Іван Іванович Білик — відомий український письменник, автор найсенсаційніших історичних романів радянських часів «Меч Арея» (1972, одразу було заборонене і вилучене з продажу) і «Похорон богів» (1986). Історія цих романів складна і не менш цікава, ніж вони самі. Відразу після видання обидві книги стали бестселерами, їх читали, передаючи з рук у руки. Усіх зачарував далекий світ наших пращурів, невідомий і загадковий, у який до Івана Білика ніхто з письменників не зважувався заглянути. Автор зумів зацікавити читачів завдяки сміливим історичним гіпотезам, власній концепції походження українців. У романі «Меч Арея» Іван Білик стверджує, що літописні «гуни» — це словяни й безпосередні предки українців, а їхній легендарний цар Аттіла — київський князь Гатило. Стрімкий сюжет, захоплюючі пригоди героїв, цікаве героїчне і водночас драматичне життя київського володаря Богдана Гатила, який підкорив увесь континент, втримує цікавість і приваблює нових читачів.
У 1950-ті роки вчителював у сільській школі, безуспішно намагався поступити на архітектурний та історичний факультети, до театрального інституту. 1961 року закінчив факультет журналістики Київського університету. Працював у редакціях газет (Робітнича газета, Молодь України, Літературна Україна).
Друкувався з 1956 року. Член Спілки письменників України з 1967 року.
Автор сенсаційних українських історичних романів радянських часів — «Меч Арея» (1972) і «Похорон богів» (1986).
Відразу після видання обидві книги стали бестселерами. Втім, «Меч Арея» 1972 року заборонили та вилучили з бібліотек, нерозпродані примірники — з книгарень (встигли знищити 5 тисяч примірників — із 65 тисяч накладу). Письменника примусили звільнитися з роботи в редакції «Літературної України» (3,5 роки був безробітним, лише 1976 р. вдалося влаштуватися в редакцію часопису «Всесвіт» на посаду «секретар-друкарка»), позбавили права друкуватись, піддали цькуванню в пресі.
Після того книжка в СРСР поширювалася «з рук у руки», але була перевидана за кордоном — у Канаді, Америці, Великобританії та інших країнах. На теперішній час витримала 15 перевидань (в тому числі 9 — за кордоном).
Відомий також як перекладач творів сучасних болгарських письменників (Е. Коралова, Е. Станева, П. Вежинова, А. Гуляшки, І. Давидкова, І. Петрова, К. Калчева, Б. Димитрової, Б. Райнова, М. Марчевського та інших).
Помер 27 листопада 2012 року після тривалої хвороби у віці 82 років
Іван Білик був прихильником ідеї українства і намагався додати нашій нації ваги на світовому полі. За для втілення свого бажання, він став прихильником ідеї слов'янства гунів. Так, існує непопулярна в науковому середовищі ідея, що гунські племена й Аттіла були слов'янами. І якраз на підтримку цієї теорії у кінці книги автор наводить свої аргументи, особливо вказує на слов'янське походження термінів і топонім, що пов'язані із гунами, а також на тотожність слів слов'янин, гун і скіф. Від себе додам, що теорія має право на існування й ідея здається доволі імовірною, проте стверджувати однозначно неможливо, адже історія часів настільки далеких відкрита нам дуже слабо. З метою підтримки своїх переконань автор написав даний історичний роман, де представив великого Аттілу князем київським, а державу його Руссю. Правдоподібності від твору марно очікувати, проте написаний він доволі цікаво. Зокрема, це один із небагатьох творів вітчизняної літератури, що описують стародавні часи. Твір читаються доволі легко, а слідкувати за життям Богдана Гатила цікаво і захопливо, адже життя у великого князя виявилось доволі непередбачуваним і повним пригод. Однозначно можу порекомендувати даний твір для ознайомлення із творчістю Івана Білик, та й взагалі — його можна прочитати хоча б задля того, щоби дізнатися більше про наше коріння, та яким його бачить автор. Додам, що після прочитання авторських приміток стає очевидним причина заборони роману на теренах СРСР, адже у ньому описується минуле української нації, їй фактично надається значущість, яка іде всупереч з імперською політикою приниження нашого народу.
