Жесть

by Сашко Ушкалов, Марися Рудська (художник), Сашко Кривець (дизайнер обкладинки)

Жесть – це коли ти відчайдушно шукаєш своє місце в житті, а тобі знаходять роботу. Жесть – це коли твого чихуахуа викрадає баклан. Жесть – це коли на день народження тобі дарують єнота. Жесть – це коли для сучасного автора немає нічого святого – ані свята Останнього дзвоника, ані футболу, – а сучасний читач радо взувається в бутси, підперезується стрічкою випускника і, досхочу надряпавши паркет, вирушає шукати пригод на свою… голову.

Genres: Contemporary, Humor

240 pages, Hardcover

First published January 1, 2013

About the author

Олександр Леонідович Ушкалов — український письменник (поет, драматург, прозаїк), літературознавець і перекладач. Кандидат філологічних наук.

Reviews

[Микола · Rating 4 out of 5]

Осінь. Пустий пляж. Небагатослівний герой, здатний на вчинок.
Постійна готовність до дії компенсується майже повною відсутністю самої дії. Сильний чоловік, що не бажає розмінюватись на маленькі вчинки — герой фільмів у жанрі «нуар» та книжки оповідань Сашка Ушкалова. Але якщо «нуар» драматичний, «Жесть» — книга всуціль комічна. Величезний арсенал різноманітних ґеґів, застосований молодим прозаїком, змусить засміятися навіть суворого критика. Навіть не засміятися, а безсоромно розреготатися.

Книга з одинадцятьма оповіданнями — зовсім не той самий роман, якого, здається, чекають від кожного сучасного українського прозаїка. Втім, на нову книжку Ушкалова чекали. Ще й як! За п’ять років, що минули від видання дебютного роману, один із найхаризматичніших молодих письменників, здавалося, остаточно попрощався з літературним процесом.
Сашко Ушкалов — майстер дебюту. Певен, особливо віддані фани тримають на полицях, крім «БЖД» і попередні «перші спроби»: поетичну збірку «Перипатетика-блюз» і збірку абсурдових п'єс «Esc». Нова книжка — новий жанр: короткі, наче постріли, історії. Писано їх протягом останніх п’яти-шести років, тому деякі з оповідань, що зустрілися під однією обкладинкою, вже виходили друком у періодичних виданнях та антологіях.
Назва книжки наче натякає на рядок із пісні «Секс! Бокс! Джаз!» харківської (а нині, як і автор, київської) групи «Танок на майдані Конго», де «бляха-муха» виявляється мухою із бляхи. Між назвою сленговою і обсценною автор вибирає першу, але загальне враження від тексту одне — таке собі «не може бути!», що виривається в людини, яка послизнулася посеред вулиці.
Географія у «Жесті» — ціла постколоніальна країна без глянцю. Але і без комплексів із цього приводу. Люди, які ще вчора були масово задіяні в агресивному виживанні, сьогодні просто живуть і не замислюються. Вони часом багаті, але переважно бідні. Дорослі і малі, але переважно від двадцяти до тридцяти: вік, коли дитинство вже закінчилось, а дорослі проблеми ось-ось візьмуть за горло. Названі й безіменні — так, жодного імені, окрім «я», не має сам оповідач, що подекуди входить в історії прямою мовою, перепитуючи щось у персонажа. Дія титульного оповідання розгортається в декораціях курортного міста. Буквально починаючись на порожньому пляжі. Пляж без купальників стає просто берегом. Решта міст і місць теж наче дібрано із каталогу «не для вітальних листівок».
Наскільки сюжети Ушкалова життєві, настільки ж вони й абсурдні. А абсурд не передбачає перетворення, драматичної зміни й катарсису. Він просто є. Так і з життям — воно собі триває, і що повніше, то менше часу лишається на рефлексію. Тим більше, на мораль чи рецепт покращення життя.
Думаю, людям, які шукають у книжках простих пояснень для складних реалій життя, цю читати не варто. Пояснень у ній нема. Автор Сашко Ушкалов не вписується в образ письменника, яким його формувала імперська традиція. Він не керманич думок, не інженер душ, не просвітник — він оповідач. Тому його оповідання схожі на історії, які можна почути десь у потязі. Формально вони схожі на фраґменти, кінець і початок яких знаходиться десь там, за межею почутого, а змістовно вони — наче чуже життя.
І правда, хіба ви зустрічали на осінньому пляжі самотнього чувака з вином і мавпою? Чи бізнесмена Корчагіна? І якщо у когось четвер — не тільки методичний день, навряд нам про це розкажуть. А проходячи повз будинок коло київської опери, навряд чи бачили, як на балконі висить головою донизу «йог». А якщо бачили, то навряд чи нам кортіло піднятися нагору до цього «йога». А люди з оповідань Сашка Ушкалова охоче це зроблять. В їхньому житті, що механістично тривало собі аж до зустрічі з читачем, нарешті настала вільна часинка. Що робити з вільним часом — невідомо. Читаєш, і бачиш: їхала шляхом відома фіра. Аж тут кожен гвинтик великої машини виявився індивідуальністю. Хтозна, хто цього хотів і що з цим робити. Але щось треба робити — і якось воно буде.
Всі персонажі «Жесті», хоч і не перетинаються між собою, могли б це зробити в певному умовному світі. Там, де кожен переймається пошуками сенсу для себе. Цей сенс, як правило, має уречевлену природу. Школяра переймають футбольні бутси (бо він любить бігати і не думати), молодій вчительці треба організувати приватність (бажано — без обтяжень і по зручному графіку), завуча хвилює стан паркету в класах (когось це має хвилювати). У всіх, навіть у складних людей, є свої прості проблеми. Вони хвилюють. Дратують. Жити не дають. Але коли поглянути зі сторони, вони стають сміховинними. Оцей погляд у вільному переказі, можливість посміятися просто з того, що смішно, і пропонує нам Сашко Ушкалов.
Тим часом життя жваво реагує на хорошу прозу. Нещодавно, проходячи повз київську оперу, я захотів поглянути на той самий будинок з «йогом» із «Жесті». І що ви думаєте? Фасад поремонтували!

