Книжка, яка могла бути написана лише на зламі ХХ і ХХІ століть, але при цьому парадоксально актуальна й досі. Тут направду багато розмислів молодої жінки про все на світі, починаючи з питань гендерної рівності й фемінізму, і закінчуючи проблемами потенційної еміграції, зокрема, до США. Що з цього нині зникло з повістки? Питання риторичне. А ще, все це подано під соусом із доброго гумору й іронії, тож читається "Зелена Маргарита" надзвичайно легко.
Утім, без певних тригерів не обійшлося. Я, зокрема, на мить перечепився через такий пасаж: "І щоб війна нарешті закінчилася. Війна... Всього за якусь тисячу кілометрів, наприкінці двадцятого століття". Тепер подібні звороти завжди викликають у мене досить конкретні асоціації. Звісно, то була інша війна, і згадувалася вона геть побіжно. Хронологічно це могла бути операція "Союзна сила", або ж Друга російсько-чеченська війна. Утім, так чи інак, та війна закінчилася, зате почалася нова, і вже не просто "за якусь тисячу кілометрів", а безпосередньо вдома.
До власного сорому, досі я мало знав про авторку. І не мав великої охоти поцікавитися детальніше, хто вона. Думаю, так склалося, насамперед, через те, що нових творів Світлана Пиркало давно не писала, а отже, і не потрапляла до мого інфопростору. Але зараз, уже після (доволі випадкового, правду кажучи) прочитання, мабуть, головного (поки що) її роману, я переконався, що "Зелена Маргарита" - це важливе явище в українській літературі. Тож дякую видавництву "Комубук" за перевидання, а заразом - і за перевідкриття ще однієї яскравої письменниці! Сподіваюся, що колись вона потішить читацьку аудиторію новим, іще актуальнішим твором...