What do you think?
Rate this book
Самотній мандрівник простує по самотній дорозі. Романізовані біографії
Біографії митців часом бувають цікавішими за їхні тексти. Особливо тоді, коли вони намагаються їх вибудувати як роман чи драму, дотриматися чистоти жанру, приміряти різні ефектні маски й ролі або стати на котурни. Найвиразніше любов до вимовної пози виявилася при початку та при кінці ХІХ століття, у добу європейського романтизму й модернізму. Один із найяскравіших українських модерних прозаїків, Віктор Домонтович звертається до маловідомих фактів з життя Франціска Ассізького й Вацлава Ржевуського, Вінсента ван Гога й Пантелеймона Куліша, пропонує надзвичайно цікаве перепрочитання їхніх життєписів і творчості.
380 pages, Hardcover
First published January 1, 2012
63 people want to read
About the author
В. Домонтович
24 books49 followersViktor Petrov (ukr. Віктор Петров) - Ukrainian ethnographer-archeologist and fiction writer.
For his scientific works as ethnographer-archeologist written in Ukrainian and printed under the real name Viktor Petrov (ukr. Віктор Петров) please use this author-profile: Віктор Петров)
For his fiction works as a fiction writer written in Ukrainian and printed under pseudonym V. Domontovych (ukr. В. Домонтович) please use this author-profile: В. Домонтович)
For his scientific works as ethnographer-archeologist written in Ukrainian and printed under the real name Viktor Petrov (ukr. Віктор Петров) please use this author-profile: Віктор Петров)
For his fiction works as a fiction writer written in Ukrainian and printed under pseudonym V. Domontovych (ukr. В. Домонтович) please use this author-profile: В. Домонтович)
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
September 8, 2024
Я дуже люблю біографії художників Ірвінґа Стоуна, особливо про Мікеланджело і Ван Ґоґа.
І от, взявся я за біографії митців від Домонтовича.
Що маю казати - це світовий рівень.
Епізод з Ґоґеном у Арлі взагалі зроблений ще краще ніж у Стоуна!
Маємо що читати і чим насолоджуватися!
"Поль Ґоґен на п’ять років старший за Ван Ґоґа. З походження, з батькової сторони він француз; мати його була іспанка. Вона належала до старовинної напівараґонської, напівіндіанської знаті і хотіла вважати Монтесуму, останнього короля ацтеків в Мехіко, за свого предка.
Ґоґен народився року 1848 в Парижі, але своє дитинство він провів в родині дядька в Перу в Південній Америці. Вісімнадцяти років, щоб мати змогу бачити світ в усій його барвистій і строкатій повноті, він вступив до торговельного флоту. 23 років він вийшов з флоту, одружився в Парижі з данкою, зробився банковим урядовцем і став батьком п’ятьох дітей. Аматор і автодидакт, з року 1876, за допомогою Піссарро, він почав виставлятися на художніх виставках.
Дитячі спомини про Перу, дух морського бродяжництва, мрії про екзотику тропічних країн отруювали його уяву.
Араґонська гордість матері бентежила його кров. Стілець банкового урядовця не був гідний спадкоємця імператорів Мехіко.
Рішення прийшло несподівано, як катастрофа. Одного дня, наприкінці робочого часу, він ретельно склав папери в шухляду свого стола. Наступного ранку він більше не прийшов до бюро. Він хотів бути собою, щоб ніщо його не зв’язувало. Він волів фантазувати.
Він волів бідувати, але не бути службовцем. Краще вести життя злидаря, але не підлягати нікому. Нащадок іспанських гідальґо, він одштовхнув од себе спокусу стати Санчо Панса. Він зрікся посади в банку, розійшовся з дружиною, залишив дім, покинув дітей. Усе одкинено: добробут, сталий лад, налагоджене життя, родина. Він оселюється в Парижі окремо від родини. У нього немає жадних сталих заробітків. Він веде типове богемне життя. Існує од випадку до випадку. Він абсолютизує свою мрію бути собою, ствердити себе через мистецтво, себе ствердити як мистця.
У нього тонкі уста — недобра прикмета! — й амбітна вдача банкового урядовця, що вважає себе нащадком Монтесуми, — чи не тут були коріння його творчих прагнень?
...
З Арля Вінсент пише до свого брата Тео: «Я находжу, що все те, що я засвоїв у Парижі, повинно піти під три чорти, і я знов повертаю до того, що я пізнав як істину ще перед своїм знайомством з імпресіоністами!»
Геть від імпресіонізму! Ґоґен цілком поділяє цю тенденцію розмежуватись. Він вважає, що імпресіонізм пережив себе.
— Мета в мистецтві, — твердить Ґоґен, — зовсім не полягає в тому, щоб фіксувати побіжні враження од природи.
Не враження, а думка. Не природа, а уява!.. Ґоґен оцінює імпресіонізм як пласке, поверхове мистецтво, яке не лишає місця для думки.
