Інститутка. Оповідання

by Marko Vovchok, Марко Вовчок

Марко Вовчок — письменниця, емансипантка, вважається однією з перших авторок у жанрі психологічного реалізму. ЇЇ творчість — це маніфест свободи серед суцільного рабства. У своїх оповіданнях та одній з центральних повістей «Інститутка» авторка змальовує виразні образи героїнь, котрі не хочуть миритися з підневільним життям. З одного боку, бачимо розбещену, жорстоку огидну панночку. Муштра гарним манерам у Пансіоні жодним чином не вплинула на неї, тож вона перетворює життя довколишніх на пекло: психологічний тиск, капризи, побиття, знущання. А з іншого боку — селянку Устину, яка в будь-яких обставинах готова обстоювати власну гідність та жертвувати всім заради права розпоряджатися власним життям.

Genres: Classics, Ukrainian Literature, Fiction, Short Stories, Ukraine

176 pages, Paperback

Published January 1, 2023

About the author

Marko Vovchok was a pseudonym of a famous Russian and Ukrainian writer. Vovchok contributed to Russian literature by publishing works in the Russian language and to Ukrainian literature by publishing works in Ukrainian langauge.

While there is a broad consensus about the authorship of the Russian language works published under pseudonym Marko Vovchok (it was Mariya Lobach-Chuzhenko, also known as Mariya Markovytch during her first marriage and by her maiden name Mariya Vilinskaya, 1833 – 1907), to this day there is no consensus among literary historians as to the authorship of the Ukrainian language works published under this pseudonym: today most modern scholars believe that Vilinskaya's first husband, a Ukrainian folklorist and writer Opanas Markovytch (1822 - 1867), was likely either the sole author of Ukrainian language works of Marko Vovchok or at the very least the co-author of those works).

Ukrainian-language and Russian-language author page: Марко Вовчок
French-language author page: Marko Vovtchok

Reviews

[Vasyl Fedevych · Rating 4 out of 5]

Дане видання трохи виділяється посеред серії неканонічного канону, бо все таки, як на мене, Марко Вовчок - це таки явний класичний канон укрліту.

Виділю один момент: постать повара-москаля. Якщо українці-кріпаки боляче сприймали реальність, ба більше, заступалися проти несправедливості, як Прокіп, то для повара-москаля це було нормою, в нього навіть не було думки, що щось не так. Пройшло майже 200 років, нічого не змінилося.

[гейлінка (тгк: книжкова буря) · Rating 4 out of 5]

Сумні історії про кріпацтво, які змусили мене щиро зрадіти, що я не жила в ті часи.
Дуже подобається стиль авторки, кайфонула, коли читала.

[Maryna Ponomaryova · Rating 4 out of 5]

Насправді дуже круто як на епоху, проблематика і образи хороші. Зараз багато говориться про рабство в США, а коли ми вчились у школі ми вивчали «кріпацтво» і «панщину» і чомусь це не сприймалось як «рабство», хоча це воно і є.

[Kateryna Shevchenko · Rating 5 out of 5]

“Марко Вовчок – перша жінка в українській літературі, яка переконливо й відверто розповіла про українських жінок і чоловіків в умовах кріпацтва й показала, як ця система знищує людину”. Це цитата Ольги Полюхович з “Ключа до розуміння тексту” — своєрідної передмови до оповідань. І краще про цю збірку і не сказати.

Якщо ви читаєте вперше і не хочете знати спойлерів, то моя рекомендація – читати “Ключ до розуміння тексту” після прочитання самих творів, так як тут міститься багато спойлерів.
Так і робила я.

Всього в цій збірці чотири твори – “Інститутка”, “Не до пари”, “Козачка” та “Ледащиця”. Кожен твір по-своєму драматичний, а “Козачка” та “Ледащиця” деякими епізодами просто розбивали моє серце… Чесно кажучи, останні два твори морально важко було читати, тому якщо не відчуваєте себе в ресурсі для прочитання дуже драматичних сюжетів, краще обмежитися творами “Інститутка” та “Не до пари”.

Всі ці твори — різні, проте їх об’єднує висвітлення жорсткого ставлення панів до кріпаків, важкої долі підневільних людей, їхнє прагнення до волі. І, звісно, кожен твір так чи інакше зачіпає одне з найсильніших почуттів в житті людини — кохання. Цікаво спостерігати за тим, наскільки різним може бути кохання у різних людей, як можуть відрізнятися цінності у подружжя, погляди на життя, побут тощо. Як-то кажуть, часи різні, а проблеми одні й ті самі.

