What do you think?
Rate this book
Записки Кирпатого Мефістофеля. Повісті та оповідання
Доля видатного українського письменника Володимира Винниченка (1880 - 1951) була надзвичайно складною та бурхливою. Цей талановитий художник слова був відомим політичним діячем, який все своє життя присвятив боротьбі за побудову вільної, самостійної України. Тому не дивно, що твори його довгий час було заборонено друкувати. Головний герой роману «Записки Кирпатого Мефістофеля» Яків Михайлюк наче не живе, а грає в життя. Все в нього відбувається легко і просто. Навіть до свого кохання він ставиться як до гри: чому б і не оженитися з дівчиною, яку він називає Білою Шапочкою, адже вона така гарна і мила? Але на перешкоді стає один факт: виявляється, що у Кирпатого Мефістофеля є син, що народився проти його бажання. Гра закінчується: Михайлюку треба обирати між коханою і дитиною. І вибір цей аж надто серйозний... До книжки увійшли також оповідання «Момент» і «Федько-халамидник», повість «На той бік» та п’єса «Чорна Пантера і Білий Медвідь».
381 pages, Hardcover
First published January 1, 1917
51 people are currently reading
1321 people want to read
About the author
Volodymyr Vynnychenko
97 books38 followersUkrainian statesman, political activist, writer, playwright, artist, who served as 1st Prime Minister of Ukraine.
As a writer, Vynnychenko is recognized in Ukrainian literature as a leading modernist writer in prerevolutionary Ukraine, who wrote short stories, novels, and plays, but in Soviet Ukraine his works were forbidden, like that of many other Ukrainian writers, from the 1930s until the mid-1980s. Prior to his entry onto the stage of Ukrainian politics, he was a long-time political activist, who lived abroad in Western Europe from 1906-1914. His works reflect his immersion in the Ukrainian revolutionary milieu, among impoverished and working-class people, and among emigres from the Russian Empire living in Western Europe.
Український політичний та державний діяч, а також прозаїк, драматург та художник.
Народився 1880 року в селі Веселий Кут Єлисаветградського повіту на Херсонщині (тепер Григор’ївка Кіровоградської області). Навчався у сільській народній школі, згодом у Єлисаветградській гімназії, на юридичному факультеті Київського університету. Брав участь у діяльності Революційної української партії, потім УСДРП. З 1903 р. — на професійній революційній роботі. Член та заступник голови Центральної Ради, перший голова Генерального секретаріату, генеральний секретар внутрішніх справ. Очолював українську делегацію, яка у травні 1917 р. передала Тимчасовому урядові вимоги Центральної Ради про надання Україні автономії. Автор усіх головних законодавчих актів УНР. Після відставки з поста прем’єра засудив гетьманський переворот. З листопада 1918 до лютого 1919 р. очолював Директорію. Усунутий за ліві погляди. Виїхавши за кордон, організував в Австрії Закордонну групу українських комуністів. У 1920 році повернувся в Україну, але спроби співпрацювати з більшовиками закінчилися невдало. З кінця 20-х років жив у Франції. Помер 6 березня 1951 року. Прах покоїться на цвинтарі Мужена.
As a writer, Vynnychenko is recognized in Ukrainian literature as a leading modernist writer in prerevolutionary Ukraine, who wrote short stories, novels, and plays, but in Soviet Ukraine his works were forbidden, like that of many other Ukrainian writers, from the 1930s until the mid-1980s. Prior to his entry onto the stage of Ukrainian politics, he was a long-time political activist, who lived abroad in Western Europe from 1906-1914. His works reflect his immersion in the Ukrainian revolutionary milieu, among impoverished and working-class people, and among emigres from the Russian Empire living in Western Europe.
Український політичний та державний діяч, а також прозаїк, драматург та художник.
Народився 1880 року в селі Веселий Кут Єлисаветградського повіту на Херсонщині (тепер Григор’ївка Кіровоградської області). Навчався у сільській народній школі, згодом у Єлисаветградській гімназії, на юридичному факультеті Київського університету. Брав участь у діяльності Революційної української партії, потім УСДРП. З 1903 р. — на професійній революційній роботі. Член та заступник голови Центральної Ради, перший голова Генерального секретаріату, генеральний секретар внутрішніх справ. Очолював українську делегацію, яка у травні 1917 р. передала Тимчасовому урядові вимоги Центральної Ради про надання Україні автономії. Автор усіх головних законодавчих актів УНР. Після відставки з поста прем’єра засудив гетьманський переворот. З листопада 1918 до лютого 1919 р. очолював Директорію. Усунутий за ліві погляди. Виїхавши за кордон, організував в Австрії Закордонну групу українських комуністів. У 1920 році повернувся в Україну, але спроби співпрацювати з більшовиками закінчилися невдало. З кінця 20-х років жив у Франції. Помер 6 березня 1951 року. Прах покоїться на цвинтарі Мужена.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 176 reviews
November 26, 2023
Бунтарський текст від першого голови Директорії УНР Володимира Винниченка. Причому книга вийшла якраз в рік революції, перед тим Винниченко і очолив Директорію. Але події, описані в книзі, відбуваються за десяток років до цього.
Початок 20 сторіччя, Київ. Те, з якою любов'ю його описує Винниченко, викликає особливу атмосферу, і дуже нагадує "Місто" Підмогильного.
"Закоханий у Київ, я блукаю по зелених кучерявих, шопотливих вулицях його. Милий, тихий, задумливий красунь! Каштани обсипають рудявим цвітом дахи вагонів трамваю. Нема ніде такого життя в лініях вулиць, як у його. Ніде нема такої ласкавої чепурности, природної охайности, грайливости! Він подібний до великого гарного звіря, який бо-зна коли слідкує за собою.
От заходить сонце за Кадетською Рощею, і ще горять хрести Андріївської церкви, Володимирського Собору і блискають червоним, металічним одблиском вікна високих кам’яниць на горах. Унизу, в подібних до коридорів алєях-вулицях, засаджених каштанами, тополями, акаціями, ніжна, тепла, наша південна тінь. За палісадниками з розчинених вікон якось особливо, хвилююче, закликаюче чується сміх і музика. Біля дверей бакалійних крамничок, які через щось у Київі люблять підвали, неодмінно що-вечора збірається клуб: дворянки, поліцаї, покоївки. З дверей крамничок потягає холодком підвалу, политою підлогою, таранею, свіжими овочами."
