Мальви. Орда

by Роман Іваничук

Genres: Ukrainian Literature, Historical Fiction

Unknown Binding

First published January 1, 2008

About the author

Український письменник, громадський діяч, один з організаторів Товариства української мови ім. Т.Шевченка, Народного Руху України, член Спілки письменників України (з 1960), депутат Верховної Ради України І-го скликання (1990-94). Заслужений працівник культури України.
Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Літературної премії ім. А. Головка, премії ім. І. Мазепи. Герой України.

Reviews

[Olena Pasieka · Rating 4 out of 5]

Про цю книгу чула лише хороші відгуки, тому очікувала від неї багато. Скажу відверто, не всі очікування справдилися, проте ОБОВ*ЯЗКОВО вносьте книгу у власний список прочитання. Отож, Роман Іваничук "Яничари (Мальви)" - прочитано. Пишу так, бо досі не зрозуміла, як правильно, якщо ви знаєте - підкажіть.
Щодо назви, то цензурна "Мальви" мені імпонує більше. Вона, по-перше, чи то романтичніша, чи то сентиментальніша, а це ж якраз і є рисою української ментальності. По-друге, вона метафорична, а я метафори люблю. Й, по-третє, контрастна до самого тексту, а це створює певну своєрідність твору.
Про що ж сам роман? Про нас, українців. Й не лише тих, котрі жили в 17 столітті, а й тих, котрі поруч. Вище написала, що читати його треба. Чому? Він пояснює нашу ментальність. Розумієш, що українці споконвіків були однакові й жодна влада і обставини ще цього не змінили і не змінять, мабуть.
Починаючи читати запасіться або терпінням, або довідником з історії, або паном Гуглом. Я обрала третє. Тут багато екзотизмів, тому інколи дратує постійно дивитися на зноски, але коли ти на 180 сторінці вже знаєш, що таке турга, сеймін і ата, то стає простіше. Якщо роман торкнеться вашої душі, ви обов*язково будете шукати додаткову історичну інформацію і це, як на мене, найкраще, що може дати книга.
Не знаю чому, але я з перших сторінок очікувала зустріти Роксоляну, десь на 25 я зрозуміла, що книга про інший час, тому застерігаю вас відразу від помилки.
Читаючи, розумієш, як прекрасно, і як гірко бути українцем. Роман мотивує аналізувати, порівнювати і робити висновки. Про себе, свій народ, свій світ.
Отож, читайте, будьте собою і кохайтеся в українському!

[Dan Grabov · Rating 5 out of 5]

Романи трагічної історії України. Це засторога для майбутніх поколінь.

[Max Melnyk · Rating 4 out of 5]

Признатися відверто - читається непросто. Заплутаність перебігу подій, значна кількість історичних деталей, запозичених з татарської слів й просто стиль письма потребують поваги й не дадуть прочитати Мальви по діагоналі. Словом - історичний роман. Зрештою ви усвідомлено прийшли до цієї книги? Будьте готові підставити обличчя Кримському суховію, зустрітись поглядами з Хмельницьким десь окрім п'ятигривенної купюри, передати предкам що у 2017му яничар тільки побільшало, знудитись від чужих й малозрозумілих молитов муедзинів, докопатися або стати принаймні на крок ближче до суті, відчути яка кров у вас тече.

Особливо радив би тим хто живе не вдома й має особисті переживання з цього приводу.

[Iryna Khomchuk · Rating 4 out of 5]

Книгу недарма видано в серії "Історія України в романах" - на її сторінках справді оживає наша історія. Саме оживає, бо передається читачеві посередництвом людських доль, а не сухих дат, як у підручниках. Через те й стає близькою, болючою і своєю - так чи інакше емоційно пережитою.

Чесно зізнаюся, що перший десяток сторінок викликав певне несприйняття: занадто багато видалося на них плачу, стогону та побивання за "нещасною долею українців" - того, від чого категорично відмовився Дід Свирид у якраз напередодні дочитаній його "Історії України". Але книги не відклала й дуже рада цьому, бо роман - глибокий, сильний, захоплюючий та яскравий. А ще - з гірчинкою, без якої, напевно, таки не можна говорити про нашу історію...

Друга назва твору - "Яничари". Саме про них, яких у нас завжди вважали зрадниками, розповідає Іваничук. Читаючи, мимохіть і сам опияєшся на роздоріжжі: то таки персвідчуєшся, що зрадники вони і є, то бачиш, що насправді не все так просто, що вірність і чесність не залежать від того, чия земля тебе виростила. Та й сам автор показує два боки медалі на прикладі двох братів, котрі волею долі стали лицарями в чужих військах.
Яничаркою можна назвати і Мальву - дівчинку-українку, яка стала дружиною кримського хана. Вона вважала себе татаркою, бо просто не знала, не пам'ятала іншого життя. І справді, як можна любити те, чого не знаєш і чого ніокли не бачив? Але Іваничук дуже гарно описує "поклик крові", який відчувають і Мальва, й охоронець її чоловіка...

Ще цікаво було побувати у Криму 17-го століття, разом із героями походити вузькими вуличками моїх улюблених Бахчисараю та Чуфут-Кале, помолитися в церкві, видовбаній у скелі, і подумати, наскільки мінливою є історія... Татари й поляки, які тоді, в часи Хмельниччини, були ворогами українців, нині - друзі. А ті, на кого Богдан Хмельницький зрештою вирішив спертися і з ким побрататися, стали ворогами... А Османська імперія, могутня й агресивна тоді, нині перетворилася на тиху й гостинну Тереччину.
А Україна? Україна - є, попри всі поразки й зради. І хай буде так.