What do you think?
Rate this book
Амок
Їх було троє. Дев’ятнадцятирічний Рябий, який носить великі окуляри та їздить на чотирьохколісному велосипеді. Мес, який купує екстазі і за плечима якого сповнене насиллям дитинство. І третя, Ада — дівчина з перерізаними венами, яка чує дивний голос. Незабаром почнеться загадкове Шоу Кролика Ло, і заблукані душі потягнуться вервечкою до Доктора. Зміни — ось чого вони прагнуть. Але для цього трійця мусить подолати випробування. Кожен із них зустрінеться із самим собою, щоб зазирнути в очі тому, хто прочитає цей роман. Бо вони — це ми, і ми занадто довго ходили по колу.
288 pages, Hardcover
First published June 4, 2023
10 people are currently reading
199 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 68 reviews
July 9, 2024
жахлив(о/а) прекрасна книга — потрібне підкреслити.
абсурд, треш, насилля, залежності, химерність, сум, крик. все наше життя — іронічне та жорстоке реаліті-шоу.
настрій цієї книги — це суміш «Донні Дарко», «Чорне дзеркало», «Вхід у порожнечу». читалося трохи важко через незвичний стиль автора, але чим більше сторінок позаду — тим більше розуміння в голові, звикаєш. книга, хоч і невеличка, але важка. тобі хочеться прийняти гарячу ванну і пити тепле молоко з печивком, щоб заспокоїтися. тим не менш, все описане показує нашу реальність і нашу свободу обирати собі залежність за смаком.
можливо, через певний час перечитаю книгу. текст та ідея дуже сильні, проте до манери письма треба підлаштуватися, щоб бути на одній хвилі з автором.
абсурд, треш, насилля, залежності, химерність, сум, крик. все наше життя — іронічне та жорстоке реаліті-шоу.
настрій цієї книги — це суміш «Донні Дарко», «Чорне дзеркало», «Вхід у порожнечу». читалося трохи важко через незвичний стиль автора, але чим більше сторінок позаду — тим більше розуміння в голові, звикаєш. книга, хоч і невеличка, але важка. тобі хочеться прийняти гарячу ванну і пити тепле молоко з печивком, щоб заспокоїтися. тим не менш, все описане показує нашу реальність і нашу свободу обирати собі залежність за смаком.
можливо, через певний час перечитаю книгу. текст та ідея дуже сильні, проте до манери письма треба підлаштуватися, щоб бути на одній хвилі з автором.
July 1, 2023
це було так дивно, що аж добре.
химерна, плутана, схиблена історія про поламаних і загублених(у собі, серед інших).
про занепад і р о з п а д.
мене зачепило, а це вже добре, бо читалось із зачудуванням та цікавістю.
химерна, плутана, схиблена історія про поламаних і загублених(у собі, серед інших).
про занепад і р о з п а д.
мене зачепило, а це вже добре, бо читалось із зачудуванням та цікавістю.
August 4, 2023
Трагічна, чуттєва, брудна, химерна книга. Я була готова до специфічного стилю автора, бо читала попередній його роман. Але з'ясувалося, що то була полегшена версія, а от "Амок" вже безумствує на повну. Це книжка про людей, про яких ми звикли мовчати, а не говорити. Ті, хто залишаються за дверима і суспільство робить вигляд, що їх немає або думає, що краще б їх і не було.
А ще це роман про наш світ і людство, яке знищує саме себе.
А ще це роман про наш світ і людство, яке знищує саме себе.
June 14, 2023
— Ну як тобі? — Вказує на книжку.
— Типовий Поспєлов: залазиш у багнюку, преш, а потім озираєшся — назад впадлу, а вперед начетипуякось цікаво.
Нагадало треш-книжки, які читав у 00-ві.
— Типовий Поспєлов: залазиш у багнюку, преш, а потім озираєшся — назад впадлу, а вперед начетипуякось цікаво.
Нагадало треш-книжки, які читав у 00-ві.
June 30, 2023
Коли читала цю книгу, то декілька разів ловила себе на думці, що у свої 18-20 я зафанатіла б від тексту.
Мені зайшло б набагато більше, бо тоді я зростала на «помаранчевих книгах» (олди тут? пам'ятаєте ту серію, де було багато Поланіка?).
Зараз мене важче вразити роздумами, що світ деструктивний та поступово розкладається на частини, люди здебільшого травмовані та залежні. Проте «Амок» мені сподобався, насамперед через безперечний талант Артема Поспєлова. Бо для того, щоб вести від початку до кінця настільки структурований, але водночас хаотичний текст, треба мати талант.
В романі паралельно розвиваються (і десь, увага спойлер) сходяться три лінії Рябого, Меса та Ади. Кожен з них живе у своєму маренні наркотичному, травматичному, психологічному, з частини в частину занурюєшся в їхні відносно реальні та не дуже приємні світи. Їм болячі та вони вже на дні.
Паралельно існує реальність з не менше жахаючими новинами, ще й у місті то небезпечний новий наркотик, то секта, то кончене шоу на теліке, з якимось не менш конченим кроликом.
Ну ви зрозуміли, цей маршрут прямує у прірву, але ніхто з нього не зійде. Читач/ка вже обирає зійти чи залишитися (і я певна, що ця книга у підсумку матиме 50 на 50 — хтось кине на половині, хтось продовжить шлях до кінця, знайде ще з десяток таємних сенсів).
Я три рази намагаюся коротко описати сюжет, але це навіть важче, ніж відповісти на питання «Про що книга?» Про біль, про травми дитинства, що породжують темряву всередині, якій легше пристрасно віддатися, ніж боротися.
У всьому хаосі мені сподобалися «стабілізуючи» моменти — впізнавані новини та впізнавані місця, мені такі речі у книжках дають можливість спертися на ноги. А ще я захоплююся історіями про секти та дивні шоу.
Я навряд взялась за цю книгу, якби не читала її разом з іншими блогерами, дякую усім за цей досвід: https://t.me/okbookclub/994
Мені зайшло б набагато більше, бо тоді я зростала на «помаранчевих книгах» (олди тут? пам'ятаєте ту серію, де було багато Поланіка?).
Зараз мене важче вразити роздумами, що світ деструктивний та поступово розкладається на частини, люди здебільшого травмовані та залежні. Проте «Амок» мені сподобався, насамперед через безперечний талант Артема Поспєлова. Бо для того, щоб вести від початку до кінця настільки структурований, але водночас хаотичний текст, треба мати талант.
В романі паралельно розвиваються (і десь, увага спойлер) сходяться три лінії Рябого, Меса та Ади. Кожен з них живе у своєму маренні наркотичному, травматичному, психологічному, з частини в частину занурюєшся в їхні відносно реальні та не дуже приємні світи. Їм болячі та вони вже на дні.
Паралельно існує реальність з не менше жахаючими новинами, ще й у місті то небезпечний новий наркотик, то секта, то кончене шоу на теліке, з якимось не менш конченим кроликом.
Ну ви зрозуміли, цей маршрут прямує у прірву, але ніхто з нього не зійде. Читач/ка вже обирає зійти чи залишитися (і я певна, що ця книга у підсумку матиме 50 на 50 — хтось кине на половині, хтось продовжить шлях до кінця, знайде ще з десяток таємних сенсів).
Я три рази намагаюся коротко описати сюжет, але це навіть важче, ніж відповісти на питання «Про що книга?» Про біль, про травми дитинства, що породжують темряву всередині, якій легше пристрасно віддатися, ніж боротися.
