З мапи книг і людей

by Oksana Zabuzhko, Оксана Забужко

Нову книжку відомої письменниці складають вибрані есе з доробку останніх дванадцяти років, об’єднані темою культурного простору довкола нас. На “мапі” Оксани Забужко позначено книжки, людей, місця, міста, фільми, вистави, які – з-поміж інших, –
мали формативний вплив на долю авторки і які одночасно можуть слугувати своєрідним культурним маркером для збірного портрета сучасного українського інтелектуала. Розповідь від першої особи, тонко переплетений жанровий мікст мемуару, рецензії, біографії, філософського роздуму та культурологічної розвідки зроблять цю книжку привабливою для всіх, хто має смак до вдумливого
читання.

Genres: Essays, Nonfiction, Ukraine, Ukrainian Literature

376 pages, Paperback

First published January 1, 2012

About the author

Oksana Zabuzhko is a contemporary Ukrainian writer, poet and essayist.

Born in Lutsk, Ukraine, Zabuzhko studied philosophy at the Kyiv University, where she also obtained her doctorate in aesthetics in 1987. In 1992 she taught at Penn State University as a visiting writer. Zabuzhko won a Fulbright scholarship in 1994 and taught Ukrainian literature at Harvard and University of Pittsburgh. Currently Zabuzhko works at the Hryhori Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine.

Zabuzhko is known both for her literary works and criticism. Her controversial bestselling novel Field Work in Ukrainian Sex was translated in eight languages. In her writing Zabuzhko draws a lot of attention to the questions of Ukrainian self-identification, post-colonial issues and feminism. Her book Let My People Go won the Korrespondent magazine Best Ukrainian documentary book award in June 2006, and The Museum of Abandoned Secrets, Best Ukrainian Book 2010.

For Ukrainian language profile see Оксана Забужко

Reviews

[Lily · Rating 5 out of 5]

Той момент, коли хочеться блискучого, наповненого тексту і без різниці, що читати в Забужко - вона чудова вся. Дає нові знання, дарує естетичну насолоду, змушує задуматися над речима, у бік яких й не дивилося.

[Marta Kurliak · Rating 5 out of 5]

я довго читала цю «подорож місцями, книгами, містами, людьми», бо як і писали читачі у відгуках до цієї книжки - необхідно визнати інтелектуальну вищість авторки над собою і йти за тими «деревами», на які вона вказує. це справді так.
деякі речі осмислити важко з огляду на недостатність свого інтелектуального «я», деякі речі підсвідомо знаєш, проте не можеш вербально висловити (авторка зробить це за вас майстерно), деякі есеї приносять в життя нові усвідомлення про себе, свій культурний бекграунд, і ти сидиш, переварюючи одне речення в голові (а в Забужко вони на півсторінки :)) і намагаєшся розташувати той останній пазлик в картині, який довго підсвідомо шукала.
ця книга складається з людей, з їхніх портретів; Забужко точно писала її в першу чергу для себе (на мою скромну дилетантську думку), аби запам’ятати те і тих, які витворили з неї ту, ким вона є.
я дізналася дуже багато нового завдяки книзі і це, мабуть, найцінніше, що вона могла дати. особливо вразили есеї про Катерину Білокур, Планету Полин (тема Чорнобиля), Юрія Шевельова та Соломію Павличко. вони дають дуже цінні усвідомлення і перекроюють власну «мапу книг і людей»
напевне, ми всі маємо власну «мапу», яка складається з мільйонів часточок: книг, вулиць, людей, запахів, міст, випадкових перехожих, квітів, мрій…
мабуть, ми часто і не усвідомлюємо, скільки речей і скільки людей у цьому світі творять нас, несуть на нас свій вплив, приносять в життя незворотні зміни
і від цієї думки так дико прекрасно на душі

[Zoriana Lipets · Rating 5 out of 5]

Цієї книжки зараз немає на поличках книгарень, і дуже від цього прикро. Я дочитую її з відчуттям, що мені б дуже пасувало познайомитися з творчістю більшості із тих, кого "намапила" Оксана Забужко у своїх текстах.

Дуже вразила історія Катерини Білокур, я буквально закривала книгу після розділу про неї і дихала, довго і обурено. Хочеться читати Шевельова, знайти тексти Соломії Павличко і замовити поезію Вінграновського.