Мене дуже вразили ті зменшено-пестливі звертання, якими звертаються закохані до своїх коханих – серденько, рибонько, голубко, голубе, пташко, – або батьки до своїх дітей – соколята, голуб'ята.

Незважаючи на те, що лексика в творах характерна для 19 століття, читається дуже легко.
Тому щиро рекомендую до прочитання :)

[Igor Mogilnyak · Rating 4 out of 5]

4⭐️

[Yuliia Koval · Rating 4 out of 5]

Марко Вовчок - одна з перших авторок у жанрі психологічного реалізму, "мовчуще божество", "Моцарт любовних історій" (так називав її Віктор Петров-Домонтович). Але здається, що в сучасних умовах читати твори Марко Вовчок не так цікаво, як читати про життя Марії Вілінської.

Повість "Інститутка":
- читала її у школі і вже тоді була приємно вражена легкістю тексту, написаного у 1859 році;
- незважаючи на драматичні події, голос оповідачки навдивовижу оптимістичний: "Якби мені за кожною бідою моєю плакати, досі б і очі я виплакала", "Це лихо дочасне, не вічне!";
- присвячена Тарасу Шевченку повість означує перехід від романтизму до реалізму в українській класиці: "Шевченка і Марка Вовчка поєднувала відверта розповідь про кріпацтво, для них обох були актуальними питання свободи, волі людини". На відміну від своїх попередників, "у творчості Марка Вовчка не існує жодних виправдань для існування кріпацтва";
- авторка майстерно описує, як людина оскотинюється від безкарності: "Далі вже що день, то вона сердитіша; вже й лає; часом щипне або штовхне стиха... та й сама почервоніє як жар, - засоромиться. Поки ж тільки не звичилася; а як оговталась, обжилася, то пізнали ми тоді, де воно в світі лихо живе";
- водночас авторка засуджує слабохарактерність - нездатність протидіяти інститутці призводить до того, що добрі пани перетворюються на лихих через нездатність захистити себе і своїх людей: "добрий пан - не б'є, не лає, та нічим і не дбає";
- воля - найбільша цінність і окраса життя:
"Весело зочити степ, поля красні! Степ зелений наче втікає в тебе перед очима далеко кудись, далеко... Любо на волі дихнути!" (і контраст з містом: "Хутко перебігли до міста; наче межи комашню впали");
"Воли в ярмі, та й ті ревуть, а то щоб душа християнська всяку догану, всяку кривду терпіла і не озвалась!";
"Та на волі і лихо і напасть - ніщо не страшне. На волі я гори потоплю! А кріпаку хоч як щаститься, усе добро на лихо стане";
"Легко зітхнути, весело глянути й думати: що зароблю, то все на себе; що й посиджу і поговорю, - нікого не боюся; робитиму чи ні, ніхто мене не присилує, ніхто не займе. Чуюся на душі й на тілі, що й я живу".

В цілому повість "Інститутка" вичерпно знайомить з творчістю авторки. Прочитана мною повість "Три долі" (зі збірки "Шалені авторки") та наступні оповідання з цієї збірки були написані у тій самій стилістиці.

Оповідання "Не до пари" - про різні мови кохання. Коротка, сумна і доволі життєва історія. На жаль, зовсім фрагментарна і недостатньо глибока.

Оповідання "Козачка" - про крихкість кохання та ілюзії, які не витримують реальності. Якщо купа людей застерігає від чогось, то варто задуматися, а чи вони не праві. Цікаво змальовано колізію між коханням і волею, а також відповідальність жінки не лише за себе, а й за дітей.

Оповідання "Ледащиця" - найважче: "То що - горе? Я горя не боюся... Мені гірш: я не знаю ні горя, ні радощів; я мов камінь тут каменію!" Найбільше у цьому оповіданні гнітить безвихідь. Навіть активна боротьба, яка врешті-решт завершується омріяною волею, не приносить очікуваного полегшення. Неможливо звикнути до лиха: "Втомишся терплячи, то й здається тобі, що все тобі байдуже". Авторка засуджує паничівську показуху, за якою криється моральна порожнеча: "Все те ні до чого, а в купі воно блищить і на очі навертається, і рябіє - аж б'є".

Я тільки одне не зрозуміла - який був сенс у передмові, якщо вона мені не дала практично ніякої нової інформації, але натомість абсолютно ВСЕ заспойлерила?

[А. Achell · Rating 3 out of 5]

Ці оповідання було важко читати, й аж ніяк не через архаїчний стиль. Особливо якщо перед цим почитати збірки Ірини Вільде і Олени Пчілки.