І друге зближає їх; це — повстання проти Європи, неґація Європи. Ґоґен відчуває гостру ненависть до європейського цивілізованого світу, до його звичаїв, мод, крамниць, пороків.
— Чисте мистецтво можна знайти лише в чистій природі!.. Я, — заявляє Ґоґен, — мрію звільнитись од Європи.
«Не-Європа!..» На цьому вони сходяться.
— Японія! — виголошує Ван Ґоґ.
Взагалі мистецтво позаєвропейських країн і народів: маорі, муринів, інків, Меланезії, Африки, Мехіко. Мистецтво примітивних народів. Так зване примітивне мистецтво.
Вони штурмують засади, на які спиралося мистецтво Європи. Протест проти імпресіонізму обертається в неґацію всього європейського мистецтва Нового часу, започаткованого Ренесансом. Ґоґен уточнює сенс свого бунту, він воліє перебороти реалізм європейського мистецтва: реальному протиставити ірреальне, зневаживши дійсність, піднести тайну.
Досі мистці малювали те, що бачили. Чи не слід малювати небачене?.. Бачене малювати як небачене. Малювати не дійсність, а спомини про дійсність. Дійсність малювати за споминами. За уявою. Відтворювати в мистецтві уявлену дійсність.
Уявляти. Творити уявний, імажинативний світ. Розкрити тайну світу, пізнати тайний світ. Так уточнюється сенс протиставлення «враження» й «думки»."
І от, взявся я за біографії митців від Домонтовича.
Що маю казати - це світовий рівень.
Епізод з Ґоґеном у Арлі взагалі зроблений ще краще ніж у Стоуна!
Маємо що читати і чим насолоджуватися!
"Поль Ґоґен на п’ять років старший за Ван Ґоґа. З походження, з батькової сторони він француз; мати його була іспанка. Вона належала до старовинної напівараґонської, напівіндіанської знаті і хотіла вважати Монтесуму, останнього короля ацтеків в Мехіко, за свого предка.
Ґоґен народився року 1848 в Парижі, але своє дитинство він провів в родині дядька в Перу в Південній Америці. Вісімнадцяти років, щоб мати змогу бачити світ в усій його барвистій і строкатій повноті, він вступив до торговельного флоту. 23 років він вийшов з флоту, одружився в Парижі з данкою, зробився банковим урядовцем і став батьком п’ятьох дітей. Аматор і автодидакт, з року 1876, за допомогою Піссарро, він почав виставлятися на художніх виставках.
Дитячі спомини про Перу, дух морського бродяжництва, мрії про екзотику тропічних країн отруювали його уяву.
Араґонська гордість матері бентежила його кров. Стілець банкового урядовця не був гідний спадкоємця імператорів Мехіко.
Рішення прийшло несподівано, як катастрофа. Одного дня, наприкінці робочого часу, він ретельно склав папери в шухляду свого стола. Наступного ранку він більше не прийшов до бюро. Він хотів бути собою, щоб ніщо його не зв’язувало. Він волів фантазувати.
Він волів бідувати, але не бути службовцем. Краще вести життя злидаря, але не підлягати нікому. Нащадок іспанських гідальґо, він одштовхнув од себе спокусу стати Санчо Панса. Він зрікся посади в банку, розійшовся з дружиною, залишив дім, покинув дітей. Усе одкинено: добробут, сталий лад, налагоджене життя, родина. Він оселюється в Парижі окремо від родини. У нього немає жадних сталих заробітків. Він веде типове богемне життя. Існує од випадку до випадку. Він абсолютизує свою мрію бути собою, ствердити себе через мистецтво, себе ствердити як мистця.
У нього тонкі уста — недобра прикмета! — й амбітна вдача банкового урядовця, що вважає себе нащадком Монтесуми, — чи не тут були коріння його творчих прагнень?
...
З Арля Вінсент пише до свого брата Тео: «Я находжу, що все те, що я засвоїв у Парижі, повинно піти під три чорти, і я знов повертаю до того, що я пізнав як істину ще перед своїм знайомством з імпресіоністами!»
Геть від імпресіонізму! Ґоґен цілком поділяє цю тенденцію розмежуватись. Він вважає, що імпресіонізм пережив себе.
— Мета в мистецтві, — твердить Ґоґен, — зовсім не полягає в тому, щоб фіксувати побіжні враження од природи.
Не враження, а думка. Не природа, а уява!.. Ґоґен оцінює імпресіонізм як пласке, поверхове мистецтво, яке не лишає місця для думки.
І друге зближає їх; це — повстання проти Європи, неґація Європи. Ґоґен відчуває гостру ненависть до європейського цивілізованого світу, до його звичаїв, мод, крамниць, пороків.
— Чисте мистецтво можна знайти лише в чистій природі!.. Я, — заявляє Ґоґен, — мрію звільнитись од Європи.
«Не-Європа!..» На цьому вони сходяться.
— Японія! — виголошує Ван Ґоґ.
