What do you think?
Rate this book
Вальдшнепи
«Вальдшнепи» — роман, написаний українським письменником Миколою Хвильовим. Опублікований у 1927 році у часописі ВАПЛІТЕ.
У романі «Вальдшнепи» читач знайомиться з ідеєю національного відродження України, що вирувала в 20-х роках 20 століття. Перед ним постають молоді люди, розчаровані в комуністичній партії й недавній революції, котрі прагнуть іншої країни з новими ідеалами. Чи вдалося їм досягнути поставленої мети, невідомо, бо друга частина роману так ніколи й не дійшла до читачів.
У романі «Вальдшнепи» читач знайомиться з ідеєю національного відродження України, що вирувала в 20-х роках 20 століття. Перед ним постають молоді люди, розчаровані в комуністичній партії й недавній революції, котрі прагнуть іншої країни з новими ідеалами. Чи вдалося їм досягнути поставленої мети, невідомо, бо друга частина роману так ніколи й не дійшла до читачів.
ebook
First published January 1, 1927
2 people are currently reading
194 people want to read
About the author
Микола Хвильовий
44 books13 followersThis is Ukrainian spelling. See also: Mykola Khvylovy.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 12 of 12 reviews
November 12, 2023
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)
This is the last novel written by Ukrainian writer Микола Хвильовий, the first part of which was published in 1927. The English title I guess the best will be Waldschnepfe - a German name of Eurasian woodcock, for the Ukrainian name the author uses is derived from this German one.
I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #22 in the list.
Perhaps every national literature has its own "lost book"-a manuscript burned by the author, the only copy stolen, etc. For Ukrainian literature, one of these books is the second part of this novel, with a probably unique case. The second part was not only written, but even published in the sixth issue of the VAPLITE (Free Academy of Proletarian Literature) magazine in 1927, meaning that there were thousands (!) of copies. All of them were destroyed, and the author was forced wrote a letter of repentance to the editorial board of the Kommunist newspaper. Before the destruction, a number of people had read this part, i.e., they recounted the plot from memory, but certainly not verbatim. Below is an overview of the first (available) part of the novel.
At the beginning of the novel, the protagonist, Dmitri "Dimi" Karamazov (a direct reference to Dostoevsky. In general, among the authors of the 1920s, Khvylovy, known for his slogan "Away from Moscow," makes the most direct references to Russian writers in his works) is vacationing with his wife Hanna in a certain country town "six hundred kilometers away from Not-a-Paris (as someone ironically called our capital city) [Kharkiv]," to which his friend Vovchyk arrives. While traveling by steamer, this Vovchyk met two strange women-they were from Moscow but spoke pure Ukrainian. Dmytro and one of the women, Aglaya, begin to flirt. It is important to note here that it is difficult to retell the plot, because there is no plot as such - there are characters, their dialogues, and the inner turmoil of Dimi, who realizes that something must be done, but does not know what.
Dimitri just recently, during 1917-1920 was a fanatical communist who used to "fulfill his duties to the revolution" without remorse, including the execution of class opponents, and now, in the face of the NEP reality, he is painfully experiencing his disillusionment with the revolution. In addition, like many people, he blames others for his problems, such as his wife:
"He looked at Hanna carefully. His wife seemed to him today not so much colorless as somehow hopeless. And precisely because she was hopeless, because she (he had already become quite convinced of this) could not help but stand in his way. Is Hanna capable of rising to the questions that disturb him so much? Will she ever overcome her limitations? Hanna is still a typical small town bourgeoisie, and it is she who prevents him from becoming a whole and determined person, who prevents him from opposing the slavish psyche of his degenerate countrymen.
…
"Understand this: I hate her because she is quiet and gentle, because she has gentle eyes, because she is weak-willed, because she is incapable of killing a person."
Aglaya is the exact opposite of Hanna-she is bright, doesn't put words in her mouth, and knows Ukrainian better than the local linguists. Moreover, Dmytro rebels against the "classical" Ukrainian culture, while Aglaya defends it.
On the whole, this novel exudes the spirit of that era.
============================
Мабуть кожна національна література має свою «втрачену книгу» - манускрипт, спалений автором, вкрадена єдина копія і т.д. Для української літератури однією з таких книжок є друга частина цього роману – з випадком імовірно унікальним. Друга частина була не лише написана, а навіть опублікована у шостого номера журналу ВАПЛІТЕ за 1927, тобто існували тисячі (!) копій. Усі вони були знищені, а автор написав покаянного листа до редакції газети «Комуніст». До знищення низка людей прочитала цю частину, тобто змін вони по-пам’яті переказували, але звичайно не дослівно. Далі – огляд першої (наявної) частини роману.
На початку роману головний герой твору Дмитрій «Дімі» Карамазов (пряме посилання на Достоєвського. В цілому серед авторів 1920-х років Хвильовий, відомий гаслом «геть від Москви» у своїх творах найактивніше напряму має посилання на саме російських письменників) відпочиває з дружиною Ганною у певному заштатному містечці «що стоїть від Не-Парижу (так хтось іронічно назвав наше столичне місто) [Харкова] за шістсот, приблизно, кілометрів» до якого прибуває його друг Вовчик. Під час подорожі пароплавом цей Вовчик познайомився з двома дивними жінками – вони з Москви, але розмовляють чистою українською. Дмитрій і одна з жінок – Аглая, починають певний флірт. Тут важливо зазначити, що переказувати сюжет важко, бо сюжету як такого не існує – існують персонажі, їхні діалоги та внутрішня душевна буря Дімі, який розуміє, що щось треба робити, але що не знає.
Дмитрій — недавній фанатичний комунар, що раніше без докорів совісті «виконував свої обов'язки перед революцією», включно з розстрілами класових супротивників, а тепер, в умовах непівської дійсності, болісно переживає своє розчарування у революції. До того ж він, як і багато людей, винить у своїх проблемах інших – наприклад дружину:
«він уважно дивився на Ганну. Дружина здавалася йому сьогодні не такою безцвітною, як якоюсь безвихідною. І саме тому безвихідною, що вона (в цьому він уже цілком переконався) не може не стояти йому на дорозі. Хіба Ганна здібна піднятись до тих питань, що так тривожать його? Хіба вона коли-небудь переможе свою обмеженість? Ганна все-таки типова миргородська міщаночка, і саме вона й не дає йому зробитись цільною й рішучою людиною, саме вона й перешкоджає йому протиставити себе рабській психіці своїх дегенеративних земляків. Хіба ці здивовані вишневі (обов’язково вишневі) очі не характеризують її, що називається, «до отказу». Хіба це не вона та типова українська жінка, що, так ганебно випровадивши синів Тараса Бульби на Запорізьку Січ, пішла плодити безвольних людей?»
…
«Так зрозумій же: я її ненавиджу за те, що вона тиха й лагідна, за те, що в неї ласкаві очі, за те, що вона безвільна, за те, що вона — нарешті — нездібна вбити людини.»
Аглая – цілковита протилежність Ганні – вона яскрава, за словом у кишеню не лізе, знає українську краще за місцевих лінгвістів:
«— Знаєш, Дмитрій, їхні портрети обов’язково треба вмістити в одному з наших журналів.
— Як виключні екземпляри?
— Покинь жартувати — махнув рукою лінгвіст. — Для руської публіки, для… як би це сказати… для «поощрєнія».
— Для заохоти, — поправила Аґлая. — Так буде багато ближче до вашої мови.
— От так московка! — сказав Карамазов. — Чи не почуваєш ти себе трохи ніяково, пане лінгвісте?»
Більш того, Дмитрій бунтує проти «класичної» української культури, у той час, як Аглая її захищає:
«— Мене цікавить друге питання. Говорячи про Тараса Шевченка, ти мав на увазі віршомазів взагалі чи саме його, божка вашої нації?
— Я мав на увазі й віршомазів взагалі і його зосібна.
— За що ж ти Шевченка так ненавидиш?
— За що я його ненавиджу? — Карамазов знову зробив незадоволене обличчя: мовляв — навіщо цей допит? По- тім раптом нервово одкинув волосся і зупинився. — А за те я його ненавиджу, — надмірно запалюючись, сказав він злим голосом, — що саме Шевченко кастрував нашу інтелігенцію. Хіба це не він виховав цього тупоголового раба-просвітянина, що ім’я йому легіон? Хіба це не Шевченко — цей, можливо, непоганий поет і на подив малокультурна й безвольна людина, — хіба це не він навчив нас писати вірші, сентиментальничати «по-катеринячи», бунтувати «по-гайдамачому» — безглуздо та безцільно й дивитись на світ і будівництво його крізь призму підсолодженого страшними фразами пасеїзму? Хіба це не він, цей кріпак, навчив нас лаяти пана, як то кажуть, заочі й пити з ним горілку та холуйствувати перед ним, коли той фамільярно потріпає нас по плечу й скаже: «а ти, Матюшо, все-таки талант». Саме цей іконописний «батько Тарас» і затримав культурний розвиток нашої нації і не дав їй своєчасно оформитись у державну одиницю. Дурачки думають, що коли б не було Шевченка, то не було б і України, а я от гадаю, що на чорта вона й здалася така, якою ми її бачимо аж досі… бо в сьогоднішньому вигляді зі своїми ідіотськими українізаціями в соціяльних процесах вона виконує тільки ролю тормоза.
— Прекрасне визначення! — із захопленням сказала Аґлая і тут же чомусь іронічно усміхнулась. — Але…»
В цілому від цього роману віє духом тієї епохи.
This is the last novel written by Ukrainian writer Микола Хвильовий, the first part of which was published in 1927. The English title I guess the best will be Waldschnepfe - a German name of Eurasian woodcock, for the Ukrainian name the author uses is derived from this German one.
I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #22 in the list.
Perhaps every national literature has its own "lost book"-a manuscript burned by the author, the only copy stolen, etc. For Ukrainian literature, one of these books is the second part of this novel, with a probably unique case. The second part was not only written, but even published in the sixth issue of the VAPLITE (Free Academy of Proletarian Literature) magazine in 1927, meaning that there were thousands (!) of copies. All of them were destroyed, and the author was forced wrote a letter of repentance to the editorial board of the Kommunist newspaper. Before the destruction, a number of people had read this part, i.e., they recounted the plot from memory, but certainly not verbatim. Below is an overview of the first (available) part of the novel.
At the beginning of the novel, the protagonist, Dmitri "Dimi" Karamazov (a direct reference to Dostoevsky. In general, among the authors of the 1920s, Khvylovy, known for his slogan "Away from Moscow," makes the most direct references to Russian writers in his works) is vacationing with his wife Hanna in a certain country town "six hundred kilometers away from Not-a-Paris (as someone ironically called our capital city) [Kharkiv]," to which his friend Vovchyk arrives. While traveling by steamer, this Vovchyk met two strange women-they were from Moscow but spoke pure Ukrainian. Dmytro and one of the women, Aglaya, begin to flirt. It is important to note here that it is difficult to retell the plot, because there is no plot as such - there are characters, their dialogues, and the inner turmoil of Dimi, who realizes that something must be done, but does not know what.
Dimitri just recently, during 1917-1920 was a fanatical communist who used to "fulfill his duties to the revolution" without remorse, including the execution of class opponents, and now, in the face of the NEP reality, he is painfully experiencing his disillusionment with the revolution. In addition, like many people, he blames others for his problems, such as his wife:
"He looked at Hanna carefully. His wife seemed to him today not so much colorless as somehow hopeless. And precisely because she was hopeless, because she (he had already become quite convinced of this) could not help but stand in his way. Is Hanna capable of rising to the questions that disturb him so much? Will she ever overcome her limitations? Hanna is still a typical small town bourgeoisie, and it is she who prevents him from becoming a whole and determined person, who prevents him from opposing the slavish psyche of his degenerate countrymen.
…
"Understand this: I hate her because she is quiet and gentle, because she has gentle eyes, because she is weak-willed, because she is incapable of killing a person."
Aglaya is the exact opposite of Hanna-she is bright, doesn't put words in her mouth, and knows Ukrainian better than the local linguists. Moreover, Dmytro rebels against the "classical" Ukrainian culture, while Aglaya defends it.
On the whole, this novel exudes the spirit of that era.
============================
Мабуть кожна національна література має свою «втрачену книгу» - манускрипт, спалений автором, вкрадена єдина копія і т.д. Для української літератури однією з таких книжок є друга частина цього роману – з випадком імовірно унікальним. Друга частина була не лише написана, а навіть опублікована у шостого номера журналу ВАПЛІТЕ за 1927, тобто існували тисячі (!) копій. Усі вони були знищені, а автор написав покаянного листа до редакції газети «Комуніст». До знищення низка людей прочитала цю частину, тобто змін вони по-пам’яті переказували, але звичайно не дослівно. Далі – огляд першої (наявної) частини роману.
На початку роману головний герой твору Дмитрій «Дімі» Карамазов (пряме посилання на Достоєвського. В цілому серед авторів 1920-х років Хвильовий, відомий гаслом «геть від Москви» у своїх творах найактивніше напряму має посилання на саме російських письменників) відпочиває з дружиною Ганною у певному заштатному містечці «що стоїть від Не-Парижу (так хтось іронічно назвав наше столичне місто) [Харкова] за шістсот, приблизно, кілометрів» до якого прибуває його друг Вовчик. Під час подорожі пароплавом цей Вовчик познайомився з двома дивними жінками – вони з Москви, але розмовляють чистою українською. Дмитрій і одна з жінок – Аглая, починають певний флірт. Тут важливо зазначити, що переказувати сюжет важко, бо сюжету як такого не існує – існують персонажі, їхні діалоги та внутрішня душевна буря Дімі, який розуміє, що щось треба робити, але що не знає.
