсь, що французька література — не зовсім моє.
March 9, 2024
Trap for Cinderella [1963/65] – ★★★★
Sébastien Japrisot (1931-2003) was an award-winning French author probably best known in the English-speaking world for his book A Very Long Engagement (Un long dimanche de fiançailles) [1991], which was adapted into a well-known film by Jean-Pierre Jeunet. Japrisot’s Trap for Cinderella, translated by Helen Weaver, is an inventive psychological thriller which plays with one very curious scenario: two girls are found in a burnt down beach house – one dead and one alive. The survivor is burnt beyond recognition and remembers nothing about herself or her previous life. Who is she? And what was her relationship with the dead girl? The investigation into the fire uncovers evil intentions, and our main character begins to question everything she is told about herself. Japrisot’s tale of obsession, strange friendship and mistaken identity is a wild literary ride: intense and mentally-stimulating, even if it does rely on an unbelievable and slightly preposterous turn of events.
The short novel starts as a fable: there were once three girls – Mi, Do and La and Grandmother Midola favoured Mi above Do and La. When La died, Mi still remained the favourite, and Mi and Do became friends. What happens when Grandmother Midola dies is at the core of the mystery as lies and identity confusion emerge. As one girl wakes up in a hospital with burns on her face and arms, we immediately sympathise with her as she lost all her memory. She does not remember a thing and has to rely on others to tell her what happened in her life and the events of that fateful night when the house she was in caught fire, killing another girl. The survivor is soon taken under the care of Jeanine, that person who has allegedly cared for her since she was a child. But who is she really? And who is responsible for the death of another girl? What memories are her own and what memories people want to plant in her head? As she starts her own investigation into her previous life (and her ex-lovers emerge), she soon realises that she has only started to scratch a surface of what is the real truth.
Mystery is really what drives this novel forward and there are many surprises along the way. For such a short novel, Trap for Cinderella manages to present vivid character studies: Mi or Michèle is that beautiful, rich and wild girl who has the whole of Paris at her feet, whereas Do or Domenica is a sensible and hard-working clerk at a bank who only dreams of nicer and more exciting things in her life. It is then interesting to uncover the true nature of the relationship between the two girls who are so different in their personalities. Different perspectives on events, a non-linear plot and possible unreliable narration all make the book an exciting read as we start to realise that one clue to solving the mystery may lie in that “world before sleep” [Japrisot/Weaver, 1963/65: 80], where anyone can be “a doll” and “a princess”. It is a pity then that, in an attempt to make the book and the ending clever and unforeseen, Sébastien Japrisot makes it all a bit too confusing at the end, even if the ending is still satisfying.
If you are prepared to forgive the novel’s unbelievable foundation, Trap for Cinderella is a delightful little thriller – a gripping, twisty, psychologically-interesting and strangely “cinematic” read.
Sébastien Japrisot (1931-2003) was an award-winning French author probably best known in the English-speaking world for his book A Very Long Engagement (Un long dimanche de fiançailles) [1991], which was adapted into a well-known film by Jean-Pierre Jeunet. Japrisot’s Trap for Cinderella, translated by Helen Weaver, is an inventive psychological thriller which plays with one very curious scenario: two girls are found in a burnt down beach house – one dead and one alive. The survivor is burnt beyond recognition and remembers nothing about herself or her previous life. Who is she? And what was her relationship with the dead girl? The investigation into the fire uncovers evil intentions, and our main character begins to question everything she is told about herself. Japrisot’s tale of obsession, strange friendship and mistaken identity is a wild literary ride: intense and mentally-stimulating, even if it does rely on an unbelievable and slightly preposterous turn of events.
The short novel starts as a fable: there were once three girls – Mi, Do and La and Grandmother Midola favoured Mi above Do and La. When La died, Mi still remained the favourite, and Mi and Do became friends. What happens when Grandmother Midola dies is at the core of the mystery as lies and identity confusion emerge. As one girl wakes up in a hospital with burns on her face and arms, we immediately sympathise with her as she lost all her memory. She does not remember a thing and has to rely on others to tell her what happened in her life and the events of that fateful night when the house she was in caught fire, killing another girl. The survivor is soon taken under the care of Jeanine, that person who has allegedly cared for her since she was a child. But who is she really? And who is responsible for the death of another girl? What memories are her own and what memories people want to plant in her head? As she starts her own investigation into her previous life (and her ex-lovers emerge), she soon realises that she has only started to scratch a surface of what is the real truth.
Mystery is really what drives this novel forward and there are many surprises along the way. For such a short novel, Trap for Cinderella manages to present vivid character studies: Mi or Michèle is that beautiful, rich and wild girl who has the whole of Paris at her feet, whereas Do or Domenica is a sensible and hard-working clerk at a bank who only dreams of nicer and more exciting things in her life. It is then interesting to uncover the true nature of the relationship between the two girls who are so different in their personalities. Different perspectives on events, a non-linear plot and possible unreliable narration all make the book an exciting read as we start to realise that one clue to solving the mystery may lie in that “world before sleep” [Japrisot/Weaver, 1963/65: 80], where anyone can be “a doll” and “a princess”. It is a pity then that, in an attempt to make the book and the ending clever and unforeseen, Sébastien Japrisot makes it all a bit too confusing at the end, even if the ending is still satisfying.
If you are prepared to forgive the novel’s unbelievable foundation, Trap for Cinderella is a delightful little thriller – a gripping, twisty, psychologically-interesting and strangely “cinematic” read.
May 17, 2012
The Lady in the Car with Glasses and a Gun was decent enough and I've had this book lying around long enough so I gave it a shot.
Japrisot sure liked his amnesic, lesbian victim/femme fatales! In a lot of ways this is the same book as TLITCWGAAG, only with better (and more) twists and turns. Thankfully the first twist comes early enough (it's spoiled in the back blurb for the book!) but look out in those last 50 or so pages, they pack some doozies!
It's all pretty unbelievable and ridiculous, and I don't think Japrisot has anything to say about identity other than some superficial observations, but Trap for Cinderella is still a fun, sophisticated read. There's something so stylish and arty and 60's and French about its setting and characters and language. Sections are split up with titles like I MURDERED and I WOULD HAVE MURDERED and it contains great lines like "death will know her children." Like TLITCWGAAG, Trap For Cinderella includes one of Japrisot's patent italicized pat endings, but this one's more satisfying than the one in... the other book, and adds a nice neat ironic flair.
Japrisot sure liked his amnesic, lesbian victim/femme fatales! In a lot of ways this is the same book as TLITCWGAAG, only with better (and more) twists and turns. Thankfully the first twist comes early enough (it's spoiled in the back blurb for the book!) but look out in those last 50 or so pages, they pack some doozies!
It's all pretty unbelievable and ridiculous, and I don't think Japrisot has anything to say about identity other than some superficial observations, but Trap for Cinderella is still a fun, sophisticated read. There's something so stylish and arty and 60's and French about its setting and characters and language. Sections are split up with titles like I MURDERED and I WOULD HAVE MURDERED and it contains great lines like "death will know her children." Like TLITCWGAAG, Trap For Cinderella includes one of Japrisot's patent italicized pat endings, but this one's more satisfying than the one in... the other book, and adds a nice neat ironic flair.
October 26, 2019
Πρώτη επαφή με το έργο του Σεμπαστιέν Ζαπριζό και σε γενικές γραμμές δηλώνω αρκετά ικανοποιημένος. Πρόκειται για μια ατμοσφαιρική ιστορία μυστηρίου και εξαπάτησης, για ένα ψυχολογικό νουάρ γεμάτο ανατροπές, που καταφέρνει να κρατάει σε εγρήγορση τον αναγνώστη από την πρώτη μέχρι την τελευταία πρόταση. Η πλοκή κινείται με σχετικά αργούς ρυθμούς και διαθέτει ελάχιστες σκηνές έξαρσης ή έντασης, όμως η ατμόσφαιρα είναι εξαιρετική και η σκιαγράφηση των βασικών χαρακτήρων πολύ καλή, με τον συγγραφέα να παίζει με το μυαλό και τα συναισθήματα των αναγνωστών του. Όσον αφορά τη γραφή, είναι ιδιαίτερη και στιλάτη, νομίζω ότι κάνει τη διαφορά στο βιβλίο και ειδικά σε σχέση με ανάλογα μυθιστορήματα της εποχής του. Όσοι θέλουν ένα βραδυφλεγές ψυχολογικό νουάρ με μυστήριο και εκπλήξεις, νομίζω ότι με το συγκεκριμένο βιβλίο θα έκαναν μια αρκετά καλή επιλογή. Σίγουρα, πάντως, δεν είναι για όλα τα γούστα. (7.5/10)
June 21, 2022
Συνήθως, ο Japrisot διαθέτει δημιουργική φαντασία, καταφέρνοντας να προσφέρει στην Αστυνομική Λογοτεχνία πρωτότυπα μυθιστόρηματα που εντυπωσιάζουν. Στη συγκεκριμένη περίπτωση (1962), ασχολείτ��ι με τα δυο πρόσωπα που έχει κάθε γυναίκα, και με τα όρια που τοποθετεί ή όχι ο κάθε άνθρωπος στη ζωή του για να μπορεί να ζει ελεύθερα και να εξελίσσεται. Ωστόσο, αν αυτά τα όρια δεν είναι ξεκάθαρα, μπορεί να έρθει είτε η δυστυχία είτε να ξυπνήσουν δολοφονικά ένστικτα στον άνθρωπο.
Η ανάλυση των δυο βασικών γυναικείων χαρακτήρων του βιβλίου δημιουργεί ακραία συναισθήματα, ενώ μέχρι τη μέση του βιβλίου, ο αναγνώστης δεν έχει ξεκαθαρίσει τον δρόμο που θέλει να ακολουθήσει ο συγγραφέας προς τη κάθαρση. Άραγε είμαστε αυτό που λένε οι άλλοι ότι φαινόμαστε ότι είμαστε ή αυτό που γνωρίζουμε οι ίδιοι ότι είμαστε?
Αν ο αναγνώστης κάνει υπομονή μέχρι τη μέση λόγω της βραδυφλεγούς ροής του βιβλίου, θα το ανακαλύψει και θα αποζημιωθεί.
Είναι από τα πιο ξεχωριστά αστυνομικά μυθιστορήματα της σειράς "Μαύρο Βελούδο' των εκδόσεων 'Κέδρος'. Περιέχει περισσότερο στοιχεία ψυχολογικού θρίλερ παρά νουάρ, και ελάχιστα 'καθαρόαιμα' στοιχεία αστυνομικού μυθιστορήματος.
Υ.Γ: Η ταινία είναι μετριότατη και περιέχει πολλές αλλαγές στη πλοκή, ενώ το τέλος είναι εντελώς διαφορετικό!
Συνολική βαθμολογία: 3,6/5 ή 7,2/10.
Βαθμολογία λόγω πρωτότυπης ιστορίας και αγωνιώδους πλοκής στο 2ο μέρος: 4,2/5 ή 8,4/10.
Η ανάλυση των δυο βασικών γυναικείων χαρακτήρων του βιβλίου δημιουργεί ακραία συναισθήματα, ενώ μέχρι τη μέση του βιβλίου, ο αναγνώστης δεν έχει ξεκαθαρίσει τον δρόμο που θέλει να ακολουθήσει ο συγγραφέας προς τη κάθαρση. Άραγε είμαστε αυτό που λένε οι άλλοι ότι φαινόμαστε ότι είμαστε ή αυτό που γνωρίζουμε οι ίδιοι ότι είμαστε?
Αν ο αναγνώστης κάνει υπομονή μέχρι τη μέση λόγω της βραδυφλεγούς ροής του βιβλίου, θα το ανακαλύψει και θα αποζημιωθεί.
Είναι από τα πιο ξεχωριστά αστυνομικά μυθιστορήματα της σειράς "Μαύρο Βελούδο' των εκδόσεων 'Κέδρος'. Περιέχει περισσότερο στοιχεία ψυχολογικού θρίλερ παρά νουάρ, και ελάχιστα 'καθαρόαιμα' στοιχεία αστυνομικού μυθιστορήματος.
Υ.Γ: Η ταινία είναι μετριότατη και περιέχει πολλές αλλαγές στη πλοκή, ενώ το τέλος είναι εντελώς διαφορετικό!
Συνολική βαθμολογία: 3,6/5 ή 7,2/10.
Βαθμολογία λόγω πρωτότυπης ιστορίας και αγωνιώδους πλοκής στο 2ο μέρος: 4,2/5 ή 8,4/10.
November 4, 2022
What an interesting book!!!
I've had this book on my list for over 6 years, and when I finally got my hands on it, I had to read it.
Very short (176 pages), this mystery book with unreliable narrators. What you would think is an accident at the beginning turn into a whole lot of mess, confusion, and questions of who is who and what actually happened!
I must admit that it was slightly predictable, but I loved the twists that continued to show up as you read along.
I finished it in two settings. Enjoyable to the end, especially the last page!
I've had this book on my list for over 6 years, and when I finally got my hands on it, I had to read it.
Very short (176 pages), this mystery book with unreliable narrators. What you would think is an accident at the beginning turn into a whole lot of mess, confusion, and questions of who is who and what actually happened!
I must admit that it was slightly predictable, but I loved the twists that continued to show up as you read along.
I finished it in two settings. Enjoyable to the end, especially the last page!
December 28, 2020
Как-то отвыкла я от таких головоломок, даже пришлось несколько раз перечитать последние страницы. Хорошо!
May 31, 2013
I discovered Sebastien Japrisot’s ‘Trap for Cinderella’ through the book ‘One Hundred Great French Books’ by Lance Donaldson-Evans. When I read the two-page essay by Donaldson-Evans on Japrisot’s book, I decided that I had to read it. Japrisot’s book was out of print and so after a while I searched for and got a used copy (used copies of two editions were available, one was a 1979 edition and another was a 1997 edition. I got the first one. It gave me goosebumps to hold a book which was nearly thirty-five years old and which looked quite good. If I had had that book for five years, it would have looked worse.) I finished reading it a few days back. Here is what I think.
‘Trap for Cinderella’ is one of those books which should be read directly without the reader having any idea what the story is about. Because the book starts with a blank slate and we alongwith the heroine get to know each detail slowly, the first revelation follows suddenly, and we are surprised as much as the heroine is. Any review – even a one sentence one – will reveal some element of the plot and spoil the joy that one gets out of the book. But I have to also say that I wouldn’t have got the book, if I hadn’t read the essay by Donaldson-Evans, which revealed part of the plot, without revealing the surprises. So, it is a tough thing to decide – should we read a review and then decide to read the book or should we read a book directly without reading anything about it? In some cases like this book, I think it is better to read the book without reading anything about it. But then the question arises on how would one discover this book, if one didn’t read a review or atleast the book’s blurb? It is really a chicken-and-egg story without any convincing answer.
With the above caveat, I am going to tell you about the book now. Everything which is written here is more or less a spoiler. I won’t reveal the ending, but will give a general summary of the book. But even the name of the heroine would be a potential spoiler and so please be forewarned.
A young woman wakes up in a hospital one day. She has got burns on her face and her hands. It looks like she has been in a fire accident but has somehow survived. She has forgotten everything that has happened. She doesn’t remember her name, where she is from, who her parents are, who her friends are, where she works – nothing. The doctor who takes care of her, tells her a little bit about what happened. He says that her name is Michele and she is twenty years old and she was caught in a fire accident in a beach house with her friend. And her friend died in the fire. He also says that her family friend and childhood governess Jeanne identified her after the fire and will come and visit her soon. The doctor also says that she might remember all the events soon because the amnesia she has is rarely seen in young patients and would be mostly temporary. Jeanne comes one day and takes Michele from the hospital to her house. Jeanne tells her more about what happened. She tells her about her friend Domenica who died in the fire. Then some surprising things happen. Michele realizes that whatever she knows is what was told to her by others – by the doctor and by Jeanne and by the pictures and letters that people show her. She doesn’t remember a thing. The only truth that can be gleaned with the information available is that there was a fire at a beach house and two young women got caught in it and one of them died and another survived with amnesia. The rest is all surmise. This leads to some troubling questions. What if she is not really Michele but is Domenica? And something leads her to believe that the fire itself was not an accident and was planned. Was it planned murder? The plot thickens. Is ‘Michele’ able to find the truth about her identity? Is she really Michele or Domenica? What is her relationship with the other girl identified as ‘Domenica’? What is her relationship with Jeanne? Was the fire accidental or was it planned? If it was planned who planned the fire to kill whom? And why? The answers to all these questions form the rest of the story.
‘Trap for Cinderella’ is a page turner. It is not very thick – the edition I read had 171 pages – but I read it slowly and enjoyed reading each page and passage and sentence. The revelations come slowly and suddenly. There are just three main characters in the story – Michele, Domenica and Jeanne – and a few minor ones. And most of the story is told from Michele’s (if she is indeed Michele) point of view. We see the story and the world through an amnesiac’s eyes and mind and it is quite surprising and scary. The mystery gets revealed in the last page, but there are some open questions which are still not answered. I want to read the book or atleast some parts of it again to find out whether the ending is the real ending or it is just a façade while the real truth is revealed through the clues, open questions and the subtext.
‘Trap for Cinderella’ won the crime fiction prize in France (Grand Prix de la Littérature Policère) when it was first published and I am sure it was a well deserved winner. It is a noir thriller, which holds its own when compared with the best works of James Cain and James Hadley Chase. It is a masterful exhibition of what can be done with just a few characters in a crime novel, and a masterclass in crime fiction writing.
I don’t think I have read any crime novel this year, but I am hoping to read some later this year. However, I have no hesitation in saying that ‘Trap for Cinderella’ is and will be one of my favourite crime novels of the year – probably one of my favourite crime novels of all time. It was made into a movie too, and I want to watch that some time. If you can get hold of a copy, do read it.
Have you read ‘Trap for Cinderella’? What do you think about it?
‘Trap for Cinderella’ is one of those books which should be read directly without the reader having any idea what the story is about. Because the book starts with a blank slate and we alongwith the heroine get to know each detail slowly, the first revelation follows suddenly, and we are surprised as much as the heroine is. Any review – even a one sentence one – will reveal some element of the plot and spoil the joy that one gets out of the book. But I have to also say that I wouldn’t have got the book, if I hadn’t read the essay by Donaldson-Evans, which revealed part of the plot, without revealing the surprises. So, it is a tough thing to decide – should we read a review and then decide to read the book or should we read a book directly without reading anything about it? In some cases like this book, I think it is better to read the book without reading anything about it. But then the question arises on how would one discover this book, if one didn’t read a review or atleast the book’s blurb? It is really a chicken-and-egg story without any convincing answer.
With the above caveat, I am going to tell you about the book now. Everything which is written here is more or less a spoiler. I won’t reveal the ending, but will give a general summary of the book. But even the name of the heroine would be a potential spoiler and so please be forewarned.
A young woman wakes up in a hospital one day. She has got burns on her face and her hands. It looks like she has been in a fire accident but has somehow survived. She has forgotten everything that has happened. She doesn’t remember her name, where she is from, who her parents are, who her friends are, where she works – nothing. The doctor who takes care of her, tells her a little bit about what happened. He says that her name is Michele and she is twenty years old and she was caught in a fire accident in a beach house with her friend. And her friend died in the fire. He also says that her family friend and childhood governess Jeanne identified her after the fire and will come and visit her soon. The doctor also says that she might remember all the events soon because the amnesia she has is rarely seen in young patients and would be mostly temporary. Jeanne comes one day and takes Michele from the hospital to her house. Jeanne tells her more about what happened. She tells her about her friend Domenica who died in the fire. Then some surprising things happen. Michele realizes that whatever she knows is what was told to her by others – by the doctor and by Jeanne and by the pictures and letters that people show her. She doesn’t remember a thing. The only truth that can be gleaned with the information available is that there was a fire at a beach house and two young women got caught in it and one of them died and another survived with amnesia. The rest is all surmise. This leads to some troubling questions. What if she is not really Michele but is Domenica? And something leads her to believe that the fire itself was not an accident and was planned. Was it planned murder? The plot thickens. Is ‘Michele’ able to find the truth about her identity? Is she really Michele or Domenica? What is her relationship with the other girl identified as ‘Domenica’? What is her relationship with Jeanne? Was the fire accidental or was it planned? If it was planned who planned the fire to kill whom? And why? The answers to all these questions form the rest of the story.
‘Trap for Cinderella’ is a page turner. It is not very thick – the edition I read had 171 pages – but I read it slowly and enjoyed reading each page and passage and sentence. The revelations come slowly and suddenly. There are just three main characters in the story – Michele, Domenica and Jeanne – and a few minor ones. And most of the story is told from Michele’s (if she is indeed Michele) point of view. We see the story and the world through an amnesiac’s eyes and mind and it is quite surprising and scary. The mystery gets revealed in the last page, but there are some open questions which are still not answered. I want to read the book or atleast some parts of it again to find out whether the ending is the real ending or it is just a façade while the real truth is revealed through the clues, open questions and the subtext.
‘Trap for Cinderella’ won the crime fiction prize in France (Grand Prix de la Littérature Policère) when it was first published and I am sure it was a well deserved winner. It is a noir thriller, which holds its own when compared with the best works of James Cain and James Hadley Chase. It is a masterful exhibition of what can be done with just a few characters in a crime novel, and a masterclass in crime fiction writing.
I don’t think I have read any crime novel this year, but I am hoping to read some later this year. However, I have no hesitation in saying that ‘Trap for Cinderella’ is and will be one of my favourite crime novels of the year – probably one of my favourite crime novels of all time. It was made into a movie too, and I want to watch that some time. If you can get hold of a copy, do read it.
Have you read ‘Trap for Cinderella’? What do you think about it?
September 3, 2022
Tik 175psl. Turinti knyga galėjo būti dar plonesnė..
Nelikau sužavėta, tačiau sukurta intriga ir tam tikra įtampa tikrai skatino vaizduotę ir norą prisikapstyti iki galo. Tačiau kapsčiausi iš ties ilgai ir nuobodžiai..
Nors knyga ir neišplėtota (visgi tik 175psl.), bet taip supainiota, kad lengva pasimesti... tačiau iš kitos pusės - patiko, kad nebuvo sukami ratai kvadratai, dėmesys buvo skritas pagrindiniam siužetui. (Jei būtų reikėję skaityti ilgesnį gyjimo arba amnezijos aprašymą, tai bučiau nusišovusi su durų rankena)
Vertimas buvo dar vienas bortelis už kurio kliuvau..
Ir dar niekaip nesupratau pavogtos tapatybės koncepcijos - kaip tu gali pavogti tapatybę, jei tu esi praradęs atmintį?
Visumoje tai buvo puikiai sumaišytas rubiko kūbas.
Nelikau sužavėta, tačiau sukurta intriga ir tam tikra įtampa tikrai skatino vaizduotę ir norą prisikapstyti iki galo. Tačiau kapsčiausi iš ties ilgai ir nuobodžiai..
Nors knyga ir neišplėtota (visgi tik 175psl.), bet taip supainiota, kad lengva pasimesti... tačiau iš kitos pusės - patiko, kad nebuvo sukami ratai kvadratai, dėmesys buvo skritas pagrindiniam siužetui. (Jei būtų reikėję skaityti ilgesnį gyjimo arba amnezijos aprašymą, tai bučiau nusišovusi su durų rankena)
Vertimas buvo dar vienas bortelis už kurio kliuvau..
Ir dar niekaip nesupratau pavogtos tapatybės koncepcijos - kaip tu gali pavogti tapatybę, jei tu esi praradęs atmintį?
Visumoje tai buvo puikiai sumaišytas rubiko kūbas.
August 22, 2020
Šįkart ypač pasidžiaugiau, kad neskaitau knygų anotacijų, nes, pvz., šioje išduotas visas pirmas knygos trečdalis.