У всьому хаосі мені сподобалися «стабілізуючи» моменти — впізнавані новини та впізнавані місця, мені такі речі у книжках дають можливість спертися на ноги. А ще я захоплююся історіями про секти та дивні шоу.
Я навряд взялась за цю книгу, якби не читала її разом з іншими блогерами, дякую усім за цей досвід: https://t.me/okbookclub/994
September 20, 2023
Як на мене, проблема книжки в тому, що її друга половина надто сильно розчаровує очікування, поставлені першою. Перші 100 сторінок — це топ, тверді 5 зірок! Оригінальний стиль, діалоги, деталі й натяки на те, як далі переплетуться історії трьох головних героїв.
Далі майже рівно на третині розвиток сюжету починає буксувати, якість тексту, на жаль, падає. Є сцени, написані відверто слабо (Мес у барі "Клітка", "хрещення" Ади в озері etc.), а кінцівка взагалі скочується у якийсь безглуздий і хаотичний крінж.
Рябий, лінія якого спочатку доволі одноманітна, раптово виходить на передній план зі своїм телешоу, і це дарує надію на цікавий розвиток подій, яку автор повільно вбиває впродовж останньої сотні сторінок. З чим він нас залишає в кінці? Теми шоу і секти не розкриті. Персонажі напівсирі. Ядерні гриби і теорії Фромма притягнуті за вуха. Все розвалюється буквально на очах...
Але загалом автор дуже цікавий! Я зовсім не проти почитати наступну його книжку, в якій він, сподіваюся, набуде певної дисципліни й позбудеться графоманських кліше.
Далі майже рівно на третині розвиток сюжету починає буксувати, якість тексту, на жаль, падає. Є сцени, написані відверто слабо (Мес у барі "Клітка", "хрещення" Ади в озері etc.), а кінцівка взагалі скочується у якийсь безглуздий і хаотичний крінж.
Рябий, лінія якого спочатку доволі одноманітна, раптово виходить на передній план зі своїм телешоу, і це дарує надію на цікавий розвиток подій, яку автор повільно вбиває впродовж останньої сотні сторінок. З чим він нас залишає в кінці? Теми шоу і секти не розкриті. Персонажі напівсирі. Ядерні гриби і теорії Фромма притягнуті за вуха. Все розвалюється буквально на очах...
Але загалом автор дуже цікавий! Я зовсім не проти почитати наступну його книжку, в якій він, сподіваюся, набуде певної дисципліни й позбудеться графоманських кліше.
January 27, 2024
Це були love-hate relationship — від захоплення одною сторінкою чи складовою до абсолютного неприйняття наступної.
Стиль і мова прекрасні, особливо якщо потраплять вам у правильний настрій. Беріть, коли захочеться чогось химерного на знайомих київських вулицях.
Тільки обов'язково перевірте триґери.
Стиль і мова прекрасні, особливо якщо потраплять вам у правильний настрій. Беріть, коли захочеться чогось химерного на знайомих київських вулицях.
Тільки обов'язково перевірте триґери.
June 29, 2023
Потерпіти сторінок 100 щоб що?
Одразу скажу про великий мінус, як на мене, — форма. Перші 100 сторінок так званого входження були майже нестерпні. Складно, заплутано, багато витрачаєш часу на сторінку. Далі все стало простіше. Тому незрозуміло, навіщо було перші 100 сторінок експериментувати настільки, щоб відсіяти левову частину читачів.
В романі підняті ті теми, які просто не можуть не тригерити українців:
алкоголізм батьків у 90-х, знущання з тих, хто хоча б трохи не такий, секти, наркотики, тупі шоу по телевізору, звинувачення жертви, а не насильника, вплив совка. Тобто всі ми розуміємо про що це, бачили це в реальному житті і тому про це цікаво читати з точки зору, а чим саме закінчиться подібна, знайома (хай опосередковано) історія у цієї людини.
Тупі шоу, секти, стандарти
Шоу, які йдуть по ТБ — часто на межі. І ніби допомагають жертві, скажімо, педофіла, але водночас це виглядає публічним знущанням і не завжди схоже, що саме альтруїзм, а не рейтинги тут є мотивацією.
Наразі абсурдних вирізок з подібних передач дуже багато трапляється мені у Тік-тоці.
Стандарти. Ярлик «ти — не такий» змушує повірити у це навіть найбільш «такого». А що казати дійсно тим, хто фізично відрізняється? Це проблема в нашому суспільстві — безперечно.
Тільки останні роки і переважно серед бумерів з’явилось розуміння, що психолог — це ок, а не для схиблених. Раніше ж страхи радше викатували яйцем, ніж терапією. Частково в «Амок» я побачила і про це.
Є моменти, де мені все здавалось дуже геніальним, вцілому задоволена. Хто не боїться всіх цих тем, але ще й частково стилю Девіда Лінча, «Донні Дарко», «Механічного апельсина» — вам зайде.
Порадила б комусь? Мабуть, ні. Таке не радять) Але подивилась би екранізацію і пішла б на зустріч з автором, щоб прояснити певні моменти.
«Амок» просто ідеальна для дискусій на книжкових клубах.
До речі, окремо прогугліть, що таке «амок».
Одразу скажу про великий мінус, як на мене, — форма. Перші 100 сторінок так званого входження були майже нестерпні. Складно, заплутано, багато витрачаєш часу на сторінку. Далі все стало простіше. Тому незрозуміло, навіщо було перші 100 сторінок експериментувати настільки, щоб відсіяти левову частину читачів.
В романі підняті ті теми, які просто не можуть не тригерити українців:
алкоголізм батьків у 90-х, знущання з тих, хто хоча б трохи не такий, секти, наркотики, тупі шоу по телевізору, звинувачення жертви, а не насильника, вплив совка. Тобто всі ми розуміємо про що це, бачили це в реальному житті і тому про це цікаво читати з точки зору, а чим саме закінчиться подібна, знайома (хай опосередковано) історія у цієї людини.
Тупі шоу, секти, стандарти
Шоу, які йдуть по ТБ — часто на межі. І ніби допомагають жертві, скажімо, педофіла, але водночас це виглядає публічним знущанням і не завжди схоже, що саме альтруїзм, а не рейтинги тут є мотивацією.
Наразі абсурдних вирізок з подібних передач дуже багато трапляється мені у Тік-тоці.
Стандарти. Ярлик «ти — не такий» змушує повірити у це навіть найбільш «такого». А що казати дійсно тим, хто фізично відрізняється? Це проблема в нашому суспільстві — безперечно.
Тільки останні роки і переважно серед бумерів з’явилось розуміння, що психолог — це ок, а не для схиблених. Раніше ж страхи радше викатували яйцем, ніж терапією. Частково в «Амок» я побачила і про це.
Є моменти, де мені все здавалось дуже геніальним, вцілому задоволена. Хто не боїться всіх цих тем, але ще й частково стилю Девіда Лінча, «Донні Дарко», «Механічного апельсина» — вам зайде.
Порадила б комусь? Мабуть, ні. Таке не радять) Але подивилась би екранізацію і пішла б на зустріч з автором, щоб прояснити певні моменти.
«Амок» просто ідеальна для дискусій на книжкових клубах.
До речі, окремо прогугліть, що таке «амок».
June 27, 2023
Ну принаймі це торкає. Доза дорогого літературного ��езумства, якщо слідувати одній із ліній сюжету. Лише не знаю, чи наступна зможе подарувати подібний ефект ейфорії.
