The author, a Soviet mountaineer, describes his career as a climber, discusses the Soviet bureaucracy and rating system, and looks at the dangers of the sport
Цю книгу я прочитала через те, що вирішила написати великий пост про трагічні події на Памірі у 1974 році.
Дружина автора, Ельвіра, вела групу альпіністок на Пік Леніна (7134 метра, для прикладу Еверест — 8848 метри). На жаль, через прикрий збіг обставин, ніхто з них не повернувся живим. Група мала рації, тому смерть її учасниць відбувалася фактично у прямому ефірі.
Шатаєв присвячує цим подіям два розділи своєї книги. Інші історії у книзі — про зимове сходження на сванетську Ушбу та поїздки до Америки. В них теж є трагічні події.
На мою думку, попри те, що перше видання датується 1977 роком, книга цікава і варта прочитання. Втім, сучасному читачу вона може здатися і нудною через авторефлексії автора. Як на мене, "мастрід" радянських альпіністів непогано читається і зараз.
А от думки автора з приводу загибелі дочки Віллі Ансолда, Деві, мені були відверто неприємні. Мовляв, сама себе накрутила і тому загинула. Так звана психосоматика, хоч автор і не називає це слово. І маленька дрібничка — Деві аж ніяк не могло бути 17 років у 1975 році. Їй було 22, коли вона загинула 1976 року.
Достаточно интересная книга о том с чем сталкивается восходитель на пути к вершине. Не только с объективными сложностями, но и внутренним сопротивлением, переживаниями, страхом. Романтика гор и одновременно высокий профессионализм восходителя. Подробное описание жуткой трагедии женской команды на пике Ленина. Немного коробило от напыщенного изложения в духе советской эпохи. Но книга достойная.