Бора

by Галина Вдовиченко

Для Христини Бори, скромної редакторки, авторки одного-єдиного роману, написаного кілька років тому, особняк у Львові - це таємничий замок, майже палац... Отримати його у подарунок - про таке можна хіба мріяти! А де дім - там і мешканці, які несподівано для себе опинились у новій оселі, схожій на Ноїв ковчег: ні тобі телебачення, ні всесвітньої мережі.

Genres: Ukrainian Literature

238 pages, Hardcover

First published January 1, 2011

About the author

Гали́на Костянти́нівна Вдовиче́нко (*народилась21 червня 1959, Кольський півострів) — українська журналістка та письменниця у 1959 році на Кольському півострові за Полярним колом. У дитинстві разом з родиною часто переїжджала з місця на місце. Навчалась у школах Івано-Франківська, Надвірної, Рави-Руської, Москви, постійно бували у бабусі з дідом у селі Отинія Коломийського району Івано-Франківської області, на батьківщині батька. Закінчила філологічний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка.

Живе у Львові.Працює заступником головного редактора щоденної газети «Високий Замок». Має доньку та сина.

Галина Вдовиченко дебютувала у 2008 році - з романом «Пів’яблука», який вийшов у видавництві «Нора-Друк» (Київ) і став лідером продажів на стенді видавництва під час роботи Львівського Форуму видавців-2008. Перший тираж книжки розійшовся протягом місяця.
Відзнаки:

- Спеціальна відзнака конкурсу «Коронація слова-2008» «Вибір видавців» (перша в історії конкурсу) - за роман «Пів’яблука».

- Диплом «Дебют 2008 року» у номінації «Кращий автор» від книготоргової мережі ЕМПІК

- 2-е місце у конкурсі «Найкраща українська книга-2009» за версією читачів та журі тижневика «Кореспондент» (роман «Пів’яблука»).

- Роман «Замок Гербуртів» (Тамдевін») отримав 1-шу премію у номінації «романи» на Всеукраїнському конкурсі романів, п’єс та кіносценаріїв «Коронація слова»-2009.

- Спеціальна відзнака «Гранд-Коронація слова» (роман «Хто такий Ігор?»).

- Перше місце у номінації «Оригінально оформлене та проілюстроване видання» на Міжнародному дитячому фестивалі у Львові (травень 2011), відзнака «Книжкового Левеня» (казкова повість «Мишкові миші»).

- 2-е місце у номінації «Світ дитинства» та 3-є місце у номінації «Мистецтво друку» у національному конкурсі «Краща книга України» (2011), засновник - Держкомтелерадіо України (казкова повість «Мишкові миші»).

- Короткий список Літературної премії Бі-бі-сі-2011. Роман «Бора» - у п’ятірці фіналістів.

- 1-а премія у номінації «прозові твори для дітей» у Всеукраїнському конкурсі романів, п’єс та кіносценаріїв «Коронація слова»-2012 – за казкову повість «Ліга непарних шкарпеток».

Reviews

[Inna · Rating 5 out of 5]

Мене,як читача, надзвичайно тішать випадки, коли ти не очікуєш від книги аж надто багато, а вона не просто елегантно обдурює тебе, а ще й з останньою сторінкою тексту спустошує твою голову і забирає серце. Таке нечасто трапляється, я або просто неправильно обираю книжки, або ж, навпаки, занадто правильно. Зазвичай я отримую саме те, чого очікувала. Але не цього разу.
Сюжет простий, невибагливий і малоймовірний настільки, що якби він першочергово був покладений в основу фільму, я б навряд чи звернула на нього увагу. Зовсім інші справа, коли це книжка. Мова історії – це окрема насолода - художньо густа, насичено осіння, коли українське лексичне різнобарв’я гріє наче ковдра. А несподіваний сюжетний віраж досі не відпускає.
Авторці сказала своє капітулятивне «вірю».

[Oleksandra · Rating 4 out of 5]

Так гарно і проникливо пише Галина Вдовиченко, що навіть далекий від мене сюжет змусив розчулитися.

[Adelais · Rating 4 out of 5]

Христина Бора працює редакторкою у львівському видавництві, потихеньку і без особливого натхнення пише свій другий роман, і все наче нормально, хоча і сіренько, коли зненацька їй у спадок від напівзабутого залицяльника юності дістається старовинний будинок. А далі ми всі знаємо - кошенятка гасають сюжетними лініями, подруга всідається в крісло і пригадує талант до малювання, у Бори викрешується роман, сирники смачні, домашні дрібнички численні (то фотографія яка трапиться, то симпатичний рушник), літний пожилець переживає кризу жанру і життя, у садку щось потрібне клепає загадковий Гордій, Божка у бунтівному віці приносить піццу і теж вносить потрібну підліткову нотку. Коротше, це гарне побутове письмо, до якого у мирні часи я трохи й почіплялася б, а зараз в березні під час тривог добряче зберегло мені нерви.
І будиночок такий з садком теж хочеться, куди діти. З лавандою бажано.

[Iryna Khomchuk · Rating 5 out of 5]

Як на мій смак і погляд, то Галина Вдовиченко на шляху від "Пів’яблука" до "Тамдевін" відчутно піднялася вгору по крутому схилу творчості. А щойно мною прочитана, хоч і не нова, книга не просто захопила легким детективним сюжетом, а ще й трошки повернула призму мого сприйняття світу в прагненні пропустити крізь неї якомога більше світла – того, яке здатне подарувати тільки близькі по духу люди.

Казковий спадок у вигляді казкового старого будинка на околиці Львова змінює не тільки життя головної героїні, а й іще кількох людей, бо дає їм можливість бути самими собою, слухати і – головне! – чути свої внутрішні, часто сховані на самісінький спод життя, потреби й від цього стати... так-так, все банально – щасливішим. До того ж у романі використано один із найулюбленіших моїх художніх прийомів: зведення докупи незнайомих і різних людей, а потім дослідження того, як же будуватимуться стосунки між ними. Мабуть, не треба спойлерити й розказувати, що все у цієї різношерстої компанії вийшло, бо й так усе зрозуміло – авторка не дасть розчаруватися у своїх героях зокрема і людях загалом. Проте фінал для мене особисто був геть неочікуваним і від цього відчуття насолоди від прочитання чергової хорошої книги тільки загострилося.

[Asja Sky · Rating 3 out of 5]

Я загалом люблю таку літературу - коли особливо нічого не відбувається, але є якісь неймовірні люди, які стають рідними одне одному, затишний будинок і таємниця, яка розкривається в кінці. Перша половина книги мені навіть сподобалась, але до кінця враження сильно погіршилось. Якось занадто мудровано все, зовсім перестало віритись в історію (зрозуміло, що історія від початку нереалістична, але все ж). Ніби як забагато всього в такому маленькому об'ємі, якісь лінії виглядають незавершеними, якісь моменти виглядають кинутими просто так, бо не отримують розвитку.

[Yuliia Zadnipriana · Rating 3 out of 5]

Не прониклась я цією книгою. Занадто тягуче, нудно та не цікаво. Дочитувати себе вже змушувала. У книзі ми зустрічаємо Львів, величезний будинок та калейдоскоп образів та людських доль. Але як на мене, тут немає жодного чітко прописаного образу, чи якось сенсу... не розумію, чому ця книга має таку високу оцінку.

[Daria Pidhirska · Rating 4 out of 5]

Так тепло від цієї книги.. Ніби нічого не відбувається, але читати цікаво. Добра, затишна, повільна історія про ДІМ, який готовий прийняти, захистити і втішити.
По атмосфері мені нагадало книги Розамунд Пілчер.
Мені сподобалось: для спокійного і розміреного читання для відпочинку - ідеально.

[Oleksandra · Rating 5 out of 5]

Не знаю чому, але на душі стало добре і затишно після цієї книги.

[Reader · Rating 5 out of 5]

одна з моїх найулюбленіших книг уже багато років. повертаюся до цієї історії раз на декілька років і читаю її щоразу так, наче вперше.

[Ksenia (vaenn) · Rating 3 out of 5]

О, а це те, що я шукала й не знайшла у Катажини Михаляк. Бо воно плюс-мінус однакове: щось середнє між "чик"- та "мідл"-літ, трішки видавничих буднів, фіксація сюжету на затишному будиночку, купка милих та непрактичних героїв і суцільне уняня та мімімі.

Від польського роману "Бора" приємно вирізняється не лише українськістю, але й м'якшою атмосферою, більшою адекватністю казкової в деталях оповіді та загальною доброзичливістю - і до персонажів, і до читачів. Нічого аж такого в книжці нема (проте є поганенька динаміка й жмут полишених не зв'язаними фабульних шнурівок). Усе тут солодко (із легесеньким гіркуватим відтінком), спокійно й по-осінньому затишно. Таке собі читання на сезонну чи емоційну вимогу. Якщо така з'явиться й залишиться задоволеною.

[Nataliya · Rating 4 out of 5]

Насправді, 4 поставила тільки за те, чим приваблює Вдовиченко - затишність, теплий сюжет, наявність пригод, можливість для тих, хто не дуже знається на мистецтві, дізнатися про якогось художника. Стиль написання мені такод подобається.
Проте у кожній книзі (поки що я прочитала її обидві "Пів'яблука" і "Бору", але тенденція, як то кажуть, "налицо") є подруги, одна з них працює у видавництві, хтось обов'язково має будинок, де всі люблять збиратися і де відбуваються основні події, обов'язково йдеться про художника. На мою думку, цього всього занадто, щоб називати це фірмовим стилем письменника.

[Marina Sinelnikova · Rating 5 out of 5]

Очень приятная книжка - всей атмосферой приятная, тем, что ничего вроде не происходит, и тем, что люди читают, разговаривают, обсуждают искусство...