August 4, 2023
Поняття «амок» можна окреслити приблизно як стан людської свідомості, що йому притаманний неконтрольований потяг до деструкції.
Сюжет роману заплутаний, подеколи фрагментарний, досить депресивний, песимістичний і навіть сюрреалістичний, а тому коротко переказати його суть — завдання не з простих.
Ця книга жанру «психодел» написана дуже специфічно, але мене охопила повністю. Тут головне відчути персонажів, що я й робила. Пережити те, що пережили вони. Зруйнуватись, стати пісочним годинником.
У романі постійно змінюється оповідь: вона то від першої особи, то від другої, то від третьої. Це чергування присутнє навіть у межах одного розділу. Такий авторський хід іноді плутає, а іноді надає переваги. Це створює ефект над читачами.
Тут показано реалії життя, іронія долі і жорстокість суспільства. Це книга про залежності, страждання, дитинство та почуття. Це не та книгу, яку порекомендуєш другу, це та книга, до якої повинен прийти сам.
Відсутність ідеалів, критичні точки життя, позбавлення шансу на щастя - про це згадується на сторінках.
Книга запам’ятовується, хоч і сприймається нелегко.
Сюжет роману заплутаний, подеколи фрагментарний, досить депресивний, песимістичний і навіть сюрреалістичний, а тому коротко переказати його суть — завдання не з простих.
Ця книга жанру «психодел» написана дуже специфічно, але мене охопила повністю. Тут головне відчути персонажів, що я й робила. Пережити те, що пережили вони. Зруйнуватись, стати пісочним годинником.
У романі постійно змінюється оповідь: вона то від першої особи, то від другої, то від третьої. Це чергування присутнє навіть у межах одного розділу. Такий авторський хід іноді плутає, а іноді надає переваги. Це створює ефект над читачами.
Тут показано реалії життя, іронія долі і жорстокість суспільства. Це книга про залежності, страждання, дитинство та почуття. Це не та книгу, яку порекомендуєш другу, це та книга, до якої повинен прийти сам.
Відсутність ідеалів, критичні точки життя, позбавлення шансу на щастя - про це згадується на сторінках.
Книга запам’ятовується, хоч і сприймається нелегко.
June 6, 2024
Специфічно, але цікаво, не міг відірватися. Особливий стиль автора, заплутаний та дивний сюжет, який дійсно розкриває важливі проблеми. Дуже сподобалось. Нетипове та нове
November 25, 2023
Всі ми схильні до саморуйнації. Кожен лише обирає власний спосіб.
⠀
«Амок» – стан людської свідомості, якому притаманний неконтрольований потяг до деструкції та руйнувань.
У цьому стані живуть троє головних персонажів книги Артема Поспєлова. Ця історія вражає, тригерить і захоплює водночас. Той момент, коли стиль письма - це “вау”, ти пірнаєш з головою у текст, забуваючи вдихнути періодично.
⠀
Перший десяток сторінок ти просто звикаєш до того, що опиняєшся по черзі у голові й думках трьох дивних, хворих і залежних людей:
Меса - любителя екстазі з повними кишенями дитячих травм;
Рябого - велетня з відсталим у розвитку розумом;
Ади - любительки потеревенити з голосом у голові та періодично пограти у гру “лезо-вени”.
⠀
Всі вони живуть свої життя, періодично намагаючись зайти хоч на межу “нормальности”, позбутися тягаря проблем і відхопити собі шматочок радості й щастя. І тут до справи береться шоу Кролика Ло, яке винуватить світ, що створив їх такими як є.
Сюр і психодел, водночас з реалістичністю проблем підкуповують. А для тих, хто хоч колись цікавився темами психічних розладів, сект і різного роду залежностей - справжня знахідка.
Герої наче існують без впливу автора, надиктовуючи свої біди по той бік свідомости. І розумієш, що все це не добре і не погано, а просто є. Їм не можна вірити й довіряти, їх не можна жаліти, бо впродовж сюжету вони ще більше пускаються берега.
Ще одне підняте питання - це тотальна технологізація.Коли ми переступимо ту червону лінію в іграх дослідження генів, ядерних випробуваннях, перекручуванні законів природи та фізики? Чи можливо ми всі вже давно там і кожен несе власне тавро співучасника злочину?
“Амок” - унікальний і кінематографічний, яскраві образи, переходи та змога побачити все ніби збоку або іноді ніби так наче й сам читач стає учасником.
Книжку захочеться певний час переварити, обдумати й змиритися із розбурханими емоціями. А це - найліпша похвала майстерності письма, вважаю.
Тепер мені терміново треба прочитати ще дебютний «Тадуш» автора, бо то має бути так само ок.
⠀
Артем написав: «нехай наші травми не визначають нас. Нехай страждання не визначають ким ми є!” Дякую за ці слова!
Дивіться ширше і вглиб себе.
⠀
«Амок» – стан людської свідомості, якому притаманний неконтрольований потяг до деструкції та руйнувань.
У цьому стані живуть троє головних персонажів книги Артема Поспєлова. Ця історія вражає, тригерить і захоплює водночас. Той момент, коли стиль письма - це “вау”, ти пірнаєш з головою у текст, забуваючи вдихнути періодично.
⠀
Перший десяток сторінок ти просто звикаєш до того, що опиняєшся по черзі у голові й думках трьох дивних, хворих і залежних людей:
Меса - любителя екстазі з повними кишенями дитячих травм;
Рябого - велетня з відсталим у розвитку розумом;
Ади - любительки потеревенити з голосом у голові та періодично пограти у гру “лезо-вени”.
⠀
Всі вони живуть свої життя, періодично намагаючись зайти хоч на межу “нормальности”, позбутися тягаря проблем і відхопити собі шматочок радості й щастя. І тут до справи береться шоу Кролика Ло, яке винуватить світ, що створив їх такими як є.
Сюр і психодел, водночас з реалістичністю проблем підкуповують. А для тих, хто хоч колись цікавився темами психічних розладів, сект і різного роду залежностей - справжня знахідка.
Герої наче існують без впливу автора, надиктовуючи свої біди по той бік свідомости. І розумієш, що все це не добре і не погано, а просто є. Їм не можна вірити й довіряти, їх не можна жаліти, бо впродовж сюжету вони ще більше пускаються берега.
Ще одне підняте питання - це тотальна технологізація.Коли ми переступимо ту червону лінію в іграх дослідження генів, ядерних випробуваннях, перекручуванні законів природи та фізики? Чи можливо ми всі вже давно там і кожен несе власне тавро співучасника злочину?
“Амок” - унікальний і кінематографічний, яскраві образи, переходи та змога побачити все ніби збоку або іноді ніби так наче й сам читач стає учасником.
Книжку захочеться певний час переварити, обдумати й змиритися із розбурханими емоціями. А це - найліпша похвала майстерності письма, вважаю.
Тепер мені терміново треба прочитати ще дебютний «Тадуш» автора, бо то має бути так само ок.
⠀
Артем написав: «нехай наші травми не визначають нас. Нехай страждання не визначають ким ми є!” Дякую за ці слова!
Дивіться ширше і вглиб себе.
May 14, 2025
Ми сиділи перед склом і дивилися на Землю. Вона була така блакитна і далека. Ми летіли від неї геть.
August 27, 2023
Після "Тадуша" я очікувала на щось подібне.
