Якось безмежно сумно читати про цю подорож молодого Чапая у 2011 через всю Україну на мотоциклі. Такими дріб"язковими здаються проблеми, такими наївними розмови. 50% книги про те, як ламається мотоцикл (і боже, мені так тривожно, що Чапай попаде в аварію, і таки попадає), 25% про те, яка у нас роздовбана держава і яка жахлива влада, ну і 25% це різна регіональна милота про добрих людей, і які вони приємні й доброзичливі, зі сходу на захід. Так що враження двоякі. Короче вийшла капсула атмосфери тогочасних маленьких містечок і сіл, великої дороги, і читаючи з теперішнього пекла - щемко і сумно.
Цікава книжка для читання у 2022 році. Написані репортажі ще до Євромайдану. Це цікавий час, коли були зафіксовані думки та події. Я була підліткою на той час, яка не мала доступ до інформації чи розуміння, якою була Україна тоді. Тому читала ці тексти як історичні документи.
Не хочеться критикувати тексти, бо наскільки я розумію, це ранній Чапай. Але просто скажу, що український репортаж за умовні дванадцять років став значно якіснішим. І ті книжки з репортажами, які видаються зараз, значно глибші та цікавіші.
Але особливість цієї книжки — це предмет оповіді та час, коли вона була написана. Тож я все одно би радила її читати.
Але інколи може бути боляче, особливо читаючи про ті міста та села, які нині тимчасово окуповані або вже зруйновані.
Книга репортажів класна, але для знайомства з автором треба було вибрати просто якусь іншу. Сам мандрував не на ровері, але автобуси, електрички, автостоп, потяги, авто. Бачив те саме, та самі дороги, тих самих людей. Все правда.