Взагалі мистецтво позаєвропейських країн і народів: маорі, муринів, інків, Меланезії, Африки, Мехіко. Мистецтво примітивних народів. Так зване примітивне мистецтво.
Вони штурмують засади, на які спиралося мистецтво Європи. Протест проти імпресіонізму обертається в неґацію всього європейського мистецтва Нового часу, започаткованого Ренесансом. Ґоґен уточнює сенс свого бунту, він воліє перебороти реалізм європейського мистецтва: реальному протиставити ірреальне, зневаживши дійсність, піднести тайну.
Досі мистці малювали те, що бачили. Чи не слід малювати небачене?.. Бачене малювати як небачене. Малювати не дійсність, а спомини про дійсність. Дійсність малювати за споминами. За уявою. Відтворювати в мистецтві уявлену дійсність.
Уявляти. Творити уявний, імажинативний світ. Розкрити тайну світу, пізнати тайний світ. Так уточнюється сенс протиставлення «враження» й «думки»."
December 10, 2022
Оповідання "Спрага музики" наповнене теплом і ніжністю, про зародження високого і приреченого на страждання почуття.
Про жінку-піаністку, яка, прочитавши чудесну книгу, закохується в поета. Вона пише йому листи. Він, Райнер Марія Рільке, палає, його душа прагне музики. Він закохався у піаністку.
⠀
...мистецтво не повинно бути гарним. Врода — не є те творче завдання, яке стоїть перед мистцем.
⠀
Романізована біографія "Самотній мандрівник простує по самотній дорозі" про людину з неможливим характером, мета і мрія якої - мистецтво повинно бути соціальним.
Вінсент Ван Ґоґ. Це такий тип генія, який, не маючи таланту, пройшов через негаразди, поразки, невизнання суспільством, жертовність до свого покликання. Його життя - накопичення катастроф, що йдуть одна за одною. Кожен наступний крок - балансування на краю прірви.
⠀
Самоофірою — ціною великих жертв — здобув він для себе свою геніальність!.. Свою геніальність для себе він вистраждав.
⠀
Домонтович показав усю емоційну глибину мук Вінсента, в геніальність якого вірив брат Тео, підмога якого рятувала митця у скрутні часи. Взаємини з Полем Ґоґеном, егоїстичного сноба, який ішов до мистецтва через самоствердження, Вінсент же через самозречення.
⠀
Він не шукає легшого, але тягаря, який би він міг покласти на себе. Він завжди прагне того, що веде до труднощів.
⠀
Божевілля генія спрогресувало завдяки алкоголю у сполученні з хронічним недоживленням, уперта, понад людські сили праця, палкі дискусії з Ґоґеном. Внутрішній надрив - відріхання вуха, яке Ван Ґоґ передає повії Ґабі як різдвяний дарунок.
⠀
Завжди шукати! Ніколи не задовольнятися з досягненого!
⠀
Домонтовича хочеться читати і перечитувати. Його розмова до читача через персонажів розцінити однозначно не завжди можна, але цим він і захоплює, не відпускає.
Про жінку-піаністку, яка, прочитавши чудесну книгу, закохується в поета. Вона пише йому листи. Він, Райнер Марія Рільке, палає, його душа прагне музики. Він закохався у піаністку.
⠀
...мистецтво не повинно бути гарним. Врода — не є те творче завдання, яке стоїть перед мистцем.
⠀
Романізована біографія "Самотній мандрівник простує по самотній дорозі" про людину з неможливим характером, мета і мрія якої - мистецтво повинно бути соціальним.
Вінсент Ван Ґоґ. Це такий тип генія, який, не маючи таланту, пройшов через негаразди, поразки, невизнання суспільством, жертовність до свого покликання. Його життя - накопичення катастроф, що йдуть одна за одною. Кожен наступний крок - балансування на краю прірви.
⠀
Самоофірою — ціною великих жертв — здобув він для себе свою геніальність!.. Свою геніальність для себе він вистраждав.
⠀
Домонтович показав усю емоційну глибину мук Вінсента, в геніальність якого вірив брат Тео, підмога якого рятувала митця у скрутні часи. Взаємини з Полем Ґоґеном, егоїстичного сноба, який ішов до мистецтва через самоствердження, Вінсент же через самозречення.
⠀
Він не шукає легшого, але тягаря, який би він міг покласти на себе. Він завжди прагне того, що веде до труднощів.
⠀
Божевілля генія спрогресувало завдяки алкоголю у сполученні з хронічним недоживленням, уперта, понад людські сили праця, палкі дискусії з Ґоґеном. Внутрішній надрив - відріхання вуха, яке Ван Ґоґ передає повії Ґабі як різдвяний дарунок.
⠀
Завжди шукати! Ніколи не задовольнятися з досягненого!
⠀
Домонтовича хочеться читати і перечитувати. Його розмова до читача через персонажів розцінити однозначно не завжди можна, але цим він і захоплює, не відпускає.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews