«Даогопак» – 3-томний комікс-блокбастер про пригоди козаків-характерників із лицарського ордену магів і майстрів бойових мистецтв Запорізької Січі. Розпочинається серія авантюрно-пригодницьких історій першою книгою під назвою «Даогопак: Анталійська гастроль» (64 сторінки). Автор сценарію – Максим Прасолов, художник – Олексій Чебикін, тексти – за участю Олега Колова. Троє друзів-козаків ‒ Олесь Скоровода, Тарас Пересічеволя і характерник Мозговий ‒ за дорученням кошового отамана вирушають під виглядом мандрівних артистів із розвідувальною місією до Туреччини. Їхня мета ‒ визволити полонених козаків, що працюють у надрах нового султанського палацу в Анталії. Але не так сталося, як гадалося: у справу втручаються непередбачені обставини. Несподівана зустріч із японською дівчинкою Арі-Сан, охоронницею султанового сина, змінює долю молодого козака Олеся.
Перший альбом українського мальопису «Даогопак: Анталійська гастроль» вийшов друком ще у 2012 році у видавництві Nebeskey, але тільки зараз прийшов його час особисто для мене, бо дістати цей мальопис тепер дуже важко. Автором ідеї є Максим Прасолов, художником Олексій Чебикін, а кольором займався Віталій Кобилянський.
Отже, наші рідні козаки. У центрі оповіді ми маємо трьох друзів, козаків Олеся Скораводу, Тараса Пересічеволю й бандуриста-характерника Мозгового. Цією скромною, але злагодженою, компанією за дорученням кошового отамана вони вирушають у столицю Османської імперії із розвідувальною й рятувальною місією. Їхньою головною метою є визволення братів по Січі, полонених козаків, що працюють у важких і жахливих умовах у казематах султанського палацу. Під час цієї таємничої й важливої подорожі з ними трапляється безліч кумедних і дивних пригод. Та, як інакше? Вони ж козаки, по іншому не буває.
У першому альбомі авторам вдалося не тільки розказати цікаву, хоча й досить просту в сюжетному плані, історію, але непогано познайомити із головними героями, які мають, чим похизуватися. Чи то гарним чубом і акробатичними здібностями, чи то файним пузом і небезпечними закрученими вусами, чи бодай конструкторськими здібностями й мовчазною таємничістю талановитого бандуриста.
Але що мене найбільше підкупило, то це гумор, який супроводжує постійно під час читання. Але це не є основою, на якій базуються всі діалоги чи сцени. Усе в міру, з дотепними й невеликими вкрапленнями під час просуванням сюжетом. Це радше задає такий спокійний і кумедний тон, де навіть під час напружених сцен ти розумієш, що все буде добре. Розслабся і насолоджуйся читанням. Також сподобалося, що козаки не прямували до Туреччини на чайках, а на возі запряженими волами, як театральна група, яка може здивувати місцевих своїми «магічними» фокусами. Більше речей, які повеселили, були зображені на кадрах, але в діалогах теж були кумедні моменти, як і між козаками, так і між антагоністами. Та найбільш дивним і смішним для мене видалися гусак Гусяр II, який каже, що він із давнього шляхетного роду й постійно вставляє іноземні слова, щоби здатися більш інтелектуальним, та кабан Окіст із набитим татуюванням, і, який постійно закидує всіх побрехеньками. Їхні суперечки це, звісно, щось, але апогеєм було те, як вони зіграли роль «летючої тварини» під час виступу козаків для турків. Це було ще те видовище, від якого турки пороззявляли роти й ахкали від цієї чудасії.
У висновку скажу, що в мене залишився приємний післясмак. І від малюнку, і від героїв, від простоти сюжету та від гумору. Звісно, що були моменти, які не дуже зайшли чи не сподобалися, але воно якось змазалося на фоні всього мальопису.
дуже хороший комікс, уже хочу наступну частину (обіцяли, що буде раз на півроку). закінчили, як і годиться, на холєрно цікавому моменті. купа веселих алюзій і крутезні ілюстрації – місцями аж козацький стімпанк проривається. сподіваюся, правда, що до наступної частини їм таки вдасться найняти редактора не лише для кольору, а й для тексту. якби не ця маленька деталь, було би п'ять зірок без питань.
Мое первое знакомство с графическим романом. Видеть-то я их раньше видела и даже листала, но спокойно читать и рассматривать картинки - это для меня в новинку. Кстати, спасибо игре "Охота на снаркомонов" за расширение горизонтов! :)
Не смотря на тот факт, что впечатления от этой встречи достаточно приятные, я уверена, что она будет единичной. Скорее всего мои отношения с графическим романом и закончатся "Даогопаком". Потому что я, как ни стараюсь, не могу придумать для кого эти книги. Для меня непонятно, как можно сознательно отказываться от такого огромнейшего удовольствия, как создание собственного мира их тех строительных материалов, что предлагает книга. Детские книги с картинками - это одно, а в "Даогопаке" текст совсем не детский. Т.е. это книга для взрослых или подростков. И что выходит? Человек тратит 20 минут на листание книжки, ему все показывают на блюдечке с голубой каемочкой, и где работа для фантазии? Это очень красивый фаст-фуд. Я рада, конечно, что у нас в Украине появились свои родные, а не переведенные комиксы, мне симпатичны герои, мне очень нравятся иллюстрации с точки зрения художественной проработки и т.д. Но для подростка я бы предпочла купить (кстати за меньшую сумму), например, трилогию Рутковского о джурах-характерниках, или роман Зубченка "Перемагаючи долю" , или какой-то из романов Владимира Малика... Вариантов много. И во многом гораздо полезнее и интереснее, чем комиксы.
P.S. Мнение сугубо личное. Обидеть любителей жанра не хотела ни капельки :)
Wszystko byłoby dobrze, gdyby nie ten gadający wieprz. Doprawdy, zupełnie nie wiem po co w scenariuszu te dwa gadające zwierzaki. Może postacie świni opijusa i gąsiora samochwały miały dodać szczyptę humoru do komiksu. Dla mnie jednak ten rubaszny humor jest ciężkostrawny. Akcja nic by nie straciła bez tych dwóch figur, a moim zdaniem jeszcze zyskała. Dobrze, ale od początku.
"Anatolijskie tournée" zostało wydane przez Nebeskey, projekt wydawniczy, który ma za zadanie przybliżyć komiks ukraiński, najlepiej opowieści zawierające elementy mitów, legend i historii Ukrainy.
Dwóch kozaków: Oleś i Taras rusza w podróż, aby ocalić swoich rodaków z niewoli u sułtana. Ta para, to coś jak Kmicic z Zagłobą, tyle, że ten drugi nie taki zabawny, a pierwszy nie aż tak narwany. Postać kobieca oryginalna, jak na opowieść z Siczy, bo to kobieta-wojowniczka Ari-San. Ciekawe czy to wpływ powieści Akunina? Tak się tylko zastanawiam, wprawdzie tam wojownikiem obrońcą był Japończyk, a nie Japonka, ale idea ta sama. Nie pomyślcie sobie tylko, że ten komiks mi się nie podobał. Wręcz przeciwnie. To bardzo porządna przygodówka. Tylko ta świnia nieszczęsna, a mogłoby być tak pięknie.