What do you think?
Rate this book
Хронос
Футурологічний роман із винятково ефектним сюжетом і прискіпливо-болісним поглядом на світ найновіших технологій та одвічних людських спокус. Події роману беруть початок 2040 року, коли новий науковий винахід кардинально змінює долі людей. За образом космополітичного суспільства у новій книзі молодого письменника проступає віртуозна проекція на сучасну Україну.
200 pages, Hardcover
First published January 1, 2011
1 person is currently reading
60 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 13 of 13 reviews
March 16, 2024
Сподобалося, не зважаючи на дещо релігійний підтекст фіналу. Весь сюжет розкладено на низку окремих дуже коротких історій розкладених в часі, які, хоч безпосередньо і не перетинаються, та мають спільне вирішення. Дуже легко читається, за це добирає від мене півзірочки, які спершу я зняла за кількість різних імен, які не могла вкласти в своїй голові.
July 7, 2025
моє перше знайомство з автором. мені досить сподобалось, читається за два дні, не зважаючи на деяку банальність сюжету - мені було цікаво і хотілось дочитати. кінець мені сподобався менше, але загалом автор заінтригував почитати ще щось.
February 16, 2020
Це неймовірно!
May 21, 2019
Що є найважливішим ресурсом, яким може керувати людина? Тим ресурсом, володіння яким дає найбільше можливостей, тим ключем, який відкриває перед людиною всі двері, тим філософським каменем, який перетворює ідею в дію. Фізична сила? Ні, ми не живемо в первісному суспільстві й вміння зробити щось силою м'язів давно втратило свою цінність. Гроші? Ні, вони лише кількісний показник вміння людини накопичувати ресурси, але вони не дають головного. Розум? Але чи є розумний щасливим? Чи здатний він лише своїм розумом здобути все чого забажає. Насправді, ні.
Час. Ось найголовніший ресурс, та першопричина всього, що дозволяє людині здобути і силу, і розум, і гроші. Яким би багатим ти не був, а якщо наприкінці життя захочеш стати ще й розумним — навряд чи зможеш досягнути рівня вченого. Сила теж не приходить просто так. Хочеш мати сталеві м'язи й руками гнути підкови — вклади в це свій час, багато, дуже багато часу, та і після того маєш підживлювати свою силу часом. Але якщо ти володієш часом, от тоді ти по справжньому багатий, ти можеш використати його як захочеш. У твоїх силах витратити його на досягнення якоїсь важливої для тебе мети, чи просто розтратити щодня проживаючи одні й ті ж самі прісні моменти. Але твій час належить тобі й тільки тобі, ніхто не може його в тебе відібрати не відбираючи твого життя.
Чи може? Тарас Антипович в "Хроносі" міркує саме про це. Що станеться з нами, якщо люди зможуть обмінюватися часом, якщо час стане товаром який будуть купувати, продавати чи просто викрадати. Як тоді зміниться наш світ, в якому більше не буде нічого питомо твого, нічого що не можна забрати проти твоєї волі. Насправді, ця тема надзвичайно популярна у багатьох письменників. Ті ж Орвел і Бредбері писали про схожі речі, про те, що буде з суспільством, якщо у нього забрати особисту свободу, власну думку, можливість читати, розвиватися, думати. Антипович в "Хроносі" теж виступає в якось такого собі антиутопіста, проте моделює суспільство, в якого замість свободи відібрали час. І, чесно кажучи, це доволі страшна модель. Я б точно не хотів жити в такому суспільстві, де в будь-який момент у тебе можуть відібрати скількись років життя. Автор концентрується саме на змалюванні можливої поведінки людей здатних накачувати себе "додатковим часом", проте я спробував для себе задатися дещо іншим питанням. Що з цим робити в глобальному сенсі? Противитися технічному прогресу який може колись знищити все людство, або, що ще гірше — призвести його до тотальної несвободи? Чи може краще змінювати своє ставлення одне до одного і до світу навколо нас? Змінювати так, щоб при винаході найнебезпечніших речей ми в першу чергу думали як їх застосувати на благо людства, а не для знищення одне одного
Час. Ось найголовніший ресурс, та першопричина всього, що дозволяє людині здобути і силу, і розум, і гроші. Яким би багатим ти не був, а якщо наприкінці життя захочеш стати ще й розумним — навряд чи зможеш досягнути рівня вченого. Сила теж не приходить просто так. Хочеш мати сталеві м'язи й руками гнути підкови — вклади в це свій час, багато, дуже багато часу, та і після того маєш підживлювати свою силу часом. Але якщо ти володієш часом, от тоді ти по справжньому багатий, ти можеш використати його як захочеш. У твоїх силах витратити його на досягнення якоїсь важливої для тебе мети, чи просто розтратити щодня проживаючи одні й ті ж самі прісні моменти. Але твій час належить тобі й тільки тобі, ніхто не може його в тебе відібрати не відбираючи твого життя.
Чи може? Тарас Антипович в "Хроносі" міркує саме про це. Що станеться з нами, якщо люди зможуть обмінюватися часом, якщо час стане товаром який будуть купувати, продавати чи просто викрадати. Як тоді зміниться наш світ, в якому більше не буде нічого питомо твого, нічого що не можна забрати проти твоєї волі. Насправді, ця тема надзвичайно популярна у багатьох письменників. Ті ж Орвел і Бредбері писали про схожі речі, про те, що буде з суспільством, якщо у нього забрати особисту свободу, власну думку, можливість читати, розвиватися, думати. Антипович в "Хроносі" теж виступає в якось такого собі антиутопіста, проте моделює суспільство, в якого замість свободи відібрали час. І, чесно кажучи, це доволі страшна модель. Я б точно не хотів жити в такому суспільстві, де в будь-який момент у тебе можуть відібрати скількись років життя. Автор концентрується саме на змалюванні можливої поведінки людей здатних накачувати себе "додатковим часом", проте я спробував для себе задатися дещо іншим питанням. Що з цим робити в глобальному сенсі? Противитися технічному прогресу який може колись знищити все людство, або, що ще гірше — призвести його до тотальної несвободи? Чи може краще змінювати своє ставлення одне до одного і до світу навколо нас? Змінювати так, щоб при винаході найнебезпечніших речей ми в першу чергу думали як їх застосувати на благо людства, а не для знищення одне одного
August 31, 2021
Схоже, Кайрос мене побрав
Зазвичай, я записую свої думки про книгу через пару днів чи тиждень після її прочитання, тільки ж в якийсь момент щось не склалося і я успішно забив на все на добру трійку місяців. Коли прийшов час, щось все-таки написати, зрозумів, що майже нічого не пам’ятаю. Довелося напружитись, щоб дістати хоч декілька спогадів, але вилов вийшов не великий.
Можливо, це лише моя особиста проблема, що нічого не відклалося, бо я дуже не люблю збірки коротких історій, а Хронос — якраз наче саме така збірка. У нас тут купа персонажів, що можуть більше не з’явитися, та різноманітних ситуацій, що якось пов’язані між собою (хоча це не точно), тому піймати ритм важко: якихось 200 сторінок, а читалося довго й нудно.
Не знаю кому й порадити цю книгу, однак вона не погана. В ній досить багато цікавих й оригінальних ідей. Так, мораль проста як двері: цінуйте й бережіть час та все таке інше, а втім, за фантазію мое увожение. З іншого боку, не впевнений, чи я волів бачити напівлюдей-напів*insert any animal here* в такому романі, які помітно виділяються на фоні, наче вони не при місці. Своєю чергою це дозволило розширити проблематику, проте деталі десь у заблокованій ділянці мозку — вже не відшукаю.
Не знаю чи автор ще збирається щось писати, бо після цієї роботи виданої у 2011-у році є лише одна 2016-го, теж з не високим “рейтингом”. Потенціал присутній, тому хотілося б підтримати та побачити новинку. Але й попрацювати над сюжетною складовою, очевидно, трохи треба.
Зазвичай, я записую свої думки про книгу через пару днів чи тиждень після її прочитання, тільки ж в якийсь момент щось не склалося і я успішно забив на все на добру трійку місяців. Коли прийшов час, щось все-таки написати, зрозумів, що майже нічого не пам’ятаю. Довелося напружитись, щоб дістати хоч декілька спогадів, але вилов вийшов не великий.
Можливо, це лише моя особиста проблема, що нічого не відклалося, бо я дуже не люблю збірки коротких історій, а Хронос — якраз наче саме така збірка. У нас тут купа персонажів, що можуть більше не з’явитися, та різноманітних ситуацій, що якось пов’язані між собою (хоча це не точно), тому піймати ритм важко: якихось 200 сторінок, а читалося довго й нудно.
Не знаю кому й порадити цю книгу, однак вона не погана. В ній досить багато цікавих й оригінальних ідей. Так, мораль проста як двері: цінуйте й бережіть час та все таке інше, а втім, за фантазію мое увожение. З іншого боку, не впевнений, чи я волів бачити напівлюдей-напів*insert any animal here* в такому романі, які помітно виділяються на фоні, наче вони не при місці. Своєю чергою це дозволило розширити проблематику, проте деталі десь у заблокованій ділянці мозку — вже не відшукаю.
Не знаю чи автор ще збирається щось писати, бо після цієї роботи виданої у 2011-у році є лише одна 2016-го, теж з не високим “рейтингом”. Потенціал присутній, тому хотілося б підтримати та побачити новинку. Але й попрацювати над сюжетною складовою, очевидно, трохи треба.
January 18, 2021
Час досі є недосяжним, на нього не можна вплинути, ні пришвидшити, ані призупинити. А що, як уявити собі світ із технологіями, які здатні керувати біологічним часом кожної живої істоти на планеті? Саме в таке майбутнє можна заглянути, використавши книгу як «віконце».
Специфіка книги у реаліях олігархічного антиутопічного світу. Ідея крута, написана гарно, читається легко, тільки кінцівка мене розчарувала :( Тому 4⭐️⭐️⭐️⭐️/5.
Все ж, неймовірно радію від фантастики українських авторів ❤️
Специфіка книги у реаліях олігархічного антиутопічного світу. Ідея крута, написана гарно, читається легко, тільки кінцівка мене розчарувала :( Тому 4⭐️⭐️⭐️⭐️/5.
Все ж, неймовірно радію від фантастики українських авторів ❤️
June 2, 2022
Що станеться , коли людина буде зловживати часом? Кожна частина розкриває нову грань цього чудернацького світу. Новий винахід вплинув на політичну та економічну систему країни, мистецтво, медицину... Світ перекинувся з ніг на голову.
June 26, 2025
Часто, коли вчені та винахідники відкривають якусь нову технологію або дають нові знання людству, вони бачать тільки позитивні сторони відкриття. Негативні наслідки не зажди вдається прорахувати, тоді людство стикається з черговим викликом....
Що буде, якщо ваш особистий час, який ви маєте прожити, вже не буде вашою беззаперечною власністю? Світ зміниться. Спочатку технологію будуть використовувати для корисних справ на кшталт лікування важких хвороб. Але дуже швидко випливуть всі темні сторони.... Особливо вразили моторошні хроногібриди. Не такого розвитку подій очікувало людство. Світ змінится, але чи назавжди?
Що буде, якщо ваш особистий час, який ви маєте прожити, вже не буде вашою беззаперечною власністю? Світ зміниться. Спочатку технологію будуть використовувати для корисних справ на кшталт лікування важких хвороб. Але дуже швидко випливуть всі темні сторони.... Особливо вразили моторошні хроногібриди. Не такого розвитку подій очікувало людство. Світ змінится, але чи назавжди?
January 30, 2018
Ідея хороша, але виконання не зачепило.
January 2, 2024
I haven’t seen many mentionings of this book, so I did not expect much. At the same time, it was published by “А-ба-ба-га-ла-ма-га,” which is a certain sign of quality.
Yes, I was pleasantly surprised. Admittedly, the main “sci-fi” premise of the story is very primitive or just purposefully ridiculous, and this is obvious from the very first pages of the book (and never becomes better in the process, of course). However, after you accept this very schematic convention, you start to enjoy how the author showed us its possible social, psychological, political repercussions. It’s a quite “mature” text confidently juggling various points of view, characters, and situations. It looks like an excellent “exercise in speculation,” even if the main subject is utterly absurd and awkward. You can see clearly what the author could have done with a much more interesting and believable subject, and say to yourself “Wow.”
Of course, as the book was published in 2011 when contemporary Ukrainian literature just did not have many readers, it was not noticed much then, and now it’s too late for it, so the book hasn’t been republished recently (and I am not sure it should be). But it made me interested in trying another book by the author, “Помирана,” which I sincerely liked. I am sorry that the young author could not feel much support then, as he obviously deserved it.
Yes, I was pleasantly surprised. Admittedly, the main “sci-fi” premise of the story is very primitive or just purposefully ridiculous, and this is obvious from the very first pages of the book (and never becomes better in the process, of course). However, after you accept this very schematic convention, you start to enjoy how the author showed us its possible social, psychological, political repercussions. It’s a quite “mature” text confidently juggling various points of view, characters, and situations. It looks like an excellent “exercise in speculation,” even if the main subject is utterly absurd and awkward. You can see clearly what the author could have done with a much more interesting and believable subject, and say to yourself “Wow.”
Of course, as the book was published in 2011 when contemporary Ukrainian literature just did not have many readers, it was not noticed much then, and now it’s too late for it, so the book hasn’t been republished recently (and I am not sure it should be). But it made me interested in trying another book by the author, “Помирана,” which I sincerely liked. I am sorry that the young author could not feel much support then, as he obviously deserved it.
February 9, 2017
Цікаво написано, стильово добре, сюжетно теж цікаво майже весь роман, але на неординарну розв'язку, на жаль, роману не стало сил. Deus ex machina все вирішив. Антипович справді добре пише, шкода, що кульгають сюжети й алегорії.
August 1, 2012
Глибокий, майстерно висвітлений футуризм і вдала політична проекція на нашу сумну українську дійсність.
March 28, 2017
Це книжка про винахід, який забирає та дарує час. І ось вже люди згадують, що час є найкоштовнішою річчю на світі. Цікава фантазія-експеримент про людську природу із невиправданно оптимістичним кінцем.
"Живіть у злагоді зі своїм часом"
"Що ж, пане президенте, гадаю, досить срати народу на голову вашими реформами"
"Час призначений для того, щоб ви мінялися і змінювали світ"
"Живіть у злагоді зі своїм часом"
"Що ж, пане президенте, гадаю, досить срати народу на голову вашими реформами"
"Час призначений для того, щоб ви мінялися і змінювали світ"
Displaying 1 - 13 of 13 reviews