Вічник

by Мирослав Дочинець

Це - сповідь великої душі, документ мудрого серця. Це не просто опис виняткової долі незвичайної людини. Це - подарунок долі для того, хто запитує себе: «Хто я, звідки я, для чого я? І куди я йду?» Це письмо допоможе віднайти себе й укріпить у великому Переході з нічого у щось.

Genres: Fiction, Philosophy

284 pages, Paperback

First published January 1, 2011

About the author

Мирослав Дочинець - український письменник і журналіст. Член Асоціації українських письменників (з 2003 року).

Reviews

[Algirdas]

Knyga, kurią prieš pusmetį pasiūlė perskaityti mano draugai ukrainiečiai. Apie žmogaus dvasios stiprybę. Слава Україні!

[Sasha]

одна з тих книг, які належать до категорії "обов'язково ще не раз перечитати пізніше"

[Max Sushchuk]

Я так зрозумів, нашим людям в якийсь момент стало не вистачати таких всеохопних інструкцій щодо українського життя, і автор вчасно їх написав. Не жалкую, що прочитав — встиг і мовою насолодитися, і про багато цікавих лайфхаків дізнався, хоч живучи у місті навряд чи зможу ними скористатися. Але все ж таки цю книгу варто читати із великою клепкою в голові, аби потім не намагатися лікувати діабет капустою.

Мій відеоогляд на YouTube (без спойлерів!)

[Oksana Lashchuk]

Чи не найкраща книга, коли-небудь мною прочитана.
Вона як тиха розмова з сивим дідусем, у якого очі блищать спокоєм і мудрістю
ЇЇ хочеться читати повільно, перечитуючи, смакуючи кожне слово.

[Artem Kuz]

Це той випадок коли я трохи недооцінив те, що збирався прочитати.
Я очікував зустріти виключно збірку проповідей, щось таке, де суто християнський контекст із високомірними повчаннями про гріхи і всяке таке, а натомість отримав історію закарпатського робінзона крузо перетяту локальним фольклором і до того ж вплетену у місцевий (і не лише) історичний контекст 1930-1950-их років.

Звісно не обійшлося і без вказівок "живи так і так", але якщо абстрагуватися від них і ставитися не як примусу до дії, а як до оповіді особистого досвіду персонажу (очевидно відзеркаленню автора) то виходить цілком захопливе чтиво.

[Люба Гнатюк]

Скільки разів людина може втекти від смерті? Скільки всього здатна пережити одна людина?

Від босоногого дитинства крізь війну, відлюдництво та заслання, до глибокої мудрості. Неймовірна біографія «Вічника».

По-перше, це настільки українська книга, що більш української я ще не бачила. По-друге, це скарбниця мудрих порад, чи не кожне слово прагне закарбуватись в пам'яті, щоб у потрібний момент звідти виринути. По-третє, ця смачна мова, якою написана біографія, ці діалектизми, цей словничок наприкінці — для філолога із закарпатським корінням кращого годі й шукати.

Захоплююче, проникливо, мудро.

[Nazarii Zanoz]

Спершу зовсім не пішло. З третього заходу лиш вдалося, бо не подобався початок. Дивні відчуття від сієї книжки. Це якась суміш закарпатського Робінзона, Беара Ґрілза та Ошо. Часом вона доволі ок і трапляються мудрі думки, але за цими напучуваннями, патосом, котрий суперечить частині ідей, котрі постулює герой і постійними заготовками цитат ті цікаві думки губляться.

[Ira Vozna]

Книга про важке і трохи нереальне життя, переплетена мудрістю, порадами, темами для роздумів, закарпатським присмаком. Нелегко читати, але однозначно варто.

[Тимощук В'ячеслав]

Я не вірю в чари чи віщунство, не вірю в існування надприродних явищ чи вищих сил, що керують нашим життям направляючи нас в ту чи іншу сторону. Вірю я лише в один єдиний вид магії - це магія вчасності книги. Коли незбагненним чином тебе відштовхує від книги яку ти ще не готовий читати, коли ходиш біля неї колами, вона трапляється тобі на очі, ти сто разів береш в книгарні її в руки, але потім відкладаєш. Або навпаки, коли книга наче сама стрибає тобі в руки, ти читаєш її й розумієш, що це ідеальний час саме для цього тексту, що раніше ти б його не зрозумів, не осягнув, а пізніше, можливо, було б уже запізно. От в цю магію вчасності я і вірю.
Сама так сталося з книгою «Вічник. Сповідь на перевалі духу». Вона трапилася мені в час душевного спокою, коли сум'яття не гризло душу, коли немає потреби щось здобувати, за щось боротися. Думаю в інший момент книга б мені геть не придалася. Проте взимку, коли не тільки природа завмирає, але і бажання наші, прагнення засинають до весни, коли хочеться закритися в собі, розібратися з пережитим за час від минулих холодів, саме тоді й треба читати такі книги. Тоді з них буде найбільше користі.
Книга Мирослава Дочинця - справді сповідь. У ній переплетено стільки всього різного, що важко відповісти на питання "про що ця книга". Для когось вона буде історією про карпатського мудреця, якого життя добряче покидало по світу. І десь там, побившись об чужі пороги, набравшись по крихті мудрості, виливається ця мудрість на читача. Черпнути її можна з книги, обкластися нею з усіх сторін і подумати, що от ти нарешті перебуваєш в благодаті. Проте це не так. В тому і суть мудрості, що у жменю її не схопиш. Мало того, що збирається вона по крихті, та ще і свою мудрість нікому не віддаси. Вона тільки твоя власна, у спадок не передається. Безперечно, у "Вічнику" є дуже багато цих розумних крихт. Тут і корисні поради щодо того як треба жити, і що і скільки їсти аби мати силу і довголіття. Є і поради щодо життя, такі, що їх би колись назвали народною мудрістю, ті що вчать жити правильно, допомагають не загубитися у світі:

