What do you think?
Rate this book
Невеличка драма
Валер’ян Підмогильний — видатний український письменник, творчість якого тривала трохи більше десяти років (репресований 1934 року). Але він написав кілька збірок оповідань, повістей, романи «Місто» і «Невеличка драма», які були в центрі літературного процесу 20-х — початку 30-х років на Україні. Ці твори й сьогодні приваблюють майстерністю пcихологічно-філософського дослідження людини в складних суспільних обставинах.
220 pages, Hardcover
First published January 1, 1930
99 people are currently reading
1695 people want to read
About the author
Valerian Pidmohylny
33 books87 followersWriter and translator. He graduated from high school in Katerynoslav in 1918 and then continued his studies at Kyiv University. In 1921 he began working with various publishing houses and joined the editorial board of Zhyttia i revoliutsiia. The first of his short stories to be published were ‘Vania’ and ‘Haidamaky’ (Haidamakas), which appeared in 1919 in Sich, a journal in Katerynoslav. He also contributed to the almanac Vyr revoliutsiï (1921). He was a member of the literary organization Lanka. His published collections of stories include Tvory (Works, vol 1, 1920), V epidemichnomu baratsi (In the Quarantine Ward, 1922), Povstantsi i ynshi opovidannia (The Insurgents and Other Stories, 1923), Viis’kovyi litun (Army Pilot, 1924), and Problema khliba (The Problem of Bread, 1927, 1930). He also wrote the novelette Ostap Shaptala (1922). Pidmohylny's early works focus on various pre- and postrevolutionary realities, such as the Famine of 1921–3. His most notable work is the novel Misto (The City, 1928), one theme of which captures the relationship between the city and the village against the backdrop of the New Economic Policy. His last published work was Nevelychka drama (A Little Drama), a novel about people in the ‘era of socialist reconstruction,’ which was serialized in Zhyttia i revoliutsiia in 1930 but first released separately in Paris in 1956. It appeared in translation as A Little Touch of Drama (trans by George Stephen Nestor Luckyj and M. Luckyj, 1972). Pidmohylny's translations, particularly those of the works of Honoré de Balzac, Denis Diderot, Anatole France, Guy de Maupassant, and Stendhal, significantly influenced the development of Ukrainian literature in the 1920s. Pidmohylny's early works were subjected to severe official criticism. Some were even attacked for ‘romanticizing Makhnovism’ (Andrii Khvylia). The novel Misto was also denounced. Pidmohylny was expelled from his editorial position in 1930 and was arrested in 1934. He was incarcerated in various prisons and concentration camps until he was shot, along with many other Ukrainian writers. He was rehabilitated in 1956. Misto and some other stories were republished in Ukraine in 1989. A selection of stories, including some previously never published, appeared in 1991 as Istoriia pani Ïvhy (The Story of Mrs Ivha).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 290 reviews
February 24, 2023
Як казала Оксана Забужко: "я тій владі ніколи не прощу смерть Валер’яна Підмогильного".
Який же це гарний, дотепний, ігорічний і палкий текст. Як же мені бракує всіх наступних романів Підмогильного.
Який же це гарний, дотепний, ігорічний і палкий текст. Як же мені бракує всіх наступних романів Підмогильного.
October 17, 2023
Мушу зізнатися у страшному – я досі не прочитав отой, инший роман автора, про який всі знають – так якось склалося, що я декілька разів починав слухати аудіоверсію "Міста", а позаяк, на відміну від подкастів, зовсім не сприймаю книги на слух, то жодного разу навіть до середини не дослухав. Може тому я так і не годен доперти, чим вам аж так сильно не вгодив Степан Радченко. Але тепер, після шедевральної "Невеличкої драми", я "Місто" неодмінно дочитаю, бо Валер'ян Підмогильний писав просто ге-ні-яль-но.
Події "Невеличкої драми" відбуваються у Києві двадцятих років ХХ ст. Щойно закінчилася Велика Війна в Європі, визвольні змагання Української Народної Республіки захлинулися в крові, а совєцька влада саме замилює очі української інтелігенції так званою "українізацією". І хоча інколи герої роману виходять прогулятися "нетрями Печерська" поблизу заводу "Арсенал", вулицею Жилянська або аж до Андріївської церкви – більшість подій та переживань минають в замкнених просторах квартир і кімнаток, де кожен шукає власний спосіб замирення з новою соціалістичною реальністю.
Попри позірну критику "міщанства" у передмові автора, легкі, павутинчасті іронічні мотиви просочують всі роздуми і мотивацію персонажів. Поведінка всіх без винятку чоловічих персонажів викликає роздратування, ото хіба Льова набуває мінімальної притомности під завісу роману, а от жінки у "Невеличкій драмі" прекрасні, прекрасні навіть у своїй придурошності. Особливо мені подобається символізм протиставлення образів Марти та Ірен, де гранична чуттєвість і серцецентричність юної романтичної дівчини входить нехай у заочну, але взаємодію з чітким, спокійним розрахунком досвідченої, "негуляної" жінки.
Це протиставлення різних полюсів людської природи – кохання і розрахунку, чуттєвості і логоцентричності, ірраціонального і надмірної раціоналізації будь яких процесів і вибудовує добре відомий, тисячолико прожитий і безліч разів описаний життєвий конфлікт між серцем та розумом. Понад те, я зовсім не здивуюся, якщо через 10-15 років в гіпотетичному (позаяк у реальності там все дуже погано – Голодомор, репресії, Розстріляне Відродження і Друга світова війна) майбутньому роману дівчина Марта стане жінкою, схожою на Ірен, і це коло замкнеться. Мені легко це уявити завдяки погляду з відстані двох десятків років на свою юність, коли я сам часто поводився як Льова.
Розмовляючи про "Невеличку драму" можна ще довго обговорювати мотивацію різних персонажів, але краще послухайте, як це роблять авторки подкасту Перефарбований Лис у випуску #66, присвяченому "Невеличкій драмі".
Понад усе мене вразило і зачепило те, як Валер'ян Підмогильний пише – яскраво, іскристо, захопливо – як досконало вміє зобразити переживання жінки, як змушує читача не лише відчувати написане, але – бачити його і проживати.
Події "Невеличкої драми" відбуваються у Києві двадцятих років ХХ ст. Щойно закінчилася Велика Війна в Європі, визвольні змагання Української Народної Республіки захлинулися в крові, а совєцька влада саме замилює очі української інтелігенції так званою "українізацією". І хоча інколи герої роману виходять прогулятися "нетрями Печерська" поблизу заводу "Арсенал", вулицею Жилянська або аж до Андріївської церкви – більшість подій та переживань минають в замкнених просторах квартир і кімнаток, де кожен шукає власний спосіб замирення з новою соціалістичною реальністю.
Попри позірну критику "міщанства" у передмові автора, легкі, павутинчасті іронічні мотиви просочують всі роздуми і мотивацію персонажів. Поведінка всіх без винятку чоловічих персонажів викликає роздратування, ото хіба Льова набуває мінімальної притомности під завісу роману, а от жінки у "Невеличкій драмі" прекрасні, прекрасні навіть у своїй придурошності. Особливо мені подобається символізм протиставлення образів Марти та Ірен, де гранична чуттєвість і серцецентричність юної романтичної дівчини входить нехай у заочну, але взаємодію з чітким, спокійним розрахунком досвідченої, "негуляної" жінки.