Відчуваєте, як ніби переноситесь в Київ тих часів? Дуже атмосферно! І взагалі, описи Винниченка - від міста до персонажів - дуже класні, цікаві та об'ємні.
Власне, сама історія також досить атмосферна. Хоч і контроверсійна. Читається так, ніби це трилер, саспенс такий, що ого-го. І найважливіше - тут кожен може побачити щось своє. Думаю, ті книжкові клуби, які взялись за неї, мають супер цікаві та неочікувані обговорення.
Головний герой - успішний адвокат Яків Михайлюк, який нагадує злого генія та спокусника. Людину, яка може бути настільки ж неприємною та відштовхуючою, як і приємною та цікавою. Він морально знущається з давнього товариша, який бідкається і шукає роботу, але з іншого боку - рятує дитину з під трамваю. Він бреше другу про те, що не мав стосунків з його дружиною (хоча мав), але з іншого боку - по вуха закохується у незнайомку і проявляє звичайні людські слабкості. І таких випадків декілька, і всі вони дуже показові. Яків відіграє роль Мефістофеля дуже вдало, і це лякає, особливо в кінці, ставки настільки завищені, що я особисто офігівав з того, що цей дядя чудить.
Тут багато про стосунки чоловіків та жінок. Про стосунки батьків і дітей. Це якісь ключові рефлексійні нитки, які проходять крізь весь текст.
Віра Агеєва в ключі до тексту пояснює про кредо Винниченка "Роби, що хочеш, коли тебе не мучать докори сумління". Тут це кредо розкривається в повній красі. Дуже цікавий та суперечливий текст. Хочеться думати, обговорювати, шукати контексти та підказки з біографії самого Винниченка.
Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі
Початок 20 сторіччя, Київ. Те, з якою любов'ю його описує Винниченко, викликає особливу атмосферу, і дуже нагадує "Місто" Підмогильного.
"Закоханий у Київ, я блукаю по зелених кучерявих, шопотливих вулицях його. Милий, тихий, задумливий красунь! Каштани обсипають рудявим цвітом дахи вагонів трамваю. Нема ніде такого життя в лініях вулиць, як у його. Ніде нема такої ласкавої чепурности, природної охайности, грайливости! Він подібний до великого гарного звіря, який бо-зна коли слідкує за собою.
От заходить сонце за Кадетською Рощею, і ще горять хрести Андріївської церкви, Володимирського Собору і блискають червоним, металічним одблиском вікна високих кам’яниць на горах. Унизу, в подібних до коридорів алєях-вулицях, засаджених каштанами, тополями, акаціями, ніжна, тепла, наша південна тінь. За палісадниками з розчинених вікон якось особливо, хвилююче, закликаюче чується сміх і музика. Біля дверей бакалійних крамничок, які через щось у Київі люблять підвали, неодмінно що-вечора збірається клуб: дворянки, поліцаї, покоївки. З дверей крамничок потягає холодком підвалу, политою підлогою, таранею, свіжими овочами."
Відчуваєте, як ніби переноситесь в Київ тих часів? Дуже атмосферно! І взагалі, описи Винниченка - від міста до персонажів - дуже класні, цікаві та об'ємні.
Власне, сама історія також досить атмосферна. Хоч і контроверсійна. Читається так, ніби це трилер, саспенс такий, що ого-го. І найважливіше - тут кожен може побачити щось своє. Думаю, ті книжкові клуби, які взялись за неї, мають супер цікаві та неочікувані обговорення.
Головний герой - успішний адвокат Яків Михайлюк, який нагадує злого генія та спокусника. Людину, яка може бути настільки ж неприємною та відштовхуючою, як і приємною та цікавою. Він морально знущається з давнього товариша, який бідкається і шукає роботу, але з іншого боку - рятує дитину з під трамваю. Він бреше другу про те, що не мав стосунків з його дружиною (хоча мав), але з іншого боку - по вуха закохується у незнайомку і проявляє звичайні людські слабкості. І таких випадків декілька, і всі вони дуже показові. Яків відіграє роль Мефістофеля дуже вдало, і це лякає, особливо в кінці, ставки настільки завищені, що я особисто офігівав з того, що цей дядя чудить.
Тут багато про стосунки чоловіків та жінок. Про стосунки батьків і дітей. Це якісь ключові рефлексійні нитки, які проходять крізь весь текст.
Віра Агеєва в ключі до тексту пояснює про кредо Винниченка "Роби, що хочеш, коли тебе не мучать докори сумління". Тут це кредо розкривається в повній красі. Дуже цікавий та суперечливий текст. Хочеться думати, обговорювати, шукати контексти та підказки з біографії самого Винниченка.
Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі
March 3, 2025
Якби замість яскравого, психологічного і чуттєвого міського роману Володимир Винниченко вирішив зазіхнути на літературні тренди майбутнього і написав "Записки Кирпатого Мефістофеля" у жанрі романтичного фентезі, то і назву змінювати не довелося б. Мефістофелем цілком міг би назватися якийсь фейрі або демон. Але в таку книгу варто було би додати більше "перчинки" та сексу, адже у "Записках" про існування сексу між персонажами свідчить, здається, лише бурхлива фантазія читача та раптова поява незапланованих дітей.
Герой-коханець і успішний адвокат Яків Михайлюк, залюблений у красу Києва початку ХХ століття, пересувається сторінками книги та вулицями міста від однієї жінки до іншої, спокушає їх, переслідує, робить їм дітей і пафосно розмірковує про експериментальні форми моралі та сімейних стосунків. А зовнішність та сміливість поглядів на суспільну мораль та стосунки між чоловіками та жінками персонажа вочевидь були списані автором із самого себе.
Яків поводиться негідно не лише з жінками, які мають нещастя опинитися в нього на шляху. Одному з своїх приятелів він пропонує гроші, щоб той забезпечив надання неправдивих свідчень в суді, іншого підбиває на викрадення дитини і навіть бере в цій справі безпосередню участь. Він ходить назирці за жінками на вулиці, схиляє до аборту одну із своїх коханок - Клавдію Петровну, втручається у сімейне життя своїх друзів і мало не організовує підле убивство... Одним словом, ставиться до інших людей, наче справжній мерзотник. Складається враження, що Кирпатий Мефістофель мислить себе не просто понад іншими людьми та суспільством, але вважає себе істотою абсолютно іншого порядку, - ніцшеанською надлюдиною, божественною сутністю. Тому і дозволяє собі все, що йому заманеться.
Утім і для того, щоб бути ідеальним негідником, йому чогось бракує. Адже в одному з епізодів він рятує з-під коліс трамвая дитину, в іншому - таємно допомагає одному із своїх колег по революційні діяльності влаштуватися на роботу, він то допомагає Клавдії Петровні матеріально, то зачудовано спостерігає за чужими дітьми і часом фантазує про власну велику родину з купою діточок.
Складно уявити гарну літературу без добре виписаних поганців і яскравих драм. Наприкінці роману "Записки Кирпатого Мефістофеля" стають справжнім трилером, де саспенс та огидність поведінки Якова переходить всі межі. Це настільки жахливо, що аж стає прекрасним. Принаймні, коли воно так талановито запаковано у літературну форму.
Я читав книгу у виданні "Віхоли", де завдяки завбачливо створеній мапі і спеціальним відміткам по тексту, можна також пантрувати за променадами героя-негідника вулицями Києва. Події роману починається навесні і читач бачить їх очима Якова Михайлюка: від соковитої і бентежної зваби весняного Києва, через лагадність та задушливе спекоття літа, повз чарівливу втому і красу осені аж у холод і колючу жаскість зими.
Так хочеться вірити, що за ті сто з хвостиком років, які минули після першого видання "Записок Кирпатого Мефістофеля", після всіх тих жахів, через які пройшли Україна та українці, після безлічі експериментів з мораллю та людською свідомістю впродовж ХХ століття, будь-яка сучасна "Біла Шапочка" або "Клавдія Петровна" зможуть дати адекватну відсіч якому завгодно "мефістофелю", а чоловіки вже точно навчилися краще контролювати свої "інстинкти" і частіше думають відповідною головою.
Якби ж то...
Герой-коханець і успішний адвокат Яків Михайлюк, залюблений у красу Києва початку ХХ століття, пересувається сторінками книги та вулицями міста від однієї жінки до іншої, спокушає їх, переслідує, робить їм дітей і пафосно розмірковує про експериментальні форми моралі та сімейних стосунків. А зовнішність та сміливість поглядів на суспільну мораль та стосунки між чоловіками та жінками персонажа вочевидь були списані автором із самого себе.
Яків поводиться негідно не лише з жінками, які мають нещастя опинитися в нього на шляху. Одному з своїх приятелів він пропонує гроші, щоб той забезпечив надання неправдивих свідчень в суді, іншого підбиває на викрадення дитини і навіть бере в цій справі безпосередню участь. Він ходить назирці за жінками на вулиці, схиляє до аборту одну із своїх коханок - Клавдію Петровну, втручається у сімейне життя своїх друзів і мало не організовує підле убивство... Одним словом, ставиться до інших людей, наче справжній мерзотник. Складається враження, що Кирпатий Мефістофель мислить себе не просто понад іншими людьми та суспільством, але вважає себе істотою абсолютно іншого порядку, - ніцшеанською надлюдиною, божественною сутністю. Тому і дозволяє собі все, що йому заманеться.
Утім і для того, щоб бути ідеальним негідником, йому чогось бракує. Адже в одному з епізодів він рятує з-під коліс трамвая дитину, в іншому - таємно допомагає одному із своїх колег по революційні діяльності влаштуватися на роботу, він то допомагає Клавдії Петровні матеріально, то зачудовано спостерігає за чужими дітьми і часом фантазує про власну велику родину з купою діточок.
Складно уявити гарну літературу без добре виписаних поганців і яскравих драм. Наприкінці роману "Записки Кирпатого Мефістофеля" стають справжнім трилером, де саспенс та огидність поведінки Якова переходить всі межі. Це настільки жахливо, що аж стає прекрасним. Принаймні, коли воно так талановито запаковано у літературну форму.
Я читав книгу у виданні "Віхоли", де завдяки завбачливо створеній мапі і спеціальним відміткам по тексту, можна також пантрувати за променадами героя-негідника вулицями Києва. Події роману починається навесні і читач бачить їх очима Якова Михайлюка: від соковитої і бентежної зваби весняного Києва, через лагадність та задушливе спекоття літа, повз чарівливу втому і красу осені аж у холод і колючу жаскість зими.
Так хочеться вірити, що за ті сто з хвостиком років, які минули після першого видання "Записок Кирпатого Мефістофеля", після всіх тих жахів, через які пройшли Україна та українці, після безлічі експериментів з мораллю та людською свідомістю впродовж ХХ століття, будь-яка сучасна "Біла Шапочка" або "Клавдія Петровна" зможуть дати адекватну відсіч якому завгодно "мефістофелю", а чоловіки вже точно навчилися краще контролювати свої "інстинкти" і частіше думають відповідною головою.
Якби ж то...
August 28, 2023
як добре, що 100 років тому з контрацепцією було туго, а то не сталося б із нами ніякого кирпатого мефістофеля.
негідник тут сам себе таким не мислить і це дуже правдиво.
мова й стиль винниченка неперевершені. все на світі — твори толкіна, а мова винниченка в ньому — синдарин. і при тому книжка хапає за горло й не відпускає до кінця, як який ґілліанський трилер. ух.
ну й описи києва — ясна річ просто 🤌🤌🤌🤌
негідник тут сам себе таким не мислить і це дуже правдиво.
мова й стиль винниченка неперевершені. все на світі — твори толкіна, а мова винниченка в ньому — синдарин. і при тому книжка хапає за горло й не відпускає до кінця, як який ґілліанський трилер. ух.
ну й описи києва — ясна річ просто 🤌🤌🤌🤌
Закоханий у Київ, я блукаю по зелених кучерявих, шопотливих вулицях його. Милий, тихий, задумливий красунь! Каштани обсипають рудявим цвітом дахи вагонів трамваю. Нема ніде такого життя в лініях вулиць, як у його. Ніде нема такої ласкавої чепурности, природної охайности, грайливости! Він подібний до великого гарного звіря, який бо-зна коли слідкує за собою.
