Іван Котляревський. Вибрані твори

by Ivan Kotliarevsky, Іван Котляревський

Серія Yaka ШКОЛА від Yakaboo Publishing представляє вибрані твори першого класика нової української літератури — Івана Котляревського. Примірник його «Енеїди» був навіть у бібліотеці Наполеона, а п’єси користуються величезною популярністю і сьогодні. Персонажі Котляревського впізнавані своєю неповторністю і харизматичністю, вони схиляють читачів до себе і відкривають шлях до нової сторінки української літератури. До вашої уваги два найвідоміші твори Івана Котляревського: «Енеїда» і «Наталка Полтавка».

296 pages, Hardcover

Published January 1, 2023

About the author

Poet and playwright; the ‘founder’ of modern Ukrainian literature. After studying at the Poltava Theological Seminary (1780–9), he worked as a tutor at rural gentry estates, where he became acquainted with folk life and the peasant vernacular, and then served in the Russian army (1796–1808). In 1810 he became the trustee of an institution for the education of children of impoverished nobles. In 1812 he organized a Cossack cavalry regiment to fight Napoleon Bonaparte and served in it as a major (see Ukrainian regiments in 1812). He helped stage theatrical productions at the Poltava governor-general's residence and was the artistic director of the Poltava Free Theater (1812–21). From 1827 to 1835 he directed several philanthropic agencies.

Іван Котляревський - український письменник, поет, драматург, зачинатель сучасної української літератури, громадський діяч. Підтримував зв'язки з декабристами. Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою.

Творчість Котляревського має основоположне значення в іс­торії становлення нової української літературної мови. В умо­вах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови його поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мов­лення народу, започаткували новий етап фор­мування літературної мови.

Reviews

[Yuliia Koval · Rating 5 out of 5]

Це буквально одна з найпозитивніших книг за все моє читацьке життя! "Наталка Полтавка" потішила хеппі-ендом і простою народною мудрістю ("знайся кінь з конем, а віл з волом"). А "Енеїда" - це так соковито, смачно і смішно, що цей твір ніколи не перестане вражати, смішити, тішити і надихати. Ми щасливі, що маємо ТАКУ класику!

На перечитування Котляревського надихнув Ростислав Семків, і мушу визнати, що з його коментарями "Енеїда" читається значно глибше, ніж у школі. Бо "Енеїда" - це не лише про багатство мови, побуту і культури. "Енеїда" - це в першу чергу "замаскована сміхом пам'ять", адже "Котляревський, скориставшись комічною формою, протягнув у літературу заборонений образ, ще й намітив йому позитивну перспективу дальшої присутності":
"Енею годі вже журитись,
Од його має розплодитись
Великий і завзятий рід;
Всім світом буде управляти,
По всіх усюдах воювати,
Підверне всіх собі під спід".

1775 рік - зруйновано Запорізьку Січ.
1783 рік - закріпачення колишньої Гетьманщини.
1798 рік - вихід перших частин "Енеїди".
Тому-то мене абсолютно не бентежить "безпробудне" пияцтво троянців/козаків чи їх легковажність у ставленні до жінок. Бо не могли вони бути описані як герої за тих умов (зрештою, над олімпськими богами Котляревський тішиться з таким же завзяттям). І тим не менш, Котляревському вдається щось неймовірне:
"Так вічной пам'яти бувало
У нас в Гетьманщині колись,
Так просто війско шиковало,
Не знавши: стій, не шевелись;
Так славниї полки козацькі
Лубенський, Гадяцький, Полтавський
В шапках було, як мак цвітуть.
Як грянуть, сотнями ударять,
Перед себе списи наставлять,
То мов мітлою все метуть".

При цьому Котляревський описує троянців як справді гарних та відданих воїнів, які попри всю свою легковажність дуже швидко можуть зібратися і дати відсіч ворогу:
"Де общеє добро в упадку,
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинность ісправлять" (про відважних Низа та Евріала).
При цьому Котляревський аж ніяк не романтизує війну:
"Війна в кровавих ризах тут;
За нею рани, смерть, увіччя,
Безбожность і безчоловіччя
Хвіст мантії її несуть".
Але ж ми знаємо, за що боролися троянці/козаки - за власне царство/державу. Тому хоч як Котляревському не подобається писати про війну, та не писати він не може.

А окрім того, що троянці гарні воїни, вони ще й здібні до освіти. Ось як описується момент, коли Еней муштрує троянців до вивчення латини:
"Еней від них не одступався,
Тройчаткою всіх приганяв;
І хто хоть трохи ліновався,
Тому субітки і давав.
За тиждень так лацину взнали,
Що вже з Енеєм розмовляли
І говорили все на ус:
Енея звали Енеусом,
Уже не паном — домінусом,
Себе ж то звали — троянус".

Сам факт написання "Енеїди" українською підносив нашу мову і культуру на рівень інших європейських мов та культур. А що вже українська мова у Котляревського прекрасна, то це дійсно шедевр!
"Борщів як три не поденькуєш,
На моторошні засердчить;
І зараз тяглом закишкуєш,
І в буркоті закендюшить".
Українська мова прекрасно вписується і в експерименти, як-от вище приведений фрагмент макабричної мови, і для ламаної латини, яка навдивовижу органічно сприймається, і для українізації деяких античних героїв - Еней Анхізович, Агамемноненко тощо. І я навіть трохи шкодую, що я не філолог і не етнограф, щоб поринути у цей текст професійно глибоко.

А скільки у цій книжці любові до українського! Прості українські речі подаються не інакше як царські подарунки:
"Латин по царському звичаю
Енею дари одрядив:
Лубенського шмат короваю,
Корито опішнянських слив,
Горіхів київських смажених,
Полтавських пундиків пряжених
І гусячих п'ять кіп яєць;
Рогатого скота з Лип'янки,
Сивухи відер з п'ять Будянки,
Сто решетилівських овець".

Взагалі, Котляревського особливо приємно читати тим, що він майстерно переплітає свої думки з народними піснями і прислів'ями:
"Коли чого в руках не маєш,
То не хвалися, що твоє;
Що буде, ти того не знаєш,
Утратиш, може, і своє.
Не розглядівши, кажуть, броду,
Не лізь прожогом перший в воду,
Бо щоб не насмішив людей.
І перше в волок подивися,
Тогді і рибою хвалися;
Бо будеш йолоп, дуралей".

А ще у нього іноді такі приємні прості сентенції, що неможливо не посміхнутися читаючи, наприклад, ось такий мудрий рецепт виходу з безнадійної ситуації:
"Чим більш журитися — все гірше,
Заплутаєшся в лісі більше,
Покинь лиш горе і заплюй.
Піди вкладися гарно спати,
А послі будеш і гадати,
Спочинь та вже тогді міркуй!"

Окремо не можу не прокоментувати історію з Дідоною, яка тригерить багатьох читачів. Якщо її сприймати як трагедію, то можна побачити, що таке трактування різко контрастує із загальним образом активної, рішучої жінки у Котляревського:
"Коли жінки де замішались
І їм ворочати дадуть;
Коли з розказами втаскались
Та пхикання ще додадуть,
Прощайсь навік тогді з порядком,
Пішло все к чорту неоглядком,
Жінки поставлять на своє".
Тому для мене більш органічно трактувати образ Дідони як застереження:
"Енея так вона любила,
Що аж сама себе спалила,
Послала душу к чорту в ад".
Зрештою, це було рішення самої Дідони - саме таким чином відреагувати на втечу Енея. І лише коли Дідона зустрічає Енея у пеклі, тільки тоді вона точно розуміє, якої помилки припустилася і уже тепер дає Енею гідну відсіч:
"Йому ж: Дидона наодріз
Сказала: "К чорту убирайся,
На мене більш не женихайся...
Не лізь! Бо розіб'ю і ніс!"
Тож недаремно Семків називає Котляревського першим українським автором-феміністом.

Ну і пекло, класика:
"Тут всякиї були цехмистри,
І ратмани, і бургомистри,
Судді, підсудки, писарі,
Які по правді не судили
Та тілько грошики лупили
І одбирали хабарі".
Цікаво читати про майбутнє Возного з "Наталки Полтавки", який всю п'єсу бісив своєю мовою і так журився тим, що хабарі стало важче брати...
Москалі хоч поки і не в пеклі, але також знайшли свій образ: "Москаль — бодай би не козою замекекекав з бородою".

І звісно ж почесне місце у творі займає елегантна літературна помста як витончений спосіб захисту авторського права тих часів:
"Якусь особу мацапуру
Там шкварили на шашлику,
Гарячу мідь лили за шкуру
І розпинали на бику.
Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибитку,
Чужеє оддавав в печать;
Без сорома, без бога бувши
І восьму заповідь забувши,
Чужим пустився промишлять".

І як завжди, для податків теж знайшлося місце - в епізоді підготовки латинців до війни, коли вони "взяли подимне од дворів". Ну прямо праобраз військового збору у Котляревського вийшов!

Конкретно щодо видання. Дійсно, дуже дивні примітки: очевидні слова розжовуються без потреби, а неочевидні - кинуті без пояснень. Відкривши перше-ліпше видання в інтернеті з нормальними примітками, я зрозуміла, що текст міг би розкритися значно краще. Але звісно, все залежить від цілей читання: якщо виключно знайомство з текстом, то і без приміток ок. Просто Котляревський настільки геніально пише, що в цілому нерозуміння окремих слів не дуже й то заважає. Проте абсолютно точно бракує передмови/ключей для розуміння тексту (мені от пощастило мати під рукою коментарі Семківа). Все ж таки це класика, яку потрібно подавати з належною повагою до відстані між читачем і текстом.

[bookslayer · Rating 4 out of 5]

До тексту питань нема, але зноски мене підбішували. Укладачі вважають, що слово "підкрепившись" треба пояснити (це "підкріпившись" - так, дуже важко зрозуміти що мається на увазі), але на тій самій сторінці є слова "клейноди", "короговка", "ятровка", "бівака", "чинч". Краще би взагалі не було ніяких зносок! А ще краще було б зробити видання, де їх по десятку на сторінці.