What do you think?
Rate this book
Ментальність орди
Публіцистичний цикл Євгена Гуцала, названий за однією зі статей «Ментальність орди», складають статті, що друкувалися впродовж 1993—1995 років у газеті «Літературна Україна». За них авторові посмертно присуджено Всеукраїнську премію імені Івана Огієнка.
До нинішнього, другого і доповненого, видання «Ментальності орди» додано дві статті, що не ввійшли до попереднього видання. Це «Всяка хурда-мурда, або ж Чи Стамбул — столиця Росії?» та «Остання незавершена стаття Євгена Гуцала».
Об'єднання їх в одному циклі цілком виправдане, тематично всі вони становлять цілісність, бо присвячені деконструкції культу російського народу, тривалий час нав'язуваного українцям.
До нинішнього, другого і доповненого, видання «Ментальності орди» додано дві статті, що не ввійшли до попереднього видання. Це «Всяка хурда-мурда, або ж Чи Стамбул — столиця Росії?» та «Остання незавершена стаття Євгена Гуцала».
Об'єднання їх в одному циклі цілком виправдане, тематично всі вони становлять цілісність, бо присвячені деконструкції культу російського народу, тривалий час нав'язуваного українцям.
Unknown Binding
First published January 1, 2007
2 people are currently reading
53 people want to read
About the author
Євген Гуцало
45 books4 followersУкраїнський кіносценарист, журналіст, а також поет і прозаїк доби течії т. зв. «шістдесятників» у національній літературі.
Дитинство видатного письменника пройшло у с. Старий Животів на Вінниччині у родині сільських інтелігентів. Батьки присвячували достатньо часу для розвитку та навчання хлопця. Тож, після закінчення середньої школи з відзнакою, він подався до столиці здобувати вищу освіту. Однак, мрія стати журналістом здійснилася не одразу: не пройшовши занадто великий конкурс до Київського університету, через рік йому вдалося почати навчання у Ніжині та цілком поринути у вир літературної творчості.
Період активної творчої діяльності припав на т. зв. «хрущовську відлигу», завдяки чому автор міг майже безперешкодно, без суворої радянської цензури минулих років, друкувати збірки оповідань («Яблуко з осіннього саду», «Скупана в любистку», «Хустина шовку земного», «Запах кропу»). Як молодого перспективного літератора, його запрошують у складі делегації до Франції, а його ім’я стає відомим не тільки на теренах Батьківщини, а й за її межами. Однак, в державі настає період застою, що безперечно відображається і на творчості письменників. І лише за часів «українського відродження» відбувається деякий творчий сплеск.
Останні роки життя Є. Гуцало страждає на тяжку хворобу, що зрештою, призводить до його смерті на початку липня 1995 року.
Дитинство видатного письменника пройшло у с. Старий Животів на Вінниччині у родині сільських інтелігентів. Батьки присвячували достатньо часу для розвитку та навчання хлопця. Тож, після закінчення середньої школи з відзнакою, він подався до столиці здобувати вищу освіту. Однак, мрія стати журналістом здійснилася не одразу: не пройшовши занадто великий конкурс до Київського університету, через рік йому вдалося почати навчання у Ніжині та цілком поринути у вир літературної творчості.
Період активної творчої діяльності припав на т. зв. «хрущовську відлигу», завдяки чому автор міг майже безперешкодно, без суворої радянської цензури минулих років, друкувати збірки оповідань («Яблуко з осіннього саду», «Скупана в любистку», «Хустина шовку земного», «Запах кропу»). Як молодого перспективного літератора, його запрошують у складі делегації до Франції, а його ім’я стає відомим не тільки на теренах Батьківщини, а й за її межами. Однак, в державі настає період застою, що безперечно відображається і на творчості письменників. І лише за часів «українського відродження» відбувається деякий творчий сплеск.
Останні роки життя Є. Гуцало страждає на тяжку хворобу, що зрештою, призводить до його смерті на початку липня 1995 року.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 7 of 7 reviews
February 6, 2021
«Какую Россию мы потеряли?»
Та схаменіться, патріоти-вболівальники, бо ні в Росії ви її не загубили, ні ми тут, в Україні, її ще не загубили, вона була й залишилася такою самісінькою на так званому новому історичному витку, який так нагадує усі її попередні витки, які комусь хочеться в сув’язі бачити спіраллю, тобто – розвитком, але вкотре можна нагадати у зв’язку з таким розвитком слова О. Герцена: «…опускались руки, и мы останавливались, исполненные ужаса и печали, перед уродливым, капризным сфинксом русского развития». Таки невмирущий сфінкс – вигляньте лише через вікно надвір: «Какое, милые, у вас, тысячелетье во дворе?» (Б. Пастернак). І знову викликаємо для порятунку тіні монархів – хай то Микола І з флейтою, хай то Микола II… або хай то буде свіжокоронований монарх – із учорашніх комуністів-тенісистів: «нельзя уйти от самих себя…»
Honestly, if I read this book somewhere in the 1990s or even in the early 2000s, I would have zero appreciation of it and most probably consider the author a sad example of those narrow-minded people who try to put a whole nation and its whole history into a small box of our prejudices and grievances. I was always against talks about some “national mindset,” especially when this mindset apparently makes a nation ridiculous and/or dangerous in the eyes of the whole world. After all, I did not know much about the history of Russia then and imagined that Russia of the 20th century, Russia of the 18th/19th century, Russia of all previous centuries, and today’s Russia are all very different countries and nations, and that it’s at least unfair (if not stupid) to make some wide generalizations about common historical patterns and the most probable path for this country in the future. And, of course, in the 1990s and in the early 2000s, I (as most of the world) sincerely believed that Russia is starting a completely new life now, that it would definitely grow into a better, democratic, civilized country.
(Well, I remember also that at that time all my friends and interesting acquaintances were from Russia, and I read mostly Russian books and talked in Russian even with Ukrainian-speaking people, and I did not know a lot of important things about Russia and Ukraine and their relationships overall, and I did not care about the war in Chechnya but grieved about those famous blow-ups of buildings in Russia, and commiserated with Russian people about this, and about Буденовск, and about Беслан, and about Курск, etc. — but all this was mostly because I was too young and too immersed into my own life, so I did not even try to understand politics and history and just believed in what was said on TV. And all my travels abroad were to Russia then. And I even thought about moving to Russia some day because I believed that life there would be brighter and more interesting.)
Well, right now I was fascinated by this book. Not only because I became older and (hopefully) smarter (or, at least, more knowledgeable about many important things), but also because Russia proved its “national mindset” all over again — and in so many ways!
Yes, this book now reads as something extremely poignant and fresh — I believe even more that it was perceived in the 1990s. Євген Гуцало talks about history and literature, discusses things that were said by Russian historians, writers, poets, politicians centuries ago, and how all this was always agreeable with past and modern self-representation of Russians and their behavior in the world and in their own country. Sometimes you may think that using such or such sources of information and such or such quotes is unfair, especially when these sources are very old, because every nation has or had some very unpleasant examples of aggression, lies, and other ugly behavior in their past lives, right? However, these sources and quotes should be considered not as “confirmation” but as “illustrations” of the common patterns the author is talking about. And when you accept this approach, you cannot stop nodding in support to the author. Yes, yes, yes, all this was going on from the most ancient times, and all this is still happening before our own eyes today. Nothing changes, absolutely nothing.
I can only wonder how the author had the courage to write such bitter essays about “the unchanging nature of Russia” when the whole world was enchanted by its apparent striving for democracy and a new life. He wrote this book in the early 1990s, when Russia was at its peak of democracy and peaceful behavior ever allowed for this country in the 20th century, and the president was the only one democratically and transparently elected in this century, Борис Ельцин, and although there was the first Chechen war, everybody believed that this was “a righteous war,” i.e. that Chechens were aggressors and terrorists. He wrote this book when Russia talked with the world via its intelligentsia, former dissidents, and human rights advocates, and tried to do honest journalism. He wrote these essays when Russia published a huge amount of very important and powerful books, articles, memoirs about the GULAG, critical works about the USSR, first serious explorations of its own true history, etc. Russia was messed up but it was open to the world and everything looked like it would become something much, much better very soon.
Євген Гуцало never learned about the horrific second Chechen war, or about Russia’s war with Georgia, or about a complete destruction of any democracy and human rights over the few next years in Russia, or about 20+ years of Putin’s monarchy, or about the Crimea annexation and Russia’s war with Ukraine, or about the modern Russian propaganda, or about its peculiar reinterpretation of history, or about its new Cold War with the West and democracy as a way of life overall, or about what became with all this Russian intelligentsia and “human rights advocates” in modern Russia. Євген Гуцало never learned about many other things that make his book even more striking today. He died very soon after this book started to be prepared for publication, and some reflections were left unfinished.