+ Neįmanoma atsitraukti; pasakojimo stilius; idėja; pabaiga (nors kiek per anksti ją nuspėjau, man labiau patiktų dar kitokia jos versija, bet ji, deja, nederėtų su kai kuriomis pasakojimo detalėmis)
- Kilo klausimas, ar knyga apskritai buvo redaguota; kai kurios siužeto linijos pabaigoje man pasirodė perteklinės ir ne visai suprantamos (nors iš dalies gal dėl to, kad labai skubėjau baigti knygą ir pagaliau viską sužinoti😄)
+ Neįmanoma atsitraukti; pasakojimo stilius; idėja; pabaiga (nors kiek per anksti ją nuspėjau, man labiau patiktų dar kitokia jos versija, bet ji, deja, nederėtų su kai kuriomis pasakojimo detalėmis)
- Kilo klausimas, ar knyga apskritai buvo redaguota; kai kurios siužeto linijos pabaigoje man pasirodė perteklinės ir ne visai suprantamos (nors iš dalies gal dėl to, kad labai skubėjau baigti knygą ir pagaliau viską sužinoti😄)
September 8, 2024
Painus detektyvinis trileris, palyginus su šiuolaikiniais, gal šiek tiek senamadiškas (jis išleistas 1962 m. ir čia nėra daug ir greito veiksmo ar gausu įtampos) apie dar vieną labai nepatikimą moterį:)
Iš S. Japrisot gavau tai ko ir tikėjausi (anksčiau esu skaičiusi jo "Moteris su automobiliu, akiniais ir ginklu") - keistoką pagrindinę veikėją, kuri yra labai (labai) nepatikima pasakotoja (dėl prarastos atminties), stipriai sunarpliotą pasakojimą, kuris vietomis pasirodydavo bereikalingai padarytas tokiu painiu, bet vistiek įdomus sekti iki pačios pabaigos, bei visą knygą lydintį jausmą, kai nepasitiki ne tik pagrindine veikėja, kitais personažais, bet ir savimi - vienu momentu jau nusprendi, kaip viskas įvyko, vėliau persigalvoji, dar vėliau - grįžti prie pirmo varianto, bet abejodama ir taip iki pačios pabaigos.
Detektyvinis trileris, puikiai tinkantis, kai norisi neilgos, gerai parašytos ir painios, bet nevarginančios knygos.
Iš S. Japrisot gavau tai ko ir tikėjausi (anksčiau esu skaičiusi jo "Moteris su automobiliu, akiniais ir ginklu") - keistoką pagrindinę veikėją, kuri yra labai (labai) nepatikima pasakotoja (dėl prarastos atminties), stipriai sunarpliotą pasakojimą, kuris vietomis pasirodydavo bereikalingai padarytas tokiu painiu, bet vistiek įdomus sekti iki pačios pabaigos, bei visą knygą lydintį jausmą, kai nepasitiki ne tik pagrindine veikėja, kitais personažais, bet ir savimi - vienu momentu jau nusprendi, kaip viskas įvyko, vėliau persigalvoji, dar vėliau - grįžti prie pirmo varianto, bet abejodama ir taip iki pačios pabaigos.
Detektyvinis trileris, puikiai tinkantis, kai norisi neilgos, gerai parašytos ir painios, bet nevarginančios knygos.
December 28, 2019
Початок книги мене не вразив.
⠀
Середина — викликала цікавість, змусила читати далі.
⠀
Фінал — ну таке🤷
⠀
Це розповідь про злочин, в центрі уваги — дівчина, котра, як і запевняє анотація, є і свідком, і злочинницею, і детективом, і жертвою. І це справді так і є! Вас постійно буде кидати з однієї особистості в іншу, і ви до кінця так і не зможете розібратись, who is who.
⠀
Героїня вона втратила пам'ять, і поняття не має, хто вона. Її уявлення про себе — дрібки думок інших людей, яких вона знала у своєму / не своєму колишньому житті.
⠀
В один момент я втратила логіку мотивів персонажів і вся картина історії у моїй голові розсипалась: нащо вони роблять це? А це? Чому так дивно поводяться? Що відбувається? Не вистачило цілісності, переконливості.
⠀
Але читати було дуже легко! Не відірватись — я читала її в автобусі, дочитувала вдома і не могла дочекатись розв'язки. Хоч я дещо збентежена, але книга затягує: динамічна оповідь, жваві діалоги, інтрига. Але інтрига для мене так і лишилась інтригою, я щось взагалі не в'їхала, що відбулось і навіщо😶
⠀
Шукаєте детектив в дорогу — це ідеальний варіант! Але це та книга, які я називаю "одноразовими": прочитав, за тиждень забув, через місяць не згадав.
⠀
Середина — викликала цікавість, змусила читати далі.
⠀
Фінал — ну таке🤷
⠀
Це розповідь про злочин, в центрі уваги — дівчина, котра, як і запевняє анотація, є і свідком, і злочинницею, і детективом, і жертвою. І це справді так і є! Вас постійно буде кидати з однієї особистості в іншу, і ви до кінця так і не зможете розібратись, who is who.
⠀
Героїня вона втратила пам'ять, і поняття не має, хто вона. Її уявлення про себе — дрібки думок інших людей, яких вона знала у своєму / не своєму колишньому житті.
⠀
В один момент я втратила логіку мотивів персонажів і вся картина історії у моїй голові розсипалась: нащо вони роблять це? А це? Чому так дивно поводяться? Що відбувається? Не вистачило цілісності, переконливості.
⠀
Але читати було дуже легко! Не відірватись — я читала її в автобусі, дочитувала вдома і не могла дочекатись розв'язки. Хоч я дещо збентежена, але книга затягує: динамічна оповідь, жваві діалоги, інтрига. Але інтрига для мене так і лишилась інтригою, я щось взагалі не в'їхала, що відбулось і навіщо😶
⠀
Шукаєте детектив в дорогу — це ідеальний варіант! Але це та книга, які я називаю "одноразовими": прочитав, за тиждень забув, через місяць не згадав.
November 2, 2019
Ненавиджу, коли автор поволі, наче чайною ложечкою, їсть мій мозок. Любителям захоплюючого детективного сюжету читати не раджу. Книга здалася мені дуууууже нудною. Усі ці: хто ж я – Мі чи До, хто збрехав, хто прикидається, хто кого вбив, якщо він збрехав, то я До, якщо сказав правду, то Мікі, але чому мовчить Жанна, чи вона знала від початку, чому нічого не сказала, який її інтерес?.. ААА! Мій мозок вибухав. Я рада,що вона нарешті закінчилася!
Найсумніше, що мені ж її прочитати порадили…(
Найсумніше, що мені ж її прочитати порадили…(
August 29, 2021
Plona, maža knygutė su labai keistu, neįprastu, bet intriguojančiu siužetu.
„Pinklės pelenei“ – istorija apie dvi jaunas moteris – geriausias drauges – Do ir Mi. Pagrindinė knygos veikėja nubunda stipriai apdegusi veidą ir rankas. Praradusi atmintį ir išvaizdą, ji susitelkia į savo praeitį, tačiau negali suprasti, kas esanti. Ji negali susitaikyti su vienatve, tapatybe, nežinomybe. Kas ji? Paveldėtoja ar jos draugė? Žudikė ar auka? Tik vienas žmogus žino tiesą apie išdavystę tąnakt.
Jei atvirai, manęs nesužavėjo. Kaip iš tokio plono detektyvo, tikėjausi glausto, sukoncentruoto siužeto, stiprių veikėjų charakterių, ypač dinamiško veiksmo, geros intrigos ir kulminacijos. Deja... Iš viso to knyga pateisino tik pusę lūkesčių.
Siužetas tikrai glaustas, sukoncentruotas, be kažkokių papildomų nesvarbių detalių ir nuklydimų. Be to, originalus, nes detektyvuose panašių bent iki šiol nesu atradusi. Intriga taip pat visai puikiai išvystyta ir prikaustanti dėmesį. Gaila, kad visi pliusai ties čia ir baigiasi...
Kulminacija tikrai nebuvo wow – labai nuspėjama ir mano skoniui kiek per daug paprasta ir paviršutiniška. Dinamiškas veiksmas? Greičiau jokio veiksmo apskritai. Na, o kalbant apie veikėjus, o gal tiksliau veikėjas, tai taip pat nebuvo stiprioji knygos pusė. Veikėjų čia ypač mažai, tad tikėjausi stiprių, įsimintinų, išsiskiriančių charakterių. Deja, visi jie buvo paviršutiniški, kažkur matyti ir girdėti, nelabai įdomūs ir net gana nuobodūs.
Ir visgi negaliu nepaminėti to išskirtinio pasakojimo stiliaus, kurio tikrai neįmanoma nepastebėti skaitant šią knygą. Kartu ir labai keistas, bet ir visai intriguojantis ir tikrai originalus ir įsimenantis. Ar esat skaitę daug filosofinių detektyvų? Abejoju. Bet šis būtent toks ir buvo – mažiau psichologinis ir daugiau filosofinis. Savaip įdomus ir kartu toks, kurio daugiau neskaityčiau.
Ir nors „Pinklės pelenei“ manęs tikrai ypač nesužavėjo, labiau nuvylė negu patiko, bet esu tikra, kad ši knyga turi savo skaitytojų ratą. Tų skaitytojų, kurie mėgaujasi tokiu keistu rašymo stiliumi, tokiu originaliu bei viliojančiu siužetu, bei tokiomis neįdomiomis veikėjomis, nes žinau, kad vis tiek jose atranda kažką patinkančio.
Tad ši knyga puikiai tiks tiems, kurie mėgsta išskirtines, kitokias, keistas ir „nepritampančias“ knygas, nes „Pinklės pelenei“ būtent tokia ir yra. Knyga, kuri tikrai netelpa į jokius tradicinio detektyvo žanro rėmus. Knyga su savo aura. Tiesiog kitokia knyga.
„Pinklės pelenei“ – istorija apie dvi jaunas moteris – geriausias drauges – Do ir Mi. Pagrindinė knygos veikėja nubunda stipriai apdegusi veidą ir rankas. Praradusi atmintį ir išvaizdą, ji susitelkia į savo praeitį, tačiau negali suprasti, kas esanti. Ji negali susitaikyti su vienatve, tapatybe, nežinomybe. Kas ji? Paveldėtoja ar jos draugė? Žudikė ar auka? Tik vienas žmogus žino tiesą apie išdavystę tąnakt.
Jei atvirai, manęs nesužavėjo. Kaip iš tokio plono detektyvo, tikėjausi glausto, sukoncentruoto siužeto, stiprių veikėjų charakterių, ypač dinamiško veiksmo, geros intrigos ir kulminacijos. Deja... Iš viso to knyga pateisino tik pusę lūkesčių.
Siužetas tikrai glaustas, sukoncentruotas, be kažkokių papildomų nesvarbių detalių ir nuklydimų. Be to, originalus, nes detektyvuose panašių bent iki šiol nesu atradusi. Intriga taip pat visai puikiai išvystyta ir prikaustanti dėmesį. Gaila, kad visi pliusai ties čia ir baigiasi...
Kulminacija tikrai nebuvo wow – labai nuspėjama ir mano skoniui kiek per daug paprasta ir paviršutiniška. Dinamiškas veiksmas? Greičiau jokio veiksmo apskritai. Na, o kalbant apie veikėjus, o gal tiksliau veikėjas, tai taip pat nebuvo stiprioji knygos pusė. Veikėjų čia ypač mažai, tad tikėjausi stiprių, įsimintinų, išsiskiriančių charakterių. Deja, visi jie buvo paviršutiniški, kažkur matyti ir girdėti, nelabai įdomūs ir net gana nuobodūs.
Ir visgi negaliu nepaminėti to išskirtinio pasakojimo stiliaus, kurio tikrai neįmanoma nepastebėti skaitant šią knygą. Kartu ir labai keistas, bet ir visai intriguojantis ir tikrai originalus ir įsimenantis. Ar esat skaitę daug filosofinių detektyvų? Abejoju. Bet šis būtent toks ir buvo – mažiau psichologinis ir daugiau filosofinis. Savaip įdomus ir kartu toks, kurio daugiau neskaityčiau.
Ir nors „Pinklės pelenei“ manęs tikrai ypač nesužavėjo, labiau nuvylė negu patiko, bet esu tikra, kad ši knyga turi savo skaitytojų ratą. Tų skaitytojų, kurie mėgaujasi tokiu keistu rašymo stiliumi, tokiu originaliu bei viliojančiu siužetu, bei tokiomis neįdomiomis veikėjomis, nes žinau, kad vis tiek jose atranda kažką patinkančio.
Tad ši knyga puikiai tiks tiems, kurie mėgsta išskirtines, kitokias, keistas ir „nepritampančias“ knygas, nes „Pinklės pelenei“ būtent tokia ir yra. Knyga, kuri tikrai netelpa į jokius tradicinio detektyvo žanro rėmus. Knyga su savo aura. Tiesiog kitokia knyga.
April 18, 2021
Отже, перейду зразу до плюсів і мінусів видання:
+ Історія доволі нетривіальна, цікава розв‘язка (не те, щоб зовсім непередбачувана, та тільки це, ну і ще може маленький об‘єм не давали мені книгу кинути). Все, на цьому плюси закінчуються.
- Основним мінусом саме цього видання є дуже, як би то правильно виразитись, КОСТРУБАТИЙ переклад. Можу тільки роздумувати на тему, чи дійсно перекладали з мови-оригіналу (тобто французької), чи з якоїсь іншої; чи може весь текст пройшов обробку в Google Translate, і без будь-якої редактури пішов у друк; чи може українська просто не є рідною для перекладача. Переклад даного, наголошу, ХУДОЖНЬОГО твору є майже нечитабельним (я би ще закрила очі, якби non-fiction чи якийсь підручник). Саме це відштовхує від сприйняття тексту, губить твої думки під час прочитання (тому що, в певний момент ти задумуєшся над тим, щоб переварити в себе в голові «...коробку, хто на комоді лишив лікар...»(коробку, яку лишив лікар), «...я вже надивилась їх...» (надивилась на них), «...неначе відбувся м‘який розрив усіх моїх членів...»(досі не розумію, чи малось на увазі органи), слова-русизми, по типу «взаперті» (отак і написано, до буквочки), чи цілих абзаців, цитую: «Треба глузду не мати, щоб вірити, ніби вона могла не помітити одного поганого з‘єднання протягом трьох тижнів, прожитих там! У тому з‘єднанні можеш не сумніватись, як у Євангелії: воно було бездоганним!». Якщо хтось зрозумів суть абзацу - поясніть мені будь-ласка, бо я перечитувала разів з 4-5 і дійшла висновку, що то лижі не їдуть. Таких перлів там аж 176 сторінок. Якщо хочете побомбити - ю ар велкам, що називається.
- Окей, це психологічний детектив (як нам люб‘язно говорить обкладинка). В принципі, жанрова структура дотримана, тут придиратись не буду. Та ще декілька вагомих мінусів в самій розповіді є:
1. Книга написана так, ніби це не повноцінний роман, а стислий переказ, як такі, які ми в школі могли використовувати, щоб не читати 800 сторінок класики перед контрольною з літератури. Відчувалось, ніби для повноцінної розповіді з усіма введеними героями автору б додати так сторінок з 150-200 (дописати зав‘язку і розв‘язку, ускладнити героїв і довести їхні лінії до логічного завершення).
2. Герої. Ох, ні один з них не викликає ніяких емоцій. Взагалі. Який сенс тоді про них читати? (кажу ж, розв‘язку взнати мені хотілось).
3. У книзі присутні певні тригерні теми, які не зовсім пояснювані (на мою суб‘єктивну думку).
Зрештою, якщо колись вивчу французьку, може і перечитаю цей твір, а от зараз не рекомендую.
+ Історія доволі нетривіальна, цікава розв‘язка (не те, щоб зовсім непередбачувана, та тільки це, ну і ще може маленький об‘єм не давали мені книгу кинути). Все, на цьому плюси закінчуються.
- Основним мінусом саме цього видання є дуже, як би то правильно виразитись, КОСТРУБАТИЙ переклад. Можу тільки роздумувати на тему, чи дійсно перекладали з мови-оригіналу (тобто французької), чи з якоїсь іншої; чи може весь текст пройшов обробку в Google Translate, і без будь-якої редактури пішов у друк; чи може українська просто не є рідною для перекладача. Переклад даного, наголошу, ХУДОЖНЬОГО твору є майже нечитабельним (я би ще закрила очі, якби non-fiction чи якийсь підручник). Саме це відштовхує від сприйняття тексту, губить твої думки під час прочитання (тому що, в певний момент ти задумуєшся над тим, щоб переварити в себе в голові «...коробку, хто на комоді лишив лікар...»(коробку, яку лишив лікар), «...я вже надивилась їх...» (надивилась на них), «...неначе відбувся м‘який розрив усіх моїх членів...»(досі не розумію, чи малось на увазі органи), слова-русизми, по типу «взаперті» (отак і написано, до буквочки), чи цілих абзаців, цитую: «Треба глузду не мати, щоб вірити, ніби вона могла не помітити одного поганого з‘єднання протягом трьох тижнів, прожитих там! У тому з‘єднанні можеш не сумніватись, як у Євангелії: воно було бездоганним!». Якщо хтось зрозумів суть абзацу - поясніть мені будь-ласка, бо я перечитувала разів з 4-5 і дійшла висновку, що то лижі не їдуть. Таких перлів там аж 176 сторінок. Якщо хочете побомбити - ю ар велкам, що називається.
- Окей, це психологічний детектив (як нам люб‘язно говорить обкладинка). В принципі, жанрова структура дотримана, тут придиратись не буду. Та ще декілька вагомих мінусів в самій розповіді є:
1. Книга написана так, ніби це не повноцінний роман, а стислий переказ, як такі, які ми в школі могли використовувати, щоб не читати 800 сторінок класики перед контрольною з літератури. Відчувалось, ніби для повноцінної розповіді з усіма введеними героями автору б додати так сторінок з 150-200 (дописати зав‘язку і розв‘язку, ускладнити героїв і довести їхні лінії до логічного завершення).
2. Герої. Ох, ні один з них не викликає ніяких емоцій. Взагалі. Який сенс тоді про них читати? (кажу ж, розв‘язку взнати мені хотілось).
3. У книзі присутні певні тригерні теми, які не зовсім пояснювані (на мою суб‘єктивну думку).
Зрештою, якщо колись вивчу французьку, може і перечитаю цей твір, а от зараз не рекомендую.
February 6, 2017
Наче вчора було, так чітко пам’ятаю неймовірні враження від першого знайомства з Себастьяном Жапрізо — це була його й досі найкраща з-поміж прочитаного мною книга "Улюбленець жінок". Ой які неймовірні сюжетні перипетії там і який геть неочікуваний фінал! Потім мене розірвала на клапті "Дама в автомобілі в окулярах і з рушницею". Згодом я подивилася дві з трьох екранізацій цього твору й от думаю, що треба передивитися третю...
Щось захопиался спогадами, а маю ж розповісти про щойно прочитану "Пастку для Попелюшки", а не про давній досвід))) Що сказати: Жапрізо собі не зраджує. Заплутаний сюжет, невизначений фінал, купа емоцій, запитань, переживань (і моїх, і головної героїні) та дві недоспані ночі (рахувала свої, у героїні їх було більше))) — от моє коротке резюме. "Хто? Хто? Хто ж вона?" — мучилася я запитанням, перегортаючи сторінки. І... досі мучуся))) Бо Жапрізо, як справжній садист, не відкрив таємниці головної героїні. Так само не могла відповісти на це питання і вона сама, бо втратила пам’ять. Інші герої роману також досі, схоже, шукають відповіть на нього. І не знайдуть — будьте певні!
А от я наступні книги Жапрізо таки знайду. От тільки насолоджуся післясмаком від цієї — справжнє задоволення варто розтягувати...
Щось захопиался спогадами, а маю ж розповісти про щойно прочитану "Пастку для Попелюшки", а не про давній досвід))) Що сказати: Жапрізо собі не зраджує. Заплутаний сюжет, невизначений фінал, купа емоцій, запитань, переживань (і моїх, і головної героїні) та дві недоспані ночі (рахувала свої, у героїні їх було більше))) — от моє коротке резюме. "Хто? Хто? Хто ж вона?" — мучилася я запитанням, перегортаючи сторінки. І... досі мучуся))) Бо Жапрізо, як справжній садист, не відкрив таємниці головної героїні. Так само не могла відповісти на це питання і вона сама, бо втратила пам’ять. Інші герої роману також досі, схоже, шукають відповіть на нього. І не знайдуть — будьте певні!
А от я наступні книги Жапрізо таки знайду. От тільки насолоджуся післясмаком від цієї — справжнє задоволення варто розтягувати...
August 21, 2011
Sexy, erotic noir that references classic noir elements such as amnesia, a la Richard Neely’s “Shattered” and plastic surgery, like David Goodis’ “Dark Passage”.
“Trap For Cinderella” is about a spoiled rich girl who shacks up with her introverted childhood friend, shutting everyone else out until a nightmarish house fire kills one of them and disfigures the other, necessitating intense plastic surgery. Fights over the inheritance and blackmail schemes abound while we try to figure out which girl died in the fire and which one survived, raising endless questions about identity.
Sebastien Japrisot wrote brilliant suspense tales flavored with French New Wave erotica, giving it an original, modern spin. “Trap For Cinderella” will be out in theatres next year, but I’ll bet the film won’t be as sexy as the book.
“Trap For Cinderella” is about a spoiled rich girl who shacks up with her introverted childhood friend, shutting everyone else out until a nightmarish house fire kills one of them and disfigures the other, necessitating intense plastic surgery. Fights over the inheritance and blackmail schemes abound while we try to figure out which girl died in the fire and which one survived, raising endless questions about identity.
Sebastien Japrisot wrote brilliant suspense tales flavored with French New Wave erotica, giving it an original, modern spin. “Trap For Cinderella” will be out in theatres next year, but I’ll bet the film won’t be as sexy as the book.
August 15, 2019
Roman relu avec un grand plaisir... une bonne trentaine d'années après la première lecture. Et j'aime toujours ce genre de policiers (ce n'est pas exactement un policier, plutôt un drame à suspense) quand l'histoire est racontée avec une certaine délicatesse, un peu au ralenti, avec le calme trompeur des années soixante.
J'aime aussi le côté "musée de la langue française" quand on retrouve les mots qu'on n'utilise plus: un pull-over, le bachot, "je vais vous vider" (pour "mettre à la porte")...
Deux Japrisot relus relativement récemment, très envie de me mettre à relire les Boileau-Narcéjac...
J'aime aussi le côté "musée de la langue française" quand on retrouve les mots qu'on n'utilise plus: un pull-over, le bachot, "je vais vous vider" (pour "mettre à la porte")...
Deux Japrisot relus relativement récemment, très envie de me mettre à relire les Boileau-Narcéjac...
July 6, 2015
Εξαιρετικό βιβλίο με αγωνιώδης πλοκή που διάβασα μέσα σε 2 μέρες. Η ιστορία του μου θύμισε πολύ τις ιστορίες της μεγάλης Patricia Highsmith. Ένα σκοτεινό ψυχολογικό νουάρ γραμμένο σε πρώτο πρόσωπο, γεμάτο ανατροπές και αμφιβολίες. Αυτό όμως που λάτρεψα πιο πολύ είναι ότι μέχρι κ την τελευταία στιγμή, μέχρι και την τελευταία σελίδα αναρρωτιόμουν.... είσαι η Μισέλ ή η Ντομένικα;
September 5, 2014
outstanding!!! i really liked it very much!! i enjoyed douting every event till the last word of the book and being uncertainof every character till the end!! :)
July 25, 2018
Sis romanas buvo isleistas 1968 m. "Drasiuju keliu" serijoje kartu su B. Gordon "Adresatas nezinomas".
September 18, 2019
Ця історія починається як казка про те, що буває, коли у феї не одна похресниця, а одразу три, але дві з них — неулюблені. Три дівчинки — До, Мі і Ля — дружили з дитинства і нетерпляче чекали приїзду тітоньки Мідоля. Правда, Ля дуже рано померла, тож ця історія зовсім не про неї. А До і Мі змагалися за прихильність тітоньки, втім, в одної, здається, геть не було шансів. А згодом дівчатка виросли, одна поїхала — і стала жити життям багатої спадкоємиці, «золотої дівчинки» з обкладинок глянцю. А на другу чекало безрадісне життя у рідному містечку або ж нудна робота і тісна квартирка у Парижі, якщо пощастить переїхати.
Але що, якби улюбленою похресницею феї стала інша дівчина? Невже тоді її життя було б таким самим чудесним, як у тої, за ким вона потай слідкує? О, вона би точно зуміла скористатися всіма перевагами красивого життя значно розумніше і достойніше! Вона би стала кращою версією її, тієї другої.
Кажуть, коли дуже чогось хочеш, немає нічого неможливого. Особливо коли в дію вступає заздрість — потужне і руйнівне почуття. «Пастка для Попелюшки» — це історія про те, на що може перетворитися заздрість, виплекана з дитинства, до чого призводить бажання бути кимось іншим — до слова, цілком природне в певному віці, якщо ним не зловживати.
