Маємо: острів, людину та рушницю. У якийсь момент ці три об'єкти об'єднуються у часі: людина припливає на острів, бере рушницю, наставляє її собі в груди і натискає на курок. Такий собі кінець життя і початок роману... Лунає постріл, людина падає, але там, у світі за межами острова, нічого не змінюється: є минуле, і є майбутнє. От тільки що минуле і майбутнє значать без людини?.. А ще на острові є зайці, їх звуть Понг і Пінга, вони можуть розмовляти з людьми (справді?) і врятувати людину від смерті... Новий роман волинського письменника Володимира Лиса для тих, хто любить сучасну українську прозу і вірить у неї. Видавництво «Фоліо» презентує: «Острів Сильвестра» — роман, який отримав Гран-прі конкурсу «Коронація слова — 2008», Це те, що варто читати...
Український журналіст, драматург, письменник. Відомий також як народний синоптик. У літературі дебютував як драматург, п'ять його п'єс було поставлено в різних театрах України, на українському радіо. Як прозаїк заявив про себе 1985 року. Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Довгий час був поза письменницькими організаціями. Автор романів «Айстри на зрубі», «І прибуде суддя», «Камінь посеред саду», «Маска», «Острів Сильвестра», «Продавець долі», «Романа», «Графиня», «Століття Якова». Побачили світ книги «Володимир Лис про Сократа, Данила Галицького, Фернандо Магеллана, Ісаака Ньютона, Шарлотту, Емілі, Енн Бронте», «Господар нашого двору» (п'єса), «Таємна кухня погоди» (книга народного синоптика). Отримав багато відзнак, зокрема: Перша Премія на республіканському конкурсі творів про молодь (за повість «Там, за порогом»), Володар Гран-прі Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» за роман «Острів Сильвестра» (2008), Володар Гранд-коронації Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» за роман «Століття Якова» (2010), та інші.
Еееее... Якась фрактальна книжка про героя, який хоче написати книжку про героя, який хоче застрелитися на острові. Сам герой пробує застрелитися, і пише книжку. Персонажі картонні, наміри незрозумілі, ні кінця, ні початку. Якась не зовсім вдала містифікація. І близько не стоїть коло "Століття Якова".
Не перша книга цього автора, яку я прочитала. Але це та книга, в якій я щось не зрозуміла, до дечого не доросла…
Дуже мені сподобалися "філологічні" вкраплення про роботу головного героя, його лекції, аналізи поезій, роздуми про поетів. Поети та художники – два пласти, на яких базується значна частина сюжету, в якому реальність тісто переплетена із вигадкою, а подекуди й із справжнім божевіллям. Минуле й теперішнє, а часом і майбутнє, неначе ганяються одне за одним, виступаючи по черзі наперед.
Найбільше мене зачепила перша частина, де з кожним прочитаним десятком сторінок було якесь нове відкриття, важлива деталь або ж і зовсім таки неочікуваний поворот сюжету. Друга частина видалась дивною, а подекуди й малозрозумілою. А от третя хоч і більш-менш спокійна й досить таки реалістична й ясна у сприйнятті, проте не для мене.
Інтригуючий та цікавий початок, спроба покінчити з минулим життям і життям взагалі, смерть як кінець для когось і як чийсь початок, численні жінки, зради, вбивства, покинуті діти й ті, яких не було, усі етапи дорослішання й намагання заради когось/чогось жити, зміни, перипетії, пошуки… А що з цього зацікавило б найбільше у книзі вас? І це ще далеко не весь список.
Доволі незвичний роман. В першій частині з'являються сумніви, хто ж насправді автор, а хто персонаж. Четверта стіна розлітається крихтами. Проза, що деколи переривається віршами, а інколи змінюється на п'єсу. І звичайно, зайці - душа, що потребує порятунку.