Це протиставлення різних полюсів людської природи – кохання і розрахунку, чуттєвості і логоцентричності, ірраціонального і надмірної раціоналізації будь яких процесів і вибудовує добре відомий, тисячолико прожитий і безліч разів описаний життєвий конфлікт між серцем та розумом. Понад те, я зовсім не здивуюся, якщо через 10-15 років в гіпотетичному (позаяк у реальності там все дуже погано – Голодомор, репресії, Розстріляне Відродження і Друга світова війна) майбутньому роману дівчина Марта стане жінкою, схожою на Ірен, і це коло замкнеться. Мені легко це уявити завдяки погляду з відстані двох десятків років на свою юність, коли я сам часто поводився як Льова.
Розмовляючи про "Невеличку драму" можна ще довго обговорювати мотивацію різних персонажів, але краще послухайте, як це роблять авторки подкасту Перефарбований Лис у випуску #66, присвяченому "Невеличкій драмі".
Понад усе мене вразило і зачепило те, як Валер'ян Підмогильний пише – яскраво, іскристо, захопливо – як досконало вміє зобразити переживання жінки, як змушує читача не лише відчувати написане, але – бачити його і проживати.
Read
December 22, 2023* Інколи любовний роман зі щасливим фіналом - це "жили вони довго і щасливо", а інколи - коли русофіли-мудаки зійшлися між собою й виїдатимуть мозок винятково одне одному, а не нормальним людям. Обидва підходи до геппі-енду абсолютно валідні.
*
"Невеличка драма" - вся про це "протиприродне поєднання" кохання і революції: про очікування, що революція і нові структури побуту (зокрема масовий вихід жінок на роботу і поширення ідеї, що жінки реалізовуватимуться поза домом, а не лише у міщанському побуті й вирощуванні дітей) змінять ландшафти нашого емоційного життя - породять не тільки нові романтичні конфігурації (які вже не зводяться до моногамного союзу на все життя, освяченого церквою), а й нові почуття і нові способи їх виражати (на застарілість старих способів виражати почуття мають вказувати зокрема іронічні епіграфи й назви розділів, запозичені з різної класики - це страшенно прикольно зроблено!). Але революційні інновації - це лише брижі на воді історії, а вглибині душі і клітин, у темній товщі, що приковує нас до минулих тисячоліть, ми залишаємося біологічними білковими утвореннями, досить одноманітно влаштованими у своїй націленості на збереження життя.
* Сюжет у трьох словах: до дівчини Марти - нової жінки і, що важливо, української жінки - ходять залицяльники, що подають різні варіанти розвитку суспільства. Досить комічний учений, який розмірковує про штучний синтез життя з білку - але зневажливо ставиться до, так би мовити, старосвітського способу створювати життя і всіх пов'язаних з цим ритуалів і переживань. Націоналіст із гаслами "п'ятеро дітей на благо нації, жінка має сидіти вдома й вирощувати кращих громадян, так продуктивніше, ніж якби вона доручила дітей якійсь темній няньці, а сама гарувала на роботі". Її начальник (здається, перший в укрліті сюжет про харасмент на роботі, де працевлаштування узалежнене від того, чи скаже жінка "так" начальнику! з чітким месіджем, що на таке треба писати скарги, бо так не можна!). Ідеальний червоноармієць-романтик, власне, настільки ідеальний, що сходить зі сторінок, бо так не буває. Ще там хтось. Загалом, широкий каталог типажів, і на кожного дивишся винятково з думкою - "цікаво, в якому році і з яким вироком розстріляють кожного з них", бо ти знаєш історичні спойлери і це страшенно заважає.
* Підмогильний - дивовижний автор, в якого мене дратують абсолютно всі герої до одного. Визнаю його очевидну письменницьку майстерність, але хай би які цікаві теми він заторкував, чомусь це все одно буде абсолютно не моє ¯\_(ツ)_/¯
Але багатство тем неймовірне і сценки дуже яскраві! У цій книжці побачимо:
1) не есенціалізоване бачення ідентичності і забужчинську ідею про українізовані койкомісця, українство як болячку, що передається статевим шляхом! (Наприклад: "полюбивши тебе, я відчув себе українцем ... ми дуже далеко сягнули й звертаємо очі назад, мов пересельці в бік покинутого рідного краю. Ми вийшли з минулого й сумуємо за ним. І в любові до нації є теж сум за минулим. Основне в нації — це спогад. До нації прилучається тільки той, хто психічно з’єднався з її минулим. Через те, власне, й не важить нічого, ким хто народився. Це момент суто механічний, це штамп на бланкові, де ще нічого не написано. Бо належним до нації не родяться, а робляться".)
2) дуже виразний Київ кінця 1920-х з конкретною географією і шармом!
3) сатиру на часи українізації й різних продуктів російського світу, які намагаються адаптуватися до цих обставин (і окремо дратує, що сто років минуло, а ми досі можемо знайти типажі-ілюстрації до мерзенних штук штибу "Російська інтелігенція століття була тут провідником культури, керівником цілого життя цього неспокійного краю, і не варт їй важити своїм становищем через ту сотню слів, які не спільні обом мовам")
4) утопічні проєкти реформування людської природи у 20-х, зокрема прагнення "нової, простої і сконденсованої мови, яка відповідала б нашим розумовим потребам", бо"сучасні мови, в тому числі й наша російська, занадто зіпсовані літературою, занадто переобтяжені синонімами, не припущенними в науковій роботі"
5) ревні дискусії про призначення літературної творчості і те, чи їй є місце у цьому новому, вже раціональнішому постреволюційному суспільстві: "до розумових інтересів покликано широкі маси, які жили досі нікчемним тваринним побутом; науку звільнено від усяких ідеалістичних забобонів, поставлено їй виразну й високу мету — безпосередньо служити людям у боротьбі з природою. Від цього, правда, потерпіли деякі псевдонауки, як от історія літератури". Література, яка сміє описувати дійсність з усіма її складнощами, а не пропонувати готові однозначні відповіді й рішення для стрімкого прогресу людства, звичайно, вже не виконує нового соцзамовлення, а тому письменники "є жертва непрощенної традиції ... Новий робітничий клас, чи сказати точніше,— новий пагінець людськості, що зростає за загальними законами еволюції, і зокрема за законами євгеніки, якраз і мусить визначатися високим щаблем духовної організованості, який виключає потребу мистецтва. Робітничий клас, нових людей, надзвичайно влучно схарактеризував Кайзерлінг в одній із своїх робіт: нова людина, на його думку, є тип шофера, простий, бадьорий і озброєний практичними, власне, технічними знаннями".
Звичайно, ми всі, знов-таки, читали історичні спойлери, а тому мимоволі замислюємося, чи усвідомлював у той момент Підмогильний, описуючи ці запальні дискусії, що пише не просто відірвані від життя розумування, які відшумують і розтануть, а власний вирок?
Просто купка різних цитат:
*
— Про що ж пише цей поет із таким ссавецьким прізвищем [Сосюра]?
— Про революцію й кохання,— сказала Марта.
— Хоч він і поет,— сказав Славенко,— проте мусив би все-таки подумати перед тим, як писати. Що спільного є між революцією, найвищим напруженням громадської енергії, якому індивід мусить до останку підпорядкуватись, і коханням — чуттям вузько індивідуальним, ворожим будь-якому громадському контролеві? Я міг би його зрозуміти, коли б він писав або про революцію, або про кохання. Але таке протиприродне поєднання не вміщається в моєму розумові...
"Невеличка драма" - вся про це "протиприродне поєднання" кохання і революції: про очікування, що революція і нові структури побуту (зокрема масовий вихід жінок на роботу і поширення ідеї, що жінки реалізовуватимуться поза домом, а не лише у міщанському побуті й вирощуванні дітей) змінять ландшафти нашого емоційного життя - породять не тільки нові романтичні конфігурації (які вже не зводяться до моногамного союзу на все життя, освяченого церквою), а й нові почуття і нові способи їх виражати (на застарілість старих способів виражати почуття мають вказувати зокрема іронічні епіграфи й назви розділів, запозичені з різної класики - це страшенно прикольно зроблено!). Але революційні інновації - це лише брижі на воді історії, а вглибині душі і клітин, у темній товщі, що приковує нас до минулих тисячоліть, ми залишаємося біологічними білковими утвореннями, досить одноманітно влаштованими у своїй націленості на збереження життя.
* Сюжет у трьох словах: до дівчини Марти - нової жінки і, що важливо, української жінки - ходять залицяльники, що подають різні варіанти розвитку суспільства. Досить комічний учений, який розмірковує про штучний синтез життя з білку - але зневажливо ставиться до, так би мовити, старосвітського способу створювати життя і всіх пов'язаних з цим ритуалів і переживань. Націоналіст із гаслами "п'ятеро дітей на благо нації, жінка має сидіти вдома й вирощувати кращих громадян, так продуктивніше, ніж якби вона доручила дітей якійсь темній няньці, а сама гарувала на роботі". Її начальник (здається, перший в укрліті сюжет про харасмент на роботі, де працевлаштування узалежнене від того, чи скаже жінка "так" начальнику! з чітким месіджем, що на таке треба писати скарги, бо так не можна!). Ідеальний червоноармієць-романтик, власне, настільки ідеальний, що сходить зі сторінок, бо так не буває. Ще там хтось. Загалом, широкий каталог типажів, і на кожного дивишся винятково з думкою - "цікаво, в якому році і з яким вироком розстріляють кожного з них", бо ти знаєш історичні спойлери і це страшенно заважає.
* Підмогильний - дивовижний автор, в якого мене дратують абсолютно всі герої до одного. Визнаю його очевидну письменницьку майстерність, але хай би які цікаві теми він заторкував, чомусь це все одно буде абсолютно не моє ¯\_(ツ)_/¯
Але багатство тем неймовірне і сценки дуже яскраві! У цій книжці побачимо:
1) не есенціалізоване бачення ідентичності і забужчинську ідею про українізовані койкомісця, українство як болячку, що передається статевим шляхом! (Наприклад: "полюбивши тебе, я відчув себе українцем ... ми дуже далеко сягнули й звертаємо очі назад, мов пересельці в бік покинутого рідного краю. Ми вийшли з минулого й сумуємо за ним. І в любові до нації є теж сум за минулим. Основне в нації — це спогад. До нації прилучається тільки той, хто психічно з’єднався з її минулим. Через те, власне, й не важить нічого, ким хто народився. Це момент суто механічний, це штамп на бланкові, де ще нічого не написано. Бо належним до нації не родяться, а робляться".)
2) дуже виразний Київ кінця 1920-х з конкретною географією і шармом!
3) сатиру на часи українізації й різних продуктів російського світу, які намагаються адаптуватися до цих обставин (і окремо дратує, що сто років минуло, а ми досі можемо знайти типажі-ілюстрації до мерзенних штук штибу "Російська інтелігенція століття була тут провідником культури, керівником цілого життя цього неспокійного краю, і не варт їй важити своїм становищем через ту сотню слів, які не спільні обом мовам")
4) утопічні проєкти реформування людської природи у 20-х, зокрема прагнення "нової, простої і сконденсованої мови, яка відповідала б нашим розумовим потребам", бо"сучасні мови, в тому числі й наша російська, занадто зіпсовані літературою, занадто переобтяжені синонімами, не припущенними в науковій роботі"
5) ревні дискусії про призначення літературної творчості і те, чи їй є місце у цьому новому, вже раціональнішому постреволюційному суспільстві: "до розумових інтересів покликано широкі маси, які жили досі нікчемним тваринним побутом; науку звільнено від усяких ідеалістичних забобонів, поставлено їй виразну й високу мету — безпосередньо служити людям у боротьбі з природою. Від цього, правда, потерпіли деякі псевдонауки, як от історія літератури". Література, яка сміє описувати дійсність з усіма її складнощами, а не пропонувати готові однозначні відповіді й рішення для стрімкого прогресу людства, звичайно, вже не виконує нового соцзамовлення, а тому письменники "є жертва непрощенної традиції ... Новий робітничий клас, чи сказати точніше,— новий пагінець людськості, що зростає за загальними законами еволюції, і зокрема за законами євгеніки, якраз і мусить визначатися високим щаблем духовної організованості, який виключає потребу мистецтва. Робітничий клас, нових людей, надзвичайно влучно схарактеризував Кайзерлінг в одній із своїх робіт: нова людина, на його думку, є тип шофера, простий, бадьорий і озброєний практичними, власне, технічними знаннями".
Звичайно, ми всі, знов-таки, читали історичні спойлери, а тому мимоволі замислюємося, чи усвідомлював у той момент Підмогильний, описуючи ці запальні дискусії, що пише не просто відірвані від життя розумування, які відшумують і розтануть, а власний вирок?
Просто купка різних цитат:
March 7, 2025
Це краще за «Місто». Це настільки краще за «Місто», що я не можу) Стільки персонажів, яких хочеться вдарити цеглиною. Краса. І Київ тут такий живий.
April 5, 2021
От якими мали бути «Нормальні люди» в добу українізації
March 13, 2024
це було вау
я так кайфонула від прочитання
просто неймовірно
я так кайфонула від прочитання
просто неймовірно
Read
December 22, 2023Книжка, канєшно, з розряду "Чому чоловіки непотрібні". У головну героїню, Марту, закохуються чи упадають за нею кілька чоловіків, і кожен з них (крім, врешті, одного) просто музейний взірець інакшого мудила (Підмогильний гарно вміє писати мудил). Мені сподобалося вписування модерністсько-психологічної складової (напишем про те, що в голові у дівчини, у її маленькому тісному світі, оце і є Життя, і заодно пофілософуємо про природу тої чи тої соціальної, психологічної чи історичної сутності, обклавшись книжками всяких німців) у радянську дійсність 1920-х, з якою він має клешитись, але насправді дуже гарно розкривається сам і розкриває її на контрасті із риторикою про нову людину, раціоналізм, поступ, підкорення світу і примат публічного над особистим. Бо з одного боку, речі з другої половини попереднього речення очевидно існували, люди в них вірили, керувалися цими ідеями, і світ, в якому ми живемо, зазнав дуже сильного впливу від них. Але з іншого - вірили і керувалися живі люди, багато в чому такі ж, як ми зараз (помітно, що от прямо дуже цей роман рілейтебл), і дуже цікаво, яким було їхнє оце саме Життя.
