What do you think?
Rate this book
Повісті та оповідання
Настоящее издание представляет собой сборник избранных произведений украинского советского писателя и педагога Степана Васильевича Васильченко.
В повестях и рассказах автор показал творческие силы трудового народа, его революционное пробуждение. С присущей ему лирической приподнятостью Васильченко воспел «красоту нового дня», создал привлекательные образы молодых строителей социалистического мира.
В повестях и рассказах автор показал творческие силы трудового народа, его революционное пробуждение. С присущей ему лирической приподнятостью Васильченко воспел «красоту нового дня», создал привлекательные образы молодых строителей социалистического мира.
382 pages, Hardcover
First published January 1, 1949
5 people want to read
About the author
Степан Васильченко
22 books3 followersУкраїнський письменник і педагог.
Народився в сім'ї безземельного селянина-шевця. Навчався 1888–1893 в Ічнянській початковій школі. Два роки готувався до вступу в учительську семінарію. 1895 вступив до Коростишівської учительської семінарії (закінчив 1898). Одержав направлення в однокласну міністерську школу в с. Потоки на Канівщині. Невдовзі переведено до Богуслава. Учителював на Київщині та Полтавщині. Мав посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, світової класики, — все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника.
У часи вчителювання (1898–1904) вів щоденник «Записки вчителя». 19 грудня 1903 (1 січня 1904) уперше надрукував оповідання «Не устоял (Из жизни народного учителя)» в «Киевской газете».
1904 вступив до Глухівського учительського інституту, 1905 покидає інститут. Виїхав на Донбас, учителював у с. Щербинівка (нині м. Дзержинськ Донецької області).
1906 заарештовано за участь у робітничих страйках. Сидів у в'язниці. 1908 хворого на тиф Васильченка польовий суд виправдав за браком доказів, звільнив з Бахмутської тюрми, категорично заборонив учителювати.
Повертається до Ічні, заробляє на життя приватними уроками. 1910–1914 — завідувач відділу театральної хроніки газети «Рада».
Під час Першої світової війни мобілізовано до армії, був (до Лютневої революції 1917) командиром саперної роти на Західному фронті. Тоді побачили світ перші збірки новел «Ескізи» (1911), «Оповідання» (1915).
1919 жив у Кам'янці-Подільському, де на замовлення Симона Петлюри написав оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Тут написав також сатиричний твір «Про козака Ося і москаля Ася».
1920 подорожував із хоровою капелою «Думка» по містах і селах Лівобережної України.
1921 працював у Києві вихователем і завідувачем дитячого будинку, 1921–1928 — вчителем школи імені Івана Франка.
Могила Степана Васильченка
Помер 11 серпня 1932 року від хвороби серця. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1).
Народився в сім'ї безземельного селянина-шевця. Навчався 1888–1893 в Ічнянській початковій школі. Два роки готувався до вступу в учительську семінарію. 1895 вступив до Коростишівської учительської семінарії (закінчив 1898). Одержав направлення в однокласну міністерську школу в с. Потоки на Канівщині. Невдовзі переведено до Богуслава. Учителював на Київщині та Полтавщині. Мав посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, світової класики, — все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника.
У часи вчителювання (1898–1904) вів щоденник «Записки вчителя». 19 грудня 1903 (1 січня 1904) уперше надрукував оповідання «Не устоял (Из жизни народного учителя)» в «Киевской газете».
1904 вступив до Глухівського учительського інституту, 1905 покидає інститут. Виїхав на Донбас, учителював у с. Щербинівка (нині м. Дзержинськ Донецької області).
1906 заарештовано за участь у робітничих страйках. Сидів у в'язниці. 1908 хворого на тиф Васильченка польовий суд виправдав за браком доказів, звільнив з Бахмутської тюрми, категорично заборонив учителювати.
Повертається до Ічні, заробляє на життя приватними уроками. 1910–1914 — завідувач відділу театральної хроніки газети «Рада».
Під час Першої світової війни мобілізовано до армії, був (до Лютневої революції 1917) командиром саперної роти на Західному фронті. Тоді побачили світ перші збірки новел «Ескізи» (1911), «Оповідання» (1915).
1919 жив у Кам'янці-Подільському, де на замовлення Симона Петлюри написав оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Тут написав також сатиричний твір «Про козака Ося і москаля Ася».
1920 подорожував із хоровою капелою «Думка» по містах і селах Лівобережної України.
1921 працював у Києві вихователем і завідувачем дитячого будинку, 1921–1928 — вчителем школи імені Івана Франка.
Могила Степана Васильченка
Помер 11 серпня 1932 року від хвороби серця. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
May 11, 2016
Почати я мала з іншого, але той початок навернувся через якийсь глюк у телефоні (nota bene: перші глюки - через пів року роботи), так що почну з того, що тут буде менше слів, ніж мало би бути, бо писати двічі одне й те саме - не цікаво.
Отже. Перш за все, я не певна, чи саме цю книжку Васильченка я читала, тексти були взяті з великого архіву книжок українською, дбайливо зібраного невідомим проукраінським піратом-культуртрегером. Уклін йому доземний, бо там же є не тільки укркласика ;) Тому будемо вважати, що прочитані "Приблуда" і "Олив'яний перстень" у цій книжці є, бо фактів існування окремого видання у такій конфігурації я не нагуглила.
"Приблуда" - це невелике оповіданнячко, як до дитячого будинку прибивається ще один "клієнт" і як діти всіляко стараються влаштувати, щоб його прийняли. Судячи зі знайденого в інтернеті, цей текст чи вчили, чи вчать у школі, розглядаючи на його основі проблему безпритульних. Якщо вчать досі, то треба сказати, що описані реалії виглядають, так би мовити, застарілими, варто було би замінити його чимось сучаснішим. Ну, то таке.
"Олив'яний перстень" - підліткова повість про літні канікули і першу любов. Не знаю, як сприймали би її сучасні підлітки з їхнім світом гаджетів і 3G, а я читала з таким ностальгічним замилуванням, і постійно усміхалася. Житні поля стояли в мене перед очима, покоси і спека, пасовисько і вечірні тусняки з однолітками, правда, під каштаном, а не грушею, а якось по дорозі додому я довго втикала у вікно маршрутки, роздумуючи, чи згадала би нині, як в'язати перевесло, не певна, а колись же вміла, поки був живий дідусь і ми сіяли жито. Словом, якщо ви з тої генерації, що я, якщо ваші літа проходили у бабусі, якщо ви бачили той традиційний світ українського села, який за все дурне минуле століття змінився менше, ніж за 15 років цього, і якщо ви за ним часом ностальгуєте, то "Олив'яний перстень" - це текст для вас. Тим, хто вважає, що задовбало село в українській літературі, я цього тексту не раджу і взагалі раджу перестати читати шкільну програму :)
Отже. Перш за все, я не певна, чи саме цю книжку Васильченка я читала, тексти були взяті з великого архіву книжок українською, дбайливо зібраного невідомим проукраінським піратом-культуртрегером. Уклін йому доземний, бо там же є не тільки укркласика ;) Тому будемо вважати, що прочитані "Приблуда" і "Олив'яний перстень" у цій книжці є, бо фактів існування окремого видання у такій конфігурації я не нагуглила.
"Приблуда" - це невелике оповіданнячко, як до дитячого будинку прибивається ще один "клієнт" і як діти всіляко стараються влаштувати, щоб його прийняли. Судячи зі знайденого в інтернеті, цей текст чи вчили, чи вчать у школі, розглядаючи на його основі проблему безпритульних. Якщо вчать досі, то треба сказати, що описані реалії виглядають, так би мовити, застарілими, варто було би замінити його чимось сучаснішим. Ну, то таке.
"Олив'яний перстень" - підліткова повість про літні канікули і першу любов. Не знаю, як сприймали би її сучасні підлітки з їхнім світом гаджетів і 3G, а я читала з таким ностальгічним замилуванням, і постійно усміхалася. Житні поля стояли в мене перед очима, покоси і спека, пасовисько і вечірні тусняки з однолітками, правда, під каштаном, а не грушею, а якось по дорозі додому я довго втикала у вікно маршрутки, роздумуючи, чи згадала би нині, як в'язати перевесло, не певна, а колись же вміла, поки був живий дідусь і ми сіяли жито. Словом, якщо ви з тої генерації, що я, якщо ваші літа проходили у бабусі, якщо ви бачили той традиційний світ українського села, який за все дурне минуле століття змінився менше, ніж за 15 років цього, і якщо ви за ним часом ностальгуєте, то "Олив'яний перстень" - це текст для вас. Тим, хто вважає, що задовбало село в українській літературі, я цього тексту не раджу і взагалі раджу перестати читати шкільну програму :)
Displaying 1 of 1 review