Розповіді про кріпацтво, воно ж рабство, в яких ніби й захований промінчик надії на краще майбутнє, але після того, як все оповідання читав про знущання над героїнями у кріпацтві, воно якось зовсім не згладжує емоційної обтяжливості творів.

Найтяжче мені далось оповідання «Козачка», оскільки в ньому головна героїня дослівно сама винувата у всіх своїх бідах, оскільки, будучи вільною козачкою, пішла заміж за кріпака, бо бачте «велике кохання». В сучасних реаліях від такого хіба що очі лізуть під лоба, а героїні співчувати не хочеться, бо їй геть усі кричали про те, що це помилка — а змарнувала ж не тільки себе, а й своїх майбутніх дітей.

Відчула себе знову в школі, де треба було читати важкі депресивні твори про українське кріпацтво. Таке…

[Maria]

Оце я, звісно, собі передрізвяне читання організувала. Краще було трішки почекать)

[Polina · Rating 5 out of 5]

1. вчитися треба нормально або не вчитися взагалі
2. не виходь за кріпака навіть якщо сильно любиш
3. не пий горілки пропадеш

а якщо серйозно, то дуже-дуже сподобалося! коротко, гарно, влучно.

[Julia Tyshkevych · Rating 3 out of 5]

Ці повісті, тим паче в такому вигляді є для мене новим поглядом на українське життя за часів кріпацтва.

Зі шкільної літератури лише Шевченка й маємо, та і той чи не єдиний наважився висловитись проти кріпацтва, висвітливши тяжчі аспекти життя українського селянства.

Марко Вовчок же додала до загальної проблематики перелік нових тем для роздуму. Серед них і типи стосунків, зокрема міжкласових, та їх порівняння навіть в межах одного твору!
Власне, ця збірка збірка блиснула і новим для мене жіночим поглядом на подібні історії. В той час як той же Шевченко майстерно прописував соціальний побут та міжлюдські стосунки в межах історії як такої, в творах Марка Вовчка я вбачаю багато глибші індивідуальні сюжети, де соціальні умови, безумовно, грають велику роль, а проте не претендують на місце головного героя.

Загалом Марко Вовчок пише в надзвичайно швидкому тепмі, розказуючи історію здебільшого через живі діалоги та динамічні зміни, що роблять її роботи не тільки захопливими, а ще і легкими до читання:)

In conclusion, кайфік

[dararii · Rating 4 out of 5]

дуже сподобалася збірка, особливо зачепило оповідання "козачка". реальні проблеми, які на кожну людину впливають по-різному, москаль, який давно змирився зі своїм становищем і не бачить сенсу в боротьбі, тема жіночого алкоголізму без засудження - ті моменти, які хочеться відзначити найбільше.

[Spalah ☆ · Rating 4 out of 5]

4.5/5 ⭐

Читаючи такі історії вкотре переконуєшся наскільки ж цінно бути вільною людиною. Пам'ятаю історії прабабусі про її бабусь, які були кріпачками, і серце кров'ю обливається, бо це реальні історії реальних людей. І цю історію важливо пам'ятати, щоб боротись за свою свободу, як боролись наші предки, і не уподібнюватися до тих москалів, які завжди схиляли і схиляють голову під батогом, бо "таке життя"

[CasMCollinz Mary Ki · Rating 3 out of 5]

Коли Олена Пчілка була права.
Мені не сподобалась книга :за максимальний трагізм, за подавлені хоч які надії і окремо за приниження козацтва. Хоч пані з «ключів до тексті» (ЯКІ ТРЕБА ЧИТАТИ ПІСЛЯ ТВОРІВ) і намагалась пояснити кожне оповідання жагою до волі, але як по мені не так то виглядає. Ніби все ж Марко Вовчок не полишила свій москальский погляд на всі питання в житті.
Єдине що мені дійсно сподобалось це мова та вирази які використанні.
От такий от дисонанс.
За всю книгу була прекрасна цитата про різницю світогляду повара-москаля (тут солдат московського царства) і закріпачення українця на неволю та службу. Але то як світлий відблиск на фоні темноти.
І ще коментар з приводу «ключів» - просто переказ оповідань, ще із ключовими деталями. Прочитаєш її текст і оповідання читати не треба. Окремо нічого надто сильно не пояснювали. Навіть історичний фон та реалії тодішнього сьогодення.

[Вікторія Дудин · Rating 1 out of 5]

1. Ми не в школі, щоб ключ до розуміння тексту містив переказ твору. Якщо вже хочеться подібне давати, то краще сунути його в кінець книжки. Зрештою це лише непотріб на початку.

2. Навіть знаючи контекст оповідань, я не відчула жодної емпатії. Попри те, що у всіх оповіданнях центральне місце займає кріпацтво та жінки, воно не є якісним.
Я зробила знижку на те, що це 19 століття, що там інший стиль, але тут більше питання не до стилю, а до змісту.
Негативні персонажі не мають імен, позитивні — навпаки. Якщо я вважала що Інститутка погана, то наступні оповідання набагато гірші.

Зрештою можна сказати що на той час це були круті тексти, які варто було читати. Це круто, що тема жіноцтва була представлена ще тоді, але я не вірю в цю історію. Не вірю в її зміст. Просто таке відчуття, що вона хоч і знала про що пише, але не була на місці цих жінок. Не повністю принаймні.

[Valeriia · Rating 4 out of 5]

Інститутка - 4.2
Не до пари - коротка, але дуже сподобалась 4.5
Козачка - 3.5
Ледащиця - 3.5

[Ivanna · Rating 5 out of 5]

Середня оцінка 4,5⭐️

Мені збірка сподобалась. Також стиль, як написано, якою мовою. 19 ст.

"Інститутка"
5/5⭐️
Колись в школі думала, що це про інститут і тому не хотіла читати. 😄
Повість глибока, порушує багато тем, які ми обговорювали на спільних читаннях.
А головне, вона з надією на хороше майбутнє .

"Не до пари"
3/5⭐️
Оповідання дуже коротке і рване. Я не зчитала там того, про що написано в ключі. Проблема розбіжностей то порушена, але вирішення немає. Який сенс дутися і не говорити одне з одним? Виглядає, як проблема висмоктана із пальця, мені не сподобалось.

"Козачка"
5/5⭐️
Сподобалось тим, що це хороша ілюстрація того, що любити мало, треба ще вміти думати головою і дбати про себе.

"Ледащиця"
5/5⭐️
Це оповідання пройняло, обурило, зачепило.
Бо я теж би не хотіла жити в неволі ні за яких умов.

[Tetyana T · Rating 4 out of 5]

Оповідання прочитала на одному диханні. Авторка чітко змалювала два сильні образи-антоніми, які стали головними героїнями твору. Марко Вовчок детально та вміло описала життя кріпаків. Емоційною точкою «кипіння» стала трагічна доля дівчини Катрі, яка, на жаль, так і не змогла пережити втрату дитини.
Образ Устини, вражає своєю силою духу та незламністю. Її останні слова: Я вільна! І ходжу, і говорю і дивлюсь…»,- це гімн свободи, довгоочікуваної надії, яка все ж таки, здійснилася.

[Nataliia Myshuk · Rating 5 out of 5]

написано дуже витончено, ніби жодного поганого слова про панів, але всю їх жорстокість показано повністю.
ще сподобалося порівняння москалів, яким байдуже, що з ними роблять і з українцями, яким Воля дорожче всього. Сумно, що нічого не змінилось

[Vlada · Rating 4 out of 5]

Як важливо бути вільним, розумієш лише, коли читаєш такі твори.

[Katie · Rating 4 out of 5]

3.5

[Nazar · Rating 2 out of 5]

Безумовно важлива річ для розуміння епохи, але зараз було читати досить важко навіть такі короткі оповідання. Проте, авторка передмови написала дуже зрозуміло і чітко.

[Olena · Rating 3 out of 5]

В збірку увійшли оповідання:

📍Інститутка
📍Не до пари
📍Козачка
📍Ледащиця

"Інститутка" - перша соціальна повість в українській літературі. Розповідь ведеться від імені кріпачки Устини, яка підневільна молодій панночці — інститутці. Ви можете подумати, що інститутка — освічена, вихована, витончена молода дівчина… А дзуськи — все, що її наповнює, то лише зверхність, жорстокість і абсолютна зневага до людської гідності.

Єдине, що можу виділити, це добре змальований побут як кріпаків, так і панів, різке протиставлення цих двох світів — важке життя пригноблених людей і безтурботне існування їхніх гнобителів, духовні цінності на противагу матеріальним, доброта, людяність і з іншого боку сваволя та жорстокість.

Щодо інших оповідань, то я б могла сказати, що “це захопливі історії про сильних і незалежних жінок-козачок, які борються за свої права та вільне життя”, але воно мені таким не здалось, тому не буду обманювати. Можливо, пані Марія Вілінська просто не моя авторка.