February 17, 2016
Чомусь часто чую,як його називають нудним і нецікавим. Дочитала "Записки кирпатого Мефістофеля" І я під враженням.Сильним. У мене душа стискалася,читаючи. Дуже глибокий і правдиво відтворений у плані емоцій твір. Що важливіше: почуття чи обов'язок? Чи обов'язок плавно переходить у почуття. Філігранно виточені характери малюють абсолютно живу картину перед очима.
Звичайний собі посередній адвокат Михайлюк з дивним прізвиськом полюбляє гратися чужими долями. Чи то він такий зіпсутий морально,чи йому нудно,а може він просто нещасливий і таким чином розважає своє самотнє існування,уявляючи себе диригентом людських життів. Він хитрує,обманює, залицяється, залишає,аж поки врешті не знаходить ту,на яку не діють його чари. І тут приходить Любов.Як на мене трохи дивна,
але й він дивна людина. І ніби вже щастя на г��ризонті заясніло ,як тут наче грім з неба, звістка,що світ поповнився ще однією істотою-сином адвоката Михайлюка та його випадкової коханки. І чоловіка розривають двоякі відчуття.Він метається,наче в гарячці між двома протилежними почуттями: любов'ю до власного сина і ненавистю до уз,якими хоче прив'язати його ота любов до жінки,що не відповідає його ідеалам. Він зі страхом розуміє,що ніколи не буде вона вже йому чужою.І його власна вимріяна казка про кохання з Білою Шапочкою стає примарною,як обідній туман. І він вирішує,що лише смерть дитини може розірвати ті стосунки. от тоді він заживе своїм вигаданим щастям. І двічі намагається позбавити крихітку життя. Оці описи мені далися найважче.переживання вихлюпувалися через край,аж руки тремтіли.Я так вболівала за малого Міку! І на щастя,дитина мала міцне здоров'я, а у батькові нарешті заговорили батьківські почуття!
Доволі цинічний і різкий твір закінчився відомою сентенцією: кожен прагне любові і тепла, й найважливіше і найцінніше досягнення людини -це сім'я і діти.
Чим запекліше заперечуєш той факт,тим більше тобі бракує саме цього.
Звичайний собі посередній адвокат Михайлюк з дивним прізвиськом полюбляє гратися чужими долями. Чи то він такий зіпсутий морально,чи йому нудно,а може він просто нещасливий і таким чином розважає своє самотнє існування,уявляючи себе диригентом людських життів. Він хитрує,обманює, залицяється, залишає,аж поки врешті не знаходить ту,на яку не діють його чари. І тут приходить Любов.Як на мене трохи дивна,
але й він дивна людина. І ніби вже щастя на г��ризонті заясніло ,як тут наче грім з неба, звістка,що світ поповнився ще однією істотою-сином адвоката Михайлюка та його випадкової коханки. І чоловіка розривають двоякі відчуття.Він метається,наче в гарячці між двома протилежними почуттями: любов'ю до власного сина і ненавистю до уз,якими хоче прив'язати його ота любов до жінки,що не відповідає його ідеалам. Він зі страхом розуміє,що ніколи не буде вона вже йому чужою.І його власна вимріяна казка про кохання з Білою Шапочкою стає примарною,як обідній туман. І він вирішує,що лише смерть дитини може розірвати ті стосунки. от тоді він заживе своїм вигаданим щастям. І двічі намагається позбавити крихітку життя. Оці описи мені далися найважче.переживання вихлюпувалися через край,аж руки тремтіли.Я так вболівала за малого Міку! І на щастя,дитина мала міцне здоров'я, а у батькові нарешті заговорили батьківські почуття!
Доволі цинічний і різкий твір закінчився відомою сентенцією: кожен прагне любові і тепла, й найважливіше і найцінніше досягнення людини -це сім'я і діти.
Чим запекліше заперечуєш той факт,тим більше тобі бракує саме цього.
January 27, 2022
Не думала, що колись так напишу, але «Записки..» високоякісний роман, який заслуговує більшої популярності. Написано чесно і самокритично, головний герой (хоч його і назифають Мефістофель) достатньо приємний.
Я з тих людей, які рідко запам'ятовують імена головних героїв, але завдяки майстерності автора впізнаю і переживаю за кожного.
Слухала в аудіоформаті на абук — озвучка чудова.
Рекомендую!
Тепер хочу дізнатися більше про автора і ближче познайомитися з його творчістю))
Я з тих людей, які рідко запам'ятовують імена головних героїв, але завдяки майстерності автора впізнаю і переживаю за кожного.
Слухала в аудіоформаті на абук — озвучка чудова.
Рекомендую!
Тепер хочу дізнатися більше про автора і ближче познайомитися з його творчістю))
March 9, 2024
Детальніше – у 27 випуску подкасту "небагатослів".
Не знаю, як Винниченко вдавалося писати таких персонажів, світогляд яких мені здається абсолютно безглуздим. Ні, не те щоб я сприймав їх як поганців. Ні. Просто вони мають якусь неосяжну мотивацію. В "Лепрозорії" було про утопічні комуни. "Записки кирпатого Мефістофеля" - теж про якісь експерименти, але вже у сфері стосунків. Їх антагоніст Яків Михайлюк вічно щось крутить-мутить, сьогодні - одне, завтра - інше. І до ладу не ясно, для чого все це.
Не знаю, як Винниченко вдавалося писати таких персонажів, світогляд яких мені здається абсолютно безглуздим. Ні, не те щоб я сприймав їх як поганців. Ні. Просто вони мають якусь неосяжну мотивацію. В "Лепрозорії" було про утопічні комуни. "Записки кирпатого Мефістофеля" - теж про якісь експерименти, але вже у сфері стосунків. Їх антагоніст Яків Михайлюк вічно щось крутить-мутить, сьогодні - одне, завтра - інше. І до ладу не ясно, для чого все це.