Щось таке похмуре з відлунням далекого минулого. На щось таке неправильне, болюче, до крихкості зубів несправедливе.
Боляче було проходити цей шлях з героями. Спостерігати за всіма їхніми випробуваннями. За руйнацією всередині кожного з них і цього світу.
["щосекунди ми нищимо тисячі, мільйони живих організмів, знаючи, що не можемо існувати без них. Кого ми цим насправді вбиваємо?"]
Тут про насильство, про втрати, типове суспільство, внутрішні конфлікти.
Про вибір, його наявність і його відсутність. Про амок (агресивний стан), що супроводжує трьох героїв. Наче минуле, яке неможливо стерти.
Які думки ця книжка викликала в мене?
- Бляха, це треш!
- Якого біса?
- Адо, як же я ненавиджу цих клятих сектантів!
- Не роби цього, Мес, будь ласка!
- Мені так шкода, Рябий...
Попри те, що книжка важка [давайте будемо чесними], вона читається легко. І попри те, що написана складно, [але я дуже люблю стиль автора] - доволі комфортна в плані сприйняття.
Не заважали ні відсутність нормально оформлених діалогів, ні стрибки в розмовах, часі і просторі. Все здавалося логічним і послідовним...
І ще сюжет. О, він більш ніж насичений. Тільки встигай тиснути на паузу.
"Амок" - із тих романів, які кожен розтлумачить по-своєму. І це прекрасно, коли книжка викликає різні рефлексії. Значить в неї закладено багато сенсів.
Не рекомендую всім, рекомендую готовим!
Щось таке похмуре з відлунням далекого минулого. На щось таке неправильне, болюче, до крихкості зубів несправедливе.
Боляче було проходити цей шлях з героями. Спостерігати за всіма їхніми випробуваннями. За руйнацією всередині кожного з них і цього світу.
["щосекунди ми нищимо тисячі, мільйони живих організмів, знаючи, що не можемо існувати без них. Кого ми цим насправді вбиваємо?"]
Тут про насильство, про втрати, типове суспільство, внутрішні конфлікти.
Про вибір, його наявність і його відсутність. Про амок (агресивний стан), що супроводжує трьох героїв. Наче минуле, яке неможливо стерти.
Які думки ця книжка викликала в мене?
- Бляха, це треш!
- Якого біса?
- Адо, як же я ненавиджу цих клятих сектантів!
- Не роби цього, Мес, будь ласка!
- Мені так шкода, Рябий...
Попри те, що книжка важка [давайте будемо чесними], вона читається легко. І попри те, що написана складно, [але я дуже люблю стиль автора] - доволі комфортна в плані сприйняття.
Не заважали ні відсутність нормально оформлених діалогів, ні стрибки в розмовах, часі і просторі. Все здавалося логічним і послідовним...
І ще сюжет. О, він більш ніж насичений. Тільки встигай тиснути на паузу.
"Амок" - із тих романів, які кожен розтлумачить по-своєму. І це прекрасно, коли книжка викликає різні рефлексії. Значить в неї закладено багато сенсів.
Не рекомендую всім, рекомендую готовим!
June 16, 2023
А́мок (від малай. amuk) — шал, стан неконтрольованої емоції пов'язаної з бажанням убивати. Характеризується різним руховим збудженням і агресивними діями, безпричинними нападами на людей.
Полюбляю я іноді почитати психодел, хоч часом після нього буває складно оговтатися та тягне на дитячу літературу. Однак прекрасно химерні речі - моє guilty pleasure. І віднині "Амок" посяде серед них почесне місце 🖤
Інакше як "химерна проза" цей роман не назвеш. Хоч я б мабуть його віднесла до драми з елементами трилера. Бо...
👣 Це історія особистої клітки. Клітки розуму, коли ти народився не таким, як усі. Клітки наркотику, що став руйнівним наслідком не менш руйнівного минулого. Клітки псевдовірувань, в координатах яких ти не маєш права на особисте (вибір, думки, життя, смерть - потрібне підставити).
👣 Це історія особистого безуму. Фізичного, в якому навіть слова та прості рухи стають випробування. Наркотичного, в якому навіть спогади є лише фальшивими мареннями бажань. Релігійного, в якому світ має сконати у якнайболючіший спосіб і бажано якнайшвидше.
👣 Це історія особистої трагедії. Трагегії трьох різних але таких схожих героїв, кожен з яких просто прагнув любити та бути любимим. Колись, сьогодні чи завжди. Трьох героїв, що наче й живуть у різних всесвітах, але насправді є шматочками більшого пазлу.
Якщо ж вам хочеться краще зрозуміли сюжет, скажу лиш те, що це дуже глибока історія одного реаліті-шоу, в якому все пішло не за сценарієм.
Ця книга хитросплетена із недосказаних деталей: місць, історичних фактів та назв речей. Багато з них стануть цілком впізнаватими для дорослої освіченої людини, що додає неабиякої родзинки твору, який часом збираєш, наче пазл. Окрему ж категорію складають натяки на київські локації, що неабияк потішать людину, що добре знайома з географією міста та локальними особливостями сприйняття (мене ☺️❤️).
Під час читання виникали асоціації з фільмом "Донні Дарко" та "Трейнспоттінгом" Ірвіна Велша. Не за змістом, але за атмосферою. Тож якщо знаєте та полюбляєте ці твори - сміливо читайте "Амок". Особисто я їх дуже люблю, вважаю неймовірно сильними та готова сміливо радити.
Для мене це було глибоко та емоційно, іноді страшно, але здебільшого сумно. Бо гнів не береться нізвідки, і кожен має на нього право та особисті причини 💔
Полюбляю я іноді почитати психодел, хоч часом після нього буває складно оговтатися та тягне на дитячу літературу. Однак прекрасно химерні речі - моє guilty pleasure. І віднині "Амок" посяде серед них почесне місце 🖤
Інакше як "химерна проза" цей роман не назвеш. Хоч я б мабуть його віднесла до драми з елементами трилера. Бо...
👣 Це історія особистої клітки. Клітки розуму, коли ти народився не таким, як усі. Клітки наркотику, що став руйнівним наслідком не менш руйнівного минулого. Клітки псевдовірувань, в координатах яких ти не маєш права на особисте (вибір, думки, життя, смерть - потрібне підставити).
👣 Це історія особистого безуму. Фізичного, в якому навіть слова та прості рухи стають випробування. Наркотичного, в якому навіть спогади є лише фальшивими мареннями бажань. Релігійного, в якому світ має сконати у якнайболючіший спосіб і бажано якнайшвидше.
👣 Це історія особистої трагедії. Трагегії трьох різних але таких схожих героїв, кожен з яких просто прагнув любити та бути любимим. Колись, сьогодні чи завжди. Трьох героїв, що наче й живуть у різних всесвітах, але насправді є шматочками більшого пазлу.
Якщо ж вам хочеться краще зрозуміли сюжет, скажу лиш те, що це дуже глибока історія одного реаліті-шоу, в якому все пішло не за сценарієм.
Ця книга хитросплетена із недосказаних деталей: місць, історичних фактів та назв речей. Багато з них стануть цілком впізнаватими для дорослої освіченої людини, що додає неабиякої родзинки твору, який часом збираєш, наче пазл. Окрему ж категорію складають натяки на київські локації, що неабияк потішать людину, що добре знайома з географією міста та локальними особливостями сприйняття (мене ☺️❤️).