Дмитрій — недавній фанатичний комунар, що раніше без докорів совісті «виконував свої обов'язки перед революцією», включно з розстрілами класових супротивників, а тепер, в умовах непівської дійсності, болісно переживає своє розчарування у революції. До того ж він, як і багато людей, винить у своїх проблемах інших – наприклад дружину:
«він уважно дивився на Ганну. Дружина здавалася йому сьогодні не такою безцвітною, як якоюсь безвихідною. І саме тому безвихідною, що вона (в цьому він уже цілком переконався) не може не стояти йому на дорозі. Хіба Ганна здібна піднятись до тих питань, що так тривожать його? Хіба вона коли-небудь переможе свою обмеженість? Ганна все-таки типова миргородська міщаночка, і саме вона й не дає йому зробитись цільною й рішучою людиною, саме вона й перешкоджає йому протиставити себе рабській психіці своїх дегенеративних земляків. Хіба ці здивовані вишневі (обов’язково вишневі) очі не характеризують її, що називається, «до отказу». Хіба це не вона та типова українська жінка, що, так ганебно випровадивши синів Тараса Бульби на Запорізьку Січ, пішла плодити безвольних людей?»
…
«Так зрозумій же: я її ненавиджу за те, що вона тиха й лагідна, за те, що в неї ласкаві очі, за те, що вона безвільна, за те, що вона — нарешті — нездібна вбити людини.»
Аглая – цілковита протилежність Ганні – вона яскрава, за словом у кишеню не лізе, знає українську краще за місцевих лінгвістів:
«— Знаєш, Дмитрій, їхні портрети обов’язково треба вмістити в одному з наших журналів.
— Як виключні екземпляри?
— Покинь жартувати — махнув рукою лінгвіст. — Для руської публіки, для… як би це сказати… для «поощрєнія».
— Для заохоти, — поправила Аґлая. — Так буде багато ближче до вашої мови.
— От так московка! — сказав Карамазов. — Чи не почуваєш ти себе трохи ніяково, пане лінгвісте?»
Більш того, Дмитрій бунтує проти «класичної» української культури, у той час, як Аглая її захищає:
«— Мене цікавить друге питання. Говорячи про Тараса Шевченка, ти мав на увазі віршомазів взагалі чи саме його, божка вашої нації?
— Я мав на увазі й віршомазів взагалі і його зосібна.
— За що ж ти Шевченка так ненавидиш?
— За що я його ненавиджу? — Карамазов знову зробив незадоволене обличчя: мовляв — навіщо цей допит? По- тім раптом нервово одкинув волосся і зупинився. — А за те я його ненавиджу, — надмірно запалюючись, сказав він злим голосом, — що саме Шевченко кастрував нашу інтелігенцію. Хіба це не він виховав цього тупоголового раба-просвітянина, що ім’я йому легіон? Хіба це не Шевченко — цей, можливо, непоганий поет і на подив малокультурна й безвольна людина, — хіба це не він навчив нас писати вірші, сентиментальничати «по-катеринячи», бунтувати «по-гайдамачому» — безглуздо та безцільно й дивитись на світ і будівництво його крізь призму підсолодженого страшними фразами пасеїзму? Хіба це не він, цей кріпак, навчив нас лаяти пана, як то кажуть, заочі й пити з ним горілку та холуйствувати перед ним, коли той фамільярно потріпає нас по плечу й скаже: «а ти, Матюшо, все-таки талант». Саме цей іконописний «батько Тарас» і затримав культурний розвиток нашої нації і не дав їй своєчасно оформитись у державну одиницю. Дурачки думають, що коли б не було Шевченка, то не було б і України, а я от гадаю, що на чорта вона й здалася така, якою ми її бачимо аж досі… бо в сьогоднішньому вигляді зі своїми ідіотськими українізаціями в соціяльних процесах вона виконує тільки ролю тормоза.
— Прекрасне визначення! — із захопленням сказала Аґлая і тут же чомусь іронічно усміхнулась. — Але…»
В цілому від цього роману віє духом тієї епохи.
July 7, 2021
На жаль, повного тексту роману ми не маємо. А те, що збереглося... Це дуже хороший початок, який ставить гострі та актуальні питання 1930-х. З мистецького боку важко оцінити, оскільки це фрагмент.
March 26, 2023
Детальніше – у третьому випуску подкасту "небагатослів".
Дуже важко оцінювати цей роман, оскільки він зберігся лише частково. Основа сюжету - про те, як уже одружений Дмитрій Карамазов на курорті закохується в Аглаю. І лише подеколи зринають глибокі діалоги про комунізм і національне відродження. Мабуть, саме через них я і хотів прочитати цю книгу, але не очікував, що це здебільшого буде курортний роман, а те, що я чекав, насправді вириватиметься зрідка, проте масивними шматками.
Дуже важко оцінювати цей роман, оскільки він зберігся лише частково. Основа сюжету - про те, як уже одружений Дмитрій Карамазов на курорті закохується в Аглаю. І лише подеколи зринають глибокі діалоги про комунізм і національне відродження. Мабуть, саме через них я і хотів прочитати цю книгу, але не очікував, що це здебільшого буде курортний роман, а те, що я чекав, насправді вириватиметься зрідка, проте масивними шматками.
November 11, 2022
Дуже символічно, що це оповідання я прочитала в той ден��, коли українські військові заходять в Херсон. Шкода, що ми не маємо другої частини твору, але це прекрасний тест
Read
March 23, 2024Неймовірно шкода, що друга частина втрачена
January 16, 2023
Емоція після прочитання: недосказано, мені хочеться ще, я хочу дочитати, я хочу продовження, але на жаль.
Як же я розумію, чому так важко давалась українська література у школі. Все ж таки, це не для кожного, і навіть я, у 21 річному віці, деякі речі, які висвітляються у творах, того ж, розстріляного відродження не зрозумію.
У збірку входить деякі твори Миколи Хвильового, у тому числі «Вальдшнепи». Така собі сатира на життя людей, у яких руйнується ідеологія «ідеальної» радянської тоталітарної системи - це я так трактував так для себе, оскільки часом було комічно читати думки ідеологічних комуністів, які сумніваються у великому соціалізмі.
«Вальдшнепи» — чудова збірка, щоб продовжити своє знайомство з нашою українською літературою. Чудові описи українського села і буття, («Оповідання про Степана Трохимофича» мене саме цим вразило), невідомі мені слова українською мовою, які вже давно не вживаються і комуністи як антогоністи, але про це прямо не кажуть, але це і так зрозуміло 🙃
Як же я розумію, чому так важко давалась українська література у школі. Все ж таки, це не для кожного, і навіть я, у 21 річному віці, деякі речі, які висвітляються у творах, того ж, розстріляного відродження не зрозумію.
У збірку входить деякі твори Миколи Хвильового, у тому числі «Вальдшнепи». Така собі сатира на життя людей, у яких руйнується ідеологія «ідеальної» радянської тоталітарної системи - це я так трактував так для себе, оскільки часом було комічно читати думки ідеологічних комуністів, які сумніваються у великому соціалізмі.
«Вальдшнепи» — чудова збірка, щоб продовжити своє знайомство з нашою українською літературою. Чудові описи українського села і буття, («Оповідання про Степана Трохимофича» мене саме цим вразило), невідомі мені слова українською мовою, які вже давно не вживаються і комуністи як антогоністи, але про це прямо не кажуть, але це і так зрозуміло 🙃
November 8, 2023
Моя улюблена цитата з цього твору:"Ах, який він смішний, цей Вовчик! Він "прогаяв стільки часу"! Хіба все його життя не є порожнє місце в світовому рухові? Відкіля це він узяв, що йому дано якось там "гаяти чи не гаяти час"?"
December 31, 2023
Якщо інші речі Хвильового сприймаються як історичний екскурс в минуле, в якому він міг і майбутнє передбачати, то тут піднімається вічна проблема, яка виникає циклічно і міра наявності її в суспільстві залежить від міри нажаханості того суспільства наслідками попередньої появи.
January 20, 2025
Мабуть варто ще подивитись екранізацію, хоч роман і знищений комуністами, певні сенси з радянського життя за 9 глав він зміг передати, і дуже прикро що українські митці не стали класиками, упевнений у них були би всі шанси на це якби не йобана русня
January 14, 2021
Дуже жаль, що роман так і не було завершено
February 3, 2025
Дуже хотілось би прочитати продовження
February 28, 2023
Постать Хвильового дуже цікава, майстерність його слова зачепила в «Я (романтика)».
А «Вальдшнепи», на жаль, без другої частини не є повноцінним твором і читати можна хіба з просвітницькою метою. Шкода за таку втрату.
Але маємо те що маємо.
А «Вальдшнепи», на жаль, без другої частини не є повноцінним твором і читати можна хіба з просвітницькою метою. Шкода за таку втрату.
Але маємо те що маємо.
Displaying 1 - 12 of 12 reviews