Життєві аналогії

by Гнат Хоткевич, Hnat Khotkevych

Репринтне перевидання здійснили: державно-громадський благодійний фонд національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича, Харківський літературний музей і Спілка Української Молоди Харківщини при фінансовій підтримці п.Галини Хоткевич, Олександра Шауліса, Василя Семенюка, Олександра Демченка.

232 pages, Paperback

First published January 1, 1928

About the author

Ukrainian writer, ethnographer, playwright, composer, musicologist, and bandurist.

Reviews

[Віталій Роман · Rating 4 out of 5]

Що пише Інтернет про цю книгу: «це збірка дев’яти історій, кожна з яких має дві частини: «зооморфну» та «антропоморфну». Перша задає тональність, загальні образи та проблематику розділу і за своєю манерою нагадує притчу на основі життя тварин. Друга ж частина є людським віддзеркаленням першої ситуації, перенесення її в площину людського характеру, проблем та сутності…». Про цей задум автора я дізнався тільки після прочитання книги. Анотації не читав.

Щодо суб’єктивних вражень. Я б розділив книгу на кілька історій «про»:
1) про лікаря і його хворого сина;
2) про вовків;
3) про різника і бичка;
4) про паротяг;
5) про собаку і її господаря;
6) про киргизів;
7) про бідних і багатих;
8) про зоопарк і ліс;
9) про коників.

Ті, де про тварин – гарно зайшли. Природу Хоткевич писав красиво :) Ті, де про людей – зайшли по різному. Не було в них того ГГ, якого я встиг полюбити з «Довбуша» та «Камінної душі»: гуцули, гори, традиції. В «людських» історіях автор піднімає актуальні на той час проблеми: розрив між бідністю і багатством, незрозуміле «поклоніння» пригноблених перед своїми гнобителями (те саме й про тварин – історія про собаку і її господаря), неспроможність науки вирішити всі проблеми людей (про лікаря і його хворого сина – як дифтерія косила людей), різниця в традиціях народів. Були в книзі і просто пригодницькі історії (про паротяг), і романтичні (про киргизів), і тужливі, в стилі української класики (про бідних і багатих).

Якщо говорити яке оповідання найбільше сподобалось, то це про лікаря і його хворого сина. Там без хустинки не обійтись, особливо батькові який має сина.

Якщо говорити яке оповідання найбільш провальне, то це про зоопарк і ліс. Я такі історії називаю «політ фантазії». Глибина там неабияка, але це вже чиста філософія. Нізащо зачепитись.

Якщо говорити яке оповідання найбільш жорстоке, то це про собаку і її господаря та про різника і бичка. Останнє за ефектом може позмагатись із найжорсткішими фільмами сучасності з рейтингом «R»: коротке, гостре, ефектне, холодне і жаско-буденне. Те, де про собаку, я важко пережив. Знущання над тваринами в цій історії винесені на верхній щабель. Навіщо?

Якщо говорити яке оповідання найбільш моралістичне, то це про бідних і багатих. Воно одне із найдовших. Дівчина з вищого кола вирішує присвятити своє життя догляду за людьми з нижчого. Це якщо коротко. І слова одного із героїв (вчителя): «Спасибі за цей мовчазний або, краще сказати, несвідомий урок», коли «банда» розпадалась, є вишенькою на торті. Дуже глибоко. Радже до прочитання.

Якщо говорити яке оповідання найбільш спокійне і рівне, то це про киргизів. Так, там теж є мораль, але вона дуже банальна. Звичайна (я б сказав рядова) історія несправедливого кохання. Чим круте це оповідання, так це доторком до традицій киргизького народу. Все решта (сам сюжет) ви вже точно сто разів десь читали чи бачили.

Як підсумок – книга для любителя. Гарний стиль – так. Гарна мова – так. Загальне враження – неоднозначне.

[Daryna Prymakova · Rating 5 out of 5]

Як іноді хочеться такого добротного тексту, без викрутасів. Набір замальовок і коротких оповідань, де кожне слово означає те, що і має значити. Де є аналогії, але немає ніякої гри з читачем, штучних підгонів сюжету. Є драма чи може і трагедія, але немає вичавлювання сліз. Де мова і не архаїчна, і не геть сучасна. Текст, з яким і відпочиваєш, і переживаєш багато співчуття. Люблю те, що ми вже називаємо "класикою", саме у такому виконанні.