До книги вибраного лауреата Шевченківської премії Тараса Мельничука - одного з найнеповторніших українських поетів другої половини ХХ століття - увійшли вірші з різних періодів його творчості, а також нариси та спогади про його життєвий і творчий шлях.
Поет, якого називають Князем Роси, один з найоригінальніших, найгеніальніших і найтрагічніших митців другої половини ХХ ст., один із перших, хто під час радянських репресій 70-х був ув’язнений «за вірші». Лауреат Шевченківської премії (1992).
Вірші Мельничука викликають у мене суперечливі почуття. Неборак називає їх рідкісним в нашій поезії після Шевченка виплеском неврегульованої жодними правилами спонтанності, і Малкович теж наголошує на спонтанності поезії Мельничука (в збірці наприкінці наведені їхні спогади), але ця спонтанність стосується образів і метафор, справді неочікуваних і незвичних, та самі вірші обертаються навколо всього декількох тем, і якщо читати їх багато підряд, вони здають згенерованими якимось автоматичним алгоритмом, часом виходить добре, часом гірше, часом зовсім погано. Тут зауважать, що Мельничук справді багато писав і його доробок слід добре просіювати, що і зробив Малкович, але навіть після цього це почуття не зникає, принаймні у цій збірці.
Поезія Мельничука - це апофеоз розкутості слова та фантазії, інколи ця вільність сягає боже-вільності (тобто, волю яку ми звемо Божою, як сказав колись Прохасько). Мельничук віршує вкрай невимушено, пропускаючи крізь себе заряд первісної та необробленої творчої енергії. Саме тому його вірші такі нетривіальні в плані образності, й такі леткі у плані ритмічності.
Окремо хотів би відзначити мемуарні нариси про Мельничука від Калинця, Неборака й Малковича. Рідко коли зустрінеш такі живі та незаяложені спогади про наших достойників. Про таких особистостей радше мовлять щось гранично банальне, наче це якась манекенно-ідеальна людина, неосквернена жодними небажаними людськими якостями чи схильностями.
Поет зі стереотипно творчо-геніальними характером і поведінкою, майстер тонких і неочікуваних метафор, що продукував кілотонни віршів - арештований, засланий, ув'язнений, побитий, визнаний психічнохворим совєтами, доведений до відчаю, спалений. Нарешті почутий. Нарешті - посмертно - люблений.
а ми були заштабельовані вапном посипані бетоном замуровані по всіх туреччинах росіях і німеччинах і навіть в ніжному як дитинча івано-франківську і досі в чоботях енкаведиста хлюпає моя кров
Я колись дочитаю біографічні дані про Мельничука в самому кінці книги, чесслово. Насправді я до покупки цієї збірки не знала, що Тарас був поетом-дисидентом та жертвою репресивної психіатрії. Збірка хороша, не жалкую, хоч не скажу, що багато часу приділяю громадянській ліриці.