У книжці кожен з персонажів виконує дві функції - вони водночас характерні типи, які виголошують певну філософію (уявлення про світ, суспільство, природу людини), і дуже обичні (і дуже flawed) люди, які стоять за масками і ніби натякають, що кожна філософія лягає у ґрунт соціального, історичного, емоційного, який її змінює (але для якого вона служить красивою накривкою). Тому це водночас така невеличка замальовка про невеличке життя в Києві 1920 і вправа із роздумування над взаємодією теорії/ідеології та соціально-історичного (і тут мені хочеться згадати Фуко, але я зупинюся)))
У книжці кожен з персонажів виконує дві функції - вони водночас характерні типи, які виголошують певну філософію (уявлення про світ, суспільство, природу людини), і дуже обичні (і дуже flawed) люди, які стоять за масками і ніби натякають, що кожна філософія лягає у ґрунт соціального, історичного, емоційного, який її змінює (але для якого вона служить красивою накривкою). Тому це водночас така невеличка замальовка про невеличке життя в Києві 1920 і вправа із роздумування над взаємодією теорії/ідеології та соціально-історичного (і тут мені хочеться згадати Фуко, але я зупинюся)))
September 7, 2022
In some ways, more complex than his Місто, this novel is about relationships.
There’s the main heroine Marta, a young bored but romantic girl from the village, who dreams about falling in love like in all those books she read. Unfortunately for her, she does. Hence the titular a little touch of drama.
And her relationships with different men in her life, who are all attracted to her for different reasons and who personify different types of Soviet persons in the 20s in Ukraine during ukrainization. They are ardent communist, who views marriage as a tool for creating more communists; cold emotionless biochemist who passionlessly lives only for his science; a sad married unemployed one who's just bored; an old nihilistic manager. But what they all have in common is the desire to punish Marta for disobedience.
There’s also the Marta-Yura-Irene trio. The Ukrainian - russian conflict. Marta represents all Ukrainian during those years: romantic about the past, spryness, connection to the village. While Irene is a disappointed practical older russian woman from the rich family in the city who bides her time in the certainty that she will win the guy. One of the main attractions Marte has for Yura is her ukraininess. And Irene uses insincere interest and even learns a little Ukrainian and buys some historical Ukrainian trinkets that don't mean anything to her, just to get him. Never developing any real interest or respect for it. Reminded me a quote by Czesław Miłosz about communist Poland that goes something like this: "That government was not its own. The marriage bed for the marriage of the government and the people was decorated with national emblems and flags, but the boots of the Enkavedist stuck out from under the bed. "
This novel is full of philosophy (discussions of Hegel, Schopenhauer and also of protein chemistry) and it’s obvious that Pidmohylny is interested in existentialism, his next unfinished longer work, Повість без назви (that will also be his last), is his next step in that direction. Can’t not recall Zabuzhko’s bitter quote that goes something like this (I’m paraphrasing) “I would never forgive soviets of robbing Ukrainian literature of Pidmohylny in his 30s, 40s, 50s…”
English translation:
http://sites.utoronto.ca/elul/English...
There’s the main heroine Marta, a young bored but romantic girl from the village, who dreams about falling in love like in all those books she read. Unfortunately for her, she does. Hence the titular a little touch of drama.
And her relationships with different men in her life, who are all attracted to her for different reasons and who personify different types of Soviet persons in the 20s in Ukraine during ukrainization. They are ardent communist, who views marriage as a tool for creating more communists; cold emotionless biochemist who passionlessly lives only for his science; a sad married unemployed one who's just bored; an old nihilistic manager. But what they all have in common is the desire to punish Marta for disobedience.
There’s also the Marta-Yura-Irene trio. The Ukrainian - russian conflict. Marta represents all Ukrainian during those years: romantic about the past, spryness, connection to the village. While Irene is a disappointed practical older russian woman from the rich family in the city who bides her time in the certainty that she will win the guy. One of the main attractions Marte has for Yura is her ukraininess. And Irene uses insincere interest and even learns a little Ukrainian and buys some historical Ukrainian trinkets that don't mean anything to her, just to get him. Never developing any real interest or respect for it. Reminded me a quote by Czesław Miłosz about communist Poland that goes something like this: "That government was not its own. The marriage bed for the marriage of the government and the people was decorated with national emblems and flags, but the boots of the Enkavedist stuck out from under the bed. "
This novel is full of philosophy (discussions of Hegel, Schopenhauer and also of protein chemistry) and it’s obvious that Pidmohylny is interested in existentialism, his next unfinished longer work, Повість без назви (that will also be his last), is his next step in that direction. Can’t not recall Zabuzhko’s bitter quote that goes something like this (I’m paraphrasing) “I would never forgive soviets of robbing Ukrainian literature of Pidmohylny in his 30s, 40s, 50s…”
English translation:
http://sites.utoronto.ca/elul/English...
January 14, 2024
UPD: після обговорення на клубі захотілось підняти оцінку до 4 👌🏻
Як же повільно читається класика 🫣 і жодного приємного героя! Навіть головна Марта якась відсутня, ніби є, але і враження про неї скласти важко(( мені справді цікаво знайомитись з нашою літературою, бо зі школи просто нуль спогадів. Але тут повз, буду шукати далі щось, щоб сподобалось.
Як же повільно читається класика 🫣 і жодного приємного героя! Навіть головна Марта якась відсутня, ніби є, але і враження про неї скласти важко(( мені справді цікаво знайомитись з нашою літературою, бо зі школи просто нуль спогадів. Але тут повз, буду шукати далі щось, щоб сподобалось.
October 22, 2016
буду максимально суб'єктивним:
це найкращий роман найкращого українського письменника
це найкращий роман найкращого українського письменника
September 5, 2025
І це невеличка (!) драма?
Але яке ж цікаве, тонке і глибоке дослідження питання «почуття vs розрахунок».
Книга залишила легкий смуток, але це класна можливість заглибитись у проблему людського вибору.
Але яке ж цікаве, тонке і глибоке дослідження питання «почуття vs розрахунок».
Книга залишила легкий смуток, але це класна можливість заглибитись у проблему людського вибору.
December 24, 2019
Роман сподобався більше, ніж славнозвісне «Місто»!
Історичне тло – доба українізації, але на передньому плані дуже життєва історія, чи скоріше невеличка життєва драма. Ех, Марто…
Історичне тло – доба українізації, але на передньому плані дуже життєва історія, чи скоріше невеличка життєва драма. Ех, Марто…
July 13, 2025
буде банально, але скажу!
я відчуваю наче бачу світ своїми очима, але під іншими, часто ще мною не поміченими, кутами із текстами Підмогильного. і за це я його дуже ціную, за оце розширення власних чуттів і чуттєвостей
я відчуваю наче бачу світ своїми очима, але під іншими, часто ще мною не поміченими, кутами із текстами Підмогильного. і за це я його дуже ціную, за оце розширення власних чуттів і чуттєвостей
November 8, 2019
Підмогильний не перестає мене вражати.
Його мислення, слова, напрямки сюжету збивають з ніг. Він майстер слова, і робить з читачем жахливі і чудові речі.
Він лякає, захоплює, ламає старі переконання...
Він описує білок (головний герой - біохімік), як цілий окремий світ з почуттями і призначенням.
Роман чуловий, сумний, смішний, заодно можна пригадати уроки хімії. Ще ніхто так не описував процес розкладання людського тіла, як Валеріян Підмогильний))
Я шалено пишаюсь, що в нашій літературі є такий письменник. До такого рівня письма мало хто доростає...
Його мислення, слова, напрямки сюжету збивають з ніг. Він майстер слова, і робить з читачем жахливі і чудові речі.
Він лякає, захоплює, ламає старі переконання...
Він описує білок (головний герой - біохімік), як цілий окремий світ з почуттями і призначенням.
Роман чуловий, сумний, смішний, заодно можна пригадати уроки хімії. Ще ніхто так не описував процес розкладання людського тіла, як Валеріян Підмогильний))
Я шалено пишаюсь, що в нашій літературі є такий письменник. До такого рівня письма мало хто доростає...
June 8, 2024
Я вже так давно її дочитала і все відкладала написання відгуку, бо хотілося написати гарний, якого ця книжка заслуговує, але щось затягнула занадто довго і тепер напишу короткий.
Як же я люблю стиль написання Підмогильного. Як же мені відгукується його іронія та почуття гумору і його неймовірна емпатія. А ще я обожнюю, як він пише жінок - як звичайних людей, а у випадку з Мартою ще й з неймовірним теплом та турботою. Підмогильний дозволяє своїй головній героїні помилятися, бути моментами жорстокою, моментами заздрісною, а моментами неймовірно наївною. Але він ніколи її не засуджує. Він дозволяє їй бути неідеальною і вона проходить через добрячі випробування, але в самому кінці автор ніби гладить її сплячу по голівці і каже, що усе в неї буде добре. І любов до життя повернеться теж, бо як сказав Підмогильний вустами Льови:
Ах, Марто, це ж добре, коли в людини нічого не залишається... Ви вийдете одного дня і побачите, що ви все хочете мати, що ви нічого ще не спізнали... І все заспіває у вас, Марто, - серце, думки. Ви прокинетеся, як прокидається вранці земля, у якої ніч теж усе відбирає...
Глибоко в серці я вірю, що Льова колись повернеться і до того часу Марта уже буде трохи іншою і все у них складеться ❤️
Як же я люблю стиль написання Підмогильного. Як же мені відгукується його іронія та почуття гумору і його неймовірна емпатія. А ще я обожнюю, як він пише жінок - як звичайних людей, а у випадку з Мартою ще й з неймовірним теплом та турботою. Підмогильний дозволяє своїй головній героїні помилятися, бути моментами жорстокою, моментами заздрісною, а моментами неймовірно наївною. Але він ніколи її не засуджує. Він дозволяє їй бути неідеальною і вона проходить через добрячі випробування, але в самому кінці автор ніби гладить її сплячу по голівці і каже, що усе в неї буде добре. І любов до життя повернеться теж, бо як сказав Підмогильний вустами Льови:
Ах, Марто, це ж добре, коли в людини нічого не залишається... Ви вийдете одного дня і побачите, що ви все хочете мати, що ви нічого ще не спізнали... І все заспіває у вас, Марто, - серце, думки. Ви прокинетеся, як прокидається вранці земля, у якої ніч теж усе відбирає...
Глибоко в серці я вірю, що Льова колись повернеться і до того часу Марта уже буде трохи іншою і все у них складеться ❤️
September 5, 2023
ще в школі дуже полюбила Кобилянську і Підмогильного (ну і Нестайка, який був у програмі, теж, але любов до нього з'явилась навіть раніше, до навчання). мені можуть не подобатись персонажі у історіях Підмогильного чи якісь їхні вчинки та сюжетні повороти загалом, але те, як він пише - це просто в серденько. його стиль написання чіпляє, і хочеться перечитувати деякі моменти по кілька разів, аби знову відчути все те, що вклав у ті слова автор
ставлю 4 зірочки (а не 5) лише тому, що початок книжки здався трошки затягнутим (або у мене просто був не той настрій). але обов'язково придбаю собі її на поличку, щоб через якийсь час перечитати (як і мою улюблену "Місто"). неймовірна історія, у якій переживаєш за вигаданих персонажів, як за реальних людей
— Чому я така нещасна? – прошепотіла дівчина.
— Ви багато хотіли, Марто... І я багато хотів. Ви... зустрілись з таким, що мало хоче, а я... ні з ким не зустрівся. Але я знаходитиму вас, Марто, скрізь. Бачитиму вас, Марто, в людях, у світанках, у нових зорях... скрізь, по всій землі, яку я ще побачу... Кожного разу, як я здибаю щось гарне, щось добре, Марто, я буду згадувати про вас...
ставлю 4 зірочки (а не 5) лише тому, що початок книжки здався трошки затягнутим (або у мене просто був не той настрій). але обов'язково придбаю собі її на поличку, щоб через якийсь час перечитати (як і мою улюблену "Місто"). неймовірна історія, у якій переживаєш за вигаданих персонажів, як за реальних людей
— Чому я така нещасна? – прошепотіла дівчина.
— Ви багато хотіли, Марто... І я багато хотів. Ви... зустрілись з таким, що мало хоче, а я... ні з ким не зустрівся. Але я знаходитиму вас, Марто, скрізь. Бачитиму вас, Марто, в людях, у світанках, у нових зорях... скрізь, по всій землі, яку я ще побачу... Кожного разу, як я здибаю щось гарне, щось добре, Марто, я буду згадувати про вас...
May 24, 2023
Завдяки Підмогильному, маємо такий собі узагальнений зріз українського суспільства 20-х років минулого століття.
Читаєш і ніби слухаєш: розмови, роздуми, настрої, ідеї тогочасся, ставлення до українізації, проблеми мови й національної ідентичності.
Цікаво, актуально. І все це в обгортці міського роману з атмосферою старого Києва.
Драма тут дійсно невеличка, і дуже реалістична при цьому.
Сподобалось ❤️
Читаєш і ніби слухаєш: розмови, роздуми, настрої, ідеї тогочасся, ставлення до українізації, проблеми мови й національної ідентичності.
Цікаво, актуально. І все це в обгортці міського роману з атмосферою старого Києва.
Драма тут дійсно невеличка, і дуже реалістична при цьому.
Сподобалось ❤️
July 26, 2024
Головна героїня Марта живе собі своє життя у Києві, працює секретаркою, спілкується з хлопцями з різного суспільного прошарку і з різними політичними поглядами та намагається дізнатись і відчути що таке те класне і неймовірне почуття про яке всі говорять і возвеличують - кохання.
Все це відбувається в кількох локаціях,наче камерна вистава. Герої книжки ведуть дискусії на рахунок взаємин,побуту,моральних орієнтирів, національну ідентичність і тд. Цікаво читати про настрої, актуальні теми та побут жителів Києва в 20х роках.
І найважливіше - цей твір не печальний!
Підмогильний дуже крутий автор і дуже шкода що він не мав часу щоб написати багато інших класних творів, через й***ну русню бо був розстріляний в 37му в сандармох
Все це відбувається в кількох локаціях,наче камерна вистава. Герої книжки ведуть дискусії на рахунок взаємин,побуту,моральних орієнтирів, національну ідентичність і тд. Цікаво читати про настрої, актуальні теми та побут жителів Києва в 20х роках.
І найважливіше - цей твір не печальний!
Підмогильний дуже крутий автор і дуже шкода що він не мав часу щоб написати багато інших класних творів, через й***ну русню бо був розстріляний в 37му в сандармох
March 18, 2021
Від усвідомлення подальшої долі письменника роман читати було ще важче. Можливо це прозвучить дещо цинічно, але совєцька влада знала, кого розстрілювати. Обирали справжніх і неповторних. Обирали найкращих. Обирали тих, на кому тримається самоідентичність і розквіт нації.
Щодо самого роману - мені він сподобався більше, ніж "Місто". "Невеличка драма" більш жива і близька. Іноді настільки реалістична, що навіть страшно було читати далі. Сюжетні повороти не будуть жаліти вашу нетривку психіку і серце, схильне до емпатії. Вас закине у вир жорстокої реальності, в якій не варто співчувати чи звинувачувати. Варто просто подивитись на любов зі сторони і зробити висновки для себе :)
До речі, під час читання ловила себе на думці: ну і чим цей вишуканий твір гірше за ваших толстих кареніних? А нічим! Це набагато краще! І повторюсь, совєцькі маньяки знали, кого боятись і кого прибирати.
Щодо самого роману - мені він сподобався більше, ніж "Місто". "Невеличка драма" більш жива і близька. Іноді настільки реалістична, що навіть страшно було читати далі. Сюжетні повороти не будуть жаліти вашу нетривку психіку і серце, схильне до емпатії. Вас закине у вир жорстокої реальності, в якій не варто співчувати чи звинувачувати. Варто просто подивитись на любов зі сторони і зробити висновки для себе :)
До речі, під час читання ловила себе на думці: ну і чим цей вишуканий твір гірше за ваших толстих кареніних? А нічим! Це набагато краще! І повторюсь, совєцькі маньяки знали, кого боятись і кого прибирати.
July 3, 2024
Сподобалася мені "Невеличка Драма". Це такий твір, де події розгортаються швидко і зав.язка формується зрозуміло і передбачувано, але слідкувати за героями все одно цікаво і, до певної міри, весело. Хоч це і невеличка драма;)
Багато думок виникало у мене по мірі читання цієї книги. І про те, як люди звикло формували сім.ї на фоні змоги отримати чи зберегти житло, і як цікаво головний герой захищає на початку комуністичні ідеї і бачить цей майбутній ідеальний лад (який, як нам вже добре відомо, назавжди тільки у майбутньому). І про те чи існував у той час секс, чи то була тема табу. І як плутались вулиця Арсенальна та Арсеналу.. тепер дивлюся оце сиджу де ж бо могли бути такі вулички у Києві, бо одна така велика, а одна така маленька з твору :) Словом про усіляке різне.
Взагалі цікаво було читати думки Підмогильного. Як він писав словами одного з героїв: "Науковий діяч не є, звичайно, чернець, він не заперечує життєві потреби, але все ж мусить їх максимально спрощувати. А по-друге, він повинен бути фізично міцний, щоб витримати вагу наукової праці, бо вона виснажує організм, як ніяка інша. Це ніби парадокс, але можна твердити, що якраз ця праця є для нас протиприродна. Видима річ, наш організм пристосований не до мислення, а до м'язової роботи, і коли він мислить то зазнає подвійної шкоди: не тільки не робить те, що йому належить, а ще й робить те, що йому не належить." Тут є роздуми про депресію, про любов, про самопізнання, про життя і смерть. На кожному кроці відчувається, що автор був людиною начитаною та відкритою до думок. Не дармка кажуть, що це філософський твір. Тут є настільки різні думки і позиції, що також розумієш: гарний письменник - адвокат диявола.
Є тут також і не тільки філософія життя, а і прикладна наука. Наприклад: "Білок, потрапляючи в шлунково-кишковий тракт, розкладається там на свої частини, так звані амінокислоти; потім так само він складається знову в білок нашого тіла. Ти бачиш дві різні стадії цього процесу: першу розкладову -аналітичну, другу складову — синтетичну. Чи нете саме робить мозок із нашими сприйняттями? Те самісіньке: він аналізує і синтезує. Принципи шлункової праці є заразом і принципи розумової. Ми не дуже помилимося, якщо назвемо мозок нашим духовним шлунком". Цікаво чи сам автор знав і розумів наскільки правдиво він описував ці біологічні явища.
А ще тут є те, що не раз вже відомо було, - від безвиході та відсутності фінансування, радянські вчені робили прориви в оптимізаціях або пошуках нових вирішеннь існуючих проблем. Єдина біда, що без того ж таки фінансування крім оптимізації більше нічого і не вигадаєш.
Взагалі, чим більше читаю літератури з того часу, тим більше мені видається, що люди такі ж самі як і тоді були. Може мали дещо інші звичаї, але вцілому ще тоді говорили про ті ж наші хиби, як і сьогодні є у відносинах між людьми. А дещо з того в сучасному світі вже навіть обґрунтували психологи та генетики. Але толку, - люди далі незмінно такі ж самі:)
p.s. видання Віват підготували просто чудове: супер оформлення, приємне на дотик, з гарним друком та розміром тексту. Залишу собі :)
Багато думок виникало у мене по мірі читання цієї книги. І про те, як люди звикло формували сім.ї на фоні змоги отримати чи зберегти житло, і як цікаво головний герой захищає на початку комуністичні ідеї і бачить цей майбутній ідеальний лад (який, як нам вже добре відомо, назавжди тільки у майбутньому). І про те чи існував у той час секс, чи то була тема табу. І як плутались вулиця Арсенальна та Арсеналу.. тепер дивлюся оце сиджу де ж бо могли бути такі вулички у Києві, бо одна така велика, а одна така маленька з твору :) Словом про усіляке різне.
Взагалі цікаво було читати думки Підмогильного. Як він писав словами одного з героїв: "Науковий діяч не є, звичайно, чернець, він не заперечує життєві потреби, але все ж мусить їх максимально спрощувати. А по-друге, він повинен бути фізично міцний, щоб витримати вагу наукової праці, бо вона виснажує організм, як ніяка інша. Це ніби парадокс, але можна твердити, що якраз ця праця є для нас протиприродна. Видима річ, наш організм пристосований не до мислення, а до м'язової роботи, і коли він мислить то зазнає подвійної шкоди: не тільки не робить те, що йому належить, а ще й робить те, що йому не належить." Тут є роздуми про депресію, про любов, про самопізнання, про життя і смерть. На кожному кроці відчувається, що автор був людиною начитаною та відкритою до думок. Не дармка кажуть, що це філософський твір. Тут є настільки різні думки і позиції, що також розумієш: гарний письменник - адвокат диявола.
Є тут також і не тільки філософія життя, а і прикладна наука. Наприклад: "Білок, потрапляючи в шлунково-кишковий тракт, розкладається там на свої частини, так звані амінокислоти; потім так само він складається знову в білок нашого тіла. Ти бачиш дві різні стадії цього процесу: першу розкладову -аналітичну, другу складову — синтетичну. Чи нете саме робить мозок із нашими сприйняттями? Те самісіньке: він аналізує і синтезує. Принципи шлункової праці є заразом і принципи розумової. Ми не дуже помилимося, якщо назвемо мозок нашим духовним шлунком". Цікаво чи сам автор знав і розумів наскільки правдиво він описував ці біологічні явища.
А ще тут є те, що не раз вже відомо було, - від безвиході та відсутності фінансування, радянські вчені робили прориви в оптимізаціях або пошуках нових вирішеннь існуючих проблем. Єдина біда, що без того ж таки фінансування крім оптимізації більше нічого і не вигадаєш.
Взагалі, чим більше читаю літератури з того часу, тим більше мені видається, що люди такі ж самі як і тоді були. Може мали дещо інші звичаї, але вцілому ще тоді говорили про ті ж наші хиби, як і сьогодні є у відносинах між людьми. А дещо з того в сучасному світі вже навіть обґрунтували психологи та генетики. Але толку, - люди далі незмінно такі ж самі:)
p.s. видання Віват підготували просто чудове: супер оформлення, приємне на дотик, з гарним друком та розміром тексту. Залишу собі :)
October 16, 2024
«нація подібна до білку»
подібна, бо білок — найскладніша хімічна сполука, яка досі не вивчена. подібна, бо білок швидко змінюється, і не є сталим. подібна, бо поведінку нації, як і білку, неможливо передбачити. та це лише одна з тем, які порушуються у цій книзі, і вона доволі другорядна. на перший план тут виходить кохання, бо «невеличка драма» — це інтелектуальний роман.
