Післявчора

by Ірина Цілик, Іра Цілик

Тут і тепер неможливе без там і тоді. Навчитися жити сьогодні - це і є «Післявчора». Героїня повісті, молода імпульсивна режисерка Кіра Буцім, саме тим і займається протягом історії, встигаючи також любити, слухати, спостерігати, дуркувати, стирати кедами асфальт великих міст, відділяти власні зерна від плевел і відчувати себе то щасливою, то нещасливою.

120 pages, Hardcover

First published January 1, 2008

Reviews

[m. · Rating 5 out of 5]

Нарешті вона відчула як сильно вона скучила за Ба. Нестерпно хотілося зібрати докупи кожен з’їдений шматок сиру, кожну випиту пляшку вина, кожен звук сухого піску, […] і показати це їй, їм… Але десь у закамарках своєї інтуїції Кіра знала напевно, що не довезе емоції додому невистиглими, що не зможе все те ціле забрати із собою, а натомість притягне хіба лише бліді та непереконливі відбитки Франції. І ніхто з них її не зрозуміє […].

     Важко описати цю повість, не вдаючись до банальнощів. Історії настільки буденні, що можуть відбутися із кожним, й описати їх якимись иншими словами, аніж як це подала авторка, – марно.
     Історія про «тут-і-зараз» і про те, що усього, що відбувається зараз не існувало би без того, що відбувалося колись.

     P.S. Особливо боляче в 2022-ому році читати про такі буденні у 2008-ому подорожі до українського Криму.

[Ясум Гай · Rating 5 out of 5]

Книжка про мене. Про тебе. Про всіх нас. Киян і не дуже. Про наші трамваї і бутери з чаєм на куренівських кухнях, про запах осені і весни у місті, про друзів з універу, з якими випадково, а потім на все життя. Про перший і солодкий закордон. Прочитала за один день і ледь не розревілася в кінці. Дуже жива людська мова. Дуже сподобалося природнє і справжнє поєднання української і російської в діалогах. І, звісно, дуже близькою стала головна героїня...

[Bogdan Obraz · Rating 2 out of 5]

Іра Цілик пише чудові вірші, а цього разу вирішила спробувати себе у прозі. Їй притаманний цікавий, навіть дещо „пахучий” стиль, а так як дівчина навчалася на режисера, то книга чимось нагадує короткометражку. Сама книга – (авто)біографічна розповідь дівчини, що навчалася на режисера. Але на відміну від фільмів, авторка чудово розкриває внутрішній світ, чуттєвість та переживання.

[Mariia · Rating 3 out of 5]

Для мене ця книжка має такий самий вайб, як "Соня" Каті Бабкіної. Тут постійно щось відбувається, але без вищого задуму. Ця книжка красива своєю легкістю. Вона написана грубими мазками, сцени перемикаються, як в кіно. І ти, як читач, справді бачиш ці сцени: чуєш шурхіт тарілок в кав'ярні і запах сигарет на кухні.

Взагалі я взяла цю книжку в бібліотеці, бо стало цікаво, чим займалася визнана зараз Ірина Цілик в 2007 році. Виявляється, писала. Причому теж в кіношному стилі.

З прикольних спостережень: тут є репліки різними мовами. До кожної є виноски з перекладом. Але я росла в такому ж мовному середовищі, як авторка. Тож мені не потрібно перекладу з польської чи англійської. Тут це класно, органічно доповнює сюжет. В старих книжках із цитатами французькою я лише шпортаюся об ці шматки тексту.

З неприкольних спостережень: багато цитат російською і російського контенту. Згадую себе в дитинстві, мені тоді здавалося, що український і російський культурний простір неподільний. Зараз це звучить абсурдно, а в 2007 видавалося чимось нормальним. Добре, що ми переросли той час.

[Alex Grudiy · Rating 5 out of 5]

Є такі книжки, що з першої сторінки ти, такий, – аа, я хочу тебе прочитати!, коли якісь стилістичні маркери ідеально лягають саме в твою матрицю. Оця саме така. А ще приємно відкривати для себе саме українські книжки, ті, що гарні, вже існують, а ти їх ще не читав. Далі все більш-менш вкладається в такий собі невеличкий роман дорослішання, з поправкою на українські відносно недавні реалії

[staasko · Rating 5 out of 5]

Як студентка режисури з Нивок — щиро дякую.