Я розумію, що авторка досить чесно та без перебільшень написала про невимовно тяжку кріпацьку долю, але навіть розуміючи історичний контекст, мені читати було нецікаво, персонажі картонні, а кінцівки оповідань обірвані (і в цьому випадку – там не відкритий фінал). Я шукала проблиск надії, якийсь маленький вогник жаги до життя, але не знайшла, одна журбинонька. Проте, з іншого боку, не знаю як я б себе почувала, коли в мене буквально немає волі жити своє життя.

Хоча текст насичений гарними описами, порівняннями та пестливими словами, але самі історії мене не торкнулися.

"Як не живи, а лихо не мине. Так уже нам Бог дав, така вже доля наша." – ось так коротко словами з книжки я б описала її ж саму.

[Roksatop57 · Rating 4 out of 5]

Взагальному ,я можу сказати ,що це база української класичної літератури. Жалію ,що колись не читала класику. Інститутка - досить тяжке оповідання. Чесно ,я б хотіла перечитати ще раз. Але ,якщо говорити про цілу збірку, найбільше мені сподобалось "Ледащиця" і "Козачка". В оповіданні "Ледащиця" ,відкрито показано прагнення волі. Юначка, яка працювала в пані швачкою, панна користується цією можливістю ,і заставляє кріпачку шити вироби, які потім вона продавала за високі кошти. В цілому , Марко Вовчок найчастіше описувала гроші як символ паньської безкарності, так як ними оплачували мовчання й послуги тих ,хто допомагав ламати людські долі. Молода дівчина , не витримує і починає п'янити ,втікаючи з паньського двору кожен вечір. За деякий час ,юначка вагітніє від москаля, який давав їй карбованці на пляшку горілки. Після народження дитини, дівчина зовсім не доглядає за новонародженим дитям, як-не-як вона сама ще зовсім молода. Дитина, помирає від недбалості. А з часом ,помирає й сама мати дитини. Найбільше емоцій я відчувала , під час оповідання "Ледащиця". Я думаю ,що це збірка, з якої можна почати цікавитись української класикою.

[Anastasia Sabo · Rating 4 out of 5]

Насправді це страшна книга. Це книга про часи, коли людське життя було нічого не варте. Коли жінка була власністю, товаром, рабинею - чоловіка або іншої привілейованої жінки. Про часи, коли фізичне та психологічне насилля було щоденним і його можна було лише терпіти. Про часи, коли материнський досвід був сповнений болем втрати. Про часи, коли жінка була вразливою і беззахисною завжди - у дитинстві, у праці, у шлюбі. Зруйновані долі радше були нормою ніж виключенням. Справедливості годі було шукати. Всього лише 150 років тому.

[Юлічка Х · Rating 4 out of 5]

Багатостраждальні твори... Дуже сподобався стиль написання, додає кожному твору глибини та емоційності. Найбільше сподобалась саме «Інститутка» (4,5/5) є головна ідея, прагнення кріпаків до волі, сильна головна героїня.

«Не до пари» 3/5, чогось не вистачило, не повністю розкрита історія, як на мене.
«Козачка» 4/5 дійсно прониклась історією головної героїні і хоча, вона сама обрала для себе цей шлях і її всі відмовляли, я все ж не берусь її за це осуджувати, а дійсно співчуваю.
«Ледащиця» 3/5

[Ophelia · Rating 5 out of 5]

“Найгірше для героїнь Марка Вовчка — застрягнути у вічній неволі, бути позбавленими вільного життя й вільного вибору.”

«Інститутка. Оповідання» - це книга, перш за все, про цінність волі. Вона легко читається (кожне оповідання поділене на малесенькі підрозділи), а у 100% розумінні прочитаного за потреби допоможе ключ до розуміння тексту на початку книги.

[Andriana · Rating 4 out of 5]

Мені сподобалось, більше, ніж я очікувала. Думала, буде важко читати - стара українська література, кріпацтво, пані й сльози. Але мова легка, а історії - живі та емоційні.

Часом трохи надто багато страждань і плачу, але це зрозуміло - теми важкі. Не шедевр для мене особисто, але точно вартий прочитання

[Alina Busiel · Rating 4 out of 5]

Легко, жваво написано, але такий присмак гіркий залишається. Про долю української жінки за часів кріпацтва

Але у всіх книгах ’неканонічного канону’ ключ до розуміння тексту читаю опісля

[Yuliia · Rating 4 out of 5]

«Інститутка» - 5⭐️
«Не до пари» - 3⭐️
«Козачка» - 5⭐️
«Ледащиця» - 4⭐️

[Luci · Rating 3 out of 5]

3.5/5