[Marine · Rating 3 out of 5]

Знаєте, існують речі або запахи, які повертають тебе в певний проміжок життя і нагадують про щасливі чи не дуже події. Так от ця книга, це щось схоже до телепорту у безтурботне життя, де немає війни, де Україна ще ціла, де народ ще живий, а не пошматований, де ми не знаємо значення слів шахед, не розрізняємо за звуком ракети і т.д.
Особисто я читала цю книгу 12 років тому, я не запам'ятала жодної з 11 історій,але безперечно запам'ятала як сильно над нею сміялася, прямо реготала.І мені так хотілося знову пережити ці дурні щирі емоції.....але...у деяких книг є свій час, і своя вікова категорія.
Зараз перечитуючи цю книгу, я тільки й помічала недоліки,ой,тут мізогогінія, тут жортстоке поводження з тваринами і т.д.
І так цікаво - нормально було писати суржиком,аля російські репліки українськими буквами і як від цього хочеться ригати зараз.
Але в той же час, Жесть — це жива, смішна, місцями абсурдна збірка, де не знайдеш місця глибоким роздумам, але відчуєш себе співавтором,адже більшість історій мають відкритий кінець.
Читаючи цю книгу будьте готові до всього, до сміху, до дурних ситуацій, до щемливих моментів й т.п.

[Paul Ursuliak · Rating 5 out of 5]

Читати лежачи. Це правда книжка яка дозволила мені реготати так що я впав з крісла. Дуже вдячний автору за хороший настрій.