"Не ти для часу, а час для тебе. Не діли хвилину, не розтягуй годину. Не обганяй і не помножуй час. Скорися його звичайному і мудрому плину. І він винесе тебе, куди належить – у Вічність, увійди в час, як у ріку, розчинися в ньому. Щоб простити минуле, пізнати теперішнє і розгадати будучне. І прийде спокій сили. І сила спокою."

Здавалося б прості слова, кожен і так знає й усвідомлює цю мудрість, проте мало хто слідує такому заповіту. Тому я і вважаю, що навіть з мудрої книги, якою безперечно є "Вічник", мудрості не зачерпнеш, якщо у тебе самого голова і серце діряві. Прочитати можеш, а усвідомити, прийняти - ні. Бо розуміння прийде з часом, коли будеш готовий до того, це і є оте "збирання по крупинках", про яке часто згадує в тексті автор.
Цікаво описує автор стосунки героя з жінками, яких у того було багато - як для того часу- і мало - як для часу нашого. Проте жодну з них він не зневажив, усіх їх любив, кожній дарував тепло і від кожної щось узяв, чогось навчився. Тож ділиться тим знанням легко:

"Чоловік прицінливим зором бачить у жінці лише тіло й очі, а все инше придумовує собі. Жінка чує тільки його голос і вгадує потрібний їй запах, а все инше навіює собі. Так вони знаходять одне одного, дві половинки любови."

Хіба не відчували ви чогось схожого? Скільки таких історій відбулося, а скільки ще відбудеться. Як тонко підмітив це Дочинець, як вміло про це написав. Проте і це не є основна мудрість його книги. Я все ж думаю, що лейтмотив книги в стійкості чоловіка, на долю якого випало скільки випробувань. Він бився з мадярами за Карпатську Україну, боровся з чеськими жандармами, тікав у Румунію, кілька років жив відлюдником в лісі, бував на Криті, був засланий в Сибір, сидів в тюрмах, жив в тайзі, будував маяки на Далекому Сході. Але що дозволило йому стерпіти всі ці поневіряння і наприкінці життя вернутися в рідні карпатські гори? Свобода. Відчуття внутрішньої свободи, душевної волі, яку не змогли зламати ні тюрми, ні лісова самотність. Якщо ти вільний - ти сильний духом. А якщо ти сильний духом - ти стерпиш все. Ось про що ця книга.

[Dana Ishchuk]

Взагалі я читала «Золотий час», але тут її немає, тому най буде так. Вважала колись за езотерику, тому оминала. Зараз вважаю Андрія Ворона новітньою українською філософською думкою і можете зі мною не погоджуватись та його заповіді - це так, як я живу і хочу жити. Все його ставлення до життя та світогляд в мені відкликається повністю і я хотіла б пожити таке життя дійсно, а не лише уявляючи собі чи переконуючи себе в тому, що я так живу.

[Максим Бризіцький]

Моралізаторська (можливо навіть занадто), дещо фантастична історія життя закарпатця Андрія Ворона. Роздуми в простих словах про науку чекання, любові, доброти, здорового харчування і способу життя.

[Marta Brukh]

Золото.

[Ihor Zinchuk]

«Вічник» - книга,що допомагає пережити важкі часи
Роман “Вічник. Сповідь на перевалі духу” - книга, що допомагає пережити важкі часи, кожна її сторінка сповнена філософії життя, любові до світу, любові до природи, любові до життя. Персонаж книги у формі щоденникових записів, наче у довірливій бесіді з читачем розповідає про свою долю, повстання в “Чорному лісі”, заслання в таборах на Колимі з її безжальними морозами, бажанням табірних наглядачів знищити в людині особистість, підкорити, зламати… Далі карпацький “монах” Андрій Ворон оповідає про свою науково -дослідну мандрівку до Греції, Грузії , а на схилі віку -повернення на Батьківщину, в рідне Мукачеве.
Примітно, що головний герой книги завжди плекає у своєму серці вдячність, не цурається навіть найважчої роботи, вчиться, переймає досвід, дослухається порад людей, яких зустрічає на своєму життєвому шляху, в його душі немає ненависті.
Книга читається дуже легко. Письменник спонукає читача замислитися над цінністю дня сьогоднішнього, адже кожна мить життя на Землі – неповторний дарунок Творця, який так важливо не змарнувати, а наповнити сенсом.
Ось лише кілька цитат, які мені запам`яталися, особливо вразили своєю, іноді, шокуючою правдивістю, яка відкрилася в час жорстокої війни нашого народу за своє майбутнє, мову, ідентичність, культуру, право бути та жити:

“Люби життя таким, яким воно є. І воно полюбить тебе таким, яким ти є”;
“Може в сьому й захована найвища мудрість – дякувати. За все дякувати. А ми все просимо, вимагаємо, чекаємо”;
“Життя – се довге прощання”;
“Настає день, коли ти вже не годен бути вчорашнім”;
“Немає ближчого, відданішого нам створіння, як пес. Часто ми, люди, не заслуговуємо тої довіри й безкорисливої любови”;
“Будь собою! Приймай себе. Радій собі. Заглядай у себе.– і знайдеш у сій криниці все. Бо дано тобі все, що потрібно. І понад се”;
“Як ти до світа, так світ до тебе”. Кедь довго будеш зазирати в безодню, то безодня зазирне в тебе”;

В тексті ще дуже багато цитат, які допоможуть знайти внутрішній спокій у непростій життєвій ситуації. Книга стане справжнім порадником для людей, що опинились в складних життєвих обставинах, прагнуть відновити сили, щоб йти далі, долаючи труднощі повсякдення з вірою в серці, навіть тоді, коли здається, що надії вже немає, а довкола панує непроглядна темрява.

[Lena in_ua]

"Світ складають не старі й молоді, не добрі й лихі, а розумні й дурні. Легко може натовп висміяти мудреця, і будь-яку дурноту вбрати в білі ризи."

"Нам кортіло любити дівчат, але випало пізнати коротку, як березнева днина, любов до Вкраїни..."
"Ми ще не знали, як жити, а вже мусили вмирати за тебе."

"Головне, що ми впали на свою землю, очима до свого неба. І нікуди й ніколи ми звідси не рушимо. Бо лежимо тут не кістьми, а серцем. Бо ліпше своє лико, ніж чужий ремінь."

[Голлан Дець]

Не можу високо оцінили через те, що нестерпно багато повчань, які для мене не становлять новизни. І зрештою, повчання прямим методом не працюють, отже це все на марно.

Та книга цікава пригода. Красивий та лаконічний опис інтимниго процесу з жінками, та художньо передано чимало тривіальних понять.

[Yuliia]

Робінзон Крузо та Демʼян Многогрішний по-гуцульськи. Це чудова книга, філософсько-пригодницька і дуже повчальна сповідь. Я вже думаю, що й сама тепер могла б вижити в глухому лісі.
Спочатку хотіла написати, що трохи автор переборщив з пригодами на одну людину, а потім дізналася, що герой цієї книги - це реальна особа. І це вау.

[Andrii Shvets]

На початку читання подумав, що закину за сторінок давадцять. Певно насторожила мова - багато діалектних або рарітетних слів. Але затягнуло - 20 сторіччя крізь призму людини із Закарпаття, мікс робінзанціади, романів Верна та Багряного. Філософія, релігія, пероснальні історії - кожен може знайти щось для себе. Є варіянт, що перечитаю за декілька років, у пошуках нового розуміння.

[Олена Осіпова]

Довго та все ж цікаво. Є над чим подумати, і це головне. Трохи забагато мені було філософії і розмірковування про природу, про бога. Та все ж прослуховування дуже заспокоювало нерви, коли було потрібно. Час від часу таке чтиво дуже лікує

[Vasyl Letsyn]

Книга яку варто розбирати на цитати та дещо відкласти в своїй голові. Життєйська мудрість яка подається через призму життя головного героя та історичних подій які змінювали людські долі та історію . Особливо гарно сприймається голосом даного читця .

[Tetiana Klymenko]

Одна з улюблених книг, яка просякнута українським духом і хочеться перечитувати та вчитуватися нею.

[Igor V.]

Неймовірно, дякую

[Anna Husak]

Свого часу ця книга мене вразила, і досить довго була однією з улюблених. Вона і досі є, скільки в ній життєвої мудрості! Нещодавго подивилася фільм знятий за її мотивами, чудовий, згадала за що вона мені так припала до душі. Хочеться побільше таких творів.

[Dmytro]

В процесі читання були такі приємні нотки ностальгії, коли в дитячі роки бабуся розповідала історії зі свого дитинства. Гарна мова, Карпатська Україна, буремні часи початку 20 століття і ще багато всього зустрінете у «Вічнику». Якщо хочете почитати іншу українську літературу, то залюбки раджу.

[Oksana]

Читати і перечитувати

[Alona]

На мой взгляд, это не настолько фееричная книга, как отзывы о ней. Я бы не назвала её верхом мудрости, и не выделила бы её содержание как необычное и непохожее ни на что. История невероятная и наполненная нотациями. И среди 100 мыслей - каких-то уникальных можно по пальцам пересчитать. Но! Всё-таки, интересные мысли были. И всё-таки, книга не плохая. Но перечитывать ее я точно не буду.