Натрапив досить випадково, в коментарях до пісні групи "Тінь сонця". Роман виявився досить цікавим, події відбуваються в стародавній Київській Русі, головний герой князь Богдан Гатило. За сміливим припущенням він не хто інакший як відомий вождь гунів Аттіла.
Насправді крута книжка. Тут князі Київської Русі постають звичайними простими людьми. Володар київський Гатило інтерпретується Атілою. А ще йдеться, що русичі — то від давньої назви ведмедів. І що гуни - це не монголи якісь, а власне слов'яни, ми. А скільки тут звичаїв стародавніх, ще язичницьких. І легенд. Про той же меч Юра-всепобідника (інакшими словами — меч Арея). І це все дуже заряджає. Бо віриш, що Україна почалась ну дуже давно. Ще з племен, які навмисно намагаються зробити якимись недолугими, коли вони давали фору всяким там Римським імперіям, а навіть грекам.
Нам дуууже бракує адекватних історіографів і археологічних досліджень. Сподіваюсь, після війни справи підуть інакше. Бо уявляю, скільки всього ми ще не знаємо про наш народ.
Я не очікувала, що мені так сподобається ця книга. Це розповідь про відомого вождя гунів - Аттіллу, який за досить непопулярною версією деяких істориків був українцем. Ми ніколи не дізнаємось, чи правий Іван Білик, підтримуючи таку сміливу версію, але в кінці книги він наводить докази своєї правоти. Приємно думати, що героїчне минуле нашого народу розпочалося набагато раніше, ніж утворилася Київська Русь, але за такі думки ця книга була заборонена в союзі.
Та навіть якщо все це наївна вигадки, читати книгу мені було надзвичайно цікаво. Майстерно виписано безліч цікавих сцен із життя наших предків у ІV столітті. Наприклад, як діти ловили на озері крижнів, дихаючи під водою через соломинку; як молодь божеволіла від веселощів на свято Купала, а викрадати собі наречену на це свято було законно; які колись були зоряні ночі і суворі зими і безліч безліч всіляких традицій, звичок, забобонів тощо.
А найцікавіше, як на мене, описана боротьба язичництва та християнства, яке тоді вже починало проникати на терени нашої держави. Автор показує, як язичники не розуміли і висміювали поодиноких християн і чому врешті-решт вони виявилися праві.
Коротше кажучи, я рекомендую цю книгу для гарного проведення часу, а також для ще більшого підняття самооцінки себе як представника українського народу.
Вельми вільне трактування історії. "Слов'янський князь" Гатило - Гунн Атілла... Я не зрозумів, чому книга була такою популярною в свій час, написана вона не суперськи (я не професійний критик, тому це справа смаку), історичне тло - дуже сумнівне. Як варіант - назвати це "альтернативною історією", але у післямові автор намагається (як на мене, дуже непереконливо) довести свою версію історичних подій.
Дуже сильна, моментами філософська книга. Про високоморальні та духовні цінності людини. Про дружбу і кохання. Київський князь Богдан Гатило = король Аттіла. Про створення наймогутнішої держави часів гунів із столицею в Києві. Про мудрого та легендарного державного управлінця.
Важко далась книга коли речено таковою мовою, бувало я-м по декілька раз перечитував речення. Ліпо єсмь коли сте один, два роби рекуть, а тутово уся книга єсмь таковою. Але тут така мова тільки в плюс, дуже атмосферно.
Зустрічайте українську альтернативну історію! Або ж просто історичний роман, якщо вірити гіпотезам Івана Білика щодо скіфів-гунів-слов’ян. На перший погляд, тут немає нічого такого. Просто про життя Великого князя київського — Аттіли, Богдана Гатила. Однак історія зачаровує. Весь роман просякнутий романтизмом древності. Це видно із поривів Богдана, його прихильності до своїх друзів, кохання до жінок і, звісно ж, битв та військових операцій. Перед очима постає образ високого, широкоплечого чоловіка із упевненою усмішкою на обличчі. Він запальний і чутливий, проте в державних справах виявляє неабияку мудрість. Певно, це перший чоловічий образ, в якому мене не дратує насичене любовне життя)) Коли, наприклад, я читала "Століття Якова" Володимира Лиса, то цей момент мене трохи прибішував, яке б там велике кохання не було. Але з Аттілою таких емоцій не виникало. Великий, просто величезний і велій плюс — це мова. Я обожнюю, коли автор використовує у творі якісь мовні фішки: діалекти, говірки, застарілі слова, специфічні терміни... Ця книга — наче делікатес для мовного гурмана. Я справді насолоджувалася читанням. Напрочуд сподобалися роздуми про рабство і свободу у релігіях. Емоційно описаний момент зі зриванням хрестика. Християнство в людській історії постає лицемірним. Тут навіть не треба нічого вигадувати. І наостанок... Вишата. Припав мені до душі цей мовчазний конюший. Хороший чоловік. Вельми хороший.
Вже було збирався поставити 4и зірки, аж тут побачив в кінці книги історичний додаток, в якому автор проходиться по відомих історичних згадках про скіфів-гунів. Може б так би книжка й залишилася для мене цікавою вигадкою, але аналіз наявних документів, сумніви в адекватності поданих літописцями відомостей, пошук істини посеред різноманіття літописів, саг та легенд, остаточно переконав мене в тому, що сучасне уявлення нашого народу про самого себе і свою давність може бути результатом величезної штучно напущеної омани.
А щодо художньої частини, то вона чудово, вже хочаб набором великодніх яєць розкиданих по книзі: - реальний грецький літописець записує те, що бачить навколо - поневіряння лужицьких сербів з Лужиці на Сіверщину, а потім і назад під готів - масове переселення слов'янських племен на Балкани - січові звичаї подані, як давні звичаї оборонців кордонів, наприклад, косаки з Лугу - ну і оцей от зв'язок назв: коса (на голові) - косак - козак, або Луг - Лугань - Лужиця
Також не можу не відмітити те важливе повідомлення, що лине нам з книжки: еліти мають бути високоморальними і високодуховними, тоді й держава буде міцною.
5+ Вперше роман видано в 1972. Мав шалену популярність, що насторожило і налякало радянську владу. Книгу заборонили, залишки тиражу знищили! А причина люті тоталітарних ідеологів в тому, що автор показав наших предків, українців-русичів, свободолюбними, відважними, трударями, тими для кого на першому місці не багатства, а воля і справедливість. Ці цінності впроваджував Київський Князь Богдан Гатило: «Зветься Гатило. Хай усі відають, як сей отрок дубовим гатилом потрощив голови ворогів...». (або Аттіла, цар гунів — як його на свій лад називали вороги, а гуни - тому що одягали замість кольчуги шкіру вовною догори (захист від меча), яка називалася гуня). Аттіла завоював всю Європу. Дань платив Рим, Константинополь, греки, і всі інші. Причому платили дань без роптання, адже Аттіла робив з підкорених народів союзників і захищав їх від рабства та винищення, яке несла Римська імперія чи інші завойовники. Це були 450-ті роки. Сьогодні Росія, як і радянська влада, також фальсифікує історію. Тому роман обов’язковий для прочитання. Нам є чим пишатись!!!
Період раннього середньовіччя на теренах сучасної України. Автор висловлює гіпотезу (і в післямові її обґрунтовує), що гуни це і є давні слов'яни, та подає своє бачення історичної постаті гунського царя Аттіли як київського князя Богдана Гатила. Детально описує побут, обряди, вірування давніх українців. Ця книга була видана 1972 р, стала бестселером, і звісно ж, була заборонена совком