Під час читання виникали асоціації з фільмом "Донні Дарко" та "Трейнспоттінгом" Ірвіна Велша. Не за змістом, але за атмосферою. Тож якщо знаєте та полюбляєте ці твори - сміливо читайте "Амок". Особисто я їх дуже люблю, вважаю неймовірно сильними та готова сміливо радити.
Для мене це було глибоко та емоційно, іноді страшно, але здебільшого сумно. Бо гнів не береться нізвідки, і кожен має на нього право та особисті причини 💔
April 17, 2025
Обережно! Можна самознищитись... І нехай кожен обере свій спосіб...
Майстерно, сміливо і зухвало... Впорядкований хаос... Проте ця логічність вибудовується поволі і коротко... А потім розпадається...
Це було доволі дивно, гіпнотично та заплутано... Викликало багато запитань... І багато з них залишились без відповіді...
Це безумство форми... Багатошаровість... Нелінійність простору і часу... Я в захваті... Хоч і розумію, що осягнути книгу все за одне прочит��ння неможливо...
Точно повернуть до неї ще раз...
Майстерно, сміливо і зухвало... Впорядкований хаос... Проте ця логічність вибудовується поволі і коротко... А потім розпадається...
Це було доволі дивно, гіпнотично та заплутано... Викликало багато запитань... І багато з них залишились без відповіді...
Це безумство форми... Багатошаровість... Нелінійність простору і часу... Я в захваті... Хоч і розумію, що осягнути книгу все за одне прочит��ння неможливо...
Точно повернуть до неї ще раз...
July 3, 2025
Це було дуже смачно. Якщо писати концептуальні речі, то саме так: гарно, якісно, вміло. Поки одне з найкращого, шо читав з укрліт. Навіть дивує, як така концентрована штука може так гарно йти і захоплювати.
February 3, 2024
Мені не дуже зайшло. Розумію важливість теми, але перша половина книги написана краще, ніж друга, у якій, як на мене, занадто всього накручено... перебір. Стиль автора цікавий, при можливості почитаю ще.
June 29, 2023
«Ді підходить ближче, падає на диван і кладе свої майже голі ноги на мої. Щоб спалити ліс, достатньо однієї іскри. Тож я торкаюся її коліна через дірку в джинсах спочатку одним, а потім двома пальцями — шкіра там така ж тепла. Веду руку вище, чую тихий зойк і розумію, що тепер горіти лісу гектарами.
Коли виходимо на балкон курити — я в халаті, а Ді гола, — то вже чути розмови і пташиний спів. Може, то плаче та пташка, гніздо якої ми щойно спалили?» — цей фрагмент я зачитую всім знайомим. Такий він мені смачний. І щоразу, як я закінчую читати його, — кожен питає, що за книга і де купити.
Йопчіюсьмать, що за психодел? Тавишо, як таке може бути? Охреніти, невже це правда? Пиздець, яке воно. Ля, тишо, нічого собі поворот, — такі думки крутилися в моїй голові, говорили між собою, сумнівалися, переживали, психували із сторінки в сторінку. Не давали мені спати, поки я не дочитаю. Не дозволяли мені паралельно читати щось інакше. Я була поглинута з головою. В книжку. В море. В море ненависті та лагідності. В море нерозуміння та включеності. В море, в якому б я не хотіла існувати, проте існую.
Тож що за книга ця, «Амок»? Три паралельні оповіді про життя трьох людей. Рябий — 19-річний хлопець, який досі катається на чотирьохколісному велосипеді (чому?). Мес — вживає наркотики, аби забути (чи згадати) своє минуле (навіщо?). Ада — дівчина, що намагається покінчити життям самогубством (задля чого?). Що їх трьох об'єднує? Деструктивна поведінка, яка дуже яскраво показана автором. Жорстокий світ, який їх оточує. Жахливе дитинство можливо також? Описати достеменно сюжет я не зможу, адже загальну картину можна прочитати на звороті книжки, а причинно-наслідковий зв'язок зрозуміти лише під час прочитання.
Автор майстерно передає переживання головних героїв та переносить на читача сумніви, роздуми та важкі емоції, які вони відчувають. З кожною сторінкою я все більше занурювалася у книжку, де спалюється не лише ліс, а й думки, переживання та почуття героїв.
Хоч автор це подає в особливій манері потоку свідомості (до речі, читала, що його перша книга «Тадуш» по стилю дуже схожа, тож я собі примітила найближчу книжку для читання, гиги), проте читається роман дуже просто. В мене було відчуття, ніби я переживаю це разом з ними.
Також з цією книгою зрозуміла, що форма слова може важити більше ніж зміст. Мені вривався терпець на середині книжки, я попросила відповісти на мої питання з мінімальними спойлерами по сюжету і навіть ніскільки не пошкодувала. Для мене «Амок» виявився книжкою, де я хочу зачитувати кожну виділену цитату вголос.
Отже, що? Мені сподобалося. Книга дочитана, і з цим на пару днів закінчилося моє життя — багато питань, які роїлися в моїй голові, досі без відповіді. Багато думок, на які надихнула книга пофілософствувати та подумати про соціальні проблеми. Всеосяжний діапазон емоцій залишила по собі, починаючи від ненависті до певних подій, закінчуючи співпереживанням. Досі крутиться «А що, якщо?». Якщо на перших 20-ти сторінках я роздумувала, чи є сенс опісля залишати книжку в себе, то зараз на ній стоїть екслібрис (ну, з 400+ книжок він стоїть лише на декількох найулюбленіших прочитаних).
Кому я раджу? Маю шалене бажання розказувати, показувати, волати про цю книжку кожному. Ця книга залишить вас на кілька днів у світі запитань та роздумів, змушуючи вас переглядати ваше власне життя та світ навколо. Проте з іншої сторони розумію, що книга сподобається точно не всім. Та ця книжка точно заповнить нішу частково інтелектуальної, частково трилерної, частково психологічної та навіть частково психоделічної (а така є?) літератури.
Коли виходимо на балкон курити — я в халаті, а Ді гола, — то вже чути розмови і пташиний спів. Може, то плаче та пташка, гніздо якої ми щойно спалили?» — цей фрагмент я зачитую всім знайомим. Такий він мені смачний. І щоразу, як я закінчую читати його, — кожен питає, що за книга і де купити.
Йопчіюсьмать, що за психодел? Тавишо, як таке може бути? Охреніти, невже це правда? Пиздець, яке воно. Ля, тишо, нічого собі поворот, — такі думки крутилися в моїй голові, говорили між собою, сумнівалися, переживали, психували із сторінки в сторінку. Не давали мені спати, поки я не дочитаю. Не дозволяли мені паралельно читати щось інакше. Я була поглинута з головою. В книжку. В море. В море ненависті та лагідності. В море нерозуміння та включеності. В море, в якому б я не хотіла існувати, проте існую.
Тож що за книга ця, «Амок»? Три паралельні оповіді про життя трьох людей. Рябий — 19-річний хлопець, який досі катається на чотирьохколісному велосипеді (чому?). Мес — вживає наркотики, аби забути (чи згадати) своє минуле (навіщо?). Ада — дівчина, що намагається покінчити життям самогубством (задля чого?). Що їх трьох об'єднує? Деструктивна поведінка, яка дуже яскраво показана автором. Жорстокий світ, який їх оточує. Жахливе дитинство можливо також? Описати достеменно сюжет я не зможу, адже загальну картину можна прочитати на звороті книжки, а причинно-наслідковий зв'язок зрозуміти лише під час прочитання.
