Слуга з Добромиля

by Галина Пагутяк

В окрузі старовинного галицького містечка Добромиль в часи середньовіччя у вдови, яку вважають відьмою, народжується син. «Байстрюк!» – зневажливо називають хлопчика односельці поміж себе, однак насправді він є дхампіром (сином мертвого опиря і відьми), істотою іншої раси з особливими магічними властивостями. Саме йому протягом 800 років в різні історичні епохи доведеться стати для добромильської землі опікуном і захисником.
За книгу «Слуга з Добромиля» автор, Галина Пагутяк, яку називають наймістичнішою письменницею України, стала лауреатом Шевченківської премії 2010 року.

Genres: Ukrainian Literature, Fantasy, Fiction, Ukraine, Vampires, Mystery, War

200 pages, Hardcover

First published January 1, 2006

About the author

Народилася в селі Залокоть, згодом родина переїхала у село Уріж.
Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш із роду Басарабів, або як ще його називає Галина Пагутяк, Влад Басараб.)
Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер — Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї. Член Національної спілки письменників України. Лауреат Шевченківської премії з літератури (2010). Живе у Львові.

Reviews

[Nika · Rating 4 out of 5]

незвичайне і цікаве читання вийшло👀

[Oleh Bilinkevych · Rating 4 out of 5]

Дитя відьми та опиря, врятоване вовками та взяте під опіку купцем з Добромиля, власне, який також почасти кровосіся. Навіть після смерті власного рятівника, він залишається його слугою. Історію вірності довжиною у 800 років, герой звіряє наче сповідь перед загадковим лікарем, який має прямий стосунок до подій минулого, не віддаючи про це.

Хоч це історія про боротьбу добра зі злом, але тут перш за все мова про гуманність. В центрі світогляду завжди є звичайна собі людина, і жоден князько, пан, чи директор не повинен вирішувати її долю. Тут вже справа читача, чи приставати на бік авторки, чи ні, але для мене в деяких моментах вчинки героя були дивними, особливо ближче до завершення історії, коли фінальна сцена в наших реаліях виглядає явно дивною. І виникає потім питання, а ж задля чого боролись наші предки…
Тим не менш, перша частина книги дуже хороша, вона знайомить нас із нечистю краю, даючи відмінний погляд на історію вампірів, образ яких у нас закладений західним каноном. І цій книзі вампір, чи правильніше сказати опир не боїться сонця, не цурається Світлої сторони, і не потребує щоденної порції крові. Кров скоріше слугує для нього крайнім заходом, щоб відновити життя чи втрачену енергію. А у своїй суті ці істоти скоріше ближчі до ворожбитів, з власним суспільним устроєм, друзями, ворогами та зрадниками. Я вперше зустрічаю такий погляд і це збіса цікаво. Окрім того, авторка охоплює великий шмат часу, розповідаючи про окремі події минулого: починаючи з правління князя Лева, завершуючи комуністичним післявоєнним терором.

Хоч кінцівка книги дещо спотворює загальне враження, але загалом мандрівка була захопливою.

[Oleska Tys · Rating 5 out of 5]

Мені неймовірно сподобалось!

Ця тягуча містична історія про історії щось дужееееее неймовірне!

[Віталій Роман · Rating 3 out of 5]

Наскільки хороший початок (містично, готично, місцями кумедно, місцями страшно, місцями оригінально і глибоко), настільки поганий кінець (заплутано, місцями незрозуміло, нецікаво, сумбурно і дивно).

Для любителів історій про вампірів і їх побратимів. Присутні сюжетні стрибки в часі, відрубані голови, сіль і слуга.

[Naya · Rating 5 out of 5]

І не про опирів ця історія, а про те що сіль їсти треба, та про дракона, що намагається вбити бджіл. А от тут і не потрібно пояснень хто є бджоли, а хто дракон.

[Roman · Rating 4 out of 5]

Це історія про існування такої собі вампирської мережі на галицьких землях, яка має якусь певну мету - можливо, вплив на можновладців для того, щоби що..? тут вже невідомо, треба домислити самому. Слуга з Добромиля (саме так він пропонує сам себе називати) належить до цієї мережі, гарно замаскованої під купецьку спільноту, але він якийсь людяний (що вже дивно, справді?), він дбає про людей, захищає їх настільки, наскільки це в його силах і наскільки це не розходиться із метою та планами його таємної організації (про неї, до речі, дуже мало в книзі розкрито - це все нечисельні крихти інформації, зібрані по різних сторінках книги).
Події в книзі починаються із середини XIV століття, коли народжується Слуга із Добромиля, і тягнуться аж до 1949 року, коли власне він сам розповідає довгу історію свого життя лікарю після лікування пораненого воїна-упівця.
В книзі багато натяків та лише пунктиром окреслених історичних подій чи постатей, тобто бажано (але, звісно, необов'язково!) все ж таки бути трішки більше в контексті історії галицьких земель.
Не скажу, що це пейджтернер, і не так, щоби легко читалось, сюжет книги буває місцями похмурим і недосказаним, але тим не менш це точно не банальний вампирський штамп на кшалт багатьох написаних або екранізованих. Хотілося би більше отримати від фіналу, він не те, щоби відкритий, але геть не той, на який очікуєш.

