До нової книжки найвидатнішого сучасного українського майстра прози дібрано три філософські повісті з пригодницько-фантастичними фабулами (так звані мислительні детективи) — жанр, більше опрацьований у літературі західно-європейській, аніж в українській. Завершує книгу «Маленьке вечірнє інтермеццо» — зразок гумористично-фантастичної повісті. Повісті «Птахи з невидимого острова» та «Початок жаху» було інсценізовано й поставлено в театрах Києва та Львова.
Валерій Олександрович Шевчук — український письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, інтерпретатор українського літературного барокко.
Незвичний мікс реальності та сну, мрії та приреченості. Не знала, що українські письменники вміть ТАК експериментувати. Шевчук настільки в цій книзі заплутав, що просто важко осягнути наприкінці, а де ж насправді дійсність? Як на мене, це найцілісніший роман із прочитаних мною, тут немає нічого зайвого, все органічно переплетено. Мотив свободи і людської закованості в своїх "замках" став для мене найпровіднішим, дуже змахує на сатиру на СРСР. А ще, чомусь дуже пригадався Кафка:)
«Те, що розказує наш гість, таке цікаве! Це трохи чудна казка, я в ній не все розумію, але цікаво…»
Не відаю, чи знайомий Девід Лінч з творами Валерія Шевчука, але «Птахи з невидимого острова» — це натуральний Твін Пікс (або навпаки). «Птахи» написані у 1989, Лінч почав знімати свій шедевр у 1990.
😻 Такого я ще ніколи не читав, ну хіба трохи у Кафки є цей вайб. І відірватися від цього рішуче неможливо, це не текст, а смажене насіння! Неймовірна насолода від самого процесу, найкомфортніший текст, який я бачив – при тому, що все, що відбувається максимально химерно і, вибачте на слові, фентезійно.
У збірці чотири блискучих у своїй химерності повісті, коротко про кожну: