Вогненні стовпи

by Роман Іваничук

Ця книга – перший художній твір у незалежній Україні про героїчну історію Української повстанської армії. Події твору розгортаються на Прикарпатті, де в горнилі військових дій ворожих армій народжується нова ґенерація українців, здатних захистити свою честь, родину й рідну землю.
“Вогненні стовпи” – світла данина пам’яті тим, хто віддав життя за незалежність України, воюючи в лавах УПА. Це розповідь про нашу справжню історію, про нашу українськість, про те, на чому тримається Дух нашої нації. Кілька поколінь в Україні виросло без правдивої інформації про УПА. Маємо щасливу нагоду заповнити цю прогалину в історії і нашій свідомості.
Для широкого кола читачів.

Genres: Ukraine, Fiction

516 pages, Hardcover

First published January 1, 2006

About the author

Український письменник, громадський діяч, один з організаторів Товариства української мови ім. Т.Шевченка, Народного Руху України, член Спілки письменників України (з 1960), депутат Верховної Ради України І-го скликання (1990-94). Заслужений працівник культури України.
Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Літературної премії ім. А. Головка, премії ім. І. Мазепи. Герой України.

Reviews

[Іван Синєпалов · Rating 3 out of 5]

На цю невелику, загалом, книгу в мене пішов майже місяць. Можливо, вона просто трапилася мені у негодний для неї час. Але ймовірніше, що "Вогненні стовпи" справді написані так, що продертися крізь них вкрай важко.

Особливо це стосується перших двох частин - це суцільне неоковирне мереживо із банальних фраз, патріотичних "мудростей", годящих для якогось пабліка у вконтаткику та постійних стрибків у часових лініях, від яких в очах рябить, як від страбоскопа. Тема та ідея тут сплелися воєдино, та й озвучені прямо в лоб, без найменшої спроби погратися з читачем. Те, що спрацювало у Довженка в "Україні в огні", у Іваничука у "Вогненних стовпах" - не спрацювало.

Третя і четверта частини заходять значно жвавіше. Глибини у романі вони не надають, але надають жвавости і якоїсь об'ємности, чи що. Третя частина взагалі могла б бути окремою маленькою повістю (чи й притчею, як визначає її форму автор), і сама по собі вона справляла б краще враження, ніж як складова цієї тетралогії.

У кожному описі йдеться, що це перший роман незалежної України про УПА. Але на перший цікавий роман незалежної України про УПА ще доведеться почекати.

[Yuliia Zadnipriana · Rating 5 out of 5]

Нарешті я її осилила! Для цього знадобився цілий рік і аж 4 спроби, але воно було того варте. Склалося враження, що автор спеціальне так побудував свою книгу, щоб не кожен дійшов до її кінця, бо читати справді було важко. Ніби через нетрі я продиралась, а не читала. Книга моторошна, сіра, тяжка, адже зображено нелегкі сторінки нашої історії, поламані долі, знищене село. Але як завжди, тут багато героїзму та самовіддачі від героїв. Надзвичайно цікаві діалоги, розлогі описи... Книга справді належить до якісної літератури, варта того, щоб її прочитали. Це перший український роман про УПА і, мушу визнати, досить вдалий. Суперечності та проблеми висвітлені чудово, спонукають до вивчення цієї теми та заглиблення в неї. Дочитуючи останні сторінки історії , я зловила себе на почутті, що ніби виходжу з лісу, а позаду залишились ті люди, ті сторії, ті сльози, кров і зради. Під час читання було часом нелегко, я мусила повертатися на 10 сторінок назад, щоб перечитати і ще раз осмислити прочитане. Сама дивуюся з того, наскільки "складно" "пішла" мені ця книга. Але я не шкодую витраченого часу.

[Maryana · Rating 5 out of 5]

"Вогненні стовпи" - перший в Україні художній твір про історію УПА, який автор писав з 1997 по 2005р.
Сказати, що мені сподобалось - це не сказати нічого. Твір цікавий, захоплюючий; мова барвиста, поетична і співуча, а ще соковита і багата. Я насолоджувалась кожним абзацом, реченням, словом. Не могла відірватись від книги, і чим менше сторінок залишалось, тим більше мені хотілось, щоб було ще і ще. Я мандрувала лісами і селами, разом з автором захоплювалась одними героями і зневажала інших, плакала і сміялась разом з ними, я старалася прожити їхнє життя звідти, зсередини, бо все настільки майстерно описано, що не робити цього було неможливо.
Роман про зраду і вірність своїй Батьківщині, про багаторічну боротьбу, про честь і безчестя, про справжнє і чисте кохання, якому не страшні тортури й смерть. Своїм твором Іваничук підводить нас до розуміння нашої ментальності, до її витоків,
Не знаю чи входить твір в шкільну програму, якщо ні, то треба внести. Терміново!)
Прошу вас, хто не читав - прочитайте. Задоволення я вам гарантую))

[Mariana Gevak · Rating 4 out of 5]

Завжди приємно читати якісну літературу. Хоч сам твір доволі трагічний і похмурий,читала справді з насолодою і цікавістю. Колись страшенно не любила шкільної фрази " у творі йдеться про важку долю українського народу", але книга й справді про те. І зачепила насамперед не у глобальному державному масштабі,а як трагедія кожної окремої маленької чи великої сім'ї,людини...У людей забрали можливість творити свою долю,вірити у майбутнє,у людську доброту...Страшний час,і не дай Боже,щоб ще колись він повторився.
Читала і уявляла,яка б чудова була це екранізація,щоб без зайвого пафосу,правдиво,з космацьким колоритом передати страшну сторінку нашої історії, та це, певно, так і залишиться лише в моїй уяві(

Цитати,які здалися особливо актуальними:
Цитата:
"Ніхто не хоче розпочинати війну через країну ,про яку мало хто знає,де вона знаходиться на мапі..."

Цитата:
"Народ,який не зумів витворити власної еліти,засуджений на те,щоб коритися чужим панам..."

[Ole Siam · Rating 4 out of 5]

"Я зрозумів, що ми їх ніколи не переможемо... Вони підривають себе в бункерах гранатами, щоб не здаватися в полон, перед розстрілом сміються тобі в обличчя, а на допитах вигукують "Ще не вмерла Україна!" У них є ідея, розумієте? Й ту ідею їм утверджуємо ми! Що жорстокіші стають наші акції, то впевненіше вони переходять з оборони до наступу... Що ми далі робитимемо з народом, який у боротьбі з нами перемінився з під'яремного бидла у воїнів? Що маємо чинити з населенням, яке дозріло до державницької ідеї? Хто її витруїть і як? Та ніхто й ніколи!"