[Абрахам Хосебр · Rating 4 out of 5]

"Слуга з Добромиля"
Галина Пагутяк

"— Ви, що чарівник?
— Ні, я його слуга. Ну, а слуги повинні вміти все."

Складність прочитання роману полягає в його багатолінійності. Дії відбуваються в різні часи, наратив постійно перескакує з одного часопотоку в інший.
Складається враження переказування, мізенабімності. Найподібнішим тут твором для мене буде "Рукопис знайдений в Сараґосі" Яна Потоцького.

"— Ніхто так не любив вогонь, як я. Мені доводилось віддавати йому все. Я розпалював його і сам гасив. Можна сказати, що я народився у вогні, і вже не знаю, чи супроводжую його, а чи він супроводжує мої вчинки."

Речі в які мало віриться:
Десятирічна дитина думає цитатами з Біблії.
Гепарди в князя Лева.
Дивні мотиви Добромильського Купця.
Але книга містично-фантастична тому читач мусить змиритись з логікою авторки, якщо хоче надалі перебувати в цій історії.

"— Тихо! — почув він шепіт за спиною, і рвучко обернувся. За ним стояв вчорашній його співрозмовник. — Не будіть їх.
— Чому? — пошепки спитав Олексій Іванович.
— Бо їм добре так, а надворі дощ, і він буде падати, скільки я йому скажу. А ви ходіть зі мною.
Щось було в його голосі таке, що Олексій Іванович без вагання рушив за тим чоловіком. Це був не той стан, майже паралізованого страхом цивільного перед людьми в погонах НКВС, а почуття майже сліпої довіри. Краще б пацієнт з четвертої палати мовчав, але він обернувся на сходах, що вели униз, і сказав:
— Може статись так, що хтось потім не прокинеться. Так буває, коли вони чують цю музику. Але смерть і так стоїть уже в них у головах, і нічого тут не вдієш.
— Яка ще музика?
— Моя музика, — з якоюсь гордістю відказав чоловік.
— Стривайте! — вхопив його за рукав лікар. — Як це можна не прокинутися від музики? Що ви цим хочете сказати?
— Музика, яка лежить в основі гармонії світобудови, пане докторе. Її можна почути у собі й вийняти з себе. А потім відтворити. Ця музика не вбиває. Але ми матимемо час ще про це поговорити, я вам обіцяю."

Атмосфера сновидності і недомовленості ще один компонент книжки. Будьте готові, що певні дуже цікаві події вам перекажуть одним реченням, інші розтягнуться роздумами та медитаціями.

"Пан Гербурт подивився на молоде обличчя Слуги, гладке й бліде, з делікатними, трохи гострими рисами. Не маска, натягнута на старече лице, а справжнє людське обличчя, тільки очі якісь не такі: занадто глибокі для юності.І порівняв себе, постарілого завчасу, вкритого твердою змертвілою оболонкою, невразливого до малого болю власного і до більшого чужого, хоч дивно було б їх рівняти. Слуга нагадав йому янгола з дзвіниці Спасівського монастиря, що схилився над євангелістом Матвієм, нашіптуючи Ісусові слова. Та чи вірно передав їх, бо кожне Євангеліє по-різному оповідає про Господа Нашого?"

Найбільше мені сподобалися епізоди присвячені герменевтиці, трактуванню Біблії і поглядам Пагутяк на різність гнозису. От як наприклад в цитаті вище, де Слуга постає одним із Тетраморфів і таким чином натякає на Метатрона, архонта і знову ж таки, Слугу нашого Деміурга.

"Голову чи руку відрубують за дописування до Святого письма навіть одного слова. Як на мене, се дурниця, бо Божі книги тлумачили з гебрейської та грецької, і не завше вірно. А чи знаєш ти, писарю многогрішний, що самих Євангелій було аж двіста, а Церква признала лише чотири. Чув я, ніби є серед тих відкинутих і писане з уст самого Христа, арамейською мовою, якою наш Господь говорив зі своїми апостолами, тільки сховане воно в піску на острові посеред моря і ніхто не читав його. Але чув я також, що Ісус просив не будувати храмів йому ні з дерева, ні з каменю, позаяк Бог є всюди, а віруючі — то його храм."