July 8, 2016
Винниченка як літератора люблю дуже ніжно. У його словах завжди знаходиться неймовірна втіха для душі. Зокрема "Кирпатий Мефістофель" став другою книгою українського авторства після довгої перерви у вигляді перегонів читання зарубіжної "класики". Тут, як і в інших роботах, які читала у Винниченка, є глибокий психологізм (про нього люблять згадувати у школах при вивченні "Memento"), витончене змалювання людських характерів, відносин. Але окрім того є ще щось, те, чого зазвичай не схильні помічати під час швидкісного, вимушеного читання, те, чого не поясниш на пальцях у школі – естетизм деталей: у певних звичках, притаманних героям, ув інтер'єрах. Найабсурдніше, що більшу частину роману читала в метро серед еліти столичного гетто і відповідних запахів, виразів, облич, а цей відгук пишеться в ще гіршій атмосфері, опис і причинно-наслідкові зв'язки якої я ліпше не уточнюватиму. І тим не менш, Винниченко спокушає відчути все довкола інакше. Побачити в материнстві хижість, у революціонері – метелика й зрозуміти наскільки це гарно через справжність. От це і є Винниченко.
November 19, 2022
Everybody gangsta (закреслено) кирпатий Мефістофель until вони не почують тупотіння маленьких ніжок.
Also, бідні, бідні, бідні закохані у Винниченка жінки.
Also, бідні, бідні, бідні закохані у Винниченка жінки.
March 1, 2025
Давно я з таким захватом не читала книжки, і ще більше не раділа, що обговорюватимемо її на книжковому клубі.
Скільки тут всього! Яка динаміка сюжету, яка кульмінація.
Захват і тільки.
Не побоюсь сказати, що це краще, що я читала з української класики.
І одразу берусь читати щось ще у Винниченка.
Скільки тут всього! Яка динаміка сюжету, яка кульмінація.
Захват і тільки.
Не побоюсь сказати, що це краще, що я читала з української класики.
І одразу берусь читати щось ще у Винниченка.
December 21, 2016
Винниченко - справжній майстер. І ті, хто навішують на нього ярлики через його політичні виверти, або світогляд ("чесність з собою"!) зазвичай його просто не читали. Яка марнотратність. Це скарб для будь-якої літератури. А в нас, крім понтів, скарбів якраз не (так) багато.
Стиль, авторська мова, діялоги, психологізм, та й сюжет... все гармонійно, але при тому й дискомфортно, нервово, по-справжньому (щось схоже на таку ж непричесану гармонійність Дейвіда Бові). "Мефістофелю" віриш, бо впізнаєш у ньому Автора, і себе.
Кілька цитат з ґеніяльної книги ґеніяльного письменника:
"Нема нічого більш зворушливого, як оця настовбурченість чесноти. З самого початку свого падіння".
...
Мені здається, найвірніще дзеркало душі людини не очі, як гадають, а ніс. Бувають носи добрі, злі; м'ягкі, тверді; важкі, легковажні; хитрі, простодушні.
...
Найпевніща ознака самотніх та, що вони нічого й нікого не люблять. І коли я слухаю людей, що жаліються на самотність і запевняють, що вони люблять, я думаю про себе: бідолахо, тобі для чогось хочеться переконати мене, що в тебе в гаманці одночасно порожнеча й цілі скарби.
...
Я не знаю тебе, й ти не знаєш мене. Ми знаємо голос наших тіл, старий, прекрасний, могутній голос наших предків.
...
[...]гуляка-бог, що сумлінно виконує своє призначення. Не вимагаймо від його більше від того, що він може дати. Його діло звести нас, штовхонути одне до одного. А що з нами далі буде, це не обходить його.
...
Важна суть, а не форма. Суть же — це співаючі сили, танцююча кров, жадоба за пануванням над усім світом, одважність, нахабність, безмежність юнацтва. А форма все, що хоч: вірші, революція, кохання, верстат".
Стиль, авторська мова, діялоги, психологізм, та й сюжет... все гармонійно, але при тому й дискомфортно, нервово, по-справжньому (щось схоже на таку ж непричесану гармонійність Дейвіда Бові). "Мефістофелю" віриш, бо впізнаєш у ньому Автора, і себе.
Кілька цитат з ґеніяльної книги ґеніяльного письменника:
"Нема нічого більш зворушливого, як оця настовбурченість чесноти. З самого початку свого падіння".
...
Мені здається, найвірніще дзеркало душі людини не очі, як гадають, а ніс. Бувають носи добрі, злі; м'ягкі, тверді; важкі, легковажні; хитрі, простодушні.
...
Найпевніща ознака самотніх та, що вони нічого й нікого не люблять. І коли я слухаю людей, що жаліються на самотність і запевняють, що вони люблять, я думаю про себе: бідолахо, тобі для чогось хочеться переконати мене, що в тебе в гаманці одночасно порожнеча й цілі скарби.
...
Я не знаю тебе, й ти не знаєш мене. Ми знаємо голос наших тіл, старий, прекрасний, могутній голос наших предків.
...
[...]гуляка-бог, що сумлінно виконує своє призначення. Не вимагаймо від його більше від того, що він може дати. Його діло звести нас, штовхонути одне до одного. А що з нами далі буде, це не обходить його.
...
Важна суть, а не форма. Суть же — це співаючі сили, танцююча кров, жадоба за пануванням над усім світом, одважність, нахабність, безмежність юнацтва. А форма все, що хоч: вірші, революція, кохання, верстат".
October 6, 2020
Абсолютно дивовижна знахідка. Такий детальний психологізм, такий огляд найрізноманітніших людських стосунків, і головний герой — справжній український Мефістофель. Фінал вражає, описи Києва XX століття чарують, хочеться перечитувати ще і ще.
August 19, 2025
Пригадую, у своїй книзі «Марсіани на Хрещатику» Віра Агеєва писала, що «в звіряннях Кирпатого Мефістофеля є підстави відчитувати коли не автобіографічний, то автопсихологічний контекст».
Так, Яків Михайлюк непослідовний, нестабільний, він втручається в чужі долі, вдається до «морального іспитування», критикує і щоразу рефлексує над сенсом життя - він складний, неприємний персонаж. Але тому й живий. Та й хіба сам Винниченко був простим?
Щоправда, я не сподівалася, що кінцівка буде аж такою легкою, як на такого незвичайного героя.
Так, Яків Михайлюк непослідовний, нестабільний, він втручається в чужі долі, вдається до «морального іспитування», критикує і щоразу рефлексує над сенсом життя - він складний, неприємний персонаж. Але тому й живий. Та й хіба сам Винниченко був простим?
Щоправда, я не сподівалася, що кінцівка буде аж такою легкою, як на такого незвичайного героя.
January 31, 2023
Абсолютно прекрасно. Ідеальна книга для книжкових клубів, бо обговорити точно захочеться. Словом, читати, обов’язково читати.
May 28, 2025
Як завжди, відгук буде згодом.
я в думках
я в думках
December 22, 2018
В певний момент вже звикла до персонажів книги, котрі всі одним миром мазані, якшо чесно: обман, зрада, спроба бути моральний ззовні для інших і повна гниль всередині. Я постійно чую, яке було чудове і чесне, виховане і моральне людство років 100 тому, але злдається це не про наших героїв, а може людство ніколи не було таким і питання: вбити чи ні заради свого комфорту поставало і тоді і зараз.
Загалом цікава історія про любовні багатокутники і совість.
А найкраща фраза з книги: "були настільки бідні, що навіть не було за що прислугу найняти".
Загалом цікава історія про любовні багатокутники і совість.
А найкраща фраза з книги: "були настільки бідні, що навіть не було за що прислугу найняти".
February 15, 2020
Оповідь розкачується повільно, але коли віднаходить свій темпоритм, то вже не відпускає.
Дуже дотепний і живий урбаністичний роман. Зрозуміло, чому Франко високо цінував прозу Винниченка (хоча саме цієї книги, звісно, вже не прочитав). І шкода, що зараз Винниченка згадують переважно як нікчемного політика, а не як блискучого письменника.
Дуже дотепний і живий урбаністичний роман. Зрозуміло, чому Франко високо цінував прозу Винниченка (хоча саме цієї книги, звісно, вже не прочитав). І шкода, що зараз Винниченка згадують переважно як нікчемного політика, а не як блискучого письменника.
October 6, 2021
Охххххх, який це пронизливий жіночий роман. Ого-го! Та яка там Санта-Барбара, та то ідеальний сценарій для латино-американського серіалу тільки в реаліях міжвоєнного Києва. Захоплюючий, інтригуючий з млосною і втраченою високою українською мовою. Із пронизливо-впертим, настійливим розбором загадкових порухів міщанською душі в умовах нової моральности.
July 24, 2021
Винниченко майстер драми і темних тонів, але біда, що я не дуже фанат такої літератури. Винниченко близький за силою письма до Стефаника і Григора Тютюнника.
Чомусь уявляв собі, що оповідь буде про жінку, і цей поворот (так, я не читав перед тим анотації) з тим, що Кирпатий Мефістофель - це чоловік, мені чомусь сподобався. Між иншим, образ головного героя, такого суперечливого персонажа, в котрому дослідники відчитують автобіографішні нотки самого Винниченка, доволі популярний типаж в сучасній вітчизняній прозі.
Хочеться ще спробувати Винниченка, але з иншого періоду. Ніяк руки не доберуться до його "Сонячної машини", либонь, настає її пора.
Чомусь уявляв собі, що оповідь буде про жінку, і цей поворот (так, я не читав перед тим анотації) з тим, що Кирпатий Мефістофель - це чоловік, мені чомусь сподобався. Між иншим, образ головного героя, такого суперечливого персонажа, в котрому дослідники відчитують автобіографішні нотки самого Винниченка, доволі популярний типаж в сучасній вітчизняній прозі.
Хочеться ще спробувати Винниченка, але з иншого періоду. Ніяк руки не доберуться до його "Сонячної машини", либонь, настає її пора.
February 12, 2024
Дуже сподобався роман, чудова мелодійна мова, такі гарні описи природи, вуличок Києва, що просто відчуваєш насолоду від читання. І звичайно такий харизматичний Кирпатий Мефістофель, його друзі, жінки - виписані автором дуже детально і ти, наче здійснюєш мандрівку до Києва тих часів і з середини спостерігаєш за їхнім життям і спілкуванням...
November 10, 2024
Головний герой намагався вирішити проблему дуже неочікуваним способом, я в шоці
April 26, 2023
Той приклад української літератури коли не про страждання, не про історію, не про село, а про вічні екзистенційні проблеми.
Цікавим кейсом було би дати прочитати книгу молоді і спитати в яких роках, на їх думку, роман був написаний. Бо попри те, що ми вгадуємо антураж минулого століття, дуже складно, як на мене, здогадатися що автор писав свої твори сто років тому.
Роботи Винниченка були досить новаторськими. Книга дуже сучасна. Проблеми, які порушуються в творі та моральні дилеми головних героїв є актуальними і для нашого часу.
Тут є як і питання шлюбу, зрад, опіки над дітьми, розлучень так і теми абортів, сексу та вільних стосунків!
Якби Аполлон Вівторок не зашкварився з дипломами і спілками безпеки України, хотілось би колись побачити випуск "Подкаст терапії" присвячений розбору Кирпатого Мефістофеля.
Безсоння, пригнічений настрій, періодична відсутність смаку до життя, думки про самогубство… Що це, як не депресія?
Психотерапія української літератури - ось якого контенту нам не вистачає!
Ехх… мрію жити в Україні, де школярі на перервах малюють фанфіки на любовні трикутники Винниченка, а не слухають свинособачий репчік..
Давайте спільними зусиллями ламати стереотипи про одноманітну селянську багато стражденність української літератури!
Просувайте круті книги в масси, і головне, самі читайте! Винниченко нам в поміч)
#knyhoveredun
Цікавим кейсом було би дати прочитати книгу молоді і спитати в яких роках, на їх думку, роман був написаний. Бо попри те, що ми вгадуємо антураж минулого століття, дуже складно, як на мене, здогадатися що автор писав свої твори сто років тому.
Роботи Винниченка були досить новаторськими. Книга дуже сучасна. Проблеми, які порушуються в творі та моральні дилеми головних героїв є актуальними і для нашого часу.
Тут є як і питання шлюбу, зрад, опіки над дітьми, розлучень так і теми абортів, сексу та вільних стосунків!
Якби Аполлон Вівторок не зашкварився з дипломами і спілками безпеки України, хотілось би колись побачити випуск "Подкаст терапії" присвячений розбору Кирпатого Мефістофеля.
Безсоння, пригнічений настрій, періодична відсутність смаку до життя, думки про самогубство… Що це, як не депресія?
Психотерапія української літератури - ось якого контенту нам не вистачає!
Ехх… мрію жити в Україні, де школярі на перервах малюють фанфіки на любовні трикутники Винниченка, а не слухають свинособачий репчік..
Давайте спільними зусиллями ламати стереотипи про одноманітну селянську багато стражденність української літератури!
Просувайте круті книги в масси, і головне, самі читайте! Винниченко нам в поміч)
#knyhoveredun
May 25, 2020
Можу назвати його моїм улюбленим українським письменником, його та Панаса Мирного. Мова прекарасна, описи, психологія, цікаві, живі персонажі - все як треба. Чимось подібне до «Міста» Підмогильного, але то лише на перший погляд. В «Місті» ми бачимо як місто змінює людину, а в «Записках» як людину, яка вже давно змінена містом та революцією, змінюють інші люди. Але ж ми оцінюємо всю збірку, тому скажу, що й інші твори круті та цікаві. Того ж «Федька-халамидника», здається, в молодших класах читали, але це не відміняє того, що твір хороший. П‘єса «Білий ведмідь та чорна пантера» захоплююча, емоційна, дуже добре в двох словах на початку дії описувалися персонажі та вигляд сцени, ніби фільм дивилася. «Момент» - те, заради чого я взяла цю книжку і те, що закохало мене в Винниченка. Які думки він виклав за чотирнадцять сторінок, як це все описав (досі пам‘ятаю, як він писав «промінь сонця, ніби припнута до стіни золота палиця»). Єдине, що було ну так собі - «По той бік». Хотілося трагічного фіналу, а так якось не так, та трішки затянуто, хоча на початку було дуже цікаво, як все розвернеться.
April 7, 2023
я дочитала "Записки Кирпатого Мефістофеля" і мені дурно. мені огидні абсолютно всі герої, я просто в шоці з їхніх вчинків і поведінки. і одночасно мені і шкода їх. бо страждають вони від цього самі.
однозначно раджу до прочитання. дуже багато роздумів, і хоча книжка написана 100 років тому, в ній піднімаються питання які досі актуальні і суспільство досі не знає, як бути.
та й взагалі це шок, що 100 років тому могли написати таке. я думаю, цю книжку добре було б читати в 11 класі дітям, бо а) це не нудно; б) відійдемо від стереотипів про село і страждання; в) може допоможе зрозуміти, як себе поводити НЕ треба.
однозначно раджу до прочитання. дуже багато роздумів, і хоча книжка написана 100 років тому, в ній піднімаються питання які досі актуальні і суспільство досі не знає, як бути.
та й взагалі це шок, що 100 років тому могли написати таке. я думаю, цю книжку добре було б читати в 11 класі дітям, бо а) це не нудно; б) відійдемо від стереотипів про село і страждання; в) може допоможе зрозуміти, як себе поводити НЕ треба.
November 3, 2022
Раптом хто каже, що українська література - то про село і страждання, то одразу давайте йому Записки!
Чудовий міський (Київський!) роман, де відчувається дух міста початку століття, зміна суспільних настроїв, ієрархії сім‘ї. Побачення, розлучення, психологічні драми стосунків, секс і аборти (о, так!), і багато внутрішніх мук особистості.
Це покоління, яке намагається жити за новими принципами, принципами свого щастя, а не виключно суспільних рамок.
Чудовий міський (Київський!) роман, де відчувається дух міста початку століття, зміна суспільних настроїв, ієрархії сім‘ї. Побачення, розлучення, психологічні драми стосунків, секс і аборти (о, так!), і багато внутрішніх мук особистості.
Це покоління, яке намагається жити за новими принципами, принципами свого щастя, а не виключно суспільних рамок.
August 13, 2023
Сподобалося, що головний герой - не є позитивним і не виступає рятівником, як багато чоловічих персонажів в українській літературі. Сумно за непросту долю жінок, навіть на початку XX ст. Homo Sapiens існує 40 тисяч років, а жінки здобули певну рівність тільки 100 років тому. Ну і події розвиваються в Києві, що не може не радувати.
August 16, 2024
Цей текст надихнув нас на розмови про відповідальність, втручання в життя інших, про переосмислення шлюбу і батьківські почуття.
Послухати обговорення можна у подкасті ПереФарбований лис https://youtu.be/eTSc0NxVzJE
Послухати обговорення можна у подкасті ПереФарбований лис https://youtu.be/eTSc0NxVzJE
April 3, 2025
Моє відношення до цього твору змінювалось з 2/5 в першій половині книжки, до 4/5 в кінці.
Майже весь час мене бісив цей кирпатий Мефістофель. Егоцентричний самозакоханий мізогініст, який дорослий достатньо, щоб усвідомлювати свої дії, але й мудак настільки, щоб не нести за них відповідальність. Дратувало його відношення до жінок, байдуже ставлення до почуттів інших, його звичка влізати в кожну знайому йому сімʼю і руйнувати її.
Але!
Мені сподобався жанр. Пишуть, що це - роман морального експерименту. І дійсно, в ньому порушується низка морально-етичних тем, увага яким приділяється з абсолютно різних, в т.ч. несхвальних у суспільстві, ракурсів.
Мова і стиль написання автора - прекрасні.
Начитка аудіокниги в АБУК - дуже емоційна і допомагає ще краще зануритись у душі і думки персонажів.
Кінцівка - неочікувана і очікувана одночасно.
І саме завдяки прийнятому рішенню головного героя вкінці я накинула бал. Але через легковажну поведінку героя більшу частину книги один бал зняла. Тож вийшло 4/5.
Майже весь час мене бісив цей кирпатий Мефістофель. Егоцентричний самозакоханий мізогініст, який дорослий достатньо, щоб усвідомлювати свої дії, але й мудак настільки, щоб не нести за них відповідальність. Дратувало його відношення до жінок, байдуже ставлення до почуттів інших, його звичка влізати в кожну знайому йому сімʼю і руйнувати її.
Але!
Мені сподобався жанр. Пишуть, що це - роман морального експерименту. І дійсно, в ньому порушується низка морально-етичних тем, увага яким приділяється з абсолютно різних, в т.ч. несхвальних у суспільстві, ракурсів.
Мова і стиль написання автора - прекрасні.
Начитка аудіокниги в АБУК - дуже емоційна і допомагає ще краще зануритись у душі і думки персонажів.
Кінцівка - неочікувана і очікувана одночасно.
І саме завдяки прийнятому рішенню головного героя вкінці я накинула бал. Але через легковажну поведінку героя більшу частину книги один бал зняла. Тож вийшло 4/5.
February 16, 2024
Головний герой ще гірший мудак ніж Радченко. Хотілось прибити його протягом усієї книги. Але книга класна.
February 5, 2024
Я зачарований "Записками Кирпатого Мефістофеля", з перших сторінок відчув магічне занурення у світ роману, який, без сумніву, буду перечитувати. Мене особливо вразив майстерний стиль Винниченка, його деталізовані описи Києва, що оживають перед очима. В голові чомусь особливо пістійно виникав образ вулиці Чикаленка (колишня Пушкінська) — однієї з моїх улюблених вулиць Києва, хоча прямо в романі Винниченко не згадує цю вулицю.
Роздуми про роль жінок 100 років тому та стосунки між жінками і чоловіками виявилися надзвичайно захопливими. Хоча багато моментів в романі можуть сприйматися як архаїчні або навіть контроверсійні з погляду сучасних уявлень про гендерну рівність, для мене вони є важливим нагадуванням про соціальні зміни, що відбулися за цей час. Ця історична перспектива допомагає глибше зрозуміти шлях, пройдений нами з того часу.
Завершення роману, де герой вибирає шлях еволюції замість революції, символічно увінчує його внутрішній розвиток та пошуки особистої свободи. Цей вибір є не просто метафорою особистісного зростання, а й відображенням усвідомлення того, що справжні зміни потребують часу, роздумів та внутрішньої роботи. Винниченко з майстерністю демонструє, що пошук особистої ідентичності та місця у світі — це складний, багатогранний процес, часто супроводжуваний моральними дилемами та випробуваннями. Роман мені здається стає дзеркалом, у якому кожен (особливо чоловіки) може побачити відображення власних прагнень, страхів, та мрій. Винниченко змушує нас задуматися, що означає бути людиною у світі неперервних змін та як зберегти свою ідентичність, шукаючи щастя та справжнє значення життя.
Роздуми про роль жінок 100 років тому та стосунки між жінками і чоловіками виявилися надзвичайно захопливими. Хоча багато моментів в романі можуть сприйматися як архаїчні або навіть контроверсійні з погляду сучасних уявлень про гендерну рівність, для мене вони є важливим нагадуванням про соціальні зміни, що відбулися за цей час. Ця історична перспектива допомагає глибше зрозуміти шлях, пройдений нами з того часу.
Завершення роману, де герой вибирає шлях еволюції замість революції, символічно увінчує його внутрішній розвиток та пошуки особистої свободи. Цей вибір є не просто метафорою особистісного зростання, а й відображенням усвідомлення того, що справжні зміни потребують часу, роздумів та внутрішньої роботи. Винниченко з майстерністю демонструє, що пошук особистої ідентичності та місця у світі — це складний, багатогранний процес, часто супроводжуваний моральними дилемами та випробуваннями. Роман мені здається стає дзеркалом, у якому кожен (особливо чоловіки) може побачити відображення власних прагнень, страхів, та мрій. Винниченко змушує нас задуматися, що означає бути людиною у світі неперервних змін та як зберегти свою ідентичність, шукаючи щастя та справжнє значення життя.
June 23, 2013
This took me horrifyingly long to read, but it was very good. To my defense, it is rather long, containing the following works:
Записки Кирпатого Мефістофеля (novel)
Момент (short story)
Федько-халамидник (short story)
На той бік (novella)
Чорна Пантера і Білий Медвідь (play)
I liked all the stories in this volume, even the play - and I'm not a big fan of plays - because they are all somehow "unpleasant" and/or macabre, something I really, really like in literature. These aren't really typical classical pieces as I think most people view them, i.e. slow and somewhat boring with people behaving impeccably; rather they made me think of Zola (of whom I am a fan), in that they illustrate the less than flattering nature of human beings, in all sorts of people, under all sorts of circumstances. People all go to the extreme in his stories: either it is from love and the desperate need to be free, to not be tied down by past mistakes (Записки Кирпатого Мефістофеля, with a higly interesting protagonist), or from righteousness and prejudice (Федько-халамидник), pure despair and recklessness in the face of death (Момент, На той бік) or from selfish need and a feeling of entitlement (Чорна Пантера і Білий Медвідь). There are no heroes. The one true hero dies due to his heroism, whereas the one praised as one is only accidentally a hero, because his attempt at treachery failed. And that's just brilliant.
I don't understand why Dostojevsky is all the rage when no one ever mentions Vinnichenko.
Записки Кирпатого Мефістофеля (novel)
Момент (short story)
Федько-халамидник (short story)
На той бік (novella)
Чорна Пантера і Білий Медвідь (play)
I liked all the stories in this volume, even the play - and I'm not a big fan of plays - because they are all somehow "unpleasant" and/or macabre, something I really, really like in literature. These aren't really typical classical pieces as I think most people view them, i.e. slow and somewhat boring with people behaving impeccably; rather they made me think of Zola (of whom I am a fan), in that they illustrate the less than flattering nature of human beings, in all sorts of people, under all sorts of circumstances. People all go to the extreme in his stories: either it is from love and the desperate need to be free, to not be tied down by past mistakes (Записки Кирпатого Мефістофеля, with a higly interesting protagonist), or from righteousness and prejudice (Федько-халамидник), pure despair and recklessness in the face of death (Момент, На той бік) or from selfish need and a feeling of entitlement (Чорна Пантера і Білий Медвідь). There are no heroes. The one true hero dies due to his heroism, whereas the one praised as one is only accidentally a hero, because his attempt at treachery failed. And that's just brilliant.
I don't understand why Dostojevsky is all the rage when no one ever mentions Vinnichenko.
Displaying 1 - 30 of 176 reviews