Автор майстерно передає переживання головних героїв та переносить на читача сумніви, роздуми та важкі емоції, які вони відчувають. З кожною сторінкою я все більше занурювалася у книжку, де спалюється не лише ліс, а й думки, переживання та почуття героїв.
Хоч автор це подає в особливій манері потоку свідомості (до речі, читала, що його перша книга «Тадуш» по стилю дуже схожа, тож я собі примітила найближчу книжку для читання, гиги), проте читається роман дуже просто. В мене було відчуття, ніби я переживаю це разом з ними.
Також з цією книгою зрозуміла, що форма слова може важити більше ніж зміст. Мені вривався терпець на середині книжки, я попросила відповісти на мої питання з мінімальними спойлерами по сюжету і навіть ніскільки не пошкодувала. Для мене «Амок» виявився книжкою, де я хочу зачитувати кожну виділену цитату вголос.
Отже, що? Мені сподобалося. Книга дочитана, і з цим на пару днів закінчилося моє життя — багато питань, які роїлися в моїй голові, досі без відповіді. Багато думок, на які надихнула книга пофілософствувати та подумати про соціальні проблеми. Всеосяжний діапазон емоцій залишила по собі, починаючи від ненависті до певних подій, закінчуючи співпереживанням. Досі крутиться «А що, якщо?». Якщо на перших 20-ти сторінках я роздумувала, чи є сенс опісля залишати книжку в себе, то зараз на ній стоїть екслібрис (ну, з 400+ книжок він стоїть лише на декількох найулюбленіших прочитаних).
Кому я раджу? Маю шалене бажання розказувати, показувати, волати про цю книжку кожному. Ця книга залишить вас на кілька днів у світі запитань та роздумів, змушуючи вас переглядати ваше власне життя та світ навколо. Проте з іншої сторони розумію, що книга сподобається точно не всім. Та ця книжка точно заповнить нішу частково інтелектуальної, частково трилерної, частково психологічної та навіть частково психоделічної (а така є?) літератури.
August 5, 2023
Він був з кожним, як символ того, наскільки низько можна впасти — здатися, бути в розпачі, дозволити своїм найгіршим сторонам взяти вверх.
Кролик, як тригер, котрий підштовхує до саморуйнування, а не до розуміння своїх проблем, що погіршує загальний стан. Ти не бачиш виходу крім того, щоб падати й далі. Все глибше.
Намагання віднайти себе через те, що трапилося. Вирватися з замкнутого кола травм і страждань через саморуйнацію.
Обмеженість, не здатність віднайти інший шлях, вірніше, не бажання його побачити, тому що ти порожній. Нічого немає, за що б варто було триматися.
Кролик Ло — це і є кожен з них. Це образ внутрішнього світу, думок, страхів, вибору.
Кролик — внутрішнє я, котре треба віднайти або повернутися до нього.
У Рябого не могло бути іншого фіналу. Він не здатен віднайти себе, тільки б мучався сам і робив страшні речі іншим.
Кролик, як тригер, котрий підштовхує до саморуйнування, а не до розуміння своїх проблем, що погіршує загальний стан. Ти не бачиш виходу крім того, щоб падати й далі. Все глибше.
Намагання віднайти себе через те, що трапилося. Вирватися з замкнутого кола травм і страждань через саморуйнацію.
Обмеженість, не здатність віднайти інший шлях, вірніше, не бажання його побачити, тому що ти порожній. Нічого немає, за що б варто було триматися.
Кролик Ло — це і є кожен з них. Це образ внутрішнього світу, думок, страхів, вибору.
Кролик — внутрішнє я, котре треба віднайти або повернутися до нього.
У Рябого не могло бути іншого фіналу. Він не здатен віднайти себе, тільки б мучався сам і робив страшні речі іншим.
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 14, 2024
Ця книжка читається непросто, бо незвичний стиль написання, наприклад, немає стандартних форм діалогів, але попри таку нестандартність, в цій розповіді є багато прихованого та важливого смислу для сучасного суспільства.
Наприклад, люди більше тяжіють до деструкції, ніж до створення, і це складно змінити, а в деяких випадках навіть вигідне існування такого суспільства.
Персонажі, хоч такі різні, але насправді дуже схожі, вони не є на 100% ідеальними або злочинцями, а навпаки мають і позитивні, і негативні риси характеру; і кожен з них по-своєму виживає в цьому світі, і це загалом нелегко та депресивно.
Тому книжка варта для прочитання та розуміння, що наш світ має багато негативних сторін, але вже нам слід їх розуміти та обирати створення, а не деструкцію.
Наприклад, люди більше тяжіють до деструкції, ніж до створення, і це складно змінити, а в деяких випадках навіть вигідне існування такого суспільства.
Персонажі, хоч такі різні, але насправді дуже схожі, вони не є на 100% ідеальними або злочинцями, а навпаки мають і позитивні, і негативні риси характеру; і кожен з них по-своєму виживає в цьому світі, і це загалом нелегко та депресивно.
Тому книжка варта для прочитання та розуміння, що наш світ має багато негативних сторін, але вже нам слід їх розуміти та обирати створення, а не деструкцію.
September 1, 2023
"Амок" – це неймовірна книжка, що ховає у собі чималу кількість істин нашого простого людського життя.
Історія обертається навколо трьох героїв: Рябого, Меса та Ади. Кожен персонаж має свою болючу, складну й дивну історію. Зрозуміти котрі сповна ми зможемо, лише дочитавши цю книжку до кінця. "Амок" – твір, що чудово розкриває інший, моторошний бік людей: жорстокість, зверхність, лицемірство та ницість.
Тож, якщо ви очікуєте легкої історії, маю розчарувати вас, адже це досить тяжкий (особисто для мене - в моральному сенсі) твір. Навіть попри цей нюанс, історія однозначно варта уваги, адже підіймає чималу кількість важливих і актуальних у наш час тем.
Історія обертається навколо трьох героїв: Рябого, Меса та Ади. Кожен персонаж має свою болючу, складну й дивну історію. Зрозуміти котрі сповна ми зможемо, лише дочитавши цю книжку до кінця. "Амок" – твір, що чудово розкриває інший, моторошний бік людей: жорстокість, зверхність, лицемірство та ницість.
Тож, якщо ви очікуєте легкої історії, маю розчарувати вас, адже це досить тяжкий (особисто для мене - в моральному сенсі) твір. Навіть попри цей нюанс, історія однозначно варта уваги, адже підіймає чималу кількість важливих і актуальних у наш час тем.
October 23, 2023
Треш література з 00, яка створена лише щоб вразити тебе. Хороша ідея, приправлена купою бруду та епатажу. Не люблю таке від слова зовсім. 3/5 за моменти здорової, не жадано-дерешівської мови автора, яка справді хороша. Шкода, що книга не написана так повністю, бо я думала що в 23-му році вже ми відійшли від декадансько-брудної манери писати:(
November 15, 2023
4/5, але як ніколи відчучаю, що книга (напевно) не мого жанру/стилю/ідеї.
Книгу хотіла прочитати давно, а руки дійшли до неї лише зараз. Враження двоякі: головою усвідомлюю, що це майстерно написаний складний і важливий текст, але по відчуттям (повного) метчу не сталося.
Сюжет найкраще за все передає анотація, але якщо своїми словами, то це історія трьох героїв, кожен з яких перебуває на соціальному дні/має тією чи іншою мірою потяг до деструкції, але прагне змін/сподівається, що вони настануть.