Скільки ж ми про себе не знаємо...

[Alina Nishkur · Rating 5 out of 5]

Збірка есеїв 2012 року. Поділена на розділи "Читати", "Писати", "Бачити", "Жити". Тексти дуже різні: є легкі й майже чарівні про Вінні Пуха чи Алісу в Країні Чудес, є трагічні про Катерину Білокур чи Київ та киян після Чорнобильської аварії, є дуже особисті про Соломію Павличко чи зовсім невідомого мені Юрія Покальчука. Як завжди у Забужко - майстерно та глибоко.

[Katerina Kortsyhina · Rating 5 out of 5]

Боляче, пронизливо, дивовижно
Після прочитання такого тексту хочеться відкрити й почати знову

[Oleksii Dolhuliov · Rating 5 out of 5]

Мудрота для читанки

[Oksana Uskova · Rating 4 out of 5]

Хто був на Арсеналі цього року (2021), той бачив, як авдиторія у "Кафе Європа" стоячи аплодувала пані Оксані після її лекції "Оптимізм української історії". Це була фантастична лекція, під час якої я просто застигла від кайфу. Це був урок, а пані Оксана нас навчала. Я ще подумала: "Круто, в Україні є Інтелектуали".

Лекції та есе Забужко - це не те, що легко одразу переварити. По-перше, треба прийняти її значну інтелектуальну перевагу над собою, по-друге, зважати на ті "дерева", що вона нам вказує. За цими "деревами" - цілий "ліс", у який треба не боятися зайти (під "деревом", я маю на увазі імена, а під "лісом" - літературний та інтелектуальний спадок, що за цими іменами ховається).

Цю книжку я купила одразу, як вона вийшла - ще у 2012 році на Форумі видавців. Купила і поставила на поличку. Часу на неї "нібито" не було. Та вже у процесі читання, я зрозуміла, що всі ці 9 років я росла до цієї книжки - наприклад, прочитала (і полюбила!) Вінграновського та інших шістдесятників, "перекувала" за цей час свої культурні погляди та вподобання (це я про літературу російською мовою та внутрішній компас "на Москву". Не за один день цей розрив стався).

Забужко вживає термін "культурне сирітство" про діри в українській культурі, які особисто я до року 2014-го латала культурою російською. Пацієнту, тобто українській культурі, від такого підходу "у лікуванні" тільки гіршало. Зрозуміло це стало, коли під час мого читання якоїсь книжки тієї ж Забужко ("Польові...", "Музей..."?) я гостро відчула себе "культурною сиротою" з ампутацією. А ще до цього її визначення я не могла зрозуміти, чому мені її художня проза подобається тільки шматками. Людоньки, так я ж не все "смачне" там і вловлювала. Просто банального знання не вистачало. Це інтелектуальна прірва, яку ще долати і долати. Навіть того ж "Вінні-Пуха" ми у дитинстві читали різного, вона - в українському перекладі, я - в російському. А це вже дві різні книжки.

Так от. Читала я "З мапи.." так: закривала у якийсь час книжку і починала їй щось розповідати, доводити, згадувати епізоди зі свого життя... трохи сперечатися або гуглити якісь невідомі (та й відомі) імена. Монолог письменниці таким чином ставав діалогом. І авторка тут же - далі на сторінках - мені відповідала. Ця книжка пішла мені на користь, але другий раз я її не читатиму (оптимістично: не у цьому десятилітті). У мене й так після "З мапи..." поповнився список до прочитання.

P.S. Пішла замовляти "Націоналізм, сексуальність, орієнталізм" Соломії Павличко. Дякую за це "дерево".

[Milenn · Rating 5 out of 5]

Дуже сподобався есей про сучасний театр (2000-ні), можу зрозуміти захват і розчарування, звʼязок між театральним колективом-глядачем-автором-текстом-контекстом.

З такого, що зачепило — есей про Берлін, як людина яка народилась вже у незалежній Україні, мені дуже важливо було почути про бачення Берліну як реальності повоєнного світу, про невикладену історію ʼнашихʼ закатованих в Заксенгаузі. Я була в музеях і читала про жертв Голокосту, але потрібно було почитати Забужко, щоб торкнутись своєї історії.

Частина текстів перетинається зі збіркою Планета Полин.