сюжет розповідає нам одразу про кількох персонажів і їх погляди на кохання: біохіміка юрія славенко (ще той душніла), який прагне одружитися суто через зручність явища шлюбу; марту — яскраву представницю жінки нової епохи, яка забезпечує себе сама, але попри це чекає справжнє кохання, про яке читала у книжках; льову — багатія з замашками тєрпіли, який готовий покласти світ до ніг марти; і ще кількох вельми неприємних чоловіків.
назва ідеально описує сюжет книги, адже він обертається навколо марти і славенко, в кожного з яких є власні інтереси, прагнення і почуття. а ще всі події відбуваються всього за кілька місяців, і на фоні більш глобальних питань (наприклад українізації) проблеми персонажів є дійсно невеличкими.
валерʼян підмогильний дуже майстерно і вправно висміяв тут російську культуру, і я захоплююся цим, бо вперше роман видавався буквально під дулом пістолета, і за неправильну побудову речень письменника могли вбити. та попри загрозу життю він так плекає любов до всього українського через своїх персонажів, говорить про обов’язок, науку, сенс людського буття і диктатуру.
в основі всього тут лежить конфлікт ідей, адже кожен персонаж — це втілення певної ідеї кохання. я слухала книгу в абук і це було найкраще рішення, бо описи амінокислот чи білків це складно..
про стиль написання: дуже гарно, вишукано і просто водночас, з великою кількістю дуже прикольних слів. це дійсно цікава класика, яку я тепер буду наполегливо всім навколо радити.
подібна, бо білок — найскладніша хімічна сполука, яка досі не вивчена. подібна, бо білок швидко змінюється, і не є сталим. подібна, бо поведінку нації, як і білку, неможливо передбачити. та це лише одна з тем, які порушуються у цій книзі, і вона доволі другорядна. на перший план тут виходить кохання, бо «невеличка драма» — це інтелектуальний роман.
сюжет розповідає нам одразу про кількох персонажів і їх погляди на кохання: біохіміка юрія славенко (ще той душніла), який прагне одружитися суто через зручність явища шлюбу; марту — яскраву представницю жінки нової епохи, яка забезпечує себе сама, але попри це чекає справжнє кохання, про яке читала у книжках; льову — багатія з замашками тєрпіли, який готовий покласти світ до ніг марти; і ще кількох вельми неприємних чоловіків.
назва ідеально описує сюжет книги, адже він обертається навколо марти і славенко, в кожного з яких є власні інтереси, прагнення і почуття. а ще всі події відбуваються всього за кілька місяців, і на фоні більш глобальних питань (наприклад українізації) проблеми персонажів є дійсно невеличкими.
валерʼян підмогильний дуже майстерно і вправно висміяв тут російську культуру, і я захоплююся цим, бо вперше роман видавався буквально під дулом пістолета, і за неправильну побудову речень письменника могли вбити. та попри загрозу життю він так плекає любов до всього українського через своїх персонажів, говорить про обов’язок, науку, сенс людського буття і диктатуру.
в основі всього тут лежить конфлікт ідей, адже кожен персонаж — це втілення певної ідеї кохання. я слухала книгу в абук і це було найкраще рішення, бо описи амінокислот чи білків це складно..
про стиль написання: дуже гарно, вишукано і просто водночас, з великою кількістю дуже прикольних слів. це дійсно цікава класика, яку я тепер буду наполегливо всім навколо радити.
January 29, 2022
Пірнути у класику української літератури, коли постійно читаєш сучасні тексти, вражаюче. Текст 1930-го року настільки яскраво переносить тебе в минуле як мовою, так і описами побуту, що мені не вірилося, наче люди дійсно так взаємодіяли 90 років тому.
Дуже часто здавалося, наче цей текст написаний для того, щоби бути переробленим і поставленим на сцені і це трохи дратувало. Але сама історія кохання дуже мила і, на диво, з дещо неочікуваною кінцівкою.
Дуже часто здавалося, наче цей текст написаний для того, щоби бути переробленим і поставленим на сцені і це трохи дратувало. Але сама історія кохання дуже мила і, на диво, з дещо неочікуваною кінцівкою.
April 18, 2025
Я трошки хейтерка «Міста» Підмогильного, бо так і не змогла відділити головного героя від історії — але ця книга, це вау
Прекрасно, що в головних ролях тут жінка — проста, освічена, зі своїми цілями. І вона стикається абсолютно з тими ж проблемами і стереотипами, з якими стикаємось і ми (хоча це ми вже робимо 100 років потому)
Підмогильний майстерно описав Київ тих років, проблему українізації, «советські» вишколи
Я в захваті!
Прекрасно, що в головних ролях тут жінка — проста, освічена, зі своїми цілями. І вона стикається абсолютно з тими ж проблемами і стереотипами, з якими стикаємось і ми (хоча це ми вже робимо 100 років потому)
Підмогильний майстерно описав Київ тих років, проблему українізації, «советські» вишколи
Я в захваті!
December 14, 2023
Після «Невеличкої драми» я зрозуміла, що Підмогильного мені залишилось на все життя всього кількасот сторінок, і я буду їх розтягувати і берегти на особливі випадки.
А коли мені буде сумно, я буду згадувати, що мені на цьому світі повезло мати один на мільйони шанс читати Підмогильного, та ще й в оригіналі. Найкраща лотерея з усіх можливих, і мені дістався джекпот.
А коли мені буде сумно, я буду згадувати, що мені на цьому світі повезло мати один на мільйони шанс читати Підмогильного, та ще й в оригіналі. Найкраща лотерея з усіх можливих, і мені дістався джекпот.
December 24, 2024
3,5⭐️
🧠 Мої враження 💔
Цю книгу я читала в ��амках клубу, тож попереджаю, що це не власний вибір і взагалі не мій улюблений жанр. Чесно кажучи, читати цю книгу було для мене занудно, але цей твір змусив мене задуматися про життя в радянській Україні 1920-х років ХХ ст.
З самого початку я співчувала Льові. Він здається таким розгубленим, безпомічним у своїх почуттях і в цьому місті, який до нього байдужий. Протягом усього сюжету це співчуття не зникло, а наприкінці навіть трансформувалося у певну повагу. Так, він залишився невдахою, але його відданість і щирість у коханні змушують задуматися про його внутрішню силу, хоча зовні він виглядає слабким.
Щодо Марти, то вона викликала у мене суперечливі почуття. З одного боку, шкода її як жінку, яка опинилася в токсичному оточенні – з Славенко, який маніпулює і використовує її, і з сусідом, який зробив наклеп. Але водночас складається враження, що вона сама стала жертвою своєї ж поведінки. Її байдужість до людей, які справді її любили, зокрема до Льови, виглядає несправедливою. І тут виникає думка, що це – своєрідний бумеранг.
Я би дуже хотіла, щоб Марту показали більш сильною, такою, що здатна боротися за себе і ставити кривдників на місце. Якби вона навчилася поважати себе і своїх прихильників, можливо, її доля склалася б інакше.
Що стосується Славенка, то це класичний образ маніпулятора і «мудака» (вибачте за прямоту), який думає тільки про себе. Його персонаж викликає лише обурення.
Естетика книги підкреслює трагізм й іронію, але вона не дає читачеві розради чи відчуття завершення.
🧠 Мої враження 💔
Цю книгу я читала в ��амках клубу, тож попереджаю, що це не власний вибір і взагалі не мій улюблений жанр. Чесно кажучи, читати цю книгу було для мене занудно, але цей твір змусив мене задуматися про життя в радянській Україні 1920-х років ХХ ст.
З самого початку я співчувала Льові. Він здається таким розгубленим, безпомічним у своїх почуттях і в цьому місті, який до нього байдужий. Протягом усього сюжету це співчуття не зникло, а наприкінці навіть трансформувалося у певну повагу. Так, він залишився невдахою, але його відданість і щирість у коханні змушують задуматися про його внутрішню силу, хоча зовні він виглядає слабким.
Щодо Марти, то вона викликала у мене суперечливі почуття. З одного боку, шкода її як жінку, яка опинилася в токсичному оточенні – з Славенко, який маніпулює і використовує її, і з сусідом, який зробив наклеп. Але водночас складається враження, що вона сама стала жертвою своєї ж поведінки. Її байдужість до людей, які справді її любили, зокрема до Льови, виглядає несправедливою. І тут виникає думка, що це – своєрідний бумеранг.
Я би дуже хотіла, щоб Марту показали більш сильною, такою, що здатна боротися за себе і ставити кривдників на місце. Якби вона навчилася поважати себе і своїх прихильників, можливо, її доля склалася б інакше.
Що стосується Славенка, то це класичний образ маніпулятора і «мудака» (вибачте за прямоту), який думає тільки про себе. Його персонаж викликає лише обурення.
Естетика книги підкреслює трагізм й іронію, але вона не дає читачеві розради чи відчуття завершення.
September 8, 2024
Це перший інтелектуальний роман, який мені так легко читався. Щиро дивувалась, від того які глибокі знання мав Підмогильний, до прикладу з біохімії, як біолог була приємно вражена💚
І дуже боляче розуміти як багато прекрасного міг написати автор, якби його не вбила русня💔💔💔
І дуже боляче розуміти як багато прекрасного міг написати автор, якби його не вбила русня💔💔💔
March 1, 2025
Вау! Просто вау!
Як же важко і вʼязко читалось, але який сильний твір. Скільки думок залишила по собі і післясмаку. Шкодую, що не фіксувала цитати. Мабуть, що буду читати вдруге і записувати.
Зіставлення двох світів - ліричного і прагматичного. Світу Марти і світу професора. Світу глибини, почуттів, споглядання(до цього світу належить і Льова, до речі). І світу прагматичного, технічого, наглухо відбитого від емоцій та емпатії. Ось це про професора. Момент, коли Славенко вигнав з кімнати дитину, став для мене якимсь ключовим у його розумінні. Марта і професор були абсолютно різні. І сумніваюсь, що вони могли б змінити один одного. Хіба б це виросло в абʼюзивні хворобливі стосунки.
Також було зіставлення двох світів і шляхів жінок: Марти на Ірен. Жінки, яка обирає почуття і жінки, яка обрала розрахунок. Цікаво, чи не буде такою Марта за 10 років? Бо відчуття, що терниста дорога до цього якраз доведе.
Спочатку було відчуття, що в цій книзі немає позитивних героїв-чоловіків. А потім Львова. Його підтримка Марти. Те, як він рятував її, допомагав. Трохи дратувала його надмірна жертовність. Але він все ж обрав себе і новий шлях. Тож і він дійшов до класних висновків і правильних пріоритетів.
Ще сподобався момент, як Підмогильний описав почуття Марти і почуття професора після їхнього першого разу. Якою самотньою була вона, якою чутливою і пораненою. Як давила на неї суспільна думка, стереотипи, осуд. Скільки переживань вона відчула. І як легко і задоволено було професору. Це ж така точна історія про той час (і не лише той). Жінки досі перебувають під тиском.
Окрема історія - самотність у місті, між чужими людьми. Також тема українізації. Яку радянська влада використовувала як ширму, щоб заспокоїти суспільні настрої. Геніально автор передав думки цитатами професора та Ірен. Так тонко, але чітко.
Ну, і про мотивацію.
«Ви будете падати і підводитись, рухатись у свою вічність», «Буде новий день, ви захочете жити, ви зможете». Та інші думки Льови такі класні і чіткі. Не памʼятаю, чи було щось подібне в українській літературі. Бо відчувається, що Підмогильний першим це описав і зробив пару сторінок мантри і мотивації.
Коротше, книга дуже класна! От прям дуже! Раджу
Як же важко і вʼязко читалось, але який сильний твір. Скільки думок залишила по собі і післясмаку. Шкодую, що не фіксувала цитати. Мабуть, що буду читати вдруге і записувати.
Зіставлення двох світів - ліричного і прагматичного. Світу Марти і світу професора. Світу глибини, почуттів, споглядання(до цього світу належить і Льова, до речі). І світу прагматичного, технічого, наглухо відбитого від емоцій та емпатії. Ось це про професора. Момент, коли Славенко вигнав з кімнати дитину, став для мене якимсь ключовим у його розумінні. Марта і професор були абсолютно різні. І сумніваюсь, що вони могли б змінити один одного. Хіба б це виросло в абʼюзивні хворобливі стосунки.
Також було зіставлення двох світів і шляхів жінок: Марти на Ірен. Жінки, яка обирає почуття і жінки, яка обрала розрахунок. Цікаво, чи не буде такою Марта за 10 років? Бо відчуття, що терниста дорога до цього якраз доведе.
Спочатку було відчуття, що в цій книзі немає позитивних героїв-чоловіків. А потім Львова. Його підтримка Марти. Те, як він рятував її, допомагав. Трохи дратувала його надмірна жертовність. Але він все ж обрав себе і новий шлях. Тож і він дійшов до класних висновків і правильних пріоритетів.
Ще сподобався момент, як Підмогильний описав почуття Марти і почуття професора після їхнього першого разу. Якою самотньою була вона, якою чутливою і пораненою. Як давила на неї суспільна думка, стереотипи, осуд. Скільки переживань вона відчула. І як легко і задоволено було професору. Це ж така точна історія про той час (і не лише той). Жінки досі перебувають під тиском.
Окрема історія - самотність у місті, між чужими людьми. Також тема українізації. Яку радянська влада використовувала як ширму, щоб заспокоїти суспільні настрої. Геніально автор передав думки цитатами професора та Ірен. Так тонко, але чітко.
Ну, і про мотивацію.
«Ви будете падати і підводитись, рухатись у свою вічність», «Буде новий день, ви захочете жити, ви зможете». Та інші думки Льови такі класні і чіткі. Не памʼятаю, чи було щось подібне в українській літературі. Бо відчувається, що Підмогильний першим це описав і зробив пару сторінок мантри і мотивації.
Коротше, книга дуже класна! От прям дуже! Раджу
December 13, 2023
— Люди, Марто, мають здебільшого два обличчя. Одне природжене, часто дуже дике, а друге вони набувають, живучи. І от часом те перше оголяється. Ви не знали цього, Марто, тому здивувались.
June 21, 2025
факт існування годинного голосового про цю книжку описує мої враження краще ніж слова, що могли б бути написані в цьому відгуку
неймовірна книга, прекрасно дратівливо написані персонажі, але є деякі питання до автора.
неймовірна книга, прекрасно дратівливо написані персонажі, але є деякі питання до автора.
August 23, 2025
Дуже гарно написано, що тут сказати. Сподобалось навіть більше ніж Місто.
Displaying 1 - 30 of 290 reviews