«Зелена Маргарита» — яскрава молодіжна повість, яка кілька років тому стала справжнім бестселером і була одразу розібрана на цитати вдячними читачами. Та інакше й бути не могло, бо сповнена гумором І ОПТИМІЗМОМ книжка про те, як жити легко й весело, не підлаштовуючись до чужих правил, бути собою й при цьому добиватись усіх поставлених цілей. Авторка - молода успішна журналістка, яка зараз працює в Українській службі БіБіСі в Лондоні, довела власним прикладом.
аж сумно трохи, що, в принципі, багато всього досі актуально. ще сумніше те, що я в такому ж збентеженому стані як оповідачка. а ще гірше те, що через цей текст мені прийшлось задуматись про певні речі і власні думки, яких я старанно уникала останні місяці і це було не так і зле, хоч і жодного рішення відповідно не було. ну що ж, дякую, що тепер мені знову прийдеться знову розбиратись у собі без шансів на успіх
Ця книжка справді тотальний і беззаперечний вайб, яку я полюбила дико, любі друзі. Я б навіть сказала, шо вона дуже ловка, написана для настоящих артісток (і чуть-чуть артістів). Під час читання непристойно сильно хочеться буть лучшою подрýжкою з Мариною Погрібною. Чи Мурусею? Чи все ж Маргаритою?
Останні кілька розділів здалися мені дещо "зіжмаканими", тому свої виправдані 4,5 з 5 вона отримує, хоч і віддано любити "Зелену Маргариту" мені це абсолютно не заважає.
«це моє улюблене, хоч і нервове, хоч марнотне, місто»
за усіма обставинами найкраща або друга найкраща книжка цього року. легко читається, смішна, на кожній сторінці «о, я!», кожні 50 — «о… блін, я». пані світлана напиркала дуже добре
Розважальна історія, що викликає фантомну ностальгію за 00ми у Києві. Щось злегка схоже на чікліт, але без впадання за чоловіками та з наявністю феміністичних ноток. Не помітила як сторінка за сторінкою пролетіли декілька днів з життя Марини-Марусі-Маргарити, дуже легко читається. Та варто робити знижку на те, що книга писалася на прикінцеві 90х і пару розділів було дискомфортно читати (той що про Кіріла, та той що про художника).
дуже забавна коротенька книги, назви розділів просто прекрасні, а особливо неймовірна стаття «ЧОЛОВІК ЯК ІСТОТА НАДЗВИЧАЙНО КОРИСНА», тут я сміявся дууже довго. з мінусів лиш дуже багато російської але треба зважати, що текст вперше опублікували у 2000 році
Ну капєц, провела з Маргаритою, чи то Мариною, чи то Машею день і так прониклась нею, ну дуже повірила в неї як людину (чи то в авторку, яка добре описала себе?) Моментами кумедна, моментами дивна з прекрасним описом психоделічних снів, моментами підсвічує буденні жіночі проблеми, що аж бере здивування за час першого виходу книжки (більше 20 років тому😳). І дійсно за вайбом нагадує Секс і місто по-київськи. Наклеїла десятьмільойнів стикерів, мені дуже сподобалось, чекаю на перевидання іншої книги авторки
Tw: речовини, алко, росмовні герої, некоректні слова для позначення геїв та темношкірих
Ця книга неймовірно вайбова. Написана у форматі щоденника, дотепна, кумедна, місцями крінжова. Але саме такими були наші 2000ні. Головна героїня дуже цікава жіночка, яка тільки почала заробляти перші більш-менш пристойні гроші, вона живе у Києві, має хлопця, який любить читати Канта, багато думає на різні теми, та рефлексує. Загалом, у мене було відчуття, що я прочитала сценарій до серіалу про нашу Кері Бредшоу.
Сподобалось! Дуже смішна книга! саркастична оповідачка занурює у своє життя в 2000, хоча багато думок досі актуальні. Не знаю, якась вона добра і наша. Чимось нагадала жадана і карпу 00х, але все ж вирізняється фем оптикою.
Поставила б 4.5 (не обʼєктивно, скоріш душевно)
Tw: дуже несучасні терміни для лгбтк+ спільноти, слюри і ось це ось. Але виправдовую тодішньою необізнаністю.
Роман про молоду жінку в 2000-ні і русифікований Київ.. на жаль не знайшла паперову, чи електронну версію, довелося слухати аудіокнигу на ютубі Сподобався стиль авторки і описи, але російська від героїв зараз важко сприймається. Хоча я, здається, відчула іронію, яку авторка заклала в ці персонажі
Ця книга такого ж віку, як і я. Тож, очевидно, що моя ностальгія за описаними українськими нульовими у цій книзі нічим толком не підкріплена. І все ж, читати Зелену Маргариту - це наче знову опинитися дитиною у стильній квартирі маминої подруги, де все зроблено з використанням яскравих глянцевих панелей, глянцевих натяжних стель, шаф-купе із зображеннями Ейфелевої вежі. Або це наче знову одягнути мамині туфлі і начіпити на плече її шкіряну сумочку. Або включити мультики зранку по Новому. Коли я була маленькою, то саме так уявляла дорослий світ, в який так хотілося поскоріше потрапити. Читаючи Маргариту зараз, думається про те, як насправді мало змінилося за цей відрізок часу. Хіба, може, мобілки стали сенсорними, а ноутбуки тоншими, ну і ще слюри тепер не викристовуємо. Книжка читається легко, але якщо дивитись глибше, то підіймає багато актуальних тем про стан молодої жінки в різних ситуаціях. Фінальні розділи про долар, художника і лист з університету вдало "запаковують" все, що в цій книжці мало бути сказано.
незвично, проте дуже колоритно. відчувається як перші альбоми карпи книжка сподобалась з перших сторінок і я її розтягувала, як могла. якогось сюжету тут немає, це просто буденна історія про копірайтерку у 00-вих. я трошки 🤏, щоб оцінювати, чи вайб точно такий самий, як у ті часи, але инколи це перегукується навіть з сьогоденням. однозначно книжка стала фаворитом, до якої я буду повертатись
я би поставила всі 5 зірок, але в наші часи можна було би і перекласти вже ті російські діалоги. дуже неприємно та тригерно було їх читати
Я чесно намагалася зрозуміти, про що написана книга, і чому вона багатьом так подобається, але нічого не вийшло...
Цитата з книги: – Щас би розкумариться, чисто децил, – з почуттям каже Саша. – Я вчив сьогодні Канта, так задрався. Похваліть мене, чуваки, це такий подвиг. Я думав, що люблю цю філософію, а я так її ненавиджу. Прикиньте, я тут цілими днями сиджу один, з котом, втикаю в цю філософію, буття-в-собі, суще й несуще, я тут скоро чокнусь. Ну шо, може, давайте чисто мєжду пєрвой і второй?
Таке відчуття, що авторка просто записала потік думок з голови, от все що думала те й писала, не редагуючи