Отже, що раціонально сподобалось/заслуговує на увагу
1. Багаторівнева складність тексту. Тут маємо і відсутність поділу на діалоги та вказівки, хто говорить; алюзії (лічильник того самого); змішану хронологію оповіді: постійні флешбеки без попередження; психоделічний вимір (шоу Кролика Ло).
2. Попри оце все, сюжетна канва тексту сприймається доволі легко. Хоча я спочатку я не розуміла, від чийого імені йде перший підрозділ першого розділу, десь на сторінці 20 все стало на свої місця. Пазли складаються по ходу книги, а скласти таку картинку - завдання не з легких, в першу чергу для автора. І з ним Поспєлов справився повністю.
3. Попри оце все, читання було дуже інтригуючим. Чим все закінчиться і до чого все зведеться? Хто такий Кролик Ло? Чи зможе Рябий стати справжнім хлопчиком? Чи знайде Ада те, що шукає? І що насправді вона шукає? Чи вдасться Месу жити цивільно? Такі питання крутились у мене в голові, і не давали відкласти книгу.
4. Стиль. Не все, ой не все мені сподобалось, але окремі речення (наприклад, про ліс), то є вершина досконалості. Одне таке речення робить честь цілому твору.
5. Гостросоціальні проблеми: етичне ставлення до людей з вадами розвитку;
наркоманія; сектанство, самогубство і потяг людства до самознищення в цілому.
6. Поки читала, роман нагадував "Трасу 60", а поки писала цей відгук згадався "П'ятий елемент", а це вже показник майстерності.
Що відчуттєво не сподобалось [поки обдумувала, що тут написати, з'явилось більше розуміння цієї історії]
1. Стиль більшості книги. Я люблю химерні, незвичні історії, але написані більш поетично. От, наприклад, Winter Ali Smith з літаючою головою мені дуже сподобалась. В "Амоці" значна частина тексту - побутові діалоги про наркоманію/суїцид/грабежі написані відповідно. Є й прекрасні/глибокі речення, але їх було для мене замало. Це чисто суб'єктивне враження.
2. Остаточне поєднання історії героїв. У багатьох відгуках зазначалось, що під кінець все стане зрозуміло, але хоча сюжетний рівень таки зійшовся, то метафоричний рівень залишився для мене (частково) загадкою.
Мережа, дослідження, шоу, Кролик, Ада, втеча, четверте завдання...
Кінцевої відповіді для/до чого це все я не отримала.
3. Головна ідея книги (як я її розумію) - люди знищують все навколо, в тому числі слабших людей, а головне, ти нічого не можеш змінити, щоб це виправити - мене не дуже приваблює.
Абсолютна безсенсовість і залежність від ворожого суспільства споживання. Якому все одно, що споживати: чи рекламу, чи людські життя.
Я все ж таки більше вірю у те, що ми здатні змінити світ або, принаймні, боротися за ці зміни до кінця. І вірю, що (деяким) героям це вдалося.
Книгу хотіла прочитати давно, а руки дійшли до неї лише зараз. Враження двоякі: головою усвідомлюю, що це майстерно написаний складний і важливий текст, але по відчуттям (повного) метчу не сталося.
Сюжет найкраще за все передає анотація, але якщо своїми словами, то це історія трьох героїв, кожен з яких перебуває на соціальному дні/має тією чи іншою мірою потяг до деструкції, але прагне змін/сподівається, що вони настануть.
Отже, що раціонально сподобалось/заслуговує на увагу
1. Багаторівнева складність тексту. Тут маємо і відсутність поділу на діалоги та вказівки, хто говорить; алюзії (лічильник того самого); змішану хронологію оповіді: постійні флешбеки без попередження; психоделічний вимір (шоу Кролика Ло).
2. Попри оце все, сюжетна канва тексту сприймається доволі легко. Хоча я спочатку я не розуміла, від чийого імені йде перший підрозділ першого розділу, десь на сторінці 20 все стало на свої місця. Пазли складаються по ходу книги, а скласти таку картинку - завдання не з легких, в першу чергу для автора. І з ним Поспєлов справився повністю.
3. Попри оце все, читання було дуже інтригуючим. Чим все закінчиться і до чого все зведеться? Хто такий Кролик Ло? Чи зможе Рябий стати справжнім хлопчиком? Чи знайде Ада те, що шукає? І що насправді вона шукає? Чи вдасться Месу жити цивільно? Такі питання крутились у мене в голові, і не давали відкласти книгу.
4. Стиль. Не все, ой не все мені сподобалось, але окремі речення (наприклад, про ліс), то є вершина досконалості. Одне таке речення робить честь цілому твору.
5. Гостросоціальні проблеми: етичне ставлення до людей з вадами розвитку;
наркоманія; сектанство, самогубство і потяг людства до самознищення в цілому.
6. Поки читала, роман нагадував "Трасу 60", а поки писала цей відгук згадався "П'ятий елемент", а це вже показник майстерності.
Що відчуттєво не сподобалось [поки обдумувала, що тут написати, з'явилось більше розуміння цієї історії]
1. Стиль більшості книги. Я люблю химерні, незвичні історії, але написані більш поетично. От, наприклад, Winter Ali Smith з літаючою головою мені дуже сподобалась. В "Амоці" значна частина тексту - побутові діалоги про наркоманію/суїцид/грабежі написані відповідно. Є й прекрасні/глибокі речення, але їх було для мене замало. Це чисто суб'єктивне враження.
2. Остаточне поєднання історії героїв. У багатьох відгуках зазначалось, що під кінець все стане зрозуміло, але хоча сюжетний рівень таки зійшовся, то метафоричний рівень залишився для мене (частково) загадкою.
Мережа, дослідження, шоу, Кролик, Ада, втеча, четверте завдання...
Кінцевої відповіді для/до чого це все я не отримала.
3. Головна ідея книги (як я її розумію) - люди знищують все навколо, в тому числі слабших людей, а головне, ти нічого не можеш змінити, щоб це виправити - мене не дуже приваблює.
Абсолютна безсенсовість і залежність від ворожого суспільства споживання. Якому все одно, що споживати: чи рекламу, чи людські життя.
Я все ж таки більше вірю у те, що ми здатні змінити світ або, принаймні, боротися за ці зміни до кінця. І вірю, що (деяким) героям це вдалося.
August 3, 2023
мда, оце мощний бедтріп у автора
August 22, 2025
Не зрозуміло, агресивно, не стандартно, не контрольовано, яскраво та вульгарно.
Головне, що цікаво!
June 14, 2024
дуже дивна артхаусна історія, після якої лишається більше запитань, ніж відповідей (але ж, так і має бути?).
проте, отримала більше задоволення від того "як" це майстерно написано
проте, отримала більше задоволення від того "як" це майстерно написано
December 11, 2023
Прочитана остання сторінка роману «Амок». І навіть не знаю як краще розповісти про цю книжку…
📝Про сюжет
Уявіть, що вас кинули в потік думок дівчинки, яка хоче покінчити з собою, хлопчика з порушенням розвитку та хлопця з залежністю від наркотиків. Крім того в історії замішаний кролик, який має згодом розпочати незбагненне шоу.
Ось так дуже приблизно можна описати цю книгу.
Певно, що тут мій опис не буде дуже інформативним, тому давайте звернемось до назви. Що ж таке «амок»?
Якщо вірити вікіпедії: «Амок — шал, стан неконтрольованої емоції пов’язаної з бажанням убивати. Характеризується різним руховим збудженням (як правило, це біг) і агресивними діями, безпричинними нападами на людей.»
Отже про що ця книжка, окрім різних шалених речей?
📌Про різні змінені стани свідомості
📌Про світлий та темний бік релігії
📌Про домашнє насильство
📌Про відповідальність
І про багато інших речей, які є важливими, проте говорять про них мало.
🌪️Мої емоції від прочитаного
Однозначно, читаючи цю книгу, я відчула дискомфорт. Проте читати було настільки цікаво, що я не могла заспокоїтись , поки не прочитала до кінця.
Тому якщо ще сумніваєтесь, то вперед читати! 🎩
📝Про сюжет
Уявіть, що вас кинули в потік думок дівчинки, яка хоче покінчити з собою, хлопчика з порушенням розвитку та хлопця з залежністю від наркотиків. Крім того в історії замішаний кролик, який має згодом розпочати незбагненне шоу.
Ось так дуже приблизно можна описати цю книгу.
Певно, що тут мій опис не буде дуже інформативним, тому давайте звернемось до назви. Що ж таке «амок»?
Якщо вірити вікіпедії: «Амок — шал, стан неконтрольованої емоції пов’язаної з бажанням убивати. Характеризується різним руховим збудженням (як правило, це біг) і агресивними діями, безпричинними нападами на людей.»
Отже про що ця книжка, окрім різних шалених речей?
📌Про різні змінені стани свідомості
📌Про світлий та темний бік релігії
📌Про домашнє насильство
📌Про відповідальність
І про багато інших речей, які є важливими, проте говорять про них мало.
🌪️Мої емоції від прочитаного
Однозначно, читаючи цю книгу, я відчула дискомфорт. Проте читати було настільки цікаво, що я не могла заспокоїтись , поки не прочитала до кінця.
Тому якщо ще сумніваєтесь, то вперед читати! 🎩
November 27, 2025
цікавий текст.
своєрідна заплутана форма (зі специфічною прямою мовою без традиційної пунктуації, фрагментарністю, стрибками в часі та просторі тощо) відмінно пасує змістові: перед нами такі самі заплутані й насамперед загублені герої в бентежному, божевільному, реальному світі.
деякі сюжетні рішення видалися геть не переконливими, але вимушеними й надуманими. динаміка твору здалася нерівномірною. фінал - надто сумбурний.
здивувала також велика кількість посилань на радянську популярну культуру. до певної міри це здавалося доречним, але ж...
водночас експозиція та сетинг - чудові. персонажі колоритні, за ними цікаво спостерігати й вони справді проходять трансформацію.
окрема заувага щодо урбанізму: в романі багато топонімів, які вказують, що дія є в Києві. водночас вони ненав'язливі, подекуди несподівані та дуже приємні.
загалом непересічний твір. прочитав його із задоволенням.
своєрідна заплутана форма (зі специфічною прямою мовою без традиційної пунктуації, фрагментарністю, стрибками в часі та просторі тощо) відмінно пасує змістові: перед нами такі самі заплутані й насамперед загублені герої в бентежному, божевільному, реальному світі.
деякі сюжетні рішення видалися геть не переконливими, але вимушеними й надуманими. динаміка твору здалася нерівномірною. фінал - надто сумбурний.
здивувала також велика кількість посилань на радянську популярну культуру. до певної міри це здавалося доречним, але ж...
водночас експозиція та сетинг - чудові. персонажі колоритні, за ними цікаво спостерігати й вони справді проходять трансформацію.
окрема заувага щодо урбанізму: в романі багато топонімів, які вказують, що дія є в Києві. водночас вони ненав'язливі, подекуди несподівані та дуже приємні.
загалом непересічний твір. прочитав його із задоволенням.
June 9, 2024
Це моє 1 знайомство з автором і його 2-й твір.
Задум непоганий, моя тематика, але стиль написання і сама форма не зайшли. Дещо нагадує Чака Поланіка.
Читається ніби швидко і легко, але потрібно докладати зусиль, щоб зрозуміти написане і обдумати його, звести все до купи.
«Амок» – стан людської свідомості, якому притаманний неконтрольований потяг до деструкції та руйнувань.
Тож ми маємо 3-х головних героїв, по-різному травмованих психологічно та зламаних.
Хоча, там всі персонажі з такими проблемами. 😬
Найбільш цікавою була лінія про Рябого і секту.
Так і не зрозуміла їх вік і статус у суспільстві у самому тексті, все розмите і потрібно збирати як пазл. А фінал пов'язує всіх героїв.
Піднімаються теми домашнього насилля і його впливу на всіх членів сім’ї, зокрема на дітей; розумової відсталості, труднощі таких людей і їх близьких, несприйняття них суспільством; наркотичної залежності; sеksуального н@силля; sект@нства; байдужості, людського потягу до руйнації всього навколо і себе у тому числі.
Часто згадується інформація про ядерні випробування і катастрофи, про негативний вплив і винищення природи людиною.
Не обійшлося і без політики.
Парадоксально, але тут і про любов між чоловіком і жінкою, батьківську любов, дружню, любов до предмету своєї залежності, любов загалом.
Але і про нелюбов до себе, оточення, життя.
Звісно, є над чим подумати і під час, і опісля прочитання цієї книги, але післясмак жахливий.
Історія однозначно не для всіх.
І як завжди не читала анотації і очікувала, що книга буде про якогось вченого чи просто розумаку із певними здвигами по фазі і потроєнням особистості.
P.S. Кролик символізує смерть і воскресіння. Цікаво, чи саме це значення автор.
Задум непоганий, моя тематика, але стиль написання і сама форма не зайшли. Дещо нагадує Чака Поланіка.
Читається ніби швидко і легко, але потрібно докладати зусиль, щоб зрозуміти написане і обдумати його, звести все до купи.
«Амок» – стан людської свідомості, якому притаманний неконтрольований потяг до деструкції та руйнувань.
Тож ми маємо 3-х головних героїв, по-різному травмованих психологічно та зламаних.
Хоча, там всі персонажі з такими проблемами. 😬
Найбільш цікавою була лінія про Рябого і секту.
Так і не зрозуміла їх вік і статус у суспільстві у самому тексті, все розмите і потрібно збирати як пазл. А фінал пов'язує всіх героїв.
Піднімаються теми домашнього насилля і його впливу на всіх членів сім’ї, зокрема на дітей; розумової відсталості, труднощі таких людей і їх близьких, несприйняття них суспільством; наркотичної залежності; sеksуального н@силля; sект@нства; байдужості, людського потягу до руйнації всього навколо і себе у тому числі.
Часто згадується інформація про ядерні випробування і катастрофи, про негативний вплив і винищення природи людиною.
Не обійшлося і без політики.
Парадоксально, але тут і про любов між чоловіком і жінкою, батьківську любов, дружню, любов до предмету своєї залежності, любов загалом.
Але і про нелюбов до себе, оточення, життя.
Звісно, є над чим подумати і під час, і опісля прочитання цієї книги, але післясмак жахливий.
Історія однозначно не для всіх.
І як завжди не читала анотації і очікувала, що книга буде про якогось вченого чи просто розумаку із певними здвигами по фазі і потроєнням особистості.
P.S. Кролик символізує смерть і воскресіння. Цікаво, чи саме це значення автор.
Displaying 1 - 30 of 68 reviews