And yet he knew. He warned us. He cried to us about this “horde’s mindset.” And we can only nod today in agreement.
Moreover, he wrote these essays mostly in response to the voice of Russia’s intelligentsia who tried to reflect about the ways of further Russia’s development, especially академик Дмитрий Лихачев. And you can see clearly today how even академик Дмитрий Лихачев demonstrates the same pro-imperial mindset of his nation. So Євген Гуцало knew very well what he was talking about.
I found this book very important for today (more than it was in the 1990s), and if I had some remarks about it, they relate mostly to “I know much more examples for this, and this, and this”…
I saved tons of quotes for myself.
Та схаменіться, патріоти-вболівальники, бо ні в Росії ви її не загубили, ні ми тут, в Україні, її ще не загубили, вона була й залишилася такою самісінькою на так званому новому історичному витку, який так нагадує усі її попередні витки, які комусь хочеться в сув’язі бачити спіраллю, тобто – розвитком, але вкотре можна нагадати у зв’язку з таким розвитком слова О. Герцена: «…опускались руки, и мы останавливались, исполненные ужаса и печали, перед уродливым, капризным сфинксом русского развития». Таки невмирущий сфінкс – вигляньте лише через вікно надвір: «Какое, милые, у вас, тысячелетье во дворе?» (Б. Пастернак). І знову викликаємо для порятунку тіні монархів – хай то Микола І з флейтою, хай то Микола II… або хай то буде свіжокоронований монарх – із учорашніх комуністів-тенісистів: «нельзя уйти от самих себя…»
Honestly, if I read this book somewhere in the 1990s or even in the early 2000s, I would have zero appreciation of it and most probably consider the author a sad example of those narrow-minded people who try to put a whole nation and its whole history into a small box of our prejudices and grievances. I was always against talks about some “national mindset,” especially when this mindset apparently makes a nation ridiculous and/or dangerous in the eyes of the whole world. After all, I did not know much about the history of Russia then and imagined that Russia of the 20th century, Russia of the 18th/19th century, Russia of all previous centuries, and today’s Russia are all very different countries and nations, and that it’s at least unfair (if not stupid) to make some wide generalizations about common historical patterns and the most probable path for this country in the future. And, of course, in the 1990s and in the early 2000s, I (as most of the world) sincerely believed that Russia is starting a completely new life now, that it would definitely grow into a better, democratic, civilized country.
(Well, I remember also that at that time all my friends and interesting acquaintances were from Russia, and I read mostly Russian books and talked in Russian even with Ukrainian-speaking people, and I did not know a lot of important things about Russia and Ukraine and their relationships overall, and I did not care about the war in Chechnya but grieved about those famous blow-ups of buildings in Russia, and commiserated with Russian people about this, and about Буденовск, and about Беслан, and about Курск, etc. — but all this was mostly because I was too young and too immersed into my own life, so I did not even try to understand politics and history and just believed in what was said on TV. And all my travels abroad were to Russia then. And I even thought about moving to Russia some day because I believed that life there would be brighter and more interesting.)
Well, right now I was fascinated by this book. Not only because I became older and (hopefully) smarter (or, at least, more knowledgeable about many important things), but also because Russia proved its “national mindset” all over again — and in so many ways!
Yes, this book now reads as something extremely poignant and fresh — I believe even more that it was perceived in the 1990s. Євген Гуцало talks about history and literature, discusses things that were said by Russian historians, writers, poets, politicians centuries ago, and how all this was always agreeable with past and modern self-representation of Russians and their behavior in the world and in their own country. Sometimes you may think that using such or such sources of information and such or such quotes is unfair, especially when these sources are very old, because every nation has or had some very unpleasant examples of aggression, lies, and other ugly behavior in their past lives, right? However, these sources and quotes should be considered not as “confirmation” but as “illustrations” of the common patterns the author is talking about. And when you accept this approach, you cannot stop nodding in support to the author. Yes, yes, yes, all this was going on from the most ancient times, and all this is still happening before our own eyes today. Nothing changes, absolutely nothing.
I can only wonder how the author had the courage to write such bitter essays about “the unchanging nature of Russia” when the whole world was enchanted by its apparent striving for democracy and a new life. He wrote this book in the early 1990s, when Russia was at its peak of democracy and peaceful behavior ever allowed for this country in the 20th century, and the president was the only one democratically and transparently elected in this century, Борис Ельцин, and although there was the first Chechen war, everybody believed that this was “a righteous war,” i.e. that Chechens were aggressors and terrorists. He wrote this book when Russia talked with the world via its intelligentsia, former dissidents, and human rights advocates, and tried to do honest journalism. He wrote these essays when Russia published a huge amount of very important and powerful books, articles, memoirs about the GULAG, critical works about the USSR, first serious explorations of its own true history, etc. Russia was messed up but it was open to the world and everything looked like it would become something much, much better very soon.
Євген Гуцало never learned about the horrific second Chechen war, or about Russia’s war with Georgia, or about a complete destruction of any democracy and human rights over the few next years in Russia, or about 20+ years of Putin’s monarchy, or about the Crimea annexation and Russia’s war with Ukraine, or about the modern Russian propaganda, or about its peculiar reinterpretation of history, or about its new Cold War with the West and democracy as a way of life overall, or about what became with all this Russian intelligentsia and “human rights advocates” in modern Russia. Євген Гуцало never learned about many other things that make his book even more striking today. He died very soon after this book started to be prepared for publication, and some reflections were left unfinished.
And yet he knew. He warned us. He cried to us about this “horde’s mindset.” And we can only nod today in agreement.
Moreover, he wrote these essays mostly in response to the voice of Russia’s intelligentsia who tried to reflect about the ways of further Russia’s development, especially академик Дмитрий Лихачев. And you can see clearly today how even академик Дмитрий Лихачев demonstrates the same pro-imperial mindset of his nation. So Євген Гуцало knew very well what he was talking about.
I found this book very important for today (more than it was in the 1990s), and if I had some remarks about it, they relate mostly to “I know much more examples for this, and this, and this”…
I saved tons of quotes for myself.
December 29, 2015
Євген Гуцало, там за "славетною тисячолітньою історією" спробував віднайти причини виникнення сучасної орди - Росії, корінь зла, так би мовити.
Свою доповідь підкріпивши фактами з історії та в переважній більшості цитатами видатних російських діячів - Пушкін, Блок, Достоєвський, тощо.
Дана книга не відкрила щось нового для мене, але цікава, змушує переглянути свої погляди або просто погодитись з автором і рекомендована для прочитання.
Свою доповідь підкріпивши фактами з історії та в переважній більшості цитатами видатних російських діячів - Пушкін, Блок, Достоєвський, тощо.
Дана книга не відкрила щось нового для мене, але цікава, змушує переглянути свої погляди або просто погодитись з автором і рекомендована для прочитання.
May 16, 2025
Якщо Збагнути Росію. Свідчення очевидців більше посилається на "іноземні" джерела описуючи русню, то Гуцало тут свідомо рясно цитує і розповідає про самих росіян та їх ставлення до росії, до себе і до всього їх ж словами.
Книжку важко назвати монументальною, тому що це по факту 200 сторінок статей, та вона монументальна в своїх судженнях. Ментальну нікчемність русні та їх імперські войовничі амбіції Гуцало передає словами росіян.
Читається, місцями, важко через величезну наявність цитат, але воно того вартує.
Щиро раджу до прочитання, якщо вам потрібно наповнити себе додатковою порцією ненависти до русні.
Книжку важко назвати монументальною, тому що це по факту 200 сторінок статей, та вона монументальна в своїх судженнях. Ментальну нікчемність русні та їх імперські войовничі амбіції Гуцало передає словами росіян.
Читається, місцями, важко через величезну наявність цитат, але воно того вартує.
Щиро раджу до прочитання, якщо вам потрібно наповнити себе додатковою порцією ненависти до русні.
February 21, 2025
грунтовна й сильна праця
May 10, 2024
Чи цікавило вас коли-небудь питання "чому в російських дєрєвнях не саджають сади?". Ну або точніше, "чому в багатьох російських дєрєвнях ряди ізб і пашня?". Якщо ви прочитаєте цю книгу, то отримаєте версію відповіді на це питання, на мою думку достатньо логічну. І не тільки на це.
Як звичайний читач, я не маю експертності, але мені дуже шкода, що ці статті не отримали продовження в грунтовній праці. Певні частини статей чудово доповнюють, чи враховуючи рік, розпочинають колоніальні студії, хоча автор і не ставив конкретно це питання своєю ціллю.
На мою суб'єктивну думку, пан Гуцало добре впорався з поставленною метою, "ментальність орди" показано, на красномовних прикладах, і тепер в 24 році ми можемо тіко доповнити новими, живими і жахливими прикладами його викладки.
І як часто буває, автора можна було би назвати прозірливим, але в світлі теперешніх подій, правильніше буде сказати - тверезомислячий.
Як звичайний читач, я не маю експертності, але мені дуже шкода, що ці статті не отримали продовження в грунтовній праці. Певні частини статей чудово доповнюють, чи враховуючи рік, розпочинають колоніальні студії, хоча автор і не ставив конкретно це питання своєю ціллю.
На мою суб'єктивну думку, пан Гуцало добре впорався з поставленною метою, "ментальність орди" показано, на красномовних прикладах, і тепер в 24 році ми можемо тіко доповнити новими, живими і жахливими прикладами його викладки.
І як часто буває, автора можна було би назвати прозірливим, але в світлі теперешніх подій, правильніше буде сказати - тверезомислячий.
December 8, 2023
Збірка статей написана 1995 роцi, як ніколи актуальна саме сьогодні. Що треба знати про сусіда, його ментальність, походження і принципи, котрий нікуди не дінеться і нам з таким сусідом треба жити і рухатись вперед. Не зважаючи чи в супереч імперським амбіціям.
Дуже багато паралелей та аналогій із сучасними подіями в світі навколо росії, а також все що стосується теми "ісконно русскіє землі".
Дуже багато паралелей та аналогій із сучасними подіями в світі навколо росії, а також все що стосується теми "ісконно русскіє землі".
August 15, 2025
Десь в кінці 80-х, коли совок вже почав трохи дихати на ладан, але ще не до кінця послабив свою хватку, до нас учнів 5-6 класів 36 школи міста Києва прийшов поет. Я не пам'ятаю імені і не пам'ятаю нічого з тієї зустрічі, крім одного. Він нам сказав, що пісня про "мой адрес не дом и не улица, мой адрес советский союз", то лайно собаче. Бо наш дім як українців - це Україна. Пісн�� була досить заводна (а совок ще конвульсвино але сильно стискав руки на шиях "братніх народів") , тому я тоді взагалі не сприйняв слова того поета. Але вони таки десь заклалися в підкірці, щоб вигулькнути трохи пізніше.
Як же нам весь цей час не вистачало таких зустрічей з потетами та письменниками. Наприклад з Євгеном Гуцалом. Його збірка есеїв "Ментальність орди" це просто довідник з того як і якими засобами проводила політику поневолення російська імперія за весь час свого існування. В есеях купа силенна цитат як від "вєлікіх руських поетов і пісатєлєй", від генералів, солдат, охфіцерів та кізяків, учасників ріхних походів з поневолення інших народів, так і від різних іноземців, які були свідками тих подій. З точки зору посилання на джерела, то в есеях Євгена Гуцала їх більше ніж в "Трубадурах імперії" Еви Томпсон. Плюс, більше акцентів щодо України.
Книга актуальна сьогодні, як була актуальна 30 років тому - просто не всі ми 30 років тому це розуміли. І, думаю, було б добре її перевидати. А ще включити деякі есеї в програму з літератури старшої школи, якщо це досі не зроблено.
Як же нам весь цей час не вистачало таких зустрічей з потетами та письменниками. Наприклад з Євгеном Гуцалом. Його збірка есеїв "Ментальність орди" це просто довідник з того як і якими засобами проводила політику поневолення російська імперія за весь час свого існування. В есеях купа силенна цитат як від "вєлікіх руських поетов і пісатєлєй", від генералів, солдат, охфіцерів та кізяків, учасників ріхних походів з поневолення інших народів, так і від різних іноземців, які були свідками тих подій. З точки зору посилання на джерела, то в есеях Євгена Гуцала їх більше ніж в "Трубадурах імперії" Еви Томпсон. Плюс, більше акцентів щодо України.
Книга актуальна сьогодні, як була актуальна 30 років тому - просто не всі ми 30 років тому це розуміли. І, думаю, було б добре її перевидати. А ще включити деякі есеї в програму з літератури старшої школи, якщо це досі не зроблено.
Displaying 1 - 7 of 7 reviews