Цікава концепція з таємним орденом опирі��, який має символіку бджоли і торгує сіллю.
"Ви сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми."
З якого євангелія цитата? Від Матвія. Оце так багаторівнева загадка!

Окрім цього, текст дуже смачно написано. Жива мова, галицькі говірки, реалістичні діалоги.
І щось мені підказує, що я ще зустрінуся з цими персонажами на сторінках інших книг Пагутяк.
Тому, до зустрічі і не забувайте їсти сіль.

[Olena Benkovska · Rating 4 out of 5]

Гарно написаний текст. Прекрасна, готична атмосфера.
Перші 2/3 книги взагалі читаються на одному диханні.
На останній третині книга втрачає свій темп. Стає більш заплутаною. Я до кінця так і не зрозуміла хто там кого вбив, хто в чиєму тілі перебуває, і який основний конфлікт. Чи то так задумано для другого, більш вдумливого прочитання… чи то авторка сама втомилась від своєї історії. Я вирішила не розбиратись.
Але подорож була гарною.

[Kuxenjatko · Rating 4 out of 5]

Мені сподобалось! Початок був сумбурний і чимось гнітючий, але потім, коли почалася розповідь від першої особи, я захопилася і читала не переводячи подиху, поки не закінчила. Мені сподобалась і вампірсько-історична складова, така неочікувана міфологія Галичини, і християнсько-притчевий стиль роману. Було затишно і смішно, сумно і задумливо.

[Oleksandra Kochubei · Rating 4 out of 5]

Дякую авторці за давно забуте відчуття, коли в будь-яку вільну хвилину рука тягнеться до цієї книги, а не до твітера чи новин. Найкраще, мабуть, її читати восени, дуже римується для мене похмура погода з туманом, яким вкрита ця історія. Неочікуваний образ «опирів», який так відрізняється від образу їх в маскультурі. Отримала багато читацького задоволення!

[Yuliia Zadnipriana · Rating 5 out of 5]

Моє знайомство з Галиною Пагутяк, однією з наймістичніших письменниць України, триває. Цього разу в центрі уваги - доля неймовірної істоти, дитяти опиря та відьми, дхампіра, котрий викладає історію свого неймовірного життя, що триває вже багато століть поспіль. Цікаво, що я книга вийшла задовго до поширення в Україні "сутінкоманії" та моди на вампірську тематику, але про цю письменницю, і про цей роман зокрема мало хто чув і мало хто знає. Я не можу лише зрозуміти одного - чому? Чому такими популярними є Іздрик, Жадан, Андрухович, котрі у всіх на слуху, а конкретно я не можу визнати їх такимим,котрих люблю читати. Я не сприймаю їхню літературу і не отримую від неї задоволення. Але Пагутяк це щось! Якби не магістерський список літератури до сесії, я би про неї наврядчи дізналась.
Тож ближче до книги.
Східна Галичина. Край загадковий своєю містичністю, віруваннями, міфологією, цікавий своєю історією та людьми. Перед нами розгортається життя одного міста в проекції кількох століть. Хронологія подій роману охоплює події від 1300-хроків до першої світової. Головний герой - Слуга з Добромиля, котрий в реальний час події (194.. рік) вважається божевільним і історію свого життя викладає психотерапевту, котрий спершу сприймає це просто як симтом, але пізніше починає вірити.
Цей роман набагато глибший за всі відомі мені "вампірські бестселери", це не просто сповідь, розповідь, це роздуми про своє місце в суспільстві, про пошуки свого призначення, про те, що таке добро і зло і де між ними знаходиться межа.
Книга дазвичайно атмосферна, читаючи про давні минулі Галицькі часи і сам насправді переносишся туди, відчуваючи всю велич, загадковість та містичність описуваних місць і часів.

[Anna-Liliya Kokora · Rating 5 out of 5]

Це моє друге прочитання, і, о Боже, цю історію я полюбила навіть іще більше.

[Vera Karasjova]

Максимально не моє.
"не можна нічого змінювати у Святому Письмі, ні додавати, ні пропускати, бо се приносить великі й нещасливі зміни". І на цьому пафосі - кожна сторінка. Жодного простору для жарту, краси чи легкості. І навіть пафос нецікавий - хай би хоч роздутий був до раблезіанських масштабів, то хоч як феномен був би цікавий. А так - авторка на повному серйозі навалює і навалює і навалює і навалює - щось нудне і одноманітне.

Ідея з переродженням і одвічною боротьбою добра і зла крізь різні втілення.. Та блін. Краще піду дослуховувати "Колесо часу".

Люди, котрі надто серйозно сприймають кожну секунду і кожну літеру, мене лякають. Саме з них найлегше народжуються фанатики(

[zazvezdimsya · Rating 4 out of 5]

в кінці нічого не зрозуміла, але це мої проблеми, а не книги 🥲

[Oleksandr Zholud]

This is a historical/mystery/fantasy novel, English Title should be ‘the Servant from Dobromyl’ (Dobromyl is now a small town (pop. About 4 thousands) in Western Ukraine with very long history – noted in chronicles since Xth century).

The story starts in 1939 when the Soviets occupy its share of Poland (so called re-unification of Western Ukraine and Belarus) and go to a monastery near Dobromyl to extract and destroy its library (chiefly religious texts, some centuries old). Then we fast forward ten years, and the monastery is now used as a mental asylum and its director from ‘big Ukraine’ (usually meaning the Ukrainian SSR in pre-1939 borders), who was on the frontline during the WW2 and now is himself quite an ill man. He tries to keep patients at least feed (quite a problem during these years) and attempts to stay behind the politics (in the region there was a struggle between Ukrainian partisans and Soviet forces till early 1950s). One of the patients appears someone else and tells his story.

The story of the patient reveal that he is a son of a vampire and a witch, ‘dhampyr’, born in 1270s with power to fight supernatural. Both his parents fell victims of human intolerance and a local master of vampires, who calls himself ‘a merchant from Dobromyl’ and a boy gladly becomes his servant. Here vampires are not bloodthirsty monsters, but powerful mages, power behind the throne, often attempting to help local people and defend them from aggressors.

A very interesting mix of history and mysticism with a nice prose style. It is not a ‘classical’ fantasy, the novel is on a borderline between several genres.

[Юля Рябчик · Rating 3 out of 5]

Мене страшенно розлютила ця книга. 2/3 історії було так цікаво, і читалося легко, а от остання третина була просто тортурами. Засинала разів сто, заплуталася де чий слуга, хто кому пан і шо тут взагалі відбувається. Коли дочитала, то була зла як сто чортів, хоча конкретно фінальні сторінки нагадали фінал Фоєровського «все ясно». Багато персонажів які можуть перероджуватися в інших тілах і забувати свої минулі життя — 🤯 Сподіваюся, на книжковому клубі стане зрозуміліше, що це я прочитала

[Enotka · Rating 3 out of 5]

Не моє

[Kateryna Kateryna · Rating 3 out of 5]

Перші 20% повільно і депресивно, потім наступні 50% несеться супер захопливий екшн, а останні 30% все заплутується і стає не дуже цікаво. Шкода, що книга така неоднорідна вийшла.

[Maryna Ponomaryova]

Класне оформлення, і на папері це має бути супер цікава історія. Але мені все одно було нудно, на жаль, як не старалась

[Oleksandr Yelyseiv · Rating 4 out of 5]

Тяжко було обрати між 3 і 4 зірками.
Книжка дуже неоднорідна, але й посередньою її назвати язик не повертається.

[Askorbinka · Rating 5 out of 5]

Атмосферна галицька готика

[Maria]

Чи очікувала я, що опир у цій книжці буде саме таким? Та ніколи в житті. Чи задоволена тим, що прочитала цю історію? Звісно.

Стиль смачнезний. Дякую авторці за пояснення, що з якими героями сталося.

А яке це перевидання красиве❤️ видавництво «Від заходу до світанку», ой, перепрошую «Ще одну сторінку» вміє робити цінні артефакти.

[Marina Meleshko · Rating 5 out of 5]

Дуже сподобалось! Якщо хто не любить читати "суху" історію України, але цінує містику та фентезі, то варто почитати хоча б для того, щоб дізнатись трішки з історії України. Поза тим - чудово та глибоко прописані персонажі, захоплюючий сюжет. Історія була іноді сумною, іноді спокійною, але ні разу не вийшло відволіктись на щось інше, бо було цікаво знати - а що ж далі?

[Anastasia [moonreg] · Rating 2 out of 5]

нудно.

[Yaroslav Nazarenko · Rating 5 out of 5]

Я скажу чесно, що нічого не знав про цей твір поки видавництво Ще одну сторінку не анонсувало його перевидання. А вже після видання, я хоч і хотів купити книгу та ознайомитись проте дуууже довго відтягував це (як ви можете помітити, хе-хе). І знаєте, що?...

АБСОЛЮТНО ДАРМА! ЦЕ ОФІГЕНА КНИЖКА І НЕ ДАРМА ПАНІ ПАГУТЯК ОТРИМАЛА ЗА НЕЇ ШЕВЧЕНКІВСЬКУ ПРЕМІЮ!

Цей твір — приклад неймовірно прекрасної й майстерної жанрової літератури, що збудована чисто на українському матеріалі.

Вперше прочитавши анотацію, я уявляв зовсім інший сюжет та зовсім іншу історію, проте пані Пагутяк викрутили все набагато краще і протягом всього твору я читав з бажанням читати більше. Авторський стиль пані Галини абсолютно майстерний, я його вподобав ще коли я читав збірку "Се твоя доля" тож підходив до Слуги з певними очікуваннями від авторки та слава богу всі мої очікування справдилися.

Щодо сюжету я дуже захоплений тим наскільки пані Пагутяк опрацювала історичний матеріал доби про котру вона пише і те як вона вплітає персоналії, що дійсно існували, та події в сюжетну канву твору переплітаючи її з вигаданою боротьбою Золотої бджоли та Золотого Дракону. І найголовніше, що всі історичні події та персони подаються достатньо невимушено, читач котрий їх не зчитає нічого не втратить в загальному сюжеті. Натомість читач, що розпізнає в покупці антипка — Лжедмітрія І, чи зрозуміє що Слуга з Добромилю відмовляє Ян Щасного Гербута не просто від якоїсь авантюри, а від підтримки рокошу проти Сигізмунда ІІІ Вази в тому подібне, — отримає додатковий шар тексту. Окремо вдячний за згадку Яна (в тексті Йвана) Шелиги, реального друкаря при друкарні Яна Щасного Гербута, історія українського друкарства це має літл специфік інтерес.

Проте за боротьбу Бджоли та Дракона й історію варто зазначити, що в нас з партнеркою по спільночиту була маленька дискусія. На думку моєї високо поважної колеги в творі трохи не вистачало безпосередніх прикладів та сцен цієї боротьби між ними і закономірно історичних подій, бо власне найяскравішими прикладами боротьби і є розмова Слуги з Добромиля з Гербутом та намагання Купця з Перемишля завадити Лжедмітрію купити антипка. Проте зі своєї сторони скажу, що тема боротьби розкрита рівно настільки на скільки треба. Твір все-таки про життя Слуги з Добромиля, про котре він розповідає Олексію Івановичу. Тож побіжні згадки боротьби Бджоли та Дракона побіжні саме тому, що і місце в довгому житті Слуги з Добромиля займали побіжне. І все це грає більше роль додаткової приємності для читача, котрий зможе скласти весь історичний бекґраунд в цілісну картину.

Ну і варто зазначити, що я в абсолютному захваті від ідеї патріотично налаштованого ордену опирей, котрий займається тим аби забезпечити безпеку та процвітання рідного краю, а не захопленням та експлуатацією. Ще й керуються доволі таки християнськими парадигмами. Що цікаво в розрізі їх опирства. Вони не є нечистю, вони не слуги диявола, а така сама частина природного руху як і люди. Та й вибір опирами Бджоли для символу та назви ордену є доволі цікавим враховуючи їх символізм в християнстві. І якби не ці деталі “християнство” опирського ордену, можна було б списати на сприйняття історії через призму поглядів Слуги з Добромиля.

Адже Слуга з Добромиля яскраво виражений християнський персонаж, це лежить в його основі, смирення як християнська чеснота та служіння як мета є умовним хребтом всієї його особистості, на котрий нанизуються інші деталі. Головною метою свого визначаючи слова: “Я створений для того, щоб служити”. Служачи не тільки Купцю з Добромиля, але й богу та його заповідям. Як напряму, так і за посередництвом свого “господаря” Купця, що є головою серед Золотих Бджіл.

Що цікаво, приходить він до цього ще до того, як його віддадуть в монастир і Біблія та Євангеліє стануть його стануть його головними книгами, задаючи йому вектор цінностей так само, як пізніше зроблять подорожні котрих пізніше назвуть єретиками, за те що ті вірили що бог завжди навколо нас і кожна людина то його храм. (Чесно, це моя улюблена концепція в християнстві, бо як я був малий я завжди не міг зрозуміти нащо нам храми і посередники в спілкуванні з богом у вигляді священників, якщо бог навколо нас. А тепер я просто не віруючи, але цю концепцію досі люблю).

Окремо хочу зазначити стосунки і хімію між Слугою з Добромиля та Купця з Перемишля, це такий абсолютний вайб та слей ви не уявляєте собі. Вони такі бусінки разом🥰🥰🥰

Але є і парочка зауважень до тексту:
- Під кінець не дуже зрозуміла система існування деяких персонажів, адже ми знаємо, до прикладу, що Слуга з Добромиля завжди пам'ятав хто він є. Натомість Воєвода та Антось, що теж умовно безсмертні (один дхампір, як і Слуга, другий — покутник) протягом часу забули свою природу та хто вони є поки їм цього не нагадали. Натомість в нас є Олексій Іванович, котрий є Купцем з Перемишля, котрий забув хто він є, але водночас ми знаємо що Купець "мертвий" і в тексті його розмовляючу голову витягують з ріки в Добромилі. Тобто Купець з Перемишля по факту і живий, і не живий водночас, бо він і Олексій Іванович, і голова в річці водночас. Хоча теоретично мав би бути духом як і Купець з Добромиля.
- Власне персонаж Воєводи і його "теперішня" версія у вигляду енкаведиста. Його нам подають як головного антагоніста та антипода Слузі з Добромиля, проте з'являється він якось занадто раптово. Тобто так, енкаведист сам по собі є у творі ледь чи не з першого розділу, проте його розкриття як Воєводи-дхампіра доволі раптове і не те щоб пояснене. Та й заяви про антагоністичність стосунків Слуги та Воєводи не мають сильного підґрунтя під собою, бо на моїй пам'яті вони і не перетинаються прям під час флешбеків. Слуга лише споглядає наслідки дій Воєводи — вбивство Купця з Перемишля (найкращого бро Слуги з Добромиля).
- Раптова демонізація татар від пані Пагутяк. Ну типу те, що татар в негативному ключі згадують персонажі, котрі діють в 16-17 ст., це доволі логічно, так. Проте, коли в описі енкаведиста та його думок і методів, голос наратора починає розповідати про те, що енкаведист такий жорстокий, бо...

Був сам зі степу, мав у жилах трохи татарської крові... ....Як і його предки, він вважав основою військового мистецтва жорстокість і терор. На цьому стоїть влада.

І це дуже дивно сприймається в контексті того, що одним з корінних народів України є кримські татари... Ви скажете мені: "Кримські татари і власне татари це два різні народи, може пані Пагутяк мала на увазі не їх", — і я з вами погоджуся. Проте варто визнати, що в нашій традиції системне називання кримських татар саме кримськими татарами це відносно нове явище. У фольклорі та піснях козаки йдуть війною на татар, а не йдуть війною на кримських татар. Тож, як на мене, в контексті сучасної України така демонізація татар є максимально зайвою. Якщо пані Пагутяк вже дуже треба було описати небезпеку зі степу, тому чому не взяти б відносно далеких від нас половців чи на крайній випадок монголів з їхньою Золотою Ордою.

У висновку скажу вам, що Слуга з Добромиля це абсолютний непересічний твір, котрий насправді мав би бути набагато відомішим ніж є зараз. Це абсолютний приклад неймовірно гарної жанрової прози і будування твору на українському підґрунті. І я неймовірно радий, що мав змогу прочитати цю книгу і так само радий мати змогу перечитувати цей твір в майбутньому, сподіваючись що Слуга з Добромиля міцно засяде в головах читачів та серці української літератури, аби ніколи не загубитися під лапами Золотого Дракона.

При написанні відгуку було використано наукову статую Бокшань Г. І.

Бокшань Г. І. Аксіологічні домінанти роману Галини Пагутяк "Слуга з Добромиля" в контексті християнської етики / Г. І. Бокшань // Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія"]. Сер. : Філологія. Літературознавство. - 2012. - Т. 192, Вип. 180. - С. 14-17. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npchdufl_2012....

[Ганна Халімон · Rating 5 out of 5]

І хоч я не все зрозуміла, але книга надзвичайна, багатошарова, метафорична, притчева і напрочуд атмосферна. Тримаючи її в руках, не раз вигукувала: "Це книга про опирів! Українська!!!". Як же гарно вона написана, я збагатилася величезною кількістю нових слів (дощівка, коцур, торговиця, нендзний, лічниця, антипко) і крилатих висловів. Не применшуючи нічиєї праці, кладу поруч з "Чигиринський сотник" Леоніда Кононовича ось цю схожу за вайбом книгу. Щаслива, що розпочала знайомство з творчістю Галини Пагутяк, чула тільки хороше, і сама полюбила щиро. Це мають читати всі.

Кілька яскравих цитат:
"... у чиїх жилах перемішалась кров убивць і злодіїв. У мирний час вона нічим себе не видавала, але тепер бродила як перестояні помиї.", "...коли чоловік боїться, то помалу починає звіріти." (як точно і красномовно самі здогадуєтеся про кого)

"Книги - це здебільшого марнославство, пиха, фальш, облуда. Правду кажуть: які люди, такі їхні книжки."

"Парадокс! Молоді ведуть війну, наче дикі звірі, ховаючись по ярах, вмирають, віддаючи своє життя за безцінь. Натомість старі правлять тим часом світом без найменших докорів сумління, бо, зрештою, виживають не найкращі."

"Мабуть, Бога треба було вигадати ще й для того, щоб мати з ким говорити на самоті."

"Сміх не викликає співчуття, а отже, й не обтяжує."

"... коли твоє життя змінюється, ти сам повинен змінитися."

[Ganna · Rating 3 out of 5]

- Розумієш?
- Нє, - відповів Антось і аж трохи відсунувся від Слуги з Добромиля. (с)
Фінал книги на 100% збігся з моїми враженнями. Автентична оповідь про людей, опирів, історію та міфологію Галічини. Цікаві, місцями складні для мене місцеві мовні оберти. Разом зі стрибками у далеке 14 сторіччя, мінялася і мова оповідання, ставала більш архаїчною, неспішною. Місцями пливе нудно, місцями жваво, а загалом дуже плутано. Ніби й зрозуміло що йдеться про споконвічну боротьбу світа з темрявою на окремо взятій невеличкий території, але так сумбурно, ніби це п'яний дядько оповідав та під кінець вже втомився й забув з чого починав. Але інтригу посіяв, колись ще раз спробую осягнути мотиви та вчинки золотого вулика.

[Oksana Kornijenko · Rating 4 out of 5]

Хоч я і обіцяла не читати більше книг авторки, та мушу порушити цю обіцянку. Бо: 1) книга в мене є, купувати не треба; 2) марафони чимось треба закривати, а ця підходить мінімум під 6; 3) все ж таки хотіла дізнатися, за що авторка отримала Шевченківську премію з літератури! Так-так, цю премію їй дали саме за книгу

Галина Пагутяк "Слуга з Добромиля", 320 с.
в-во Ще одну сторінку

Що вам сказати? Я приємно здивована книгою, сюжетом, атмосферою, текстом. Прочитала за день. Дуже цікаво!
І разом з тим у мене знову після книги Пагутяк настав нечитун. 🤷‍♀️ За 1-3 жовтня прочитала три книги, а далі майже не могла читати. Містика якась.

"Слуга з Добромиля" кардинально відрізняється від "Се твоя доля"! Я боялася починати читати цю книгу, думала, що знову страждатиму над нею днів 10. Ні. Проковтнула за добу. І це було дуже і дуже потужно! Я ніколи не клею стікери у книги, не підкреслюю якісь важливі слова. А з цією книгою хотілося виділити багато глибоких думок, очевидних істин (які лежать часом на поверхні, а ти їх не помічаєш).

Книга фентезійна, але написана на тлі реальних історичних подій, і серед героїв ми зустрічаємо справжніх історичних персонажів: династію князів Галицьких, родину підлих Мнішеків тощо.

Гг - Слуга з Добромиля, сирота, підібраний і вихований опирем (різновид нечистої сили, вампір). Безсмерний, бо живе на світі не одну сотню літ, і бачив на власні очі історичні зміни свого рідного краю - Галичини. Він - син відьми та опиря, але простим людям робить лише добро. І народ його любить! Бо "Він має нас за людей, а не за бидло!"
Події відбуваються у різні роки, епохи. І читач переміщується з одного століття в інше, щоб побачити усю картину.

До авторки єдине питання: яким чином помер батько Слуги з Добромиля, якщо опирі безсмертні, аж поки їм не відріжуть голову, не встромлять у серце осиковий кіл і не спалять? Тож як так сталося, що вперше опир помер, наче звичайна людина?
Оце вважаю діркою у сюжеті, бо такого не могло бути.

Книгу раджу. Навіть попри те, що у ній згадана різна нечисть, цей твір - про інше. Він - про нашу історію, про людські гріхи, прощення, вірність. Про одвічну боротьбу Добра і Зла.
Філософський роман! Змушує думати, багато думати.

Кілька цікавих цитат:

"...той, хто боїться любити, щоб не втратити, не є мудрим. Він ще гірший за того, хто хоче любити, але не може".

*******

"Одне зло спричиняє інше, так само як невелике добро переростає у велику благодать. ... не можна порушувати природний плин речей, треба шанувати давні звичаї, бо люди, котрі їх уклали, прислухалися до свого серця і до голосу природи".

*********

"Мстяться лиш слабі й підлі духом".

#рікукрліт_2025

[Marka Lib · Rating 4 out of 5]

Дізналась про цей твір нещодавно, а виявляється це вже перевидання! За анотацію, я уявляла зовсім інший сюжет, а ним виявилася історія життя дхампіра протягом 800 років, яку він розповідає головному лікарю у психіатричній лікарні… Ось як пані Пагутяк закрутила сюжет. Слуга Купця з Добромиля служить не вимушено, а добровільно багато сотень років голові Ордену Золотої Бжоли, упирю… Тож на тлі історичних подій ми бачимо наслідки того вірного служіння, в багатьох моментах цей Слуга не знає повного замислу, але знає що служить не дарма, все на благо свого рідного раю.

Народжений від опиря та відьми хлопчик, зостався сирото, зігрітий вовками, вихований в монастирі, але пізнававши науку добра і зла, ворожби й поління над природою чоловік не озлобився, завжди знав, що життя його має призначення той жив виявляється достойно: ще підлітком розійшлася звістка й зосталась в легендах про його ангельський голос, магічну силу гри на сопілці й справність Сівача, але залишившись на місті спочину праху його хазяїна він допомагає вже повстанцям, які борються з НКВД у лісах…

Це була дивна сповідь: то плавна оповідь за давно минулі часи, то у роки на передодні другої світової, роки голоду опісля війни, але завжди були зради, відчай біль й людські смерті.. Авторська манера написання нагадувала давню казку, яку не можливо швидко ні переказати ні прочитати, й ні зрозуміти повністю, бо філософських відсилок тут дуже багато, але вони не ускладнювали сприйняття: ти радієш, коли розумієш відсилку, а як і ні, то це не впливає на сюжет. Зі сторони можна подивитися на відголоски боротьби Золотої бджоли та Золотого Дракону (Влада Цепеша); бути свідком аватюри з Лжедмітрієм I. І навіть головлікар Олексій Іванович – це давній брат по Ордену – купець з Перемишля! Історія зробила коло, звела давніх друзів і ворогів й пішла собі день за днем далі..

Слуга з Добромиля постійно міркує про добро і зло, про місце у світі, про місце у житті людини, про вибір сторони кожної людини, про те, як знайти себе у цьому світі. Бо Слуга знайшов і про нього пам’ятають століття!
«блаженні ті, котрі відають, що вони чинять. І прокляті, хто не відає, що чинить…»

[Tetiana Raienko · Rating 5 out of 5]

"Слуга з Добромиля" - це химерна філософська притча про те, що на пошуки себе можна витратити навіть не одне життя, і все одно цього може бути замало.

Одного дня 1939 року, у стінах старого монастиря поблизу Добромиля, де розташована психіатрична лікарня, з’являється дивний пацієнт. Г��ловний лікар не може до пуття пригадати, хто він такий і яка його недуга. Та ось раптово починається злива, всі навколо засинають, крім лікаря, і незнайомець починає розповідати свою магнетичну історію життя тривалістю сімсот років.

Він називає себе дхампіром - сином опиря і відьми. Каже, що народився у цих краях у XIII столітті. Рано осиротів, людська злоба погубила його матір, і він став вигнанцем, аж поки не зустрів опиря, купця з Добромиля - свого однодумця, наставника й пана.

В образі головного героя поєднуються демонічність і людяність, надприродна сила й чуттєва вразливість. Попри безсмертя, він - емпатичний, співчутливий і здатний робити добро. Усе, чого він прагне протягом століть - “знайти місце у цьому світі й навчитися жити в ньому”. І зрештою він віднаходить себе у служінні власним переконанням.

У книзі багато філософських метафор, релігійних алюзій, автентики та історизмів. Готичності додають старий монастир, середньовічне тло князівського двору, згадки народних обрядів і побуту упирів. Усе це перемішано з балакучими відрубаними головами, артефактами - на кшталт золотої бджоли, магічними піснями, обмінами тілами та численними таємницями.

Особливість стилю Галини Пагутяк полягає в тому, що хоч би що ми припускали, ніхто, крім самої авторки, не скаже, який саме зміст і символізм було закладено в тексті. Загалом, книжка дуже естетична й високохудожня. У ній відчувається багатство мови. Тому просто розслабтеся і дозвольте тексту вас заколисати.