[HK · Rating 3 out of 5]

Є якийсь шарм у різних наркомансько-хулігансько-роздовбайських історіях з життя, де абсурдність ситуацій доповнюється ексцентричністю дійових осіб та живою розмовною мовою, добряче прикрашеною матюками. Слухаєш їх, смієшся та радієш, що ти живеш нормальним життям. Звідси ростуть ноги у всесвітньої популярності раннього Ірвіна Велша: ті, хто за словами його героя «вибрали життя, роботу, кар’єру, авто, посудомийну машину…», хочуть знати, що було б, якби вони зробили інший вибір. Або ж і це, і крім того бажають самі відмежуватись від карикатурного образу обивателя, читаючи про маленькі радощі та великі халепи покидьків суспільства та співчуваючи їм. Для повного ефекту, звісно ж, такі історії слід слухати з уст їх учасників. Та що робити, якщо серед ваших знайомих немає таких персонажів, а якщо і є, то вам зовсім неохота іти з ними «на пиво» чи «покурити» на сходах запльованого під’їзду панельної багатоповерхівки, якщо школу чи інститут, де такі історії можна було послухати на перервах, ви давно закінчили, а бажання вирватись із культурної матриці «русского міра» та й наявність елементарного смаку не дозволяють вам дивитись серіали типу «Унівєр» та «Рєальниє пацани»? Тут слідом за вже названим Ірвіном Велшем приходить на допомогу Сашко Ушкалов із збіркою оповідань «Жесть».

У цих коротких історіях життя б’є ключем, а їх героїв іноді просто б’є, нещадно. Та варто відмітити, що не у всіх із них «жесть» випливає із характерів героїв, іноді це та жесть, від якої не застрахований ніхто, живучи в Україні епохи пізнього покращення. Тобто не обов’язково треба бути недотепою по життю, щоб відчути себе у шкурі персонажа збірки. Особливі почуття Сашко має до доблесних мілісентів — вони в його оповіданнях то гаманець в пасажира трамваю вкрадуть, то в «обізяннік» на ніч людину для приколу закриють. Словом, все, як у житті. A.C.A.B.

Зважаючи на безмежну фантазію автора у вигадуванні сюжетів (чи то життєвий досвід?) видається дивним, що він іноді повторюється у деталях. У чотирьох з 11-ти історій так чи інакше використовується якась тварина, а опис того, як нещасно вона виглядає чи як незвично поводиться є важливою гумористичною складовою. Останнє твердження справедливе для оповідань «Жесть», «Батрахоміомахач», «Голуб», а в «Єноті» єнот є, але ніяк не описується та нічого кумедного не робить — сама присутність його вже комічна. Також неоднократно використовується поєднання «розумна, але з дивацтвами дівчина + бикуватий, але уважний хлопець». Першого разу це ще було так-сяк смішно, але далі стало трохи набридати. Спадає на думку, що автору слід було написати менше новел, але більшого об’єму. Хоча, тоді б він, можливо, не вписався у свою концепцію «sho(r)t stories». А так його історії короткі та однозначні, як постріл у ногу.

Серед помічених недолугостей: водійка тролейбуса, яка чомусь розмахує пачкою грошей у руці (чи може у деяких містах квитки в тролейбусах продають водії?); опис папуги, який (далі — вільний переказ опису) після трьох років життя зі своїм господарем виглядав настільки фігово, ніби він до того, як потрапити до нього, побував на кількох війнах та горів у танку; мультяшний Вінні-Пух, який чомусь вважає Кролика «хтивим», хоч по контексту хтивість взагалі ні до чого.

Помічено було також одне «пасхальне яйце» — в оповіданні «Просто» є персонаж Веня з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Це ж посилання на «підараса Вєню, сільського недоумка» з п’єси класика Леся Подерв’янського «Утопія»!

Звідси: http://hkhm.blogspot.com/2013/03/sash...

[Michael · Rating 3 out of 5]

Stories about outsiders, some of which are freaky, others fucked up, some of which are touching and all of which are entertaining to a certain point.

[Eliash Strongowski · Rating 2 out of 5]

Збірка белетристичних анекдотів, чудова для разового прочитання, але цілковита порожня - ні післясмаку, ні вражень, ні бажання цитувати.

[Mixa Petyakh · Rating 3 out of 5]

Наче і прикольно було читати, але в голові нічого не лишилося...