Після страшної трагедії, яка сталася з дівчатами, одна померла, а друга вижила, але тільки тілом. Її особистість проковтнула дуже сильна амнезія. Дівчина пригадує певні фрагменти з дитинства, але не пам’ятає ні родичів, ні друзів, ні кавалерів, ні обставин недавнього життя. З одного боку — це болісний момент, коли не можеш пригадати себе. З іншого — це чудовий шанс почати життя з чистого життя. Особливо, якщо ти не та, ким збираєшся бути: через амнезію, опіки й пластичні операції ніхто не здивується, що ти поводишся якось інакше. Але що, якщо ти саме та, хоча й не пам’ятаєш себе? Хто ти — До чи Мі — залежить лише від того, що розкажуть тобі люди і як ти вирішиш сама. Бо всередині ти не почуваєшся жодною з них і водночас ними обома.
Себастьєну Жапрізо вдалося майстерно заплутати не лише читачів, але й самих героїв. Хто вона — та, що вижила? Хто всі ці люди з її оточення? Кому можна вірити, кому — довіряти? Головна героїня роману, ця умовна Попелюшка у чарівних черевичках тітоньки Мідоля, почувається як жертва ґазлайтинґу, ефект якого підсилено втратою пам’яті. І скидається на те, що ким би вона не виявилася, в очах світу вона буде винною, до того ж через плутатину в особистості втратить останній подарунок тітоньки Мідоля. А може, навпаки? Може ця остаточна втрата себе і буде для неї звільненням?
Здавалося б, дуже жіноча історія про стереотипно жіночу заздрість та її руйнівні наслідки. І справді, сюжетом тут рулять жінки: заможна і владна «фея-хрещена», її помічниця і «няня-наглядачка» для розбещеної Мі Жанна, «бідна родичка» До… Чоловіки тут не головні, але несуть приховану загрозу. Лікарі явно чогось не договорюють. Кавалери дозволяють собі надто багато і мають замашки тиранів. Незнайомці виявляються знайомими з минулого життя носіями небезпечних таємниць. Ні — від чоловіків, які на перший погляд здаються неважливими, не варто чекати нічого хорошого.
Не кожній Попелюшці судилося зустріти прекрасного принца, декотрі (які надто ж самі не настільки невинні і чисті, як казкова героїня) приречені на лиходіїв. Жапрізо ніби попереджає: якою б ти багатою, розумною, впливовою, яскравою і хитрою не була, шанс на те, що уже десь чатує чоловік, який готує на тебе пастку, досить високий. Тому стережися, Попелюшко.
Але що, якби улюбленою похресницею феї стала інша дівчина? Невже тоді її життя було б таким самим чудесним, як у тої, за ким вона потай слідкує? О, вона би точно зуміла скористатися всіма перевагами красивого життя значно розумніше і достойніше! Вона би стала кращою версією її, тієї другої.
Кажуть, коли дуже чогось хочеш, немає нічого неможливого. Особливо коли в дію вступає заздрість — потужне і руйнівне почуття. «Пастка для Попелюшки» — це історія про те, на що може перетворитися заздрість, виплекана з дитинства, до чого призводить бажання бути кимось іншим — до слова, цілком природне в певному віці, якщо ним не зловживати.
Після страшної трагедії, яка сталася з дівчатами, одна померла, а друга вижила, але тільки тілом. Її особистість проковтнула дуже сильна амнезія. Дівчина пригадує певні фрагменти з дитинства, але не пам’ятає ні родичів, ні друзів, ні кавалерів, ні обставин недавнього життя. З одного боку — це болісний момент, коли не можеш пригадати себе. З іншого — це чудовий шанс почати життя з чистого життя. Особливо, якщо ти не та, ким збираєшся бути: через амнезію, опіки й пластичні операції ніхто не здивується, що ти поводишся якось інакше. Але що, якщо ти саме та, хоча й не пам’ятаєш себе? Хто ти — До чи Мі — залежить лише від того, що розкажуть тобі люди і як ти вирішиш сама. Бо всередині ти не почуваєшся жодною з них і водночас ними обома.
Себастьєну Жапрізо вдалося майстерно заплутати не лише читачів, але й самих героїв. Хто вона — та, що вижила? Хто всі ці люди з її оточення? Кому можна вірити, кому — довіряти? Головна героїня роману, ця умовна Попелюшка у чарівних черевичках тітоньки Мідоля, почувається як жертва ґазлайтинґу, ефект якого підсилено втратою пам’яті. І скидається на те, що ким би вона не виявилася, в очах світу вона буде винною, до того ж через плутатину в особистості втратить останній подарунок тітоньки Мідоля. А може, навпаки? Може ця остаточна втрата себе і буде для неї звільненням?
Здавалося б, дуже жіноча історія про стереотипно жіночу заздрість та її руйнівні наслідки. І справді, сюжетом тут рулять жінки: заможна і владна «фея-хрещена», її помічниця і «няня-наглядачка» для розбещеної Мі Жанна, «бідна родичка» До… Чоловіки тут не головні, але несуть приховану загрозу. Лікарі явно чогось не договорюють. Кавалери дозволяють собі надто багато і мають замашки тиранів. Незнайомці виявляються знайомими з минулого життя носіями небезпечних таємниць. Ні — від чоловіків, які на перший погляд здаються неважливими, не варто чекати нічого хорошого.
Не кожній Попелюшці судилося зустріти прекрасного принца, декотрі (які надто ж самі не настільки невинні і чисті, як казкова героїня) приречені на лиходіїв. Жапрізо ніби попереджає: якою б ти багатою, розумною, впливовою, яскравою і хитрою не була, шанс на те, що уже десь чатує чоловік, який готує на тебе пастку, досить високий. Тому стережися, Попелюшко.
May 2, 2018
Sofoklis 2016m. Vilnius 175psl. ⭐5/5
"Kvapą gniaužiantis detektyvas apie pavogtą tapatybę, apgavystes ir beribį godumą" - sakinys ant knygos viršelio. Ir aš su juo sutinku visu šimtu procentų!
Nuo pat pirmų puslapių, istorija įtraukia taip, jog iš kart supranti, kad knygos nepadėsi į šalį kol neperskaitysi iki pabaigos.
Pirmiausia užkliūva išskirtinis rašymo stilius (užkliūva - gerąja prasme 😊). Nors kiekvienas autorius turi savo braižą, bet šis gan ryškiai išsiskiria iš kitų - jokių bereikalingų aprašymų ar pamąstymų. Viskas "išklojama" tiesiai šviesiai ir be užuolankų. Turbūt dėl to knyga tokia plona (tik 175psl.), bet man patiko... labai patiko! Tiesiog "pagavo" mane nuo pirmų sakinių.
Kartą, labai seniai, gyveno trys mergaitės. Pirmoji buvo vardu Mi, antroji - Do, trečioji - La. ...Pati gražiausia iš visų - Mi, pati protingiausia - Do, o La netrukus mirs.
Psichologinis trileris. Istorija apie beprotybę... kaip reikia nekęsti, norėti, pavydėti kitam, kad užsidėtum degantį drabužį sau ant veido?
Dvi merginos - viena miršta, viena išgyvena, bet praranda atmintį. Kuri yra kuri? Jei net išgyvenusioji nesupranta kas ji iš tiesų. Ar grįš atmintis? Ar paaiškės kas iš tiesų nutiko?
Pasakojama išgyvenusios merginos akimis, kai mintys šokinėja, trūkčioja, o kartais skrieja dideliu greičiu, kad atrodo nespėsi pagauti. Ta nežinomybė, baimė, tuštuma susipina į mistišką detektyvą (sakyčiau net aštraus siužeto triletį). Autorius žaidžia su skaitytoju kaip tik nori. Jau atrodo dėlionė pradeda dėliotis ir viskas tuoj pat vėl sumaišoma, tad iki pat galo nesi tikras dėl nieko. Įdomiausia tai, kad skaitytojas tarsi susitapatina su pagrindine veikėja. Ji nieko apie save nežino ir bando tai išsiaiškinti, kaip ir skaitytojas. Manau tas bendrumo jausmas suteikia kūriniui mistiškumo. O dar kai pagalvoji, jog viskas vyksta dvidešimto amžiais pradžioje, tai istorijai prideda papildomo žavesio. Žinoma, tai subjektyvi mano nuomonė, nes pastaruoju metu mane būtent domina šis laikotarpis. 🤗
Pirmasis šios knygos leidimas išleistas 1962m. Beje yra pastatyti ir keli filmai: 1965m ir 2013m. Tad dabar nekantrauju kaip noriu juos pamatyti. 😍
"Kvapą gniaužiantis detektyvas apie pavogtą tapatybę, apgavystes ir beribį godumą" - sakinys ant knygos viršelio. Ir aš su juo sutinku visu šimtu procentų!
Nuo pat pirmų puslapių, istorija įtraukia taip, jog iš kart supranti, kad knygos nepadėsi į šalį kol neperskaitysi iki pabaigos.
Pirmiausia užkliūva išskirtinis rašymo stilius (užkliūva - gerąja prasme 😊). Nors kiekvienas autorius turi savo braižą, bet šis gan ryškiai išsiskiria iš kitų - jokių bereikalingų aprašymų ar pamąstymų. Viskas "išklojama" tiesiai šviesiai ir be užuolankų. Turbūt dėl to knyga tokia plona (tik 175psl.), bet man patiko... labai patiko! Tiesiog "pagavo" mane nuo pirmų sakinių.
Kartą, labai seniai, gyveno trys mergaitės. Pirmoji buvo vardu Mi, antroji - Do, trečioji - La. ...Pati gražiausia iš visų - Mi, pati protingiausia - Do, o La netrukus mirs.
Psichologinis trileris. Istorija apie beprotybę... kaip reikia nekęsti, norėti, pavydėti kitam, kad užsidėtum degantį drabužį sau ant veido?
Dvi merginos - viena miršta, viena išgyvena, bet praranda atmintį. Kuri yra kuri? Jei net išgyvenusioji nesupranta kas ji iš tiesų. Ar grįš atmintis? Ar paaiškės kas iš tiesų nutiko?
Pasakojama išgyvenusios merginos akimis, kai mintys šokinėja, trūkčioja, o kartais skrieja dideliu greičiu, kad atrodo nespėsi pagauti. Ta nežinomybė, baimė, tuštuma susipina į mistišką detektyvą (sakyčiau net aštraus siužeto triletį). Autorius žaidžia su skaitytoju kaip tik nori. Jau atrodo dėlionė pradeda dėliotis ir viskas tuoj pat vėl sumaišoma, tad iki pat galo nesi tikras dėl nieko. Įdomiausia tai, kad skaitytojas tarsi susitapatina su pagrindine veikėja. Ji nieko apie save nežino ir bando tai išsiaiškinti, kaip ir skaitytojas. Manau tas bendrumo jausmas suteikia kūriniui mistiškumo. O dar kai pagalvoji, jog viskas vyksta dvidešimto amžiais pradžioje, tai istorijai prideda papildomo žavesio. Žinoma, tai subjektyvi mano nuomonė, nes pastaruoju metu mane būtent domina šis laikotarpis. 🤗
Pirmasis šios knygos leidimas išleistas 1962m. Beje yra pastatyti ir keli filmai: 1965m ir 2013m. Tad dabar nekantrauju kaip noriu juos pamatyti. 😍
April 13, 2019
Психологический-триллер щекоча нервишки, заставляет каждого читателя поломать голову. Если вы думаете, что разгадка перед носом - вы абсолютно бездарны в детективах и ваша дедукция нулевая.
Страшная история, полная психологической напряженности и отсылка к редкой болезни “Диссоциати́вное расстро́йство иденти́чности”, проще говоря непрофессиональным языком - раздвоение личности. Когда у тебя нарушение психических функций, ты мало что можешь сам понять, не говорят уже о врачах. Тут нужен иной подход. И Жапризо его идеально демонстрирует.
В ночь, когда все мирно спали, случился жуткий пожар. Выжила только одна. Сидя на лестнице, с ожогом рук и лица, никто не мог определить - кто она. Ми или До?
Приходя в себя, лежа на больничной койке, имея совершенно другую внешность, у нее стоял вопрос: “Кто я такая?”. Избалованная Ми, чьи наследство велико для всех остальных?! Но почему ей кажется, что это подстава, и Ми сгорела при страшном пожаре, ведь, она помнит себя как До?! Или ей это только кажется?
Внутри героини борется добро и зло. Она жертва или убийца? Может быть, и то, и другое?! Что могло породить такое преступление? Зависть или отчаяние?
Жапризо очень контрастно показывает нам всю картину, позволяя читателю самому запутаться в удушающем канате. Сможет ли девушка узнать всю правду вместе с читателем? Детектив полон неожиданных поворотов, которые на первый взгляд покажутся очевидными. Отнюдь, это не так. С каждым новым фактом появляется резкий поворот, который показывает картинку в новом цвете.
Прекрасный детектив, с женским снобизмом. Читать. Читать. Читать.
Страшная история, полная психологической напряженности и отсылка к редкой болезни “Диссоциати́вное расстро́йство иденти́чности”, проще говоря непрофессиональным языком - раздвоение личности. Когда у тебя нарушение психических функций, ты мало что можешь сам понять, не говорят уже о врачах. Тут нужен иной подход. И Жапризо его идеально демонстрирует.
В ночь, когда все мирно спали, случился жуткий пожар. Выжила только одна. Сидя на лестнице, с ожогом рук и лица, никто не мог определить - кто она. Ми или До?
Приходя в себя, лежа на больничной койке, имея совершенно другую внешность, у нее стоял вопрос: “Кто я такая?”. Избалованная Ми, чьи наследство велико для всех остальных?! Но почему ей кажется, что это подстава, и Ми сгорела при страшном пожаре, ведь, она помнит себя как До?! Или ей это только кажется?
Внутри героини борется добро и зло. Она жертва или убийца? Может быть, и то, и другое?! Что могло породить такое преступление? Зависть или отчаяние?
Жапризо очень контрастно показывает нам всю картину, позволяя читателю самому запутаться в удушающем канате. Сможет ли девушка узнать всю правду вместе с читателем? Детектив полон неожиданных поворотов, которые на первый взгляд покажутся очевидными. Отнюдь, это не так. С каждым новым фактом появляется резкий поворот, который показывает картинку в новом цвете.
Прекрасный детектив, с женским снобизмом. Читать. Читать. Читать.
August 8, 2021
Having enjoyed Japrisot's "A Very Long Engagement" and learnt that he is known in his native France as a crime writer, I plumped for this thin volume that on the cover compared him to Georges Simenon. Now, having read the book, I can say that he is not a patch on Simenon. However, the mention of Simenon may have led me to expect something similar to Simenon's non-Maigret books that are also under 200 pages long. With me, reading often boils down to expectations.
This is a clever and complicated story written up with alternate chapters from the first-person narrator and the author. Clever it is, I acknowledge, but it left me cold, unfeeling: the characters are all unpleasant, I don't care whether they live or die. With Simenon I do care. He writes about the ordinary man, an underdog while Japrisot in this book at least writes about rich people and greed. I might though read another Japrisot's novel. Few have been translated into English, I understand.
Later I discovered another review of the book on GR - just one other! - and that was surprisingly positive, so I went back to page 1 and read the novel all over again. The surprising thing is that it is not at all boring because you know it all, as it may be with other novels. It is so complex - you are following other people's thinking - that it is interesting even on a second read. Alas, I cannot say this changed my opinion. The novel is still cold and calculated, as the murder was. But admittedly, it is clever. Recommended. You may even like it more than I did.
This is a clever and complicated story written up with alternate chapters from the first-person narrator and the author. Clever it is, I acknowledge, but it left me cold, unfeeling: the characters are all unpleasant, I don't care whether they live or die. With Simenon I do care. He writes about the ordinary man, an underdog while Japrisot in this book at least writes about rich people and greed. I might though read another Japrisot's novel. Few have been translated into English, I understand.
Later I discovered another review of the book on GR - just one other! - and that was surprisingly positive, so I went back to page 1 and read the novel all over again. The surprising thing is that it is not at all boring because you know it all, as it may be with other novels. It is so complex - you are following other people's thinking - that it is interesting even on a second read. Alas, I cannot say this changed my opinion. The novel is still cold and calculated, as the murder was. But admittedly, it is clever. Recommended. You may even like it more than I did.
October 6, 2022
The overall idea was interesting, but I didn't care much about the characters.
Displaying 1 - 30 of 156 reviews