Михайло Петрович Драгома́нов — український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, представник відомого роду українських громадських і культурних діячів Драгоманових. Один із організаторів «Старої громади» у Києві. Доцент Київського університету (1864 —1875). Після звільнення за політичну неблагонадійність емігрував до Женеви, де очолював осередок української політичної еміграції (1876–1889). Професор Вищої школи у Софії (зараз — Софійський університет) (1889–1895). Брат письменниці та громадської діячки Олени Пчілки, дядько Лесі Українки й Оксани Драгоманової. Його син — Драгоманов Світозар Михайлович.
осилив з енної спроби. і це не проблема Драгоманова, звісно. переконуюсь, що бучно святкуючи Шевченка, влаштовуючи йому "молебні" (як пише Драгоманов) ми робимо з того велику шкоду. а тверезих, реальних оцінок, на основі студій над Шевченком, його часом і середовищем, у нас справді бракує. цю працю, видно, мало хто читав. тут дійсно є дуже широкий погляд на Шевченка, ким він був, хто був й т.д. Драгоманов доходить до невтішних висновків, які звучать як вирок українській громаді: Шевченко не мав систематичної освіти і найбільше винне в тому тогочасне суспільство, в нього не було середовища, яке творить ґенія, розвиває його. Шевченко усе своє життя залишався фактично самотнім. наступне, політичне. намагання зробити з Шевченка клерикала, націоналіста, соціаліста - тенденційні. він не був ні тим, ні іншим. політичними ідеологіями не цікавився, співчував народові/мужицтву, з якого вийшов, минуле ідеалізував яко романтик (це аж ніяк не реальне козацтво, хоч оцінки часто, радше інтуїтивно, правильні - критичні нападки на козацьку старшину, Хмеля, російське самовластя і т.п.). ну і багато про соціялізм (широко) як ідею і шлях до визволення люду, емансипацію, про (р)еволюції/бунти - освіту - реформу. а також про европеїзм як шлях до оновлення суспільства. як подолати цю відсталість і ч/з брак освіти та ідей - з Европи - в т.ч. й Росії (хоч рос. рецепцію він і жорстко критикує в т.ч. у народників, яким співчуває, в т.ч. Бакуніна - які необґрунтовано ідеалізували старі соціяльні бунти, видаючи їх за революції). Ш.И.Р.О.Т.А. аналізу, ось що було в Михайла Драгоманова і чого бракує нам, сучасним інтелектуалам, гуманітаріям, суспільникам. Шевченка треба читати, але не п'яніти від нього як від вина, оцінюючи тверезо (не з таким нападками як бузина). і ще багато чого іншого читати і передумувати. того, що бракує нам - в силу колоніяльного минулого - слід компенсувати відкритістю до світового розвитку, науки-освіти-технологій.... іншого шляху в нас немає